Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



бет15/45
Дата03.07.2016
өлшемі9.52 Mb.
#173570
түріНавчальний посібник
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   45

ІНШІ ОВОЧЕВІ КУЛЬТУРИ
Мета і завдання роботи: сформулювати у студентів поняття про зеленні овочеві культури (салатні, шпинатні та ароматичні). Ознайомитися з ботанічними, господарськими, агробіологічними та іншими властивостями зеленних овочевих культур. Навчитися визначати насіння зеленних овочевих культур. Ознайомитися з особливостями розвитку й будови різних видів салату, шпинату, кропу.

Знання, уміння і практичні навички, які повинен одержати студент. Навчитися визначати зеленні овочеві культури за зовнішніми ознаками. Навчитися визначати насіння зеленних овочевих культур. Навчитися визначати різні сорти зеленних овочевих культур.

Опис лабораторного обладнання: натуральні та гербарні зразки, навчальні плакати, муляжі та консервовані зеленні овочеві культури, олівець, лінійка, суміш насіння різних сортів зеленних овочевих культур, набори з колекцією насіння різних сортів зеленних овочевих культур, плакати з малюнками насіння різних сортів зеленних овочевих культур, лупи, пінцети, розбірні дошки. Натуральні зразки різних видів зеленних овочевих культур, кольорові таблиці із зображенням видів зеленних овочевих культур, технічні терези, м’які мірні стрічки.

Об’єм і методика проведення дослідження: студенти за демонстраційним та роздатковим матеріалом (таблиці, плакати, довідники, зразки різних видів і сортів зеленних овочевих культур) описують будову та визначають сорти зеленних овочевих культур.

Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити матеріал із підручника, практикуму, лекцій і підготувати відповіді на контрольні питання.

Порядок оформлення звіту: одержані результати досліджень занести в таблиці, або провести опис за схемою, що наведена в кінці кожного завдання.

Теоретична підготовка до роботи. Зеленні овочеві культури – це однорічні трав’янисті рослини. Їх об’єднують в чотири ботанічні родини: айстрові (салат), капустяні (пекінська капуста); лободові (шпинат) і селерові (кріп). Всі вони холодостійкі культури, сходи їх з’являються при температурі 4-5°С. Оптимальна тем­пература росту 12-18°С. Вирощують їх для одержання зеленого листя або розетки листків у ранньовесняний чи зимовий період. Всі зеленні культури мають короткий вегетацій­ний період: у відкритому ґрунті товарну продукцію їх одержують через 30-60, а в закритому – через 20-40 днів після сівби.

Зеленні овочеві культури поділяють на салатні, шпинатні та ароматичні. У салатних в їжу використовують зелені сирі листки, у шпинату – варені (тушковані), в ароматичних (кропу) – сирі та варені.

Багаторічні овочеві культури, які вирощують на Ук­раїні, об'єднують у три ботанічні родини: гречкові (ревінь, щавель), капустяні (хрін, катран), цибулинні (цибуля-батун, багатоярусна, шніт, слизун). Всі вони зимостійкі трав'янисті рослини. Характерною біологічно-господар­ською особливістю їх є здатність рости на одному місці протягом тривалого періоду, добре перезимовувати і да­вати рано навесні свіжу продукцію. На зиму листя і стебла їх відмирають. Зимують тільки кореневища з брунь­ками. Навесні, як тільки розмерзнеться ґрунт, бруньки пробуджуються і рослини починають швидко рости, утво­рюючи продуктивні органи (листки, черешки, потовщені корені).

Розмножуються багаторічні овочеві культури насінням і вегетативно – поділом кореневища. Розміщують їх пе­реважно поза сівозміною або на припарникових ділянках на легких, високородючих ґрунтах. Це пов'язано з тим, що на одному місті їх вирощують протягом 4-10 і більше років.


Завдання 1. Ознайомлення зі скоростиглими листковими овочевими культурами (зеленними)

Матеріали та обладнання: гербарій листків салату, шпинату, кропу або натуральні зразки цих рослин.

Пояснення до завдання. До зеленних листкових культур належать рослини, у яких використовують у їжу молоді зелені листки до початку утворення стебел і суцвіть. До зеленних культур належать однорічні рослини: салат, шпинат, кріп, а також листкові форми коренеплодів – петрушки і селери.

Салат – Lactuca sativa L. – невелика трав’яниста рослина, листки цілі, рідше слабко розсічені, різної форми. Пластинка листків пухирчаста, складчасто-зморшкувата або майже гладка, жовто-зеленого кольору. Листки зібрані в головку різної щільності, у деяких форм залишаються у вигляді розетки. Рослина утворює пряме стебло з волотевим суцвіттям з кошиків. Корені, стебла і листки салату виділяють молочний сік.

Розрізняють три групи салату (мал. 51): салат листковий, з листками, зібраними в розетку; салат головчастий, який утворює головку різної щільності; салат Ромен з високо розташованою дуже пухкою головкою. Листки салату використовуються в сирому вигляді.


Мал. 51. Салат (напівголовчастий)
Шпинат – Spinacia oleraceae L. – невелика трав’яниста рослина з листками, зібраними в пухку розетку. Листки (до утворення суцвіття) м’ясисті і ніжні, гладкі або кучеряві, використовуються у відвареному або сирому вигляді.
Табл.25. Відмінні риси зеленних листкових овочевих рослин

Ознаки

(за прикореневими листками)

Салат

Шпинат

Кріп

Будова
Форма пла­стинки

Поверхня

Колір


Цілі або розсічені
Овальна, округла, зворотно яйцеподібна
Пухирчаста, складчаста, зморшкувата, гладка
Жовто-зелений

Цілі
Округла, овальна, яйцеподібна, видовжена
Гладка або гофрована

Зелений


Складнотрійчасто-пірчасторозсічені




Гладка

Зелений

Кріп – Anethum fraveolens L. – однорічна рослина з прямостоячим стеблом. Листки дрібнотрійчастопірчасторозсічені. Насіння овальне, плоске, зі слабко вираженими ребрами. Молоді стебла, листки і насіння містять ефірні олії зі специфічним ароматом.
Хід роботи

Визначити за зразками і описати зеленні листкові овочеві рослини


(табл. 25).

Завдання 2. Ознайомлення з багаторічними овочевими культурами

Матеріали та обладнання: законсервовані продуктивні стебла спаржі, листкові черешки ревеню і корені хрону, гербарій листків щавлю.

Пояснення до завдання. Спаржа – Asparagus officinalis L. Багаторічне кореневище спаржі у верхній частині має ростові бруньки, з яких утворюються товсті, м’ясисті стебла без листків. Ці молоді стебла до виходу на поверхню містять багато поживних речовин і використовуються в їжу.

Після виходу на поверхню стебло грубіє, утворюється багато гілок, на ньому утворюються голкоподібні гілочки (кладодії) замість листків.

Ревінь – Rheum indulatum L. – основний культурний вид (мал. 52). Багаторічна рослина з м’ясистими коренями і великою розеткою дуже великих черешкових листків. Довгі соковиті листкові черешки містять багато яблучної і щавлевої кислоти і використовуються в їжу (компоти, варення, кисіль, цукати).

Щавель – Rumex acetosa L. – багаторічна рослина з пухкою розеткою цілих черешкових листків, які до утворення квітконосного стебла багаті щавлевою кислотою.

Хрін – Cochlearia armoracea L. Рослина утворює гіллясті товсті, м’ясисті корені з дуже гострим смаком через вміст у них гірчичної олії. Листки довгі, еліптичні. Хрін цвіте, але насіння не утворює і розмножується лише відрізками кореневищ.

1

2


Мал. 52. Ревінь:

1 – рослина; 2 – черешки листків
Хід роботи

Ознайомитися з багаторічними овочевими рослинами й описати їх за схемою:




Культура

Латинська назва

Походження

Частина рослини, що використовується та її опис

Господарське використання




















Контрольні питання

1. Які види зеленних овочів Вам відомі?

2. З якою метою вирощують зеленні овочеві культури?

3. На які групи поділяють зеленні овочеві культури?

4. В які ботанічні родини об’єднані однорічні зеленні овочеві культури?

5.В які ботанічні родини об’єднані багаторічні зеленні овочеві культури?

6. Яка біологічно-господарська особливість багаторічних овочевих культур?

7. Як розмножуються багаторічні овочеві культури?

8. Кріп, його значення у харчуванні, використання.

9. Агротехніка вирощування кропу у відкритому та закритому ґрунті, середня врожайність.

10. Біологічні особливості щавлю.

11. Агротехніка вирощування щавлю та способи збирання врожаю.

12. Які сорти кропу поширені у відкритому ґрунті?

13. Які сорти кропу поширені у закритому ґрунті?

14. Розкажіть про технологію вирощування спаржі.
ЗАКРИТИЙ ҐРУНТ
Мета і завдання роботи: ознайомитись з поняттям „закритий ґрунт”, вивчити типи споруд закритого ґрунту.

Знання, уміння і практичні навички, які повинен одержати студент. Отримати навички у спорудженні приміщень закритого ґрунту, навчити підтримувати умови мікроклімату при вирощуванні розсади для відкритого і закритого ґрунту.

Опис лабораторного обладнання: шатрові каркаси або дуги з дроту, шпагат, парники, рами, метал і скло для теплиць, плівка, шнур, рулетка, лопати, біопаливо, ґрунт.

Об’єм і методика проведення дослідження: студенти за демонстраційним та роздатковим матеріалом (таблиці, плакати, довідники, проекти, креслення різних типів споруд закритого ґрунту) замальовують у зошити різні типи споруд закритого ґрунту, з готових фрагментів будують приміщення закритого ґрунту.

Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити матеріал із підручника, практикуму, лекцій і підготувати відповіді на контрольні питання.

Порядок оформлення звіту: замалювати схему пристроїв споруд закритого ґрунту, в зошиті розробити схематичні креслення розрізу і плану теплиці, описати систему обігріву, вентиляції, освітлення, поливу.

Теоретична підготовка до роботи Закритим ґрунтом називають побудовані чи спеціально пристосовані споруди, де підтримується сприятливий мік­роклімат для вирощування рослин. У спорудах закритого ґрунту вирощують розсаду для від­критого і закритого ґрунту, овочеву продукцію. Споруди використовують зрідка для дорощування маточників дво­річних культур перед висаджуванням у поле, а також вигонки та дорощування зеленних культур. Врожайність овочевих культур, вирощених у спорудах закритого ґрунту, набагато перевищує врожайність польових культур.

Останнім часом асортимент виробництва овочевої про­дукції в спорудах закритого ґрунту значно розширився. Крім огірків, помідорів і зеленої цибулі у господарствах вирощують петрушку, редиску, кріп, перець, баклажани, кабачки, кавуни, дині, багато зеленних культур.

Велика увага приділяється розробці та впровадженню у виробництво нових прогресивних технологій, які б сприя­ли підвищенню врожайності, розширенню асортименту і зменшенню собівартості овочевих культур.

До закритого ґрунту належать утеплений ґрунт і куль­тиваційні споруди.



Утепленим ґрунтом називають площу, пристосовану для захисту рослин від приморозків, короткочасного зни­ження температури і одержання раннього врожаю най­більш простим способом. Його розміщують на припарникових ділянках, південних схилах або рівнинних площах, захищених від панівних вітрів насадженнями або будівлями.

У виробництві розрізняють такі види утепленого ґрунту: холодні грядки і розсадники, заглиблення, парові грядки, гребені і борозни, утеплений розсадник та теплофіковані ділянки.



Холодні розсадники — це влаштовані на підготовленій площі короби або тимчасові переносні плівкові покриття. Залежно від призначення розсадники можуть бути на біо­логічному або технічному обігріві.

Заглиблення (борозни глибиною 20-25 см) нарізують на підготовлених ділянках і в них висівають насіння чи висаджують розсаду. При несприятливій погоді рослини накривають плівкою або іншими матеріалами. Під час догляду за рослинами борозни поступово засипають зем­лею.

Парові грядки влаштовують довільної довжини і ширини. На площу накладають біопаливо шаром 20-30 см, ущільнюють, насипають ґрунтосуміш товщиною 20 см, вирівнюють і висівають насіння або висаджують розсаду.

Парові гребені — це нарізані борозни, в які накла­дають біопаливо шаром 20-30 см і з обох боків нагор­тають землю. Потім поверхню гребенів вирівнюють і проводять сівбу або висаджують розсаду.

Парові борозни влаштовують так само, як парові гребені. Ґрунт на біопаливо насипають шаром 30-35 см, вирівнюють і посередині роблять заглиблення на 15-18 см.

Утеплені розсадники – це котлован гли­биною 40-60 см, в який закладають біопаливо і злегка ущіль­нюють його. Через 5-7 днів на нього насипають 20-25 см ґрунтосуміші, ущільнюють і висівають насіння або висаджують розсаду. При зниженні температури їх накривають.

Теплофіковані ділянки обігрівають за допомогою гарячої води, пари або електроенергії. На глибині 30-50 см укладають труби, по яких подається гаряча вода або пара. При використанні електроенергії на дно котловану поверх ізоляційного матеріалу або в гончарні трубки вкладають кабель (дріт). При пропусканні струму кабель нагрівається до 50-55 °С.

При вирощуванні ранніх овочів і розсади з метою захисту рослин від приморозків і короткочасного зниження температури застосовують додаткове утеплення (покрит­тя). Всі види покриття поділяються на дві групи: прозо­ре і непрозоре.



Прозоре покриття (скло, синтетичні плівки) застосо­вують постійно або протягом найбільш несприятливого періоду, його встановлюють за 7-10 днів до висаджу­вання розсади чи висівання насіння або відразу після проведення цих робіт.

Непрозоре покриття (мати, рогожі, папір тощо) ви­користовують переважно вночі, коли знижується темпера­тура повітря.

В овочівництві використовують 2 типи прозорих плів­кових покрить: каркасне і безкаркасне. Каркасне поді­ляється на тунельне і шатрове. Тунельне роблять з дуг, кінці яких на 15-20 см закріплюють у ґрунті або прива­рюють до каркаса. Дуги розміщують через 1 м і з’єд­нують рейкою або зварюють дротом. Щоб плівка не про­висала, у 2-3 ряди натягують шпагат. З боків плівку присипають ґрунтом. Торці плівки збирають у пучок і прикріплюють до закріплених у ґрунті кілків.


Завдання 1. Пристрій утепленого ґрунту

Матеріали та обладнання: шатрові каркаси або дуги з дроту, шпагат, плівка, шнур, рулетка, лопати.

Пояснення до завдання. Утеплений ґрунт використовують для вирощування розсади й овочів у пізньовесняний період. Він являє собою невелику тимчасову споруду, встановлену безпосередньо на ґрунті і покриту світлопрозорою плівкою. Більш поширені каркасні укриття. Арочно-тунельний (дугоподібний) каркас складається з дуг, зроблених із дроту або сталевих лозин товщиною 5-6 мм або лозин верби. Дуги встановлюють через 1-1,5 м одна від одної, закріплюючи в ґрунті, зв'язують зверху і з боків шпагатом. Утворюється тунель висотою 40-60 см і шириною 70-90 см. Між каркасами залишають доріжку 60-70 см шириною. На каркас натягають плівку, краї якої присипають ґрунтом (мал. 53).

Шатрове розбірне укриття складається з переносного двосхилого дерев'яного каркаса шириною 1,5 м, висотою 0,7 м, довжиною 6 м. Каркас накривається плівкою, закріпленою посередині до конькового бруса, а по нижніх краях – до двох рейок, що натягають плівку. Шатрові каркаси встановлюють рядами, щільно стуляючи їх один з одним у лінію.



2

2

1 2


Мал. 53. Плівкові розсадники в розрізі:

1 – тунельного типу; 2 – шатрові типи; а – дуги тунелю; б – коньковий брус;

в – кроквяні опори; г – плівка
Пересувні і переносні плівкові споруди являють собою проміжну ланку між відкритим і захищеним ґрунтом. Вони дозволяють більш ефективно чергувати культури на ділянці.

Утеплений ґрунт на півдні забезпечується сонячним обігрівом, у середній і особливо в північній зоні застосовують біологічний обігрів. Для біологічного обігріву перед укладанням каркасів роблять траншеї глибиною 25-30 см, довжиною і шириною за розмірами каркасів. Траншею заповнюють розігрітим гноєм, укриваючи його ґрунтовою сумішшю, і встановлюють каркаси.



Хід роботи

1. Ознайомитися з різними пристроями утепленого ґрунту.

