Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
-¥ ДТ. —» ПЖ., З.П., С.В., Ц., С)
жүктеу/скачать 7 Mb. Pdf көрінісі
|
| -¥ ДТ. —» ПЖ., З.П., С.В., Ц., С).
Таким чином, ми розглянули в людині сутність п'яти рівнів. Вони являють собою різні сторони єдиного пов'язаного між собою процесу. У своїй єдності вони характеризують людину як внутрішню структуровану цілісну систