Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
жүктеу/скачать 9.52 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Завдання 1. Ознайомлення з основними породами птиці
- Завдання 2. Оцінка інкубаційних і харчових якостей курячих яєць
- Хімічний склад яєць різних видів птиці, %
Розділ XVI. ПТАХІвнИЦТВО 
ОСНОВНІ ПОРОДИ Птахів. ОЦІНКА ІНКУБАЦІЙНИХ І ХАРЧОВИХ ЯКОСТЕЙ ЯЄЦЬ. ГОДІВЛЯ ПТАХІВ Скоростиглість і висока плідність сільськогосподарської птиці дає можливість одержувати велику кількість корисних продуктів харчування – яєць і пташиного м'яса. Кількість і якість продуктів птахівництва залежить від виду птиці й породи, вибраної для розведення в господарстві. Від племінної високопродуктивної птиці яйця використовують для інкубації. При відборі яєць їх ретельно оглядають, зважують і продивляються на овоскопі, а при необхідності й вимірюють. Вибіркове розкриття яєць дозволяє визначити співвідношення його окремих частин, колір жовтка і якість шкаралупи, а також встановити, запліднене воно чи ні. Якість яєць (як для інкубації, так і для використання в їжу) залежить від здоров'я птахів, правильної годівлі й утримання.
На земній кулі налічують декілька сотень порід і породних груп птиці, у тому числі майже 100 порід курей, близько 20 – качок та індиків, 40 – гусей. Існують різні системи класифікації порід і породних груп птиці залежно від морфологічних ознак, місця виведення, будови тіла, походження від диких предків, напряму основної продуктивності. Так, породи курей поділяють на яєчні, м'ясні, м'ясо-яєчні (загальнокористувальні), декоративні, бійцеві. Цю, так звану, господарську класифікацію розробив академік М.Ф. Іванов. Яєчні породи курей. З яєчних порід у промислових господарствах нашої країни розводять, головним чином, леггорнів. Птахівники-аматори, фермери займаються розведенням також російських білих, мінорок, гамбурзьких, українських вушанок, голошийних та прикарпатських зеленоніжок. Леггорн. У середині минулого століття з берегів Середземного моря до США завезли білих італійських курей. Вважають, що свою назву вони одержали від порту Ліворно, звідки їх вивезли у 1840 р. За іншими даними, слово «леггорн» походить від двох англійських слів: «лег» – нога і «горн» – ріг (жовте, «рогове» забарвлення ніг). Американці поліпшили італійських курей схрещуванням з іншими породами, які спочатку поширилися в Європі (Англії, Італії, Данії), а потім по всьому світу. В нашу країну леггорнів завезли з Англії, США у 1925 р. Вперше їх почали розводити у радгоспі «Красний» Кримської області. Відомо кілька різновидностей леггорнів: білі, полові, куріпкові, зозулясті, блакитні. Найбільш поширені білі леггорни. Ці кури мають гарні форми, горду поставу, красиво вигнуту шию, великий листовидний, яскравочервоний гребінь прямий у півнів та нахилений убік у курок, вушні мочки білі, тулуб глибокий, горизонтально поставлений, гарний вигин спини, округлі груди, які у півнів виступають уперед; крила широкі, щільно притиснуті до тіла; у півнів великий хвіст з довгим серповидним пір'ям; оперення біле, дзьоб та плесни жовті. У леггорнів ніжний щільний тип конституції. Маса півнів становить 2-2,5 кг, курок – 1,5-2 кг, несучість – 200-240 яєць на рік. Маса яйця – 52-62 г (шкаралупа біла). У цій породі створено багато ліній та кросів. Російські білі кури виведені схрещуванням породи леггорн з місцевою. Кури цієї породи менш продуктивні, ніж леггорни. Тому їх зберігають як генофонд для створення ліній. Мінорки. Порода одержала назву від острова Мінорка. Кури мають довгий тулуб, красивий довгий хвіст, стрункі ноги, чорне оперення з темно-зеленим полиском, видовжені білі мочки та листоподібний яскраво-червоний гребінь. Висота деяких півнів 75 см, довжина тулуба без хвоста – 29-30 см, маса – 3-4 кг. Кури важать 2,5-3 кг, їх