2. При наявності укриттів, що обігріваються, підготувати траншеї, заповнити їх розігрітим гноєм і ґрунтовою сумішшю.

3. Взяти участь в установці каркасів і покритті їх плівкою.

4. Замалювати схему різних видів пристроїв утепленого ґрунту і зробити необхідні записи.
Завдання 2. Парник

Матеріали та обладнання: парники, рами, мати, біопаливо, ґрунт.

Пояснення до завдання. Парники – постійні споруди захищеного ґрунту, розраховані на ранньовесняне, весняне, ранньолітнє і ранньоосіннє використання. Розрізняють парники: заглиблені і наземні; з обігрівом біологічним, сонячним, технічним; односхилі й двосхилі; за термінами закладки і використання – ранні, середні, пізні. Найбільш розповсюдженим є односхилий, заглиблений парник зі скляним покриттям на біологічному обігріві (мал. 54). Такий парник складається з ями глибиною 75 см, шириною 1,5 м, короба (дерев'яного або залізобетонного, в якому північний схил піднятий на 10-20 см); рами із склом розміром 160х106 см. Парники розташовують рядами довжиною не більше 20 м, зі сходу на захід, з нахилом парникових рам до півдня. Яму заповнюють розігрітим гноєм, ущільнюють його, зверху укладають ґрунтову суміш. При технічному обігріві гарячою водою остання циркулює по трубах, укладених у пісок, у ямі.



Мал. 54. Поперечний розріз парника (см):

1, 3 – південний і північний схили; 2 – рами; 4 - ґрунтова суміш; 5 – гній
Хід роботи

1. Ознайомитися з будовою парника і його складовими частинами.

2. Замалювати парник у розрізі і вказати розміри.
Завдання 3. Будова теплиць

Матеріали та обладнання: мірна стрічка, креслярське приладдя, папір, зошит, ручка.

Пояснення до завдання. Теплиці – постійно діючі споруди, розраховані на вирощування головним чином овочів протягом тривалого осінньо-зимово-весняного періоду. За конструкцією розрізняють ангарні і блокові теплиці. Ангарна теплиця – скляна споруда з двосхилою покрівлею без стійок усередині, шириною 10-25 м, довжиною 50-100 м і висотою до 12 м. Блокові теплиці складаються з декількох теплиць (блоків), що стикаються одна з одною, часто без бічних стінок. В умовах шкіл використовують невеликі двосхилі або односхилі теплиці.

За способом вирощування рослин теплиці поділяють на стелажні, ґрунтові і гідропонні. У стелажних теплицях овочі і розсаду вирощують на піднятих настилах – стелажах, розташованих у два-три ряди вздовж теплиці з проходами між ними. У ґрунтових теплицях рослини вирощують безпосередньо в ґрунті, добре удобреному або укритому шаром родючої ґрунтової суміші. У гідропонних теплицях рослини вирощуються на поживному розчині.





Мал. 55. Зимова двосхила теплиця:

1 – стіна; 2 – фундамент; 3 – стелаж; 4 – димохід
Для зимового вирощування використовують тільки скляні теплиці на технічному обігріві. Для масового вирощування овочів і розсади навесні і на початку літа, особливо на півдні, застосовують плівкові ґрунтові теплиці. При водяному обігріві опалювальні труби з циркулюючою гарячою водою розміщені під скляною покрівлею і по периферії теплиці.



Мал. 56. Аркова теплиця
Основними елементами теплиць є фундамент (з каменю або залізобетонних плит), скляні бічні і торцеві стіни на цоколі з цегли, каменю або залізобетону і скляне перекриття (покрівля), що складається з конькового бруса, крокв, поздовжніх прогонів і скляних поперечних балок. Скляне перекриття має кватирки для провітрювання. Теплиці поєднуються загальним скляним коридором. Вони обладнані люмінесцентними лампами.

У великих теплицях є система автоматичного поливу. Двосхилі теплиці спрямовані з півночі на південь у яких похилі скляні поверхні звернуті на схід і захід. На мал. 55 показана двосхила теплиця, що може бути з пічним, водяним і іншими видами обігріву. Весняна плівкова аркова теплиця промислового виготовлення зображена на мал. 56.


Хід роботи

1. Ознайомитися з будовою теплиці.

2. Зробити схематичне креслення її розрізу і плану.

3. Описати систему обігріву, вентиляції, поливу і освітлення.

4. На екскурсії в місцеве тепличне господарство ознайомитися з будовою і використанням виробничих ангарних і блокових теплиць.


Контрольні питання

1. Що таке закритий ґрунт?

2. З якою метою використовують закритий ґрунт?

3.Назвіть асортимент овочевої продукції в спорудах закритого ґрунту.

4. Що таке утеплений ґрунт?

5. Поясніть поняття ”холодні розсадники”.

6. Поясніть термін „заглиблення (борозна)”.

7. Чим відрізняються парові грядки від парових гребенів?

8. Що таке парові заглиблення?

9. Яка мета утворення утеплених розсадників ?

ЗАКЛАДКА ПАРНИКІВ І ВИРОЩУВАННЯ РОЗСАДИ В ПАРНИКАХ
Мета і завдання роботи: опанувати способи будівництва парників, приготування біопалива, ґрунтової суміші, виготовлення живильних кубиків, закладання парників, посіву насіння та догляду за рослинами до пікірування.

Знання, уміння і практичні навички, які повинен одержати студент. Навчитися будувати парники, готувати біопаливо, ґрунтові суміші, живильні кубики, висівати насіння, доглядати за рослинами.

Опис лабораторного обладнання: біопаливо, вила, носилки, термометр, ґрунтові суміші, вапно, мінеральні добрива, носилки, лопати, торф, перегній, ґрунт, тирса, коров’як, відра, верстат для виготовлення кубиків, змішувач.

Об’єм і методика проведення дослідження: студенти за демонстраційним та роздатковим матеріалом (таблиці, плакати, довідники) вивчають і описують будову парників та набувають практичних навичок.

Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити матеріал із підручника, практикуму, лекцій і підготувати відповіді на контрольні питання.

Порядок оформлення звіту: одержані результати досліджень занести в таблиці, або провести опис за схемою, що наведена в кінці кожного завдання.

Теоретична підготовка до роботи. Культиваційні споруди – це капітальні будівлі з штуч­ним мікрокліматом для вирощування рослин у несезон­ний період. Температурний режим, вологість, живлення і в разі потреби освітлення регулюють у них за допомогою різного обладнання і апаратури. На відміну від утепленого ґрунту, який використовують від кількох тижнів до 2-3 місяців, у культиваційних спорудах овочі вирощують протягом 5-12 місяців.

Основними конструктивними типами культиваційних споруд є парники і теплиці.



Парники – це найдавніший вид споруд закритого ґрунту, призначений для вирощування розсади і овочевої про­дукції. За конструкцією парники поділяються на одно- і двосхилі. Вони бувають заглибленими або наземними. На­земні парники в свою чергу поділяють на стаціонарні і переносні.

Для вирощування розсади і ранніх овочів найбільш придатні заглиблені парники. У наземних і двосхилих гір­ше зберігається тепло, тому їх використовують у більш пізні терміни. Обігрів парників може бути біологічним, технічним і сонячним. За строками використання розріз­няють ранні, середні і пізні парники. Ранні закладають наприкінці січня – на початку лютого, середні – з другої половини лютого – до початку березня, пізні – з середи­ни березня.

У виробництві найбільш поширені двадцятирамні пар­ники. Вони складаються з ями, короба і рами. Роз­міщують їх у напрямі зі сходу на захід з похилом пар­никових рам на південь.

Яма парника має трапецієвидну форму. Стінки його вертикальні або пологі, глибина становить 50-70 см, ширина – 160 см, довжина довільна.

Короби виготовляють з дерева або залізобетону зав­довжки 6,4 м на 6 парникових рам з шириною по зовніш­ньому периметру 160 см (на довжину парникової рами).

Для створення відповідного кута нахилу південний бік короба роблять на 10-20 см нижчим за північний. Щоб рами не сповзали, на південному боці короба з внутріш­нього боку роблять паз або ззовні набивають планку.

Парникову раму виготовляють довжиною 160 см і шириною 106 см. Склять рами склом 2-3 мм завтовшки і 30-40 см завдовжки. Маса рами із склом становить 18-20 кг.

Вночі і в холодну погоду для кращого зберігання тепла парники вкривають матами (2x1,2 м).



Двосхилий парник за зовнішнім виглядом нагадує малогабаритну теплицю. Їх будують у напрямі з півночі на південь. Щоб зверху у парник не просочувалась вода і холодне повітря, на гребеневий брусок прибивають тонку дошку (дашок). Поширені також двосхилі парники з шатровим плівковим покриттям.

Сучасний розвиток закритого ґрунту характеризується постійним збільшенням площі культиваційних споруд за рахунок зимових і плівкових теплиць.

Це пояснюється тим, що в теплицях створюються кращі, ніж у парниках, умови для проведення робіт, впроваджується механізація і автоматизація процесів виробництва, поліпшується і легше регулюється температурний і світловий режими.

Теплиці — найбільш удосконалений вид закритого ґрунту. Вони мають великі розміри, що дає змогу виконувати всі роботи в приміщенні. Теплиці з дерев’яним каркасом використовують протягом 10-15 років, а з металевим – 25-30 і більше.

Теплиці складаються з фундаменту, каркасу, бічних і торцевих стін та світлопроникного даху. Щоб запобігти деформації теплиць, фундамент закладають на глибину промерзання ґрунту. Нижню частину стіни (надфундамент) називають цоколем. Надцокольну частину стіни роблять здебільшого прозорою, що поліпшує світловий режим споруди.

Охолодження теплиць залежить від теплопровідності будівельних і покривних матеріалів, висоти та співвідно­шення поверхні і площі. Теплиці з більшою площею, скляні і низькі завжди менше охолоджуються, ніж високі, менші за розмірами і плівкові.

За конструкцією теплиці поділяють на одно- і дво­схилі.



Односхилі теплиці переважно дерев’яні з одним прозорим півден­ним схилом.

Двосхилі теплиці будують по гребеню переважно з пів­ночі на південь. Кут нахилу 25-30°. Конструкції їх ме­талеві, залізобетонні, дерев’яні і комбіновані.

Двосхилі теплиці поділяються на ангарні і блокові.



Ангарні теплиці — це двосхилі неспарені спо­руди, які прикріплюються на несучих конструкціях і не мають стояків. Кут нахилу даху в них 25-30°. Ці теплиці харак­теризуються сприятливим температурним режимом і пристосовані для механізації і автоматизації. Якщо будують кілька ангарних теплиць, їх розміщують через 6 м і з’єднують з північного боку або посередині загальним кори­дором. Двосхилі теплиці зі сферичною поверхнею нази­вають арковими. Вкривають їх здебільшого поліетиленовою плівкою, рідше – склопластиком.

Більшість двосхилих ангарних і аркових плівкових теплиць стаціонарні, однак будують і нестаціонарні (роз­бірні, пересувні і безкаркасні).

Розбірні теплиці складають перед початком сезону, а після збирання врожаю розбирають і зберігають під на­вісом. Це значно подовжує період їх експлуатації.

Пересувні теплиці – здебільшого малогабаритні спо­руди. Площа однієї секції становить понад 15-20 м, ви­сота – 1,6-1,8 м.



Блокові теплиці – це з’єднання кількох (2, 4, 6 і більше) двосхилих теплиць, внутрішні стіни яких замінюють стояками.

Зовнішні стіни по периметру з’єдна­них теплиць вкриті прозорими матеріалами. Дах між теплицями з’єднується за допомогою жолобів, по яких сті­кає вода. Кожну двосхилу теплицю, що входить до блока, називають секцією, або ланкою. Всі секції блокових теплиць утворюють суцільну споруду. Інвентарна площа сучасних блокових теплиць становить 1000-3000 м2 з шириною сек­цій від 6 до 12м.

Ранню розсаду капусти вирощують у парниках, середню і пізню в основному в утепленому ґрунті та розсадниках і рідше в парниках. Розсаду томатів і огірків, як правило, вирощують у парниках і часто в ґрунтових теплицях зі скляним або плівковим укриттям. Ранню розсаду капусти і розсаду томатів пікірують у парниках або вирощують у живильних кубиках, розсаду огірка вирощують тільки в живильних кубиках або горшечках. Цикл вирощування розсади включає посів насіння, пікіровку й загартування рослин (перед висадженням у відкритий ґрунт).



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   45




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет