Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів


Завдання 1. Закономірності росту і розвитку надземної частини плодових рослин



бет21/45
Дата03.07.2016
өлшемі9.52 Mb.
#173570
түріНавчальний посібник
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   45

Завдання 1. Закономірності росту і розвитку надземної частини плодових рослин

1. Визначити індекс росту і ступінь галуження у гілок дерев різного віку. Результати подати за формою:



Вік гілки

Довжина, см

Індекс росту

Ступінь галужен­ня

осі гілки

багато­річного приросту

одноріч­ного приро­сту

багаторіч­ного і одно­річного приросту, всього





















2. Виявити у дерев, кущів або окремих гілок ознаки ярусності, морфологічного паралелізму, цик­лічної зміни гілок та регенерації і на схемах гілок позна­чити їх прояв.

3. Записати вікові періоди, визначити їх у дерев або гілок різного віку, замалювати їх схеми.
Завдання 2. Закономірності росту і розвитку кореневої системи

1. Ознайомитися з особливостями росту й розвитку кореневої системи плодових і ягідних рослин. Визначити основні показники цих процесів і замалювати схему коре­невої мички, позначивши порядки галуження.



2. Засвоїти основні принципи обліку кількості коренів та їх довжини на прикладі кореневої мички. Дані обліку записати за такою формою:





Довжина коренів, см

Кількість коренів, шт.

скелетних, діаметром понад 1 мм

обростаючих, діаметром до 1 мм

всисних

загальна

скелетних, діаметром понад 1 мм

обростаючих, діаметром до 1 мм

всисних

загальна

Сума, %










100










100




Контрольні питання

1. Особливості будови плодових рослин.

2. В чому полягають біологічні і агротехнічні особливості одержання щорічних високих урожаїв плодових культур?

3. Як умови зовнішнього середовища впливають на ріст і розвиток, продуктивність і довговічність плодових культур?

4. Що таке індекс росту плодових дерев?

5. Розкажіть про ступінь галуження плодових дерев.

6. Що таке ярусність і морфологічний паралелізм плодових дерев?

7. Як визначити вік плодового дерева?

8. Як називається підземна частина рослини?

9. Поясніть будови системи плодових дерев.

10. Як впливає розвиток кореневої системи на продуктивність плодових рослин?

ОСОБЛИВОСТІ РОСТУ Й ПЛОДОНОШЕННЯ ЗЕРНЯТКОВИХ І КІСТОЧКОВИХ РОСЛИН
Мета і завдання роботи: вивчити закономірності росту і плодоношення зерняткових та кісточкових рослин.

Знання, уміння і практичні навички, які повинен одержати студент. Навчити студентів на натуральних зразках розрізняти особливості росту й плодоношення зерняткових і кісточкових рослин.

Опис лабораторного обладнання: зразки різних видів та сортів зерняткових і кісточкових рослин, плакати, довідники, зошит, ручка.

Об’єм і методика проведення дослідження: студенти за дидактичним матеріалом (таблиці, плакати, довідники, зразки різних видів і сортів зерняткових і кісточкових рослин) вивчають особливості росту та плодоношення зерняткових і кісточкових рослин.

Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити матеріал із підручника, практикуму, лекцій і підготувати відповіді на контрольні питання.

Порядок оформлення звіту: одержані результати досліджень занести в таблиці, або провести опис за схемою, що наведена після кожного завдання.

Теоретична підготовка до роботи. Зерняткові (яблуня, груша) і кісточкові (слива, вишня, черешня, абрикос) рослини істотно відрізняються інтенсивністю росту, ступенем галужен­ня та характером плодоношення. Порівняно з кісточковими, зерняткові рослини мають послаблену активність росту молодих дерев, нижчі збуджуваність бруньок та пагоноутворювальну здатність. Зернятковим рослинам властива періодичність плодоношення, тоді як у кісточко­вих вона виражена значно менше або й зовсім відсутня.

Яблуня має різні інтенсивність росту пагонів, збу­джуваність бруньок, ступінь гілкування і характер пло­доношення.

За інтенсивністю росту пагонів і загальними розміра­ми надземної частини сорти яблуні поділяють на три групи: а) сильнорослі;
б) середньорослі; в) слабкорослі.

За збуджуваністю і пагоноутворювальною здатністю також виділяють три групи сортів: 1) із слабкою збу­джуваністю і пагоноутворювальною здатністю; 2) із серед­ньою збуджуваністю бруньок і високою пагоноутворювальною здатністю; 3) з високою збуджуваністю і слабкою пагоноутворювальною здатністю.

За характером плодоношення сорти яблуні поділя­ють на 3 групи:
1) схильні до щорічного плодоношен­ня генеративні бруньки здебільшого формуються на однорічних довгих плодоносних утвореннях; 2) сорти, що легко переключаються на щорічне плодоношення, тобто генеративні бруньки закла­даються на довгих плодоносних гілочках і кільчатках; 3)сорти періодичного плодоношення. Інтенсивність росту і характер плодоношення значною мірою залежать від підщепи, рівня агротехніки, ґрунтово-кліматичних умов. На карликових підщепах приріст пагонів слабший, крони значно менших розмірів, плодоношення починається раніше, ніж у де­рев на сильнорослих підщепах. У молодих дерев, що ма­ють інтенсивний ріст, приріст пагонів не менший ніж 30-40 см, періодичність плодоношення майже не прояв­ляється. Агротехнічні заходи (обрізування, підживлення, зрошування), що сприяють активному росту пагонів у плодоносних дерев, забезпечують регулярне плодоношення. Різке послаблення росту, надмірне утворення і пізнє опадання зав'язі, пошкодження листя збільшують періо­дичність плодоношення.

Груша відрізняється від яблуні високою збуджу­ваністю бруньок і послабленою пагоноутворювальною здатністю. Приріст пагонів у молодих дерев дещо слаб­ший, крона здебільшого пірамідального типу, чіткіше виражена стовбурність, меншою мірою проявляється періо­дичність плодоношення. За інтенсивністю росту і розмі­рами надземної частини сорти поділяють на три групи: 1) сильнорослі (Бере Гарді, Бере Діль, Лимонка, Іллінка, Бере Боск); 2) середньорослі (Улюблена Клаппа, Бере Лігеля, Сен-Жермен); 3) слабкорослі (Жозефіна Мехельнська, Бергамот мліївський). На вегетативній підщепі (айва) сорти груші відзначаються послабленим ростом, раннім вступом у плодоношення (на 3-4-й рік), невеликими розмірами крони (висота і діаметр – до 3 м).

Генеративні бруньки груші закладаються на кільчатках, плодушках, плодухах, які порівняно з яблунею більш довговічні (живуть до 15-20 років). Формуються квіткові бруньки на прутиках і списиках, рідко на однорічних пагонах. Урожайність груші не перевищує 600 ц/га, тоді як у яблуні може досягати 1500 ц/га і більше. Урожайність залежить від особливостей сорту, підщепи, агротех­ніки, ґрунтово-кліматичних умов.

Для сливи характерні інтенсивний ріст у молодих дерев, високий ступінь гілкування і збуджуваність бру­ньок, ранній вступ у плодоношення, менша порівняно з зернятковими тривалість продуктивного періоду, загальний вік дерев не перевищує 40 років. За ступенем галу­ження сорти поділяють на три групи:

1) з слабкою пагоноутворювальною здатністю (Угорка італійська);

2) з помірною пагоноутворювальною здатністю (Угорка опішнянська);

3) з сильною пагоноутворювальною здатністю (Угорка звичайна).



Генеративні бруньки утворюються на шпорцях, бу­кетних гілочках і змішаних плодоносних гілочках. Гене­ративні бруньки, що утворюються в пазухах листків (бічні), можуть розміщуватися поодиноко або групами. На коротких однорічних приростах та біля основи силь­них приростів закладаються поодинокі генеративні бруньки, а на середній частині сильних однорічних при­ростів – групами з 2-5 бруньок, центральна з яких ростова. У ряду сортів генеративні бруньки утворюються групами на однорічних гілках, меншою мірою – на шпорцях та букетних гілочках, які живуть до 3-х років. У інших сортів урожай формується на шпорцях, де брунь­ки розміщені поодиноко. Існує ще й третя група із змі­шаним типом плодоношення (урожай розміщується на минулорічних приростах, шпорцях і букетних гілочках). Плодоносить слива щорічно, урожайність досягає 300 ц/га і більше.

Вишня за будовою надземної частини поділяється на дерева і дерево-кущі або кущі. Деревовидні вишні (Лотівка, Шпанка рання) плодоносять на букетних гі­лочках і однорічних приростах, а кущовидні (Гріот остгеймський, Любська) – на однорічних приростах і не мають букетних гілочок. У кущовидних вишень слабкий латеральний ріст гілок, вони тонкі, оголені (не мають обростаючих гілочок) і звисають до землі. За інтенсивністю росту виділяють сильно-, середньо- і слабкорослі сорти. У плодоношення вишня вступає на 4-5-й рік; до 20-25-річного віку ріст припиняється, а у віці 30-35 років надземна частина відмирає. Букетні гілочки пло­доносять протягом перших трьох років, а живуть до 7 років. Цвітіння вишні починається раніше, ніж яблуні. На Україні вирощують здебільшого деревовидні вишні (Гріот український та ін.) з урожайністю до 150 ц/га.

Черешня має слабку пагоноутворювальну і пагоновідновлювальну здатність, високу збуджуваність бруньок, тому крони її рідкі, не загущені. У молодих дерев приріст пагонів досягає 1 м і більше, а у віці 20-25 років припиняється. Основна маса врожаю (до 80 %) формується на букетних гілочках, решта – на однорічних приростах. Починає плодоносити з 3-5-го року, врожайність у період плодоношення – до 150 ц/га.

Абрикос характеризується високою скоростигліс­тю, збуджуваністю бруньок та пагоноутворювальною здатністю. Протягом вегетації може утворюватися до двох генерацій пагонів і відбуватися дві хвилі росту. В молодому віці приріст пагонів досягає 80-100 см, деревам властива висока галуженість. Гене­ративні бруньки утворюються на букетних гілочках, шпорцях та однорічних приростах різної довжини; на слабких – поодиноке розміщення бруньок, на сильних – групове. Букетні гілочки і шпорці живуть до 7-8 років. Цвітіння починається дуже рано, найпізніше розпуска­ються квіткові бруньки приростів другої-третьої хвиль росту. Плодоносить з 3-4-го року, у 20-річному віці врожайність досягає 300 ц/га і більше. Живуть дерева до 40-50 років.

Персик – дерево або кущ. Листки ланцетовидні до 18 см завдовжки, квітки двостатеві, самозапильні. Генеративні бруньки формуються на однорічних прирос­тах, на слабких розміщуються поодиноко, на сильних – групами по 3 бруньки, середня з яких ростова. Плодоно­сити персик починає з 2-3-го року, врожайність – до 300 ц/га.
Завдання 1. Біологічні ознаки зерняткових та кісточкових рослин

Матеріали та обладнання: плакати, таблиці, довідники, м’яка сантиметрова стрічка, представники зерняткових та кісточкових рослин.

Пояснення до завдання. Всі культури групи зерняткових (яблуня, груша, айва, горобина, аронія чорноплідна, глід та ірга) належать до родини розоцвітих.

До групи кісточкових належать цінні і досить поширені плодові культури родини розоцвітих підродини сливових: вишня, черешня, слива, тернослив, терен, алича, абрикос, персик і кизил.


Хід роботи

1. Ознайомитися з особливостями росту і плодоно­шення зерняткових і кісточкових рослин, визначити індекс росту і ступінь галуження 5-6 і 25-30-річних гілок яблуні, груші, сливи, черешні.



2. Описати морфологічні особливості яблуні, сливи, вишні, визначити тип плодоношення різних сортів зерняткових і кісточкових рослин, розглядаючи гілки 5-6 і 20-25-річних плодових дерев. Результати подати за та­кою формою:


Культура

Сорт

Довжина, см




осі гілки

одноріч­ного приросту

багато­річного приро­сту

одноріч­ного і багато­річного разом

Індекс росту













































Контрольні питання

1. До яких родин і родів належать плодові і ягідні культури?

2. Які плодові і ягідні культури найбільш поширені на Україні?

3. Які з них мають особливе виробниче значення?

4. На які групи поділяються плодові і ягідні культури за силою і особливостями росту?

5. Як називається нижня частина дерева?

6. Чим характеризується група дерев?

7. Чим відрізняються кущовидні деревні рослини від дерев?

8. Охарактеризуйте багаторічні деревні рослини.

9. Чим характеризується група ліани?

10. Які групи плодових культур вирізняють за біологічними особливостями та будовою плодів?

ЩЕПЛЕННЯ ПЛОДОВИХ РОСЛИН. ОКУЛІРУВАННЯ. ЩЕПЛЕННЯ ЖИВЦЕМ ТА ЙОГО ВИРОЩУВАННЯ
Мета і завдання роботи: навчити виконувати зрізи черешків, засвоїти способи окулірування та проводити щеплення плодових рослин. Набути практичних навичок основних способів щеплення живцем та його вирощування.

Знання, уміння і практичні навички, які повинен одержати студент. Навчити виконувати зрізи черешків, проводити окулірування та щеплення плодових рослин, набути практичних навичок щеплення живцем.

Опис лабораторного обладнання: зразки гілок різних плодових дерев, таблиці, плакати, довідники, секатор, окулірувальні ножі, бруски, правиль­ні ремені, підщепи насіннєві і вегетативні, йод, бинти, ножі копулірувальні, ножі і пилки садові, бруски та ремені для правки копулірувальних ножів; шпагат, синтетична плів­ка, садовий вар, зошит, ручка.

Об’єм і методика проведення дослідження: студенти за демонстраційним та роздатковим матеріалом (таблиці, плакати, довідники, зразки гілок різних плодових дерев) проводять щеплення та окулірування рослин.

Завдання на самостійне опрацювання: студенти повинні вивчити матеріал із підручника, практикуму, лекцій і підготувати відповіді на контрольні питання.

Порядок оформлення звіту: виконати завдання 1-6.

Теоретична підготовка до роботи. Щеплення – основний спосіб штучного вегетативного розмноження сортів плодових дерев, що забезпечує збереження сортових ознак прищеплених рослин.

Необхідні умови для щеплення: ботанічне споріднення щеплених рослин (підщепи й прищепи) і фізіологічна сумісність їх тканин, інтенсивний сокорух у підщепи й стан спокою прищепи (черешка), запобігання від висихання прищепи до її зростання.

Розрізняють два види щеплення: черешком (прищепа у вигляді черешка з 1-3 бруньками, яка взята із здерев’янілого однорічного пагона) і окулірування (прищепа у вигляді добре дозрілої бруньки з невеликою ділянкою кори – щитком).

Існує багато способів щеплення черешком. Найпоширеніші (мал. 80): копулірування (коли підщепа за товщиною однакова із прищепою); щеплення за кору (підщепа товща від прищепи в 2-5 разів і має молоду еластичну кору); щеплення в розщіп; підщепа набагато товща, ніж прищепа із грубою корою. Останній спосіб застосовується при перещепленні дорослих дерев.

Для окулі­рування використовують окулірувальні ножі, секатори, садові ножі, синтетичну плівку, бруски, правильні ремні, мішковину. Окулірувальними ножами зрізують із живця щиток з брунькою-вічком і роблять надрізи на підщепі, секаторами зрізують живці з дерев, садовими ножами видаляють паростки біля кореневої шийки підщепи і ви­тирають мішковиною, окулянти обв'язують поліхлорвініловою плівкою 0,1 мм завтовшки.

Окулірувальні ножі мають бути гострими і чистими. Для цього їхні клинки спочатку гострять з обох боків на брусках, потім поправляють на оселках і ременях, щоб кут збігу бічних площин клинка до леза дорівнював 7-10°.



Техніка безпеки. При виконанні робіт гост­рими різальними садовими інструментами (ножами, се­каторами, пилками) слід дотримуватися відповідних пра­вил безпеки:

1. При перенесенні інструменту до місць роботи і назад ножі, секатори та пилки мають бути закритими.

2. Відкриваючи ножі, пальцями лівої руки треба міц­но тримати ручку знизу та з боків, залишаючи вільним паз, відтягувати за паз або обушок клинок вправо від себе.

3. При закриванні ножів міцно тримати лівою рукою ручку з боків і знизу, залишаючи вільним паз і натиску­ючи долонею правої руки зверху на обушок клинка.

4. При точінні тримати брусок лівою рукою знизу і з боків так, щоб пальці знаходились нижче рівня поверхні точіння.

5. Витирати ножі і секатори необхідно від обушка до леза.

Залежно від техніки виконання, розрізняють два спо­соби окулірування:
1) за кору в Т-подібний надріз і 2) вприклад.

Окулірування за кору – спосіб щеплення, при якому вегетативну бруньку з частиною кори (щиток) сорту-прищепи вставляють під кору підщепи. Саджанці плодових культур у розсадниках вирощують здебільшого саме цим способом.