несучість – 160-190 яєць, маса яйця – 56-60 г. Добре несуться взимку та влітку, мають ніжне смачне м'ясо. М'ясні породи курей. До м'ясних порід курей належать корніш, кохінхіни, брама. Корніш (корнуельські кури). Виведено в Англії (графство Корнуол) з використанням таких бійцевих порід як стара азіатська (азіль), малайська і стара англійська, тому їх характерними особливостями є широкі і глибокі груди, довга та широка спина, товсті, міцні ноги. Кури мають різноманітне оперення, але розводять птицю з білим оперенням. Хвіст у них короткий, гребінь трояндо- або стручкоподібний, дзьоб товстий, короткий, загнутий. Маса півнів 4-4,5 кг, курок – 3-3,5 кг, несучість – 100-130 яєць на рік, маса яйця 57-60 г (шкаралупа світло-коричнева). Порода поширена в усіх країнах світу з розвиненою бройлерною промисловістю. У корнішів розвинений інстинкт насиджування, їх використовують як батьківську форму для виробництва бройлерів. Молодняк росте швидко. М'ясо-яєчні породи курей. Розводять їх для одержання яєць та м'яса. Найбільш поширеними з них є плімутрок, род-айланд, нью-гемпшир, сусекс, кучинські ювілейні, московські чорні та полтавські глинясті. Плімутрок. Порода виведена у США схрещуванням порід кохінхін і доркінг з іспанськими чорними. З восьми різновидностей плімутрока у нас розводять лише смугастих і білих. При виробництві бройлерів в якості материнської форми використовують білих плімутроків. Кури мають овальний тулуб, довгу широку спину, невелику голову, короткий хвіст, гребінь листовидний, прямий. Жива маса півнів – 3,5-4,3 кг, курок – 2,7-3,4 кг, несучість – 160-170 яєць на рік, маса яйця – 56-60 г (шкаралупа світло-коричнева). Кури витривалі, добре акліматизуються. Род-айланд – породу створено у середині XIX ст. у США (штат Род-Айланд) схрещуванням місцевих курей з половими шанхайськими, червоно-бурими малайськими та бурими леггорнами. Кури мають широкий, глибокий тулуб, листоподібний гребінь, оперення темно-червоне, пір'я хвоста чорне з зеленуватим полиском. Жива маса півнів 3,4-3,6 кг, курок – 2,6-3,0 кг, несучість 160-180 яєць на рік, маса яйця 57-60 г (шкаралупа червоно-бура). В Японії створено лінії курей породи род-айланд, несучість яких 260-270 яєць. Нью-гемпшир – різновидність породи род-айланд, одержано шляхом добору на підвищення несучості і виводимості яєць. Назву одержала від штату Нью-Гемпшир, де була виведена. В курей цієї породи світліше, ніж у род-айландів, оперення. Жива маса півнів 2,9-3,5 кг, курок – 2,7-2,8 кг. Несучість 190-200 яєць на рік, маса яйця 60-63 г (шкаралупа червоно-коричнева). Кури користуються великим попитом у населення. Сусекс. Порода виведена в Англії (графство Сусекс). Оперення у курей біле, на шиї є чорні пір'їни, кінці крил та хвоста чорні, гребінь листовидний, жива маса півнів – 3-3,8 г, курок 2,5-3 кг, несучість – 150-170 яєць на рік, маса яйця – 58-65 г (шкаралупа жовто-коричнева). Кури добре відгодовуються, м'ясо ніжне і смачне. Інстинкт насиджування розвинений погано. Кучинські ювілейні кури виведені методом схрещування курей різних порід: російських білих, нью-гемпширів, род-айландів, австралорпів, плімутроків білих і лівенських. Кури мають довгий та глибокий тулуб, широку спину, округлі груди і об'ємистий живіт, оперення у курок жовтувате з темними крапками на золотавій гриві, кінець хвоста чорний. У півнів оперення тулуба червоне, на грудях і хвості чорне, грива золотава, гребінь листовидний. Жива маса півнів 3,5-4,5 кг, курок – 2,8-3,3 кг, несучість – 170-190 яєць на рік, маса яйця – 60-61 г (шкаралупа світло-коричнева). Молодняк росте швидко. Московські чорні кури. Породу створено методом схрещування юрловських голосистих курей, бурих леггорнів та нью-гемпширів. У курей широкі, округлі груди, довга широка спина, листовидний гребінь, оперення чорне, грива