Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



бет33/45
Дата03.07.2016
өлшемі9.52 Mb.
#173570
түріНавчальний посібник
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   45

Розділ XV. ВІВЧАРСТВО




ОЗНАЙОМЛЕННЯ З ПОРОДАМИ ОВЕЦЬ РІЗНОГО

НАПРЯМКУ ПРОДУКТИВНОСТІ.

ВИВЧЕННЯ БУДОВИ ВОВНИ. ГОДІВЛЯ ОВЕЦЬ
Головна продукція вівчарства – вовна. У виробничій діяльності людини і матеріальній культурі світу вівці як вид домашніх тварин і вівчарство як галузь сільського господарства утвердилися в основному завдяки неперевершеним властивостям вовни. Поняття вівці і вовна стали майже тотожними. Тканини і вироби з них, трикотаж, килими, повсть – це сфера тисячолітнього і сучасного використання вовни. Жодне з натуральних, штучних і синтетичних текстильних волокон не переважає вовну за комплексом гігієнічних, експлуатаційних та естетичних цінностей.

При визначенні вартості вовни і овець, а також вивченні вовни як основної продукції вівчарства розрізняють: якісні і кількісні ознаки та механізм формування властивостей вовни. До якісних ознак належать хімічні особливості вовни, гістологічна будова, фізичні властивості, механічні, геометричні, технологічні (прядильність, звалювання), типи елементарних волокон, пучки вовнових волокон (штапелі, косиці), жиропіт, домішки вовнового покриву овець, руно. Якісні особливості вовни визначають її остаточне призначення, систему переробки та реалізаційну вартість. Кількісні ознаки вовнової продуктивності овець – це настриг немитої і чистої вовни та їх компоненти. Вовна належить до похідних шкіри, тому формування кількісних і якісних показників обумовлюють вовноутворюючі функції шкіри. Ці функції базуються на спадкових задатках (результат селекції) та фактичних природно-господарських умовах вирощування і виробничого використання тварин (результат технології).

Види вовнової сировини залежать від породи овець. Розведення, годівля, догляд і утримання, а також строки й техніка стрижки овець спрямовані на одержання високоякісної вовни. Якість вовни залежить від тонини, довжини й інших властивостей стрижнів волосинок. За гістологічною будовою волосинки можна розділити на 3 основні групи: пух, перехідне волосся і ость. Розглядаючи вовну під мікроскопом (рис. 110), видно, що найбільш тонкі волосинки – пухові складаються з лускового й коркового шарів. Пухові волокна серцевинного шару не мають. Діаметр таких волосинок 15-25 мкм, довжина 5-15 см. З пухових волосинок складається руно тонкорунних овець, що дають найкращу вовну.

Перехідне або проміжне волосся – волосинки більш товсті, діаметром 25-50 мкм. Вони складаються з лускового, коркового й серцевинного шару. Останній являє собою витягнуті пухкі клітини з бульбочками повітря. З таких однорідних перехідних волосинок складається руно напівтонкорунних овець, що дають напівтонку й, як правило, довгу вовну, що також використовується для виготовлення тканин.

Найбільш грубі волосинки діаметром 40-200 мкм, або ості, складаються із трьох шарів: лускового, коркового й дуже розвинутої серцевини. Різновиди ості – мертве і покривне волосся. Суміш ості й пуху дає неоднорідну, малоцінну грубу вовну.

Рис. 110. Гістологічна будова вовни:

1 – мертвий волос, 2 – ость, 3 – перехідний волос, 4 – пух
Таким чином, залежно від типу волосинок, що утворюють руно вівці, вовну поділять на тонку, напівтонку, грубу й напівгрубу, а овець, що дають відповідну вовну, – на тонкорунних, напівтонкорунних і грубошерстих (вовнових).

Вовну, зняту з вівці, називають брудною або немитою. Миту вовну, яка очищена від жиропоту й механічних домішок, називають чистою або вовновим волокном.


Завдання 1. Ознайомлення з основними породами овець різного напрямку продуктивності

Для біологічної й господарської характеристики порід овець різного напрямку продуктивності, потрібно використати довідкові дані, моделі, муляжі й фотографії тварин, таблиці порід овець, діа- та кінофільми.


Завдання 2. Вивчення гістологічної будови вовни

Матеріали та обладнання: зразки вовни, лупи, мікроскопи, предметні й покривні скельня, скляні палички, гліцерин.
Хід роботи

1. Із зразків вовни вибрати волосинки пуху, ості й перехідного волосся, розрізати їх на частинки довжиною 1-2 мм, покласти на предметне скло, скляною паличкою нанести краплю гліцерину, накрити покривним скельцем і розглянути під мікроскопом, замалювати в робочому зошиті гістологічну будову вовни.

2. Для порівняння діаметра й гістологічної будови різних волосинок відібрати пух, ость і перехідне волосся, розрівняти їх на предметному склі, закріплюючи пластиліном по краях скла. Розташувати волосинки потрібно якнайближче одну до другої, для того щоб у полі зору мікроскопа було видно всі три види волосинок.

Розглянути їх під мікроскопом спочатку при збільшенні 120-180, а потім 300 разів і замалювати в робочому зошиті. Одночасно розглянути під лупою й мікроскопом спеціально заготовлену дефектну вовну.


Завдання 3. Вивчення фізичних властивостей вовни

Матеріали та обладнання: еталони вовни різних класів, лінійки, пластилін.

Пояснення до завдання. Фізичні або технічні властивості вовни: тонина, звивистість, довжина, розтягування, міцність, пружність, щільність, гігроскопічність і вологість, еластичність, пластичність, колір і блиск.

Щільність вовни – 1,32 г/см3.

Гігроскопічність і вологість вовни – дві фізичні властивості, що лежать в основі гігієнічних цінностей сировини й великою мірою впливають на механічні характеристики вовнових волокон. Гігроскопічність – це здатність вовни поглинати і віддавати вологу, а вологість – це процент маси води від маси абсолютно сухої речовини вовни. Серед усіх текстильних волокон вовна має найвищу гігроскопічність. Вона може поглинати 33 % вологи і зовні залишатись сухою. У синтетичних волокон цей показник становить 0,4-4,5 %. Вовна має низьку теплопровідність (0,035 Вт/м.К) та меншу порівняно з іншими волокнами здатність до електризації і забруднення.

Тонина вовни залежить від породи й характеризується діаметром поперечного перерізу волосинок. Для визначення тонини прийнята єдина класифікація. Щоб визначити, до якої якості (класу тонини) належить досліджувана вовна, користуються окомірним порівнянням тонини досліджуваної вовни з еталонами (зразками), тонина яких заздалегідь встановлена державною інспекцією з якості вовни або науково-дослідними установами.

Згідно з класифікацією однорідну вовну за тониною поділяють на 13 якостей, кожній з них відповідає певна товщина (табл. 63).
Табл. 63. Класифікація однорідної вовни за тониною


Якість

Товщина, мкм

Якість

Товщина, мкм

80

14,5-18,0

48

31,1-34,0

70

18,1-20,5

46

34,1-37,0

64

20,6-23,0

44

37,1-40,0

60

23,1-25,0

40

40,1-43,0

58

25,1-27,0

36

43,1-55,0

56

27,1-29,0

32

55,1-67,0

50

29,1-31,0






Чим вовна тонша, тим довшу нитку з неї можна спрясти. На цьому принципі побудована брадфордська система класифікації, під якою розуміють кількість мотків пряжі стандартної довжини (512 м), які можна спрясти з одного англійського фунта (454 г) митої вовни.

За цією системою тонка вовна має чотири класи тонини (80,70, 64 і 60-а якість), напівтонка–дев'ять (з 58 по 32-у якість).

Звивистість вовни характеризується розміром і формою завитків. У вовні з добре вираженою звивістю вовнові волокна утворюють у руні щільні "пучки" – штапелі. У штапелях вовнові волокна не переплутуються, у них менше проникає бруду й вологи, тому така вовна більш високо цінується промисловістю.

Чим тонше вовнове волокно, тим більша звивистість, тому за числом завитків на 1 см довжини можна приблизно визначити тонину вовни.

Довжина вовни має велике виробниче значення. Чим довша вовна, тим більший настриг з вівці, а при переробці з довгої вовни одержують більш цінні тканини. Довгу однорідну вовну (6 см і більше) називають камвольною або гребінною, з неї виготовляють камвольні тканини, що мають найбільш широке застосування. Коротку однорідну вовну (4-5 см) називають апаратною або сукном. З неї виробляють сукняні вироби, драпи.

Основні фізичні властивості вовни – розтяжність, виражається у відсотках до початкової довжини; міцність на розрив у перерахунку на одиницю поперечного перерізу волокна; пружність – властивість вовнових волокон набувати попередню форму після їх стиску або розтягування; еластичність – здатність набувати будь-якої форми; пластичність – властивість волосинок зберігати форму, надану їм під впливом тепла й вологи.

Колір вовнових волокон залежить від здатностей поглинання світла, яке проникло вглиб волокна і обумовлений спеціальною речовиною – пігментом меланіном. Вовна має два види пігментів: еумеланіни (від чорного до коричневого пігменту) і феомеланін (жовтий пігмент). Найкращий колір вовни – білий. Таку вовну можна фарбувати в будь-який колір.

Блиск вовни визначається розташуванням лусочок на верхньому шарі волосинок. Розрізняють блиск люстровий, глянцевий, склоподібний, шовковистий, матовий і слабкий. Блиск вовни досягається відбиванням променів світла від поверхні вовнових волокон. Тут вирішальне значення мають форма, розмір і щільність розміщення лусок зовнішнього шару вовнинки. Гладенька поверхня, на відміну від шорсткої, відбиває промені в одному напрямку відповідно до кута падіння, шорстка – в різних напрямках. Тому в одному випадку спостерігається дуже сильний блиск, а у другому – досить слабкий. Особливо бажаний не поверхневий блиск заношених речей, що вилискують, а глибокий, шовковистий, що створює неповторну гру тонів і нарядність виробів з вовни.
Табл. 64. Визначення тонини вовни за її звивистістю

Кількість завитків на 1 см

Тонина, мкм

Клас тонини

9 і більше

8

7



6

5

4



3

14,5–18,0

18,1–20,5

20,6–23,0

23,1–25,0

25,1–27,0

27,1–29,0

29,1–31,0


80

70

64



60

58

56



56/60


Хід роботи

1. Розглянути кілька зразків досліджуваної вовни – визначити форму завитків і замалювати їх у робочому зошиті.

2. Для визначення тонини за числом завитків міліметровою лінійкою відміряти 1 см у досліджуваного зразка вовни й порахувати завитки. По табл. 64 визначити клас тонини (якість) кожного зразка вовни.

3. Для визначення натуральної (природної) довжини вовни виміряти її лінійкою з точністю до 0,5 см у тонкоруних по штапелях, а в інших порід – по косицях.

4. Для визначення справжньої довжини завитки вовни розрівняти (але не витягувати) і виміряти лінійкою з точністю до 0,1 см. Результати записати в робочий зошит.
Табл. 65. Норми годівлі вовнових і вовново-м'ясних маток (на одну голову, за добу)

Показники

Холостий період

і перші 12-13 тижнів

суягності


Останні 3-4 тижні

суягності



Жива маса, кг

40

50

60

70

40

50

60

70

Кормові одиниці, кг

Обмінна енергія, МДж

Суха речовина, кг

Сирий протеїн, г

Перетравний протеїн, г

Сіль поварена, г

Кальцій, г

Фосфор, г

Магній, г

Сірка, г


Залізо, мг

Мідь, мг


Цинк, мг

0.90

10,0


1,4 150

85

9



6,0

4,0


0,5

3,5


48

10

34



1,05

12,5


1,75 160

95

10



6,5

4,4


0,6

4,0


54

12

40



1,15

13,5


2,0 170

105


11

7,0


4,8

0,7


4,5

62

14



46

1,25

14,5


2,0

185


115

12

7,5



5,0

0,8


4,7

70

16



52

1,15

12,5


1,6 170

115


12

7,5


5,0

0,9


4,3

58

12



46

1,35

14,5


1,9

200


135

13

8,0



5,5

1,0


4,6

68

14



54

1,45

16,5


2,1 215

145


14

9,0


5,8

1,1


5,0

78

16



62

1,55

17,5


2,3

220


155

15

9,5



6,2

1,2


5,3

88

18



70

Кобальт, мг

Марганець, мг

Йод, мг

Каротин, мг



Вітамін D, МО

0,43 53

0,43 10


500

0,50

60

0,50



12

600


0,58 69

0,57 15


700

0,66

75

0,64



15

800


0,55 69

0,47 12


750

0,65

81

0,55



14

850


0,75 93

0,63 17 1000



0,85 106

0,72


20 1150

Примітка. Норма для ялових маток встановлюється, як для тварин масою 40 кг.


Завдання 4. Годівля овець

Матеріали та обладнанн:. рахункова техніка.

Пояснення до завдання. Потреба овець в поживних речовинах визначається їх живою масою, видом продукції, рівнем продуктивності, особливостями утримання тварин. Необхідність використання певних кормів ди­ктується належністю овець до жуйних та їх віком. Особливо це стосується ягнят від народження до відлучення та молодняка у перші 2-3 місяці після відлучення від маток. Враховується також зона розведення овець та виробничі і економічні умови конкретного господарства. В цілому на рік на високопродуктивну вівцю потрібно 550-600 к. од. (5500-6000 МДж обмінної енергії) і 55-60 кг перетравного протешу. Це приблизно річна потреба поживних речовин вівцематки. Такі показники вищі для баранів-плідників (в 2 рази), ремонтних баранів (в 1,5 раза), баранів для племпродажу (на 20%) і нижчі для ярок (на 20%), переярок (на 25%), валухів (на 30%). Структура річного балансу поживних речовин для овець залежить від зональних умов господарства і коливається у широких межах: 15-20% – концентровані корми, 18-22 – сіно, 4-12 – солома, 20-25 – силос і сінаж, 38-40 % – зелені корми. Загальне співвідношення кормів за поживністю може бути й іншим. В цілому, вівці за рік треба 1-1,2 ц концентрованих кормів, 2-2,5 ц сіна, 1-1,5 ц соломи, 6-7 ц силосу і сінажу, 14-16 ц зеленого корму.

Норми годівлі встановлені для кожного напрямку продуктивності овець (вовнових, вовново-м'ясних, м'ясо-вовнових, м'ясо-сальних), в залежності від віку, живої маси, фізіологічного стану й умов стійлового утримання. При пасовищному утриманні норми збільшують на 15-20 %. Норми годівлі маток вовнових і м'ясо-вовнових порід наведені в табл. 65. Норми й раціони годівлі складають на середню тварину групи одного напрямку, однакового рівня продуктивності й фізіологічного стану.

Приклад раціону наведений в табл. 66. Для компенсації недостатнього в раціоні протеїну вівцям можна згодовувати карбамід, даючи його у вигляді карбамідного концентрату з іншими кормами.

Взявши за основу приклад раціону, визначити вміст у ньому енергії й поживних речовин і збалансувати його з урахуванням наявності кормів до норми. Дефіцит за протеїном, макро- і мікроелементами, вітамінами поповнити за рахунок кормових добавок.

Улітку основним кормом для овець є трава пасовищ. При нагулі доросла вівця використовує за добу 7-8 кг трави із вмістом у ній 2-2,4 кг сухої речовини загальною поживністю 1,4-1,6 к. од. При літній відгодівлі – дорослим вівцям згодовують по 5-6 кг зеленої маси та по 0,4-0,5 кг концентратів.
Табл. 66. Приклади раціонів для маток вовнових і вовново-м'ясних порід живою масою 50 кг (на одну голову, за добу)


Корм

Холостий період

і перша половина суягності



Останні 7-8 тижнів суягності

Сіно злакове, різнотравне, кг

Сіно злаково-бобове, кг

Солома яра, кг

Силос кукурудзяний, кг

Дерть ячмінна, кг

Карбамід, г



0,8

0,4



2,6

0,1


7

1

0,3



2,5

0,3



На великих вівчарських фермах для кращого вживання кормів і механізації їхньої роздачі готують гранульовані й брикетовані кормові суміші. Величина частинок подрібнених грубих кормів, які включені у кормові суміші для гранулювання й брикетування, – 10-15 мм.

Кількість соломи в гранулах, призначених для баранів і маток першої половини суягності, може складати до 60 %, для маток другої половини суягності – не більше 50 %, для лактуючих маток – 40, а для молодняку – 30%. Гранульовані й брикетовані кормові суміші можуть бути повнораціонними.
Хід роботи

1. Визначити норму й скласти раціон годівлі в стійловий період для отари 500 вівцематок породи меринос середньої живої маси 50 кг на другу половину суягності. Розрахувати загальну потребу цієї групи тварин у кормах на місяць.

У господарстві наявні корми: сіно лучне (обмежена кількість), силос кукурудзяний, солома яра пшенична, дерть кукурудзяна і ячмінна, сіль поварена, крейда, кісткове борошно.

2. Розрахувати потребу в зелених кормах і концентратах для двомісячної відгодівлі 400 дорослих овець у літній період.


Завдання 5. Фермер має культурне пасовище, що складається із 12 ділянок завдовжки 56 м, завширшки 30 м; поголів'я овець – 100 вівцематок. Визначити час випасання в одній загінці на початку травня, якщо відома продуктивність травостою (1,5 кг/м2) і потреба тварини у поживних речовинах (1,25 корм. од/гол.).

Розв'язок:

1. Необхідно визначити площу загінок:


S = a  b,

де: а і b – відповідно – ширина і довжина загінки, м.


2. Одержані результати підставляти у формулу:
,
де: d – тривалість часу випасання у одній загонці, днів;

S – площа ділянки, м2;

V – продуктивність травостою, кг/м2;

pпоживність трави, корм. од./кг ≈ 0,2;

n – поголів’я овец, голів;

m – потреба у поживних речовинах на одну вівцю, корм. од./гол.

Завдання 6. У процесі реформування колективного сільськогосподарського підприємства утворилося декілька господарств, одному з яких дісталися приміщення вівцеферми на 750 голів і сільськогосподарські угіддя площею 170 га, в тому числі ріллі 120 га.

Визначити, чи достатньо земельних угідь для виробництва кормів, щоб сформувати необхідне поголів'я та ефективно використовувати вівцеферму. У розрахунках використовувати нормативні показники для породи прекос.



Абсолютний приріст (А) – це збільшення живої маси за визначений проміжок часу:
А = Wt - W0,
де: Wt – жива маса в кінці періоду вирощування, кг;

W0 – початкова жива маса, кг.


Середньодобовий приріст (d) визначають як частку від абсолютного приросту і часу (днів) періоду відгодівлі (t):
d = (Wt - W0) / t.
Для характеристики інтенсивності зростання обчислюють відносний приріст (К):

К = [(Wt - W0) / W0]  100.



Завдання 7. Користуючись даними динаміки росту молодняка овець романівської породи (табл. 67), розрахувати абсолютний, середньодобовий і відносний прирости. Порівняти із стандартом породи для 1 класу.
Табл. 67. Динаміка живої маси молодняку овець романівської породи

Вік, міс.

Ярки

Баранчики



Жива маса, кг

Абсолютний приріст, кг

Середньодобовий приріст, г

Відносний приріст, %

Жива маса, кг

Абсолютний приріст, кг

Середньодобовий приріст, г

Відносний приріст, %

Новонароджені

2,5










2,7










2

11,0










12,0










4

21,0










23,0










6

29,0










36,0










8

34,0










42,0










10

38,0










47,0










14

42,0










52,0










18

47,0










64,0













контрольні питання

  1. Які види продукції отримують від овець?

  2. Походження овець, їх приручення і одомашнення.

  3. Які ознаки в екстер’єрі, а також у ряді біологічних особливостей відрізняють сучасних свійських овець від їх диких родичів?

  4. Які напрямки продуктивності є у вівчарстві України?

  5. Племінна робота у вівчарстві.

  6. Назвати породи овець грубововнового напрямку продуктивності, дати їх характеристику.

  7. Які породи овець виведено на території південних районів Полтавської області?

  8. На які групи, залежно від співвідношення вовнової і м’ясної продуктивності, поділяються тонкорунні породи овець?

  9. Які породи належать до вовнової групи овець, дати загальну характеристику?

10. Яка гістологічна будова основних типів волокон?

11. Назвіть види вовни.

12. Які типи волокон належать до різних її видів?

13. Які головні властивості вовни?

14. Що таке пух, ость?

15. Дайте пояснення термінам «однорідна» і «неоднорідна» вовна.

Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   45




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет