Національна академія наук України інститут демографії та соціальних досліджень міграційніГіпотези перспективних тенденцій міграцій населення до 2050 р
Примітка. Сума показників сальдо міграцій по п’яти географічних напрямках може не співпадати з підсумковим показником за рахунок округлення вихідних даних. ![]() Рисунок 6.2.3– Динаміка сальдо міграцій населення України у 2000-2050 рр. ![]() (фактичні дані) та у 2050 р. (прогноз) Оптимістичний варіант прогнозу є вірогідним за умов прискореного зростання рівня життя населення в Україні і випереджуючого розвитку української економіки порівняно з економікою інших країн СНД та Східної Європи. За цих умов збільшення притоку населення з Росії, Білорусі, Молдови та Балтії буде більш швидким, ніж за вищеописаним варіантом, у кінці прогнозного періоду кількість прибулих з Росії становитиме 70-73 тис. осіб на рік, з інших Європейських країн нового зарубіжжя – понад 13 тис. осіб на рік (рис.6.2.5) Чисельність іммігрантів з афро-азіатських країн постійно збільшуватиметься (до більш як 70 тис. осіб на рік у кінці 1940-х рр.), а рівень їх закріплення в Україні буде значно вищим, ніж за умов реалізації середнього варіанту прогнозу (рис. 6.2.6) сальдо міграцій зростатиме протягом усього прогнозного періоду, досягнувши 120-122 тис. осіб щорічно (рис.6.2.3), збільшення частки осіб віком 15-34 роки серед мігрантів, як очікується, буде суттєвішим, ніж за середнім варіантом (рис.6.2.4). ![]() Рисунок 6.2. 5– Динаміка прибуття населення в Україну в 2000-2050 рр. (оптимістичний варіант прогнозу) ![]() Рис. 6.2.6 – Динаміка вибуття населення з України в 2000-2050 рр. (оптимістичний варіант прогнозу) Песимістичний варіант відображає наслідки можливого уповільнення темпів економічного зростання та зниження рівня життя населення. У цьому випадку в першій половині прогнозного періоду слід очікувати хвилю вибуття до країн ТЄЗ, по-перше, за рахунок виїзду висококваліфікованих спеціалістів, по-друге, внаслідок часткового переходу тимчасової трудової міграції у незворотну форму (рис. 6.2.7). У другій половині прогнозного періоду матимуть місце значні міграційні втрати в обміні населенням з Росією – значна частина українських громадян, що мають російське коріння або тривалий час пропрацювали в Росії, прагнутиме переселитися до цієї країни (табл. 2, рис. 6.2.8). Не варто сподіватися на здійснення другої хвилі репатріації, міграційні контакти з країнами Центральної Азії та Закавказзя поступово зійдуть нанівець. ![]() Рисунок 6.2.7– Динаміка прибуття населення в Україну в 2000-2050 рр. (песимістичний варіант прогнозу) ![]() Рисунок 6.2.8– Динаміка вибуття населення з України в 2000-2050 рр. (песимістичний варіант прогнозу) Імміграція з афро-азіатських країн однаково матиме місце (і за найгірших можливих умов рівень життя в Україні залишатиметься вищим, ніж в найбідніших країнах світу, а потреба в мігрантах буде значно вищою, ніж за сприятливих тенденцій соціально-економічного розвитку), однак формування даного потоку відбудеться вже після 2015 р., а рівень закріплення іммігрантів в Україні буде порівняно невисоким – біля чверті прибулих повертатимуться до країн походження або переїздитимуть до Західних країн. Сальдо міграцій буде від’ємним протягом більшої частини прогнозного періоду, додатній міграційний баланс спостерігатиметься лише у 2020-2035 рр., коли припиниться сплеск еміграції на Захід і сформується потік прибуття зі Сходу (рис. 6.2.3). В останні 15 років прогнозного періоду деяке перевищення вибуття над прибуттям забезпечуватиметься за рахунок інтенсифікації виїзду до Росії. Посилиться сімейний характер еміграції, в структурі мігрантів зросте частка осіб віком понад 34 років, питома вага дітей залишиться на сучасному рівні, при тому, що їх частка в усьому населенні буде значно меншою, ніж нині (рис. 6.2.4). Найгірший варіант являє собою прогноз-попередження: він показує, що чекає Україну при песимістичному сценарії соціально-економічного розвитку і відсутності державної політики щодо залучення мігрантів. Розвиток міграційних контактів із країнами колишнього СРСР та з країнами ТЄЗ приймається таким же, як і за песимістичним варіантом (табл. 6.2.2), кількість же прибулих із країн Афро-Азіатського регіону, досягнувши в кінці цього десятиліття 5 тис. осіб на рік, до кінця прогнозного періоду зменшиться до 4 тис. (рис. 6.2.9). При цьому, здобувши освіту, вихідці з країн, що розвиваються, зазвичай повертатимуться на батьківщину, в Україні осідатиме менше 10% контингенту (рис. 6.2.10). Сальдо міграцій населення країни протягом усього періоду буде від'ємним, у кінці періоду цей показник наближатиметься до -50 тис. осіб на рік. Повернення до таких обсягів міграційних втрат, які спостерігалися в Україні у другій половині 1990-х рр. навряд чи можливе навіть за найгіршого сценарію: еміграційний потенціал сучасного населення країни практично обмежується частиною зовнішніх трудових мігрантів та висококваліфікованих спеціалістів, нові ж покоління будуть меншими за чисельністю і просто не зможуть продукувати значний за обсягом контингент емігрантів. Оскільки закладений в основу песимістичного варіанту і неочікуваний за найгіршим варіантом, приток мігрантів з країн Азії та Африки складатиметься переважно з індивідуальних мігрантів, а також представників молодих (нетипових для Європи) сімей, частка дітей та осіб середнього і старшого віку серед мігруючих у випадку реалізації найгіршого варіанту буде значно меншою, а частка молоді – відповідно більшою, ніж за песимістичним сценарієм (рис. 6.2.4). ![]() Рисунок 6.2.9– Динаміка прибуття населення в Україну в 2000-2050 рр. (найгірший варіант прогнозу) ![]() Рисунок 6.2.10 – Динаміка вибуття населення з України в 2000-2050 рр. (найгірший варіант прогнозу) Комбінація відповідних гіпотез прогнозу міграцій, а також народжуваності та смертності дає відповідне поле варіантів перспективної чисельності та статево-вікової структури населення України. Так, за „середнім” варіантом, кількість населення України на початок 2051 р. становитиме 36,0 млн. осіб, за комбінацією „високих” варіантів трьох демографічних процесів – 42,3 млн. осіб, за комбінацією „низьких” варіантів – 24,8 млн. осіб [22]. Наслідком реалізації найгіршого варіанту прогнозу міграцій стане різке зменшення чисельності населення України, яке не буде рівномірним по території країни. Зрозуміло, що за будь-яких умов (якщо, звичайно, не брати до уваги повний економічний крах) навряд чи суттєво зменшиться кількість мешканців в Києві та Київській агломерації, Одесі та її околицях, на Південному березі Криму. В інших курортних регіонах України (Примор’я, Карпати, Полтавщина) та в ряді поліфункціональних міст (Харків, Дніпропетровськ, Львів тощо) ризик втрати населення є не набагато вищим. Отже, що якщо Україна в цілому втратить половину своїх сучасних мешканців, то в ряді регіонів відбудеться багатократне зменшення чисельності населення. При цьому слід мати на увазі, що рівень господарського освоєння території залежить не тільки і не стільки від чисельності усього населення, як від обсягів найбільш економічно продуктивних контингентів – осіб молодого і середнього віку, а в умовах низької народжуваності, підвищеної смертності та еміграції молоді, темпи старіння населення суттєво прискоряться. Відомо, що забезпечення необхідного рівня господарського освоєння території (що неможливо без підтримання бодай мінімальної щільності населення в усіх регіонах країни) є однією з умов гарантування національної безпеки. Держави світу, у складі яких є території з несприятливими кліматичними умовами, прагнуть утримати людей на цих територіях. Сполучені Штати стимулюють мешканців Аляски, і навіть в умовах “зрівнялівки” заробітної плати в колишньому СРСР, працівники підприємств Крайньої Півночі отримували відчутні надбавки, які зацікавлювали громадян до тимчасового проживання в цих регіонах. 16 років тому регіон із небезпечними умовами проживання, на жаль, виник і в Україні. Однак і Чорнобильська зона не залишається поза контролем держави: для керівництва та координації усіх заходів на територіях, найбільш потерпілих від аварії на Чорнобильській АЕС, створено спеціальний орган управління – Адміністрацію Зони відчуження і Зони безумовного (обов’язкового) відселення, який є підрозділом МНС України. Наявність же в країні обезлюднених територій зі сприятливими для життєдіяльності людей умовами слід розглядати як катастрофу. В умовах недостатньої чисельності населення держава не в змозі буде здійснювати ефективний контроль за перебігом подій у цих регіонах, а отже, вони напевне стануть життєвим простором для поселення небажаних іммігрантів, а також ареною протиправної діяльності. Таким чином, навіть при відсутності політики залучення мігрантів становлення потоку переселення з країн, що розвиваються, до України, відбудеться, однак, по-перше, це станеться вже у другій половині ХХІ ст., по-друге, розвиток імміграції буде не прогнозованим, по-третє, у свідомості переселенців вони іммігруватимуть не до країни, яка їх приймає, а заселятимуть "нічийні" території, які лише формально входять до складу даної країни.
жүктеу/скачать 4.41 Mb. Достарыңызбен бөлісу: |