жовта. Жива маса півнів 3,5-3,7 кг, курок – 2,4-2,6 кг, несучість – 170-200 яєць на рік, маса яйця 60-65 г (шкаралупа світло-коричнева). Полтавські кури виведені у Полтавській області. За кольором оперення курей поділяють на три групи: глинясті, зозулясті і чорні. Найбільш поширені глинясті кури із світло- та темно-жовтим кольором оперення. Півні на відміну від курок мають більш темне оперення, на хвості та крилах є чорні пір'їни, гребінь переважно трояндо подібний, тулуб видовжений, груди округлі. Жива маса півнів 3-3,3 кг, курок – 2-2,5 кг, несучість – 170-180 яєць на рік, маса яйця – 55-57 г (шкаралупа коричнева). Адлерські сріблясті. Породу виведено на Адлерській птахофабриці методом схрещування російських білих курей, нью-гемпширів, первомайських, білих плімутроків і юрловських голосистих. Кури мають компактний, розширений спереду тулуб, листовидний гребінь, біле оперення з сріблястим відтінком (так зване колумбійське). Пір'я гриви, махове та рульове – чорне. Жива маса півнів 3,3-3,5 кг, курок – 2,5-2,8 кг, несучість – 160-170 яєць, маса яйця – 60-62 г (шкаралупа коричнева). Молодняк життєздатний, швидко росте. Породи індиків. Новий світ подарував європейцям найбільшу птицю ряду куроподібних – індиків або «заморську курку». Дикі індики й тепер водяться у лісовій та лісостеповій зонах Центральної і Північної Америки. У Росії індики з'явилися наприкінці XVIII ст. Лідером з розведення індиків є США – понад 40% світового виробництва індичого м'яса припадає на цю країну. Найбільш поширені породи індиків – білі та бронзові широкогруді, північно-кавказькі і московські білі й бронзові, белтсвільські білі, тихорецькі чорні. Населення розводить чимало індиків місцевих порід та їх різновидів. Білі широкогруді індики. Порода виведена у США методом схрещування білих голландських та англійських індиків. М'ясо індиків за якісними показниками високо цінується. Ця птиця досить життєздатна, швидко набирає масу. Жива маса самців досягає 14-16 кг, самок – 7-9 кг, несучість 90-120 яєць, маса яйця – 70-80 г. Є три різновиди цієї породи: важкі, середні та легкі. Вони розрізняються за м'ясною скороспілістю та здатністю до відтворення. Головна особливість цих індиків полягає в їх здатності інтенсивно рости. Вже в 90-100-добовому віці птиця має добре оперення та задовільний вигляд тушок при забої. Індики цієї породи вимогливі до умов утримання та годівлі. На основі породи білих широкогрудих індиків створено такі кроси: легкий, середній та важкий «Хідон», «0-24». Бронзові широкогруді індики. Породу виведено у США на базі бронзових індиків, яких одержано методом схрещування домашніх індичок з дикими і чорними англійськими. Широкогрудими їх названо через добре розвинуті грудні м'язи. Жива маса самців 18-20 кг (рекорд 35 кг), самок – 9-12 кг. Несучість 60-70 яєць на рік. Цю породу широко використовують для створення ліній і кросів. У США виведено групу так званих важких індиків «камерино». Жива маса самців у 24-тижневому віці досягає 20-21 кг, самок – 12 кг. Витрати корму на 1 кг приросту 3,3-3,9 кг. Забійний вихід – 81-85 %. Північнокавказькі білі індики. Породу виведено методом схрещування самців білої широкогрудої породи з самками бронзової північнокавказької. Ці індики поєднують високі м'ясні якості з витривалістю та невибагливістю. Жива маса самців 12-15 кг, самок 6-7 кг. Несучість – 90-120 яєць. Індиченята швидко ростуть, у 17-тижневому віці їх жива маса становить 4,5 кг. На основі породи створено два кроси – «Б-12», «Б-32». Північнокавказькі бронзові індики. Породу виведено методом схрещування місцевих бронзових індиків з широкогрудими. Ці індики мають округлі широкі груди з добре розвинутими м'язами, чорне оперення з бронзовим полиском. Жива маса самців 12-14 кг, самок 6-7 кг. Несучість – 90-100 яєць на рік (в окремих випадках – до 150). Індики дуже рухливі, життєздатні, добре пристосовані до пошуку кормів. Московські бронзові індики. Породу виведено методом схрещування місцевих бронзових широкогрудих індиків з північнокавказькими. Індики мають широкі, округлі груди та чорне оперення з бронзовим полиском. Жива маса самців 11-13 кг, самок – 6-7 кг. Птиця добре пристосована до пасовищного утримання. Московські білі індики. Породу виведено методом схрещування місцевих білих індиків з білими голландськими та белтсвільськими індиками. За продуктивними якостями індики цієї породи схожі на московських бронзових, але мають вищу несучість, кращі м'ясні якості, привабливий товарний вигляд тушок. Індики цієї породи життєздатні, скороспілі, добре акліматизуються, тому їх розводять повсюдно. Породи качок. Усі породи свійських качок походять від диких (крижнів), їх поділяють на три типи: м'ясні (пекінські, українські, чорні білогруді, московські білі), м'ясо-яєчні (дзеркальні, хакікемпбел) і яєчні (індійські бігуни). У промислових господарствах України переважно використовують пекінську породу, українські качки та кроси «Медео», «Темп», «Х-11» і «К-13». Пекінські качки. Породу виведено понад 300 років тому у західному передгір'ї Пекіна. Пізніше її поліпшували в США, звідки її завезли до Європи, в тому числі і до Росії. Тепер ця порода – одна з найкращих за скороспілістю і м'ясними якостями. Тулуб у качок довгий, широкий і глибокий, оперення біле з кремовим відтінком. Жива маса селезнів – 3,5-4,0 кг, качок – 3,0-3,5 кг. Несучість 130-150 (іноді до 200) яєць на рік, маса яйця – 80-90 г. Качки досить витривалі, легко переносять суворі зими. Українські качки. За кольором оперення розрізняють білих, сірих і глинястих качок. Поглиблену селекційну роботу з білими качками проводить Інститут птахівництва УААН. Його співробітники вивели кілька спеціалізованих ліній: УБ-5, УБ-6, УБ-7. У білих качок тулуб довгий, широкий і глибокий, горизонтально поставлений. Жива маса селезнів 3,2-3,3 кг, качок 2,5-3,0 кг. Несучість – 100-130 яєць на рік. Качки непогано фуражують на водоймах. Індійські бігуни. Порода поширена у Південно-Східній Азії та на Малайському архіпелазі. На думку вчених, ці качки – вихідці зі Східної Азії, де і одержали свою назву. Бігунами їх назвали через підвищену рухливість. Характерні ознаки – вузький і майже вертикально поставлений тулуб, високі ноги та довга тонка шия. Маса селезнів – 1,8-2 кг, качок – 1,5-1,8 кг. Качки високо цінуються аматорами за високу несучість (200 і більше яєць на рік) та смачне м'ясо. Це – суходільна птиця. Вода їй потрібна тільки для пиття та купання. Мускусні качки. Цих качок приручили племена Південної Америки. Свою назву вони одержали завдяки мускусному запаху шкіри та оперення. Маса селезнів – 3,5-5 кг, качок – 2-2,5 кг. Вони приземкуваті, передня частина голови вкрита червоною шкірою, біля основи дзьоба рожево-червоні м'ясисті нарости, характерні для індиків. За це їх називають індокачками, індійськими чи бородавчастими. Вони мають переважно чорне оперення з зеленуватим полиском, на крилах – білий трикутник. На голові у селезня великий чуб. При збудженні птиці він набуває форми «півнячого гребеня». У качок чубчик маленький. Качки люблять сидіти на деревах, тож у присадибних господарствах їх бажано утримувати в закритих вольєрах. Можна підрізати крила. Качки шиплять, як лебеді, тому їх часто називають шипунами або німими. Обходяться без водойм. Несучість качок – 90-100 яєць на рік, маса яйця – 70-80 г (шкаралупа біла). Качки – відмінні квочки, яйця насиджують 33-35 діб. М'ясо смачне, ніжне, нежирне. Мускусних качок схрещують з качками порід орпінгтон, хакі-кемпбел, пекінська, руанська. Молодняк життєздатний, стійкий до захворювань. Породи гусей. У багатьох країнах світу свійську гуску за здатність споживати велику кількість зелених грубих кормів називають «літаючою вівцею». Гуска свійська – один з найстародавніших видів домашньої птиці. Більшість порід гусей походить від дикої сірої гуски, прирученої у Європі та деяких районах Азії, і лише китайські (гергелі) виведені одомашненням диких шишковидних (гулястих) гусей. Всі породи гусей поділяють на легкі (китайські, роменські і більшість місцевих) та важкі (тулузькі, великі сірі, холмогорські). Великі сірі гуси. Порода виведена в Інституті птахівництва УААН (колишньому УНДІП) і ДППЗ «Арженка» Тамбовської області Росії. Застосували відомий метод схрещування роменських гусей з тулузькими. Для них характерні міцна будова тіла, велика рухливість; тулуб глибокий, широкий, добре розвинуті грудні м'язи, дві жирові складки на животі. Жива маса гусаків 6,5-8 кг, гусок – 5,5-6,5 кг, несучість 35-60 яєць на рік, маса яйця – 160-180 г, вивід гусенят – 55-58 %. Гусенята у 60-добовому віці досягають живої маси 4-4,5 кг. Гуси витривалі, добре насиджують яйця, ефективно використовують корми пасовищ. Горьківські гуси. Порода виведена методом схрещування місцевих, китайських і сонцегірських гусей. За екстер'єром горьківські гуси схожі на холмогорських – мають ґулю на лобі, біле або сіре оперення. Маса гусаків – 7-8 кг, гусок – 6-7 кг. Несучість – 50-60 яєць, маса яйця – 125-140 г. М'ясо цих гусей ніжне, смачне. Горьківські гуси менш охочі до насиджування яєць, ніж гуси інших порід. Гібриди, одержані схрещуванням горьківських гусей з італійськими білими, мають несучість 80-85 яєць на рік. Італійські білі гуси. Порода виведена на півночі Італії поліпшенням місцевої породи з використанням білих китайських гусей. Італійські білі гуси мають компактний тулуб, широкі груди. Маса гусаків – 6-7 кг, гусок – 5-6 кг. Несучість – 45-50 яєць (за два цикли – 70-80), маса яйця – 140-170 г, вивід гусенят – 65-70 %. Гуски несуться протягом шести-семи років, гусаки зберігають відтворювальну здатність дев'ять років. Гусенята у 60-добовому віці важать 4,5-5 кг. Гуски здатні насиджувати і доглядати гусенят. Італійських гусей відгодовують, насамперед, для одержання печінки, маса якої досягає 600-700 г. Угорські білі гуси. Порода виведена на основі місцевих гусей, яких схрещували з померанськими, емденськими, італійськими та рейнськими гусями. Маса гусаків – 6-7 кг, гусок – 5-6 кг. Несучість – 45-55 яєць, маса яйця – 160-190 г, вивід гусенят – 65-70%. їх маса у 56-добовому віці становить 4,4 кг, у 70-добовому – 4,8 кг. При відгодівлі одержують печінку масою 500-600 г, з якої виготовляють паштет відмінної якості. Ці гуси характеризуються добрими м'ясними якостями, максимально використовують корми пасовищ. За три обскубування вони дають по 300-330 г пуху та пір'я (36-38%). Для одержання печінки найкраще відгодовувати гібриди від схрещування гусаків угорської породи з гусками ландешської та рейнської. Рейнські гуси. Порода виведена в прирейнських областях Німеччини на основі одного з різновидів місцевих емденських гусей. Рейнські гуси мають біле оперення. Несучість за один цикл 40-50 яєць, за два – 65-80, маса яйця – 160-180 г, вивід гусенят – 65-70%. У 63-добовому віці маса гусенят досягає 3,8-4 кг. Інстинкт насиджування пригнічений. Гусенят відгодовують для одержання печінки, маса якої досягає 350-400 г. Рейнських гусей схрещують з італійськими. М'ясо цих гібридів має високі смакові якості. Ландешські гуси. Порода виведена у Франції з використанням тулузьких гусей. Селекція була спрямована на зниження загальної маси, підтримання на певному рівні відгодівельних якостей та маси печінки. В Угорщині племінна робота з ландешськими гусьми тривала протягом 22 років і тепер вони вважаються новою угорською породою. Гуси мають масивний, широкий тулуб, темно-сіре або сіро-коричневе оперення на шиї та спині, біле – на животі. Маса гусаків – 7-8 кг, гусок – 6-7 кг. Несучість – 35-40 яєць на рік, маса яйця – 180-200 г. За три обскубування ця птиця дає по 350-450 г пір'я та пуху. При відгодівлі мають печінку масою 600-800 г (іноді – 1000 г). Для одержання великої печінки найкраще схрещувати гусаків ландешської породи з гусаками італійської та рейнської. У гусок пригнічений інстинкт насиджування. Оброшинські гуси. Порода виведена методом схрещування місцевих білих, китайських сірих і великих сірих гусей. Оброшинські гуси мають міцну будову тіла, широкі груди, сіре оперення (на животі – біле), на голові та шиї – темнокоричневу смугу. Маса гусаків – 6,5-7 кг, гусок – 6-6,5 кг. Несучість – 35-40 яєць на рік, вивід гусенят – 66-70 %. У 60-добовому віці маса гусенят становить – 3,7-4,2 кг. М'ясо цих гусей ніжне, соковите. Птиця пристосована до випасання, невибаглива до кормів. Холмогорські гуси. Порода виведена в центральній зоні Росії схрещуванням місцевих білих гусей (комогори) з китайськими білими гусьми. Це одна із найдавніших руських порід. За кольором оперення розрізняють білих і сірих гусей. Вони мають широкий тулуб, велику голову з наростом («шишкою») на лобі, під дзьобом – «гаманець», жирові складки на животі. Жива маса гусаків – 7-8 кг (найбільша – до 10-12 кг), гусок – 6-7 кг. Несучість – 25-40 яєць на рік (кращих гусок – до 90 яєць), маса яйця – 140-200 г, вивід гусенят – 50-55 %. Гуси пристосовані до місцевих умов, добре відгодовуються. Гусенята у 60-добовому віці важать 4-4,2 кг. Лєгарт— порода гусей, виведених в Данії (фірма «Лєгарт»). Інтенсивна селекція проводилася протягом 20 років. Особливо високі вимоги ставили до стану здоров'я птиці. У гусей широкі груди, оперення – біле. За даними фірми, несучість у перший рік яйцекладки становить 47 яєць, у наступні чотири роки – в середньому до 64 яєць. Жива маса гусенят у 60-добовому віці – 6,3 кг, у 98-добовому – 7,2 кг. Завезені лєгарти у Київську і Полтавську області. Китайські гуси (гергелі). Порода виведена одомашненням диких шишковидних (гулястих) гусей у Маньчжурії, Північному Китаї та Сибіру. Тулуб у цих гусей трохи піднятий спереду, голова з великим наростом («шишкою») біля основи дзьоба, шия довга, лебединоподібна, оперення біле та буре, на голові та шиї сіро-коричнева смуга. Маса гусаків – 5-6 кг, гусок – 4-4,5 кг, несучість – 30-50 (до 100) яєць на рік, маса яйця – 150-170 г. Китайських гусей схрещують з іншими породами з метою підвищення несучості та живої маси. Тулузькі гуси. Порода виведена у Франції одомашненням диких сірих місцевих гусей. Назву одержала від м. Тулузи. Гуси мають масивний тулуб, велику голову, товсту шию, короткі ноги, «гаманець» під дзьобом, великі жирові складки на животі, оперення в них на спині темно-сіре, на грудях світло-сіре, на животі – біле. Жива маса гусаків 10-13 (до 16) кг, гусок 6-10 (до 12) кг. Несучість – 30-40 яєць, маса яйця 170-200 г, вивід гусенят – 55-60 %. Гуси придатні до сальної відгодівлі, їх використовують для підвищення м'ясних якостей інших порід. Крім згаданих порід, населення розводить у присадибних господарствах гусей місцевих порід (роменські, переяславські, степові українські і т. ін.). Для характеристики біологічних особливостей і продуктивних якостей сільськогосподарської птиці потрібно використати довідкові дані основних порід курей, індиків, гусей, качок; муляжі й моделі, фотографії, таблиці, кінофільми та діафільми, слайди. Завдання 2. Оцінка інкубаційних і харчових якостей курячих яєць Харчова цінність яєць. До складу яєць входять всі речовини, необхідні для розвитку і росту ембріона: вода, протеїни, ліпіди, вуглеводи, мінеральні речовини та вітаміни. Кисень надходить у яйце з навколишнього середовища. Вода становить близько 71-75% загальної