Окулірування за кору можна проводити лише тоді, коли на підщепах добре відстає кора, тобто відбувається інтенсивний поділ клітин камбію, а живці мають досить сформовані бруньки. Тому окулірування проводять на­весні, використовуючи вічка (бруньки з щитком) живців, заготовлених восени чи рано навесні. Такі бру­ньки проростають протягом 15-20 діб. Окулянти харак­теризуються слабким ростом, а тому окулірування в цей період (окулірування на ростучу бруньку) застосовується рідко – лише при підокуліруванні підщеп, на яких не прижилися вічка після окулірування на сплячу бруньку. В практиці плодівництва окулірування на сплячу брунь­ку застосовують як основне. Провадять його з 20-25 липня до 30 серпня. Заокуліровані вічка проростають наступної весни. Послідовність окулірування різних плодових культур орієнтовно така: груша, яблуня, сли­ва, вишня, черешня, абрикос, персик.

Для окулірування заготовляють живці сорту-прищепи, на яких видаляють листкові пластинки, залишаючи черешки 1 см завдовжки. Підготовляють також підщепи, заздалегідь видаливши паростки біля кореневої шийки, а перед окуліруванням підщепи старанно очищають. Підщепи насіннєві окулірують на 3-4 см вище від коре­невої шийки, а карликові і напівкарликові вегетативного походження – на 10-12 см над поверхнею ґрунту.


Мал. 80. Окулірування:

1 – живець; 2 – живець, підготовлений до окулірування; 3 – брунька з щитком на живці;
4 і 5 – знятий щиток; 6 – Т-подібний надріз кори на підщепі; 7 – розсування кори;
8 – вставлений щиток; 9 – початок обв’язування; 10 – закінчення обв'язування

Суть окулірування за кору полягає в тому, що зріза­ний щиток з брунькою вставляють у Т-подібний надріз на підщепі (мал. 80). Щиток має бути 25 мм завдовжки у зерняткових і 30-35 мм – у кісточкових порід. При ви­готовленні Т-подібного надрізу спочатку на підщепі роблять поперечний розріз кори на третину обводу кру­га, а потім поздовжній, починаючи знизу і до перетину з поперечним. Надрізувати кору потрібно так, щоб не пошкодити камбію, який сприяє приживленню вічок.

При звичайному окуліруванні за кору спочатку зрізують щиток з живця, потім роблять розріз кори на підщепі, після чого щиток вставляють у виготовлений Т-подібний надріз і обв'язують. Зрізувати щиток починають зверху бруньки. Окулірувальним ножем, який ставлять лезом майже біля «п’ятки» під кутом 45°, надрізують кору на відстані 1,5-2 см від бруньки. Перерізавши кору, лезо ножа повертають паралельно до осі-живця і протягують його вниз і вправо, заглибивши дещо біля бруньки, нижче якої зрізують ще 0,8-1 см кори з дере­виною. Товщина шару деревини на щитку має не пере­вищувати товщини друкарського паперу (0,1 мм). Гру­біший шар деревини погіршує приживання вічок. При зрізуванні щитка живець тримають кінцем від себе лівою рукою, вказівний палець якої підставляють під намічену до зрізування бруньку знизу живця, а великим пальцем притримують живець зверху на відстані 3-4 см нижче від бруньки. Ніж тримають у правій руці, великий па­лець її має бути під час зрізування біля нижнього кінця щитка, тобто на 0,8-1 см нижче від бруньки. Закінчують зрізування щитка заокругленим кінцем леза ножа, який доводять до великого пальця правої руки.

Зрізаний щиток передають у ліву руку (брати лише за черешок), а правою виготовляють Т-подібний надріз на підщепі. При цьому поздовжній надріз має бути завдовжки таким як щиток або дещо коротшим і перетинатися з серединою поперечного надрізу. Розрізують лише кору підщепи, не пошкоджуючи камбію. Тому над­різ роблять заокругленою частиною леза, тримаючи його паралельно вказівному пальцю правої руки, який розміщується збоку підщепи і рухається разом з ножем до поперечного надрізу.

Якщо кора добре відстає, то після закінчення варто нагнути підщепу в протилежний бік; якщо кінчики пере­тину надрізу розсуваються, можна вставляти щиток ру­хом зверху-вниз. Іноді кору розсувають кісточкою оку­лірувального ножа. Вставляють щиток так, щоб брунька була посередині поздовжнього і на відстані 1,5-2 см від поперечного надрізу. Щиток має повністю закрити поперечний надріз. Якщо частина його зверху бруньки виходить за межі поперечного надрізу, зайву частину від­різають. Вставивши щиток, кору біля надрізів підщепи щільно притискують до щитка. Потім починають обв'язу­вання синтетичною плівкою або іншими ма­теріалами. Стрічка плівки для обв'язування має бути 20-30 см завдовжки і 1 см завширшки. Спочатку плів­ку накладають на поперечний надріз так, щоб один її кінець у лівій руці був 5-6 см завдовжки, а довшим кін­цем правою рукою накладають витки навколо підщепи вниз по спіралі до повного покривання щитка і поздовж­нього надрізу кори. Бруньку можна не закривати, а мож­на і зав'язати, що поліпшує приживлення. Вільною, тобто обв'язаною, брунька залишається у вишні й черешні, бо вона може надломитися, якщо її сильніше притиснути. Не слід починати обв'язування знизу окулірування, бо це може призвести до зміщення вічка. Закінчуючи обв'язування, роблять петлю і міцно затягують стрічку чи інший матеріал.



Окулірування за кору звичайне поліпшене. На відмі­ну від звичайного способу, при зрізуванні вічка його не передають у ліву руку після зрізування, а залишають зрі­заним на живці, щоб уникнути підсихання. Зробивши Т-подібний надріз на підщепі, вічко знімають з живця, вставляють у надріз і обв'язують.

Окулірування за кору «з ножа» відрізняється від ін­ших способів тим, що при зрізуванні вічка живець три­мають нижнім кінцем від себе. Зрізування щитка почи­нають від основи бруньки, відступивши на 0,8-1 см. Зрізаний щиток не передають у ліву руку, а прямо «з ножа» вставляють у попередньо зроблений надріз на під­щепі. При окуліруванні «з ножа» на живцях можна вида­ляти зайві листки з черешками. Цей спосіб є основним при окуліруванні на ростучу бруньку, коли на живцях немає черешків.

Окулірування за кору двома вічками. Застосовують для кісточкових, вставляючи на одну підщепу два вічка. Друге окулірування роблять через
5-6 діб після першо­го з протилежного боку і на 4-5 см вище за попереднє, для збільшення виходу саджанців.

Окулірування вприклад. На підщепі роблять неглибо­кий поперечний надріз кори під кутом 45°, потім зверху вниз зрізують смужку кори з деревиною 2-3 см зав­довжки. На живці нижче від бруньки на 10 мм роблять поперечний надріз кори, потім відступають зверху 10-15 мм і зрізують щиток – кору з тонким шаром дереви­ни, вставляють його клиновидним нижнім зрізом у ниж­ній надріз на підщепі, обв'язують.

При окуліруванні вприклад можна зрізувати і короткі щитки до 8-10 мм завдовжки – 3-4 мм нижче від бру­ньки і 3-4 мм вище від неї.

Щеплення живцем застосовують для поліпшення сортового складу плодових насаджень та вирощування саджанців (зимове щеплення копуліруванням). Існує понад 100 способів щеп­лення живцем, серед яких найбільш поширені щеплення за кору, копулірування, вприклад, у бічний надріз, в роз­щіп, містком (мал. 81). Для проведення використовують копулірувальний і садовий ножі, бруски, правильні ремні, шпа­гат, садовий вар. Копулірувальний ніж гострять лише з одного боку – з боку паза. Цим ножем роблять зрізи на живцях, зрізи на підщепах (за винятком копулірування) виконують пилкою, зачищаючи рани (зрізи) садовим ножем. Робити косі зрізи на прищепах-живцях можна ли­ше чистим і гострим копулірувальним ножем. Обв'язу­ють щеплення шпагатом, плівкою, а потім замазують са­довим варом.

Серед рецептів виготовлення садового вару найбільш поширені


такі (в частинах): 1) каніфоль – 2, віск – 2, сало топлене несолоне – 1;
2) каніфоль – 10, скипи­дар – 5, сало топлене – 1, вохра – 1, денатурований або деревний спирт – 2; 3) живиця – 15, сало – 1, во­хра – 1; спирт – 2;
4) віск – 5, скипидар – 5, кані­фоль – 5, сало – 1.

