Соціально-економічний статус етнічних меншин

5.4 Соціально-економічний статус етнічних меншин

Україна згідно з чинним законодавством та фактом підписання ряду державних та міжнародних документів, що є регуляторами міжетнічних відносин, зобов’язала себе всіляко підтримувати етнічні спільноти, які проживають на її території, створювати всі необхідні умови для їх повноцінного розвитку та інтеграції в українське суспільство.

Серед індикаторів соціально-економічного статусу особливу роль відіграє рівень освіти. Одним із показників при визначенні освітнього рівня певної групи осіб є середня кількість років навчання. У цілому по Україні освітній рівень українців дещо нижчий порівняно з росіянами (за показником середньої кількості років навчання представники останнього етносу мають найвищий рівень освіти з дев'яти найчисельніших етнічних груп): середня кількість років навчання серед українців складає 9,9¹⁾ років, серед росіян – 10,9 років. Це пояснюється більшою часткою сільських мешканців серед українського населення (у сільській місцевості рівень освіченості зазвичай є нижчим) та тим, що значна кількість росіян, які мешкають в Україні, є недавніми мігрантами (відомо, що мігранти мають, як правило, підвищений рівень освіти).

Серед дев’яти найбільш чисельних етнічних груп, які разом становлять 98% населення України, другу сходинку після росіян посідають білоруси (середня кількість років навчання становить 10,7). Однакові величини цього показника фіксуємо в українців та поляків (по 9,9 років), трохи менші – у болгар, кримських татар та угорців. На передостанньому щаблі за рівнем освіти серед представників найбільш чисельних етносів України розміщені молдовани (8,8 років). Найнижчий рівень освіти спостерігається у румун. Середня кількість років навчання цієї групи сягає лише 8,4 роки (рис. 5.4.1).

Найвищий освітній рівень серед етнічних меншин, що проживають в Україні, спостерігається у євреїв. Так, середня кількість років навчання євреїв, що проживають у м. Севастополі – 13,7 років, в Харківській області – 13,5 років, по 12,8 та 12,5 роки – відповідно в Дніпропетровській області та на Одещині.

На противагу євреям, найнижчий рівень освіченості серед етнічних меншин України спостерігається серед представників ромського населення. Наприклад, у ромів, що компактно розселені в Одеській області, середня кількість років навчання сягає лише 5,2, на Закарпатті ще менше – 4,2. Так, за результатами дослідження “Проблеми і потреби ромів”, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень у серпні-вересні 2003 р. за підтримки міжнародного фонду “Відродження”, частка респондентів-представників ромського населення, які не вміють читати зовсім або роблять це з труднощами, становить 68%, не вміють писати або роблять це з труднощами – 68%, не вміють рахувати або роблять це з труднощами – 59% [46]. Особливо неблагополучною є ситуація із вмінням писати – зовсім не вміє це робити чверть опитаних ромів. Рівень здобуття середньої та вищої освіти представниками ромської етнічної групи є також досить мізерним. Так, серед опитаних ромів лише 2% респондентів мають базову або повну вищу освіту. Повну загальну середню або професійно-технічну освіту здобули 6% опитаних, а базову (неповну) середню освіту – 10%. Початкову освіту має половина (49%) респондентів, а трохи більше третини (34%) практично не відвідувала загальноосвітню школу. Таким чином, серед дорослого ромського населення переважають ті, хто має початкову освіту або не має її взагалі [46, с. 102].

Окремо можна розглянути рівень освіти представників різних етносів, взявши для прикладу Київ. Тут до групи найчисельніших входить 33 етнічні меншини. За рівнем освіти їх можна згрупувати таким чином: найвищий рівень освіти мають євреї, росіяни та греки (середня кількість років навчання яких дорівнює відповідно 13,3, 13,0 та 13,0 років). Серед більшості найчисельніших етнічних груп рівень освіти не набагато нижчий (від 12 до 13 років). У цю групу входить 21 етнічна меншина. Ще нижчий освітній рівень спостерігаємо серед 8 інших етнічних груп, що проживають на території Києва (серед чеченців, в’єтнамців, українців, афганців, азербайджанців, ассирійців, американців, народів Індії та Пакистану середня кількість років навчання коливається в межах від 10,3 до 11,9 років). До окремої групи потрапляють роми, середня кількість років навчання яких складає лише 7,8 років (що, однак, значно більше, ніж у представників цього етносу в інших регіонах).

Важливим показником освітнього рівня населення є питома вага осіб з вищою освітою (включаючи повну, базову, початкову та незакінчену вищу освіту) в загальній чисельності населення віком 15 років і старше. Загалом по Україні ситуація має такий вигляд: найвища частка осіб з вищою освітою зафіксована серед представників другого за чисельністю етносу України – росіян (43,4%). Далі йдуть білоруси, кримські татари та українці – відповідно по 37,9%, 33,8% та 32,1%. Трохи менше осіб з вищою освітою серед поляків та болгар (відповідно 29,6% та 29,0%). Молдовани, угорці та румуни мають найменшу кількість таких, які здобули вищу освіту. Частка таких осіб у відповідних етносах становить 17,0%, 16,5% та 11,4%. Така незначна кількість осіб з вищою освітою серед даних етносів пояснюється тим, що переважна більшість представників молдован, угорців та румун проживають у сільській місцевості України.

Суттєве значення при визначенні економічного статусу етнічних меншин має їх розподіл за основним джерелом засобів існування. Серед українців, які живуть в Україні, найбільша кількість знаходиться на утриманні інших осіб (32,1% у загальній чисельності представників даного етносу). Для багатьох представників титульного етносу основним джерелом засобів існування є зайняття на підприємствах, організаціях, ведення фермерського господарства (28,6%). Чверть представників української етнічної групи (25,2%) є пенсіонерами. 4,2% українців (1,6 млн. осіб) зайняті в особистому підсобному господарстві, 1,6% – отримують допомогу по безробіттю, 1,4% – зайняті о окремих громадян. Найменша їх чисельність (12,3 тис. осіб) зайняті на сімейному підприємстві без оплати праці. Передостаннім (за чисельністю представників) основним джерелом засобів існування для українців є зайняття у власному селянському (фермерському) господарстві (табл. 5.4.1).

Оскільки білоруси належать до тих етносів України, у яких коефіцієнти старіння досить високі (питома вага осіб віком 60 років і старших складає 36%), то цілком зрозумілим є той факт, що для 42,1% представників цієї етнічної групи основним джерелом засобів існування є допомога при досягненні пенсійного віку. Третина населення даного етносу зайнята на підприємстві, в організації, на фермерському господарстві та майже 15% знаходиться на утриманні інших осіб.

Для значної кількості молдован (33,1 тис. осіб або 12,8%) основним джерелом засобів існування є зайняття в особистому підсобному господарстві. Це пояснюється тим, що переважна частина цього етносу (71,5%) мешкає у сільській місцевості. Чверть населення (25,1%) зайнята на підприємствах, в організаціях, фермерському господарстві та трохи більше чверті (26,5%) – знаходяться на утриманні інших осіб. Те ж саме можна сказати про угорців та румунів: відповідно майже 64% та 78,5% їх представників проживає у сільських поселеннях – відповідно для 13,9% угорців та 19,6% румун основним джерелом засобів існування є зайняття в особистому підсобному господарстві.

Найвища частка тих, хто знаходиться на утриманні інших осіб, у загальній чисельності свого етносу спостерігається серед кримських татар. Даний вид є основним джерелом засобів існування для 43,5% представників етносу.

Поляки, як і білоруси, належать до етносів із високим коефіцієнтом старіння (36,8%). Саме тому для значної частини поляків (43,1%) основним джерелом засобів існування є пенсія.

Серед усіх етнічних меншин України особливостями соціального становища та способом життя найбільше виділяються роми. На сьогодні за ступенем інтеграції в українське суспільство роми різко поступаються іншим меншинам, які тривалий час мешкають на території України, а за багатьма ознаками – навіть новим іммігрантам (вихідцям із афро-азіатських країн).

Результати згаданого соціологічного опитування ромського населення 2003 р. показали, що економічно активними є тільки 26% ромів віком 15-70 років, в т.ч. 21% респондентів мають постійне місце роботи, ще 5% на момент опитування займалися тимчасовою (сезонною) роботою або випадковими підробітками. Майже 3/4 не працюють зовсім, причому у кожного третього представника цього контингенту причиною незайнятості є те, що люди бажають краще обходитися випадковими заробітками, ніж працювати на одному підприємстві. Більше половини усіх респондентів (58%) або майже 3/4 осіб, які не мали постійної роботи, навіть не намагалися її знайти.

Закономірності зміни рівня зайнятості з віком серед ромського населення в цілому відповідають тенденціям, притаманним усьому населенню України (табл. 5.4.2), однак, по-перше, ступінь залучення ромів до трудової діяльності є дуже низьким на тлі загальнодержавних аналогів, по-друге, після 39 років серед ромського населення він із збільшенням віку починає стрімко падати, що вочевидь пов’язано із прискореним погіршенням здоров’я ромів порівняно з іншими групами українського населення. Звертає на себе увагу той факт, що асимільовані роми частіше мають постійну зайнятість і виконують, як правило, більш кваліфіковану роботу, ніж особи ромської національності, які зберігають етнічну самобутність.

Порівняно з населенням України в цілому роми значно рідше зайняті у промисловості та на транспорті, значно частіше – на будівництві; в сферах освіти, охорони здоров’я ромів практично немає. З усіх видів економічної діяльності ромського населення переважають ті, які не потребують від виконавців високого рівня кваліфікації. Серед ромів, які мають постійне місце роботи, переважають некваліфіковані робітники (51%), частка кваліфікованих робітників складає лише 11%, службовців – 3%, працівників торгівлі – 2%.

В умовах низького рівня оплати праці та відсутності постійної роботи у переважної більшості ромського населення важливим джерелом виживання представників етносу стають додаткові та нерегулярні види заробітків. З метою одержання грошей 19% ромів збирали і здавали порожні пляшки (до цього способу жінки вдавалися удвічі частіше, ніж чоловіки), 25% – збирали макулатуру або металобрухт з метою здачі до приймальних пунктів (у 1,5 рази частіше це робили чоловіки), 26% – допомагали родичам або іншим громадянам за винагороду (суттєвих гендерних відмінностей щодо заняття цим видом діяльності не виявлено), 26% жінок і навіть окремі представники чоловічої статі ворожили або знімали наслання (порчу), 2% опитаних ромів грали на музичних інструментах або співали на вулиці (в підземному переході). При цьому 11% від загалу за період, що розглядається, вдавалися до двох, а 10% – до трьох і більше з п'яти названих способів отримання грошей. Збором порожніх пляшок, макулатури та металобрухту частіше займалися особи найбільш економічно продуктивних вікових груп (25-49 років), допомогою людям за винагороду – роми віком 25-39 років, серед тих, хто вдавався до ворожіння половина перетнула 40-річний рубіж.

Привертає увагу той факт, що частота заняття усіма названими в попередньому абзаці способами заробляння грошей помітно знижується із збільшенням рівня освіти осіб ромської національності.

Опитані в ході дослідження в якості експертів працівники держадміністрацій, міліції, підприємств, де працюють роми, переконані, що серед ромського населення розповсюджені утриманські настрої по відношенню до держави, і вважають, що роми живуть бідно через свої лінощі, недостатність сили волі і небажання працювати. У той же час представники ромських громадських організацій стверджують, що роми – працелюбний народ, але в країні склався стереотип щодо ромського населення, якому всі вірять і підтримують його.