маси яйця, протеїни – 12-13, жири – 12-15, вуглеводи – 0,7-1,3, мінеральні речовини – 0,8-1,1%. У яйці виявлено 35 хімічних елементів, основні з яких кальцій, фосфор, хлор, калій, натрій, сірка, залізо, марганець, цинк, кобальт, алюміній, йод, мідь і т. ін. Є в яйці вітаміни А, В1, В2, D, Е, К, Н. Хімічний склад яєць змінюється залежно від спадковості, виду, породи, кросу птахів, складу раціону, режиму годівлі тощо. Хімічні елементи у складових частинах яйця розподілені нерівномірно (табл. 68). Білок містить 87-88% води, 10-11 – протеїну і близько 1% вуглеводів. Жири в ньому практично відсутні. Вітаміни лише водорозчинні, переважно групи В. До складу як рідкого, так і густого білка входять в основному овальбумін (94%) і овоглобулін (4%). Білок яйця містить бактерицидну речовину – лізоцим. Він здатний вбивати мікроорганізми або затримувати їх розвиток, що дуже важливо на ранніх стадіях розвитку ембріона. Табл. 68. Хімічний склад яєць різних видів птиці, %
Жовток містить 43-49% води, 16-18 – протеїну, 23-36 – ліпідів, 0,8-1,1% вуглеводів. Основні жирні кислоти, що входять до складу ліпідів жовтка: пальмитинова – 50%, олеїнова – 27, лінолева – 11, стеаринова – 6%. Жовток яйця багатий на вітаміни А, В2, В3, Е, а також – на каротин. Крім цього, в ньому містяться холестерин і лецитин, ферменти (амілаза, протеїназа, оксидаза і т. ін.). Мінеральні речовини, в основному, зосереджені у шкаралупі яйця. Так у шкаралупі курячого яйця близько 6 г золи. В ній солі кальцію становлять понад 98%, є невелика кількість фосфору, магнію, сліди заліза, сірки. Вміст основних мінеральних речовин (вуглекислого кальцію, вуглекислого магнію і трикальційфосфату) у шкаралупі яєць усіх видів птиці майже однаковий. Під час розвитку зародка більша частина кальцію, необхідного для побудови скелета, надходить з шкаралупи. Крім основних мінеральних речовин у яйці є незначна кількість мікроелементів (алюміній, миш'як, бор, бром, мідь, фтор, йод, свинець, марганець, кремній, цинк), що позитивно впливають на розвиток зародків. Містяться також мікроелементи, які можуть стати причиною порушення нормального розвитку та високої смертності ембріонів (наприклад, селен). За хімічним складом яйця різних видів птиці мало розрізняються. В яйцях водоплавної птиці порівняно з курячими менше води, але більше жиру, калорійність їх вища. У 100 г маси курячих яєць 650-690 кДж, цесариних та індичих – 690-710, качиних – 790-855, гусячих – 770-840 кДж. У протеїнах курячого яйця усі незамінні амінокислоти в оптимальному співвідношенні. На практиці за еталон біологічної цінності харчових білків приймають протеїни курячих яєць. Біологічну цінність інших продуктів харчування розраховують по відношенню їх незамінних амінокислот до амінокислот протеїну цілого курячого яйця. Протеїни яйця практично повністю (97-98%) засвоюються організмом. Жовток яйця містить 6-12% лецитину, до складу якого входять фосфор і речовини, що стимулюють діяльність мозку та ріст організму. Яйця сприяють нормалізації обміну речовин, підвищують стійкість організму до інфекційних захворювань, зміцнюють нервову систему, запобігають захворюванню дітей на рахіт. Зокрема, яйця перепілок вживають при гіпертонії, недокрів'ї, цукровому діабеті. Нічим не замінити яйця в мікробіології. Курячий зародок – поживне середовище для збудників віспи, «свинки», грипу. Перепелині ембріони використовують для виробництва вакцин проти кору, паратифу, віспи, грипу. Яйця – непогані протиотруйні засоби. При отруєнні сполуками миш'яка, фтору і ртуті використовують білок яйця. Підшкаралупна оболонка свіжого курячого яйця лікує, за народною медициною, опіки. Ученими встановлено, що білок курячого яйця знижує так званий гідродинамічний опір у судинах при рухові крові у турбулентному режимі (із завихреннями).
1. Оглянути кілька яєць, оцінити кожне з них і визначити можливість використання їх для інкубації. В інкубатор закладають яйця правильної форми, що мають масу, характерну для породи. Яйця брудні, дрібні, з подряпинами або тріщиною шкаралупи й наростами вапна, двожовткові, дуже довгі або круглі, з великою пугою (повітряна камера) або відірваними градинками для інкубації не придатні. 2. Зважити яйця з точністю до 1 г. Середню масу яєць визначити при зважуванні не менше 10 яєць. Виділити яйця, які придатні для інкубації за масою (для курей російської білої породи й білий леггорн не менше 55 г). 3. За допомогою штангенциркуля виміряти діаметр яйця на довгій і короткій осі, за співвідношенням цих величин визначити правильність форми яйця. У яйця нормальної форми, достатньо витягнутого й трохи звуженого до гострого кінця, відношення довгої осі до короткої повинно бути приблизно 1,3. (Наприклад, довга вісь = 6,0 см, коротка = 4,5 см, відношення 6,0 : 4,5 = 1,3). Надмірно витягнуті яйця, що мають відношення осей, до двох, і округлі з відношенням діаметрів, до одиниці, для інкубації непридатні. 4. Просвітити яйця на овоскопі. Овоскоп складається з ящика, що має овальний отвір для розміщення яйця, яке розглядається, і електричної лампочки. При просвічуванні яйце потрібно тримати вертикально, ближче до гострого кінця й щільно прикладати до освітленого отвору. Переглядаючи яйце, визначити величину пуги (виміряти діаметр і висоту пуги), цілісність градинок, ступінь забарвлення жовтка й стан шкаралупи. У свіжому яйці пуга має діаметр близько 1,6-1,7 см. При тривалому зберіганні яйця пуга збільшується, тому що вміст яйця зменшується через випаровування вологи з білка через пори шкаралупи. Яйця з великою або неправильно розташованою пугою (на боці) для інкубації непридатні. Швидким рухом повертаючи яйце перед світлом овоскопа, можна спостерігати за рухливістю жовтка. Якщо градинки цілі, то при перевертанні яйця жовток змінить положення, але швидко повернеться в центр яйця. При обірваних градинках жовток буде блукати під шкаралупою. Визначити також ступінь мармуровості шкаралупи, що виникає в результаті нерівномірного відкладення солей кальцію при утворенні яйця.
6. Розкрити яйце. Перед розкриттям покласти в горизонтальне положення на 7-10 хв, щоб зародковий диск виявився на верхній стороні яйця. Не повертаючи яйця, скальпелем (або гострими кінцями ножиців) вирізати в середині яйця (над жовтком) пластинку шкаралупи діаметром 1,0-1,5 см, знятий шматочок шкаралупи зберегти. Через отвір, зроблений у шкаралупі, на жовтку буде видно світлу пляму – зародковий диск. Розглядаючи його під лупу, можна помітити, що в заплідненого яйця диск має яскраво виражену структуру прозорих концентричних кіл. Діаметр зародкового диску 3-5 мм. Диск незаплідненого яйця менший за розмірами, рівний, без структурних утворень. 7. Після перегляду зародкового диска вивчити складові частини яйця. Тримаючи яйце над чашкою Петрі, розколоти шкаралупу й вилити вміст яйця в попередньо зважену чашку. Звернути увагу на дві оболонки, розміщені біля тупого кінця шкарлупи: білкову, що оточує вміст яйця й утворює пугу, і підшкаралупову, яка щільно прилягає до шкаралупи. Шкаралупу зважити. Із внутрішньої частини тупого й гострого кінців яйця пінцетом відокремити підшкаралупову оболонку. Просушити шкаралупу фільтрувальним папером, поставити в підставку й налити в неї розчин метиленової синьки. Через 15-20 хв. фарба проникне через пори й на зовнішній стороні шкаралупи буде видно дрібні сині крапки. Під лупою розглянути й порахувати (на 1 см2) пори на тупому й гострому кінцях шкаралупи. Звернути увагу на більшу кількість пор на тупому кінці в порівнянні з гострим. Шматочки шкаралупи розглянути під мікроскопом. Вивчаючи вміст яйця, звернути увагу на шари білка, які добре помітні у свіжому яйці. Прорізавши ножицями щільний шар, розглянути витікаючий рідкий білок внутрішнього шару й білкові тяжі – градинки, які видимі біля жовтка у вигляді білкових ниток. Визначити придатність яйця в їжу. Основними дефектами харчового яйця вважають розвиток зародкового диска, проникнення жовтка в білкову масу, змішування білка й жовтка, прилипання жовтка до шкарлупи, наявність під шкаралупою плям різних розмірів (плісняви), розкладання вмісту яйця (тумак) тощо. Відокремити білок, відсмоктавши піпеткою від жовтка, і помістити його в другу, попередньо зважену чашку Петрі. Білок і жовток зважити з точністю до 0,5 г. Знаючи абсолютну масу білка, жовтка й шкаралупи, вирахувати відносну (в %) масу кожної складової частини яйця, приймаючи за 100% масу цілого яйця. Результати записати в робочий зошит. 8. Вивчити будову яйця. Круто зварене яйце розрізати гострим ножем по довгій осі й розглянути розташування шкаралупи, оболонок, пуги, білка, шару жовтка й зародка. Схему будови яйця замалювати в робочому зошиті. жүктеу/скачать 9.52 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||