Живці для щеплення заготовляють восени, зв'язують у пучки, етикетують і ставлять нижніми кінцями у воло­гий пісок для зберігання. Нарізують живці із сильних (не менш, як 30 см завдовжки) однорічних приростів на здо­рових молодих плодових деревах. Можна заготовляти рано навесні, стежачи за тим, щоб не взяти пошкодже­них морозами. Живці мають бути не менш, як 4-5 мм завтовшки.



Способи щеплення відрізняються між собою, проте мають і багато спільного. Основне у щепленні живцем – навчитися виконувати правильні косі зрізи на живцях. Роблять косий зріз так: беруть пагін у ліву руку, затискуючи між вказівним і великим пальцями (вказівний та інші паль­ці разом з живцем стискують у кулак) верхівкою вліво і дещо від себе; відсунутий вправо нижній кінець живця має бути 6-7 см завдовжки. Можна розміщувати живець між середнім і великим пальцями, притискуючи зверху і збоку вказівним. Лезо копулірувального ножа, який тримають у правій руці, розміщують під кутом 10-12° до осі нижньої частини живця і на відстані 4 см від кінця із зовнішнього (від себе) боку. З протилежного боку на відстані 1,5-2 см від леза ближче до кінця живця ножа знаходиться великий палець правої руки. Одночасним рухом леза ножа і пальця вправо дещо до себе роблять косий зріз. Можна лезо і палець правої руки тримати в постійному положенні нерухомими, відтягувати вліво і трохи вперед від себе ліву руку з живцем. Косий зріз роблять одним рухом ножа. Поверхня зрізу має бути рівною і чистою. Братися руками за зріз не можна. Навіть якщо робити косий зріз з протилежного боку від першого зрізу, великий палець правої руки потрібно тримати не паралельно лезу і збоку живця, а знизу біля ни­жньої грані клинка.

Строки щеплення залежать від фізіологічного стану підщеп, способів щеплення і кліматичних умов зо­ни. Так, щеплення за кору проводять лише у період со­коруху, коли добре відстає кора на підщепі – під час цвітіння дерев. У цей же період проводять і щеплення містком. Інші види щеплення можливі як до сокоруху рано навесні, так і під час сокоруху. Зимове щеплення копуліруванням роблять у приміщеннях, використовуючи заздалегідь заготовлені підщепи та живці. У південних районах, де не буває суворих зим, щеплення роблять і взимку, захищаючи трансплантанти мішечками із синтетичної плівки. Застосовують при цьому різноманітні способи щеплення: у розщіп, у бічний надріз, копуліру­вання, вприклад та ін.

Щеплення за кору – один з найкращих і найпрості­ших способів щеплення. Цим способом щеплять підщепи діаметром не менш, як 0,8-1 см та гілки дерев-підщеп діаметром від 1 до 10-15 см. Гілки, які визначені до щеп­лення, зрізують на пеньки 30-50 см завдовжки, а іноді й більше. На відстані 5-8 см від зрізів не має бути кільчаток і гілок. Зрізи роблять садовою пилкою і по всій поверхні зачищають садовим ножем. Після цього роб­лять косий зріз на живці, залишаючи вище від нього 2-3 бруньки, і над останньою зрізують під кутом 45°. Зрізування над брунькою починають з протилежного від неї боку і дещо вище від її основи, а кінець зрізу має збі­гатися з верхівкою бруньки. Так зрізують живці майже при всіх способах щеплення (за винятком щеплення містком). Виступом копулірувального ножа на торці зрізу трохи відхиляють кору і вставляють живець, притискуючи його так, щоб косий зріз повністю увійшов за кору. Кора гілки при цьому розривається, але залишаються тяжі, що міцно утримують живець.



Мал. 81. Щеплення живцем:

А – за кору: 1 – підготовлені живці; 2 – підщепа; 3 – вставлені живці; 4 – підщепа без розрізування кори; 5 – вставлені живці без розрізування кори; 6 – обв'язування;
7 – щеплення в проекції; Б – копулірування: 1 – підготовлений живець; 2 – підщепа;
3, 4, 5 – поліпшене копулірування; В – щеплення у бічний надріз: 1 – надріз на підщепі;


2 – зрізи на живці; 3 – вставлений живець; 4 – обв'язане щеплення; Г – щеплення в розщіп: 1 і 2 – підготовлені живці; 3 – живці, вставлені у розкол; 4 – щеплення у проекції
Поздовжній розріз ко­ри на підщепі при щепленні за кору часто призводить до пошкодження камбію і погіршує приживлення живців. Після того, як живець вставлено, місце щеплення міцно обв'язують шпагатом; торець зрізу, місце вставлення жив­ця та зріз над брунькою замазують садовим варом. При щепленні гілок до 2-3 см завтовшки вставляють один живець, а більші щеплять не менш як двома живцями.

Копулірування застосовують, коли прищепа (живець) і підщепа завтовшки приблизно однакові: при вирощуванні саджанців зимовим щепленням, при перещепленні підщеп у розсаднику, на яких не прижилися заокуліровані вічка, а також при щепленні тонких гілок. Розрізняють копулірування просте й поліпшене. У першому випадку на підщепі й прищепі роблять прості косі зрізи, з'єднують компоненти, стежачи, щоб зійшлися шари кам­бію, обв'язують і обмазують садовим варом. Недоліком цього способу є можливе зміщення живця при обв'язу­ванні, а також від вітру, що значно утруднює приживлен­ня. Щоб цього уникнути, на косих зрізах роблять язички. Живець повертають косим зрізом догори, підставивши під нього вказівний палець; відступивши на третину від кінця зрізу, лезо ножа заглиблюють паралельно осі жив­ця ведуть вправо і дещо на себе, спрямовуючи до верх­ньої частини живця, майже до середини косого зрізу. Такий же зріз із язичком роблять на підщепі. Потім їх з'єд­нують і обмазують садовим варом.

Щеплення містком. При пошкодженні штамбів де­рев гризунами, опіками, хворобами на пошкодженій ча­стині вирівнюють кору, а оголену деревину обмазують садовим варом або обмотують плівкою. У період відставання кори підбирають живці завдовжки з пошкоджену частину штамба; на них з обох кінців, але з одного і то­го ж боку, роблять косі зрізи, виступом леза копулірувального ножа відділяють (або розрізують) кору, встав­ляють спочатку один кінець живця, а потім другий; обв'язують і обмазують садовим варом. Залежно від тов­щини штамба вставляють один, два або й більше живців.

Щеплення у бічний надріз. Цим способом щеплять тонкі гілки діаметром до 1-2 см, а також підщепи у другому полі шкілки саджанців, на яких не прижилися вічка. На підщепі роблять надріз уздовж на глибину 1/3-1/4 товщини. Верхня частина надрізу має бути в 1,5-2 рази коротша за нижню. На живцях роблять клиноподібний зріз, одна з граней якого – нижня і якою встав­ляють живець, вужча від другої.

Щеплення в розщіп – трудомісткий спосіб, особливо при перещепленні грубих гілок, які після зрізування на пеньки треба розколювати сокирою чи долотом. У виготовлений розщіп посередині вставляють клинок. На живцях роблять косі зрізи прості або з уступом. Косий зріз з уступом роблять двома способами: 1) ставлять лезо перпендикулярно до живця і підрізують його на 1/3-1/4 товщини, потім ніж повертають під кутом 10-12º і роблять косий зріз; 2) спочатку виготовляють косий зріз, повертають кінцем його від себе і підрізують біля основи на 1/3-1/4 товщини; потім лезо виймають і, відступивши 1-1,5 см від кінця, підрізують частину косого зрізу. Піс­ля цього косий зріз вирівнюють повторно. Так роблять зрізи з уступом з обох кінців живця. Виготовлені живці вставляють у розщіп так, щоб збігався камбій (а не ко­ра прищепи і підщепи), виймають клин з розколу і звер­ху на нього вставляють смужку кори чи деревини, обв'я­зують і замазують.

Вчитися робити косі зрізи на живцях потрібно спо­чатку на м'якій деревині: вербі, тополі, клені та ін. Зрі­зи не обов'язково завжди виконувати на нових живцях, можна багаторазово знімати стружку з того самого жив­ця.

Садовий вар у практиці щеплення часто замінюють синтетичною плівкою. При цьому необхідно вживати за­ходів запобігання підпрівання кори: своєчасно знімати плівку, розрізувати в окремих місцях, забезпечувати от­вори при обв'язуванні (підкладати кілочки) тощо.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   45




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет