Прогнозування етнічного складу населення України до 2026 р

6.4. Прогнозування етнічного складу населення України до 2026 р.

Прогнозування національного складу населення має велике значення і для розробки загальної соціально-економічної стратегії, оцінки майбутніх показників ринку праці та економічного розвитку, і для визначення системи пріоритетів соціального захисту з врахуванням перспективних змін ментальності населення, а також для розробки комплексу заходів по зміцненню національної безпеки держави.

На чисельність кожної етнічної спільноти постійно впливають демографічні процеси: народжуваність, смертність та міграція. При розрахунку прогнозної чисельності того чи іншого етносу можливість зміни самосвідомості індивідів авторами прогнозу безпосередньо не враховувалась, проте бралася до уваги частота міжетнічних шлюбів та тенденції щодо визначення національності дітей у цих шлюбах при дослідженні етнічної диференціації народжуваності.

Прогнозна чисельність представників 18 етнічних груп, що проживають на території України, розраховувалася методом перестановки вікових груп аналогічно до прогнозування чисельності і складу всього населення України. Пересування здійснювалося за однорічними віковими групами послідовно для кожного року прогнозного періоду, вікові групи чоловіків та жінок пересувалися окремо. Враховуючи недостатність даних, потрібно зауважити, що чисельність статево-вікових груп окремих етносів у прогнозному періоді визначена із значною погрішністю. Однак для чисельності етносу в цілому, виходячи із закону великих чисел, ця погрішність є набагато меншою. Власне метою прогнозування етнічної ситуації в Україні до 2026 р. є визначення загальної чисельності етнічних груп у прогнозному періоді. Статево-вікова структура окремо взятої етнічної групи розглядається лише як засіб для досягнення поставленої мети.

Прогноз етнічної структури населення формувався на основі середнього варіанту демографічного прогнозу, розробленого фахівцями Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України [22]. Даний варіант прогнозу є вірогідним за умови закріплення та посилення позитивних тенденцій соціально-економічного розвитку, а також втілення в життя положень Стратегії демографічного розвитку України на 2006-2015 рр. Вказана стратегія [74], зокрема, передбачає:

• 
  збереження традицій середньодітності там, де вони існують, та формування настанов на дводітну родину;
  
• 
  формування настанов на здоровий спосіб життя;
  
• 
  активну міграційну політику, метою якої є уповільнення темпів депопуляції, утримання чисельності та структури населення на рівні, що забезпечує підтримку господарської освоєності території, в усіх регіонах держави при збереженні існуючої ментальної цілісності української людності;
  
• 
  зближення умов життя в усіх регіонах держави.
  

Подібна схема застосовувалася для розрахунку коефіцієнтів дожиття для представників 16 із 18 включених у дослідження етнічних груп. Для двох етносів – циган (ромів) і кримських татар методика розрахунку показників смертності (дожиття) була скоригована. Для ромів, враховуючи напівкочовий спосіб життя більшості представників етносу з притаманною цьому способу життя антисанітарією, на основі аналізу вікової структури циган, коефіцієнти дожиття для вікових груп до 45 років бралися з поправочним коефіцієнтом 0,975 від середньодержавного рівня для кожної вікової групи. Для циган віком 55 років і старше коефіцієнти дожиття приймалися такими ж, як і в цілому по Україні: світовий досвід аналізу смертності показує, що в старших вікових групах різниця між рівнем смертності суспільств, які перебувають на різних ступенях соціально-економічного розвитку, є зазвичай незначною, більше того нерідко в суспільствах з високою або підвищеною смертністю смертність літніх людей виявляється навіть пониженою за рахунок передчасного вимирання менш життєздатних контингентів і дожиття до літнього віку лише невеликої кількості найбільш здорових представників. На віковому інтервалі 45-54 років поправочні коефіцієнти плавно збільшуються від 0,975 до 1. До 2025 р. нівелюється не половина, як для інших етносів, а лише одна п’ята частина різниці між смертністю ромів і всього населення України.

Для кримських татар було обрано гіпотезу, згідно з якою для 80% кримськотатарського населення притаманні ті ж коефіцієнти дожиття, що для представників інших етносів, які мешкають у регіонах проживання кримських татар, для 20% кримськотатарського населення – коефіцієнти дожиття, що характерні для ромів (оскільки частина кримських татар досі мешкають у невідповідних умовах). На кінець прогнозного періоду коефіцієнти дожиття кримських татар кожного віку нівелюються на одну третину.

При оцінці етнічної диференціації народжуваності „регіональний” принцип є неприйнятним, оскільки народжуваність безпосередньо регулюється індивідами і значною мірою залежить від їхніх ментальних особливостей. Для коректної оцінки на першому етапі було використано два незалежних підходи. Спочатку на основі даних про розподіл народжених за національністю та віком матері (форма НЗ) в середньому за 1996, 1997 та 1998 рр. (це останні роки, для яких числові величини в графі “національність не вказана” названої форми статистичного обліку є невеликими, вже з 1999 р. частка народжених з невказаною національністю матері почала стрімко зростати і на початку ХХІ ст. перевищила 95%) та орієнтовну чисельність жінок фертильного віку відповідних етносів на середину вказаного трирічного періоду (визначена на основі даних перепису з „пересувкою” назад на 5 років) розраховувалися орієнтовні повікові та на їх основі сумарний коефіцієнти народжуваності жінок відповідних етнічних груп. Другий підхід полягав у розрахунку за даними перепису співвідношення між контингентами дітей віком 0-4 роки – представників окремих етносів та контингентами їхніх матерів (жінок віком 15-39 років, контингенти фертильного віку з низькою народжуваністю до уваги не бралися) – цей показник успішно використовується при дослідженні народжуваності в умовах відсутності або неповноти поточних статистичних даних про народження. В обох випадках були розраховані індекси народжуваності окремих етнічних груп по відношенню до загальнодержавного рівня.

При застосуванні першого підходу виявлено, що підвищеною народжуваністю характеризуються етнічні групи азіатського походження, а також ті, що в Україні зосереджені переважно в сільській місцевості. Народжуваність українців дещо вища загальнодержавного рівня, натомість росіянам притаманні нижчі рівні народжуваності. Основним недоліком даного підходу оцінки етнічної диференціації народжуваності є те, що розподіл дітей за національністю матері здійснюється на основі паспортних даних матерів, тоді як чисельність вікових груп представниць відповідних етносів визначається за переписом на основі самовизначення респонденток.

Розрахунки, здійснені в рамках другого підходу, показують різко низькі показники народжуваності росіян, поляків, особливо – білорусів. Однак природа таких на перший погляд нереальних величин стає зрозумілою, якщо проаналізувати частоту міжетнічних шлюбів та частки дітей, у яких батько іншої національності, серед народжених матерями різних етнічних груп. Обидва показники високі саме серед білорусів та поляків, підвищені – серед росіян. Отже другий підхід по суті характеризує народжуваність із врахуванням інтеграції дітей, тобто переходу на національність батька (в першу чергу у випадку, якщо батько належить до титульного етносу) дітей, що народилися у міжетнічних шлюбах. Саме тому для прогнозування етнічного складу населення обрано показники етнічної диференціації народжуваності, отримані в результаті застосування другого підходу оцінки. Співвідношення народжуваності конкретних етносів до середньодержавного рівня приймалося сталим протягом усього прогнозного періоду.

Ще однією проблемою стало встановлення повікового профілю народжуваності (змін рівнів народжуваності з віком) представників різних етносів. Аналіз показав, що суттєві відмінності від загальнодержавних тенденцій щодо кривої повікових рівнів народжуваності спостерігаються лише серед циган. Їм притаманні непропорційно висока народжуваність серед неповнолітніх, що було враховано при формуванні прогнозних показників народжуваності.

Загальнодержавний прогноз міграцій (як уже зазначалося) виходить з п’яти географічних напрямків: Росія; Білорусь, Молдова та держави Балтії; Закавказзя та Центральна Азія; територія європейського заселення (ТЄЗ) за межами колишнього СРСР; країни Азії та Африки. Відповідно по кожному з цих напрямків окремо прогнозувалася етнічна диференціація прибулих та вибулих, виходячи з тенденції останніх років і передбачень щодо майбутніх трансформацій. Слід зауважити, що серед прибулих із Закавказзя та країн Центральної Азії окремо прогнозувався етнічний склад очікуваного потоку прибуття представників раніше депортованих народів та інших прибулих з цього регіону.

На етнічний склад населення України в майбутньому матимуть вплив як зовнішні, так і внутрішні фактори. Так, сприятливий розвиток соціально-економічної ситуації в країні є запорукою не тільки стабільності для всіх тих етнічних груп, що вже проживають на території України, але й привабливості для представників інших етносів, що прагнутимуть на короткий чи тривалий час оселитися на її теренах. Крім того, виникнення конфліктних ситуацій, непорозумінь на етнічному ґрунті, стихійних лих чи навіть збройних заворушень у прилеглих та віддалених державах теж певною мірою сприятиме притоку мігрантів до України.

Як очікується, у першій чверті ХХІ ст. притік мігрантів як з „нового”, так і зі „старого” зарубіжжя поступово збільшуватиметься і на кінець прогнозного періоду (2025 р.) становитиме майже 130 тис. осіб. Значне прибуття мігрантів очікується з Росії. Так, чисельність осіб, які прибули з Російської Федерації до України на кінець першої чверті ХХІ ст., збільшиться у 2,6 рази у порівнянні з 2005 р. Серед потоку переважатимуть такі етнічні групи, як українці, росіяни, татари, кримські татари, білоруси, у меншій кількості вірмени, азербайджанці та болгари. Кількість прибулих із Білорусії, Молдови та країн Балтії зросте до кінця періоду удвічі. Потік прибуття з цих країн в основному формуватимуть представники українського та російського етносів, крім того, у потоці прибуття з Білорусії спостерігатиметься підвищена частка білорусів, з Молдови – молдован, болгар та гагаузів.

Переселення депортованих народів, як очікується, свого піку досягне у 2010 р. Дане явище певною мірою буде результатом затвердження у травні 2006 р. Програми розселення та облаштування депортованих кримських татар та осіб інших національностей, що повернулися на проживання в Україну, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство на період до 2010 р. Можливим підґрунтям для активізації процесу повернення раніше депортованих народів можуть бути прийняття Закону України “Про статус кримськотатарського народу” та затвердження Закону “Про реабілітацію та права осіб з числа національних меншин, що зазнали репресій та були депортовані з території України”. За результатами прогнозу, “друга хвиля” повернення раніше депортованих народів, охопить 125 тис. осіб – кримських татар (їх буде переважна більшість), вірмен, менше болгар, греків та німців.

Потік прибуття з країн ТЄЗ рівномірно зростатиме і на кінець прогнозного періоду перевищить 9 тис. осіб на рік. Починаючи з 2010 р., активізується процес переселення мігрантів із країн Африки та Азії (не враховуючи колишні республіки СРСР та Ізраїлю). Чисельність цих мігрантів стрімко збільшуватиметься до кінця прогнозного періоду і становитиме у 2025 р. близько 47 тис. осіб.

Протягом найближчих років кількість вибулих в обох потоках (до старого та нового зарубіжжя) стабілізується на позначці 35 тис. осіб. Починаючи з 2011 р., чисельність вибулих з України зростатиме і на кінець прогнозного періоду становитиме близько 44 тис. осіб. Контингент вибулих формуватимуть представники практично усіх етнічних груп українського населення.

Відповідно до прогнозних розрахунків за період 2001-2026 рр. чисельно збільшаться азербайджанці, грузини, кримські татари, молдовани, румуни, вірмени (табл. 6.4.1). Інші включені в дослідження національності чисельно зменшаться.

Чисельність осіб української національності буде зменшуватися зі стабільними темпами (приблизно на 0,5% за рік). У росіян спостерігатиметься чітко виражена тенденція поступового посилення темпів зменшення чисельності. Темпи зменшення чисельності білорусів та євреїв будуть ще стрімкіші до того ж у цих етносів, так само як і у росіян, спостерігатиметься тенденція посилення темпів зменшення. Білоруси та євреї втратять по 5 позицій у рейтингу національностей України за чисельністю.

Сильнішими темпами, ніж росіяни, чисельно зменшуватимуться також поляки, німці та греки. У поляків та греків протягом усього прогнозного періоду спостерігатиметься тенденція до уповільнення темпів зменшення, у німців така ж тенденція матиме місце у першій половині прогнозного періоду, тоді як з середини другого десятиліття ХХІ ст. темпи зменшення їх чисельності почнуть посилюватися.

Чисельність угорців, циган та болгар скорочуватиметься у 2007-2026 рр. із уповільненням, а чисельність гагаузів та татар – з деяким посиленням темпів зменшення.

Особливо різко зросте кількість кримських татар, які вийдуть на третє за чисельністю місце серед етносів України (нині вони на п’ятій позиції). Кримські татари інтенсивно чисельно збільшуватимуться у 2009-2014 рр., після чого буде спостерігатися кардинальний спад темпів росту, а в останній п'ятирічний період прогнозного горизонту чисельність етносу майже не зміниться.

Так само, як і кримські татари, на дві позиції в рейтингу національностей за чисельністю у 2026 р. (порівняно з 2001 р.) піднімуться румуни і вірмени, на три позиції – азербайджанці. Чисельність цих трьох етносів зростатиме протягом усього прогнозного періоду. У осіб румунської національності спостерігатиметься чітка тенденція до поступового збільшення темпів росту, темпи росту чисельності вірмен та азербайджанців, навпаки, постійно зменшуватимуться.

Молдовани чисельно збільшуватимуться інтенсивними темпами до середини другого десятиліття ХХІ ст., після чого відбудеться значне скорочення темпів росту і вже з 2018-2019 рр. чисельність молдован в Україні почне скорочуватися.

Темпи росту чисельності осіб грузинської національності будуть уповільнюватися протягом усього прогнозного періоду і на початку 2020-х рр., згідно з прогнозними розрахунками, відбудеться перехід до зменшення чисельності грузинів в Україні.

Нерівномірність динаміки чисельності етнічних груп призведе до суттєвих змін в етнічній структурі населення України. За період 2001-2026 рр. значного (більш як у 1,4 рази) збільшення питомої ваги в загальній кількості населення досягнуть такі національності як кримські татари, азербайджанці та молдовани. Збільшиться також частка в загальній кількості населення вірмен, грузинів, румун, угорців, гагаузів та українців. Зокрема, частка українців, попри зменшення абсолютної чисельності етносу, зросте майже на 1,4 відсоткових пункти або в 1,02 рази.

Питома вага росіян зменшиться на 3 пункти або в 1,21 рази. Суттєво (більш як на третину) зменшаться частки в загальній кількості населення поляків, білорусів та євреїв.

Очікується значне зростання у другій половині прогнозного періоду кількості осіб, які не належать до 18 нині найчисельніших етносів внаслідок активізації процесу переселення до України мігрантів з країн Африки та Азії (не враховуючи колишні республіки СРСР та Ізраїлю). Окремі із етнічних груп нових мігрантів очевидно ввійдуть до числа найбільших етносів країни.

жүктеу/скачать 4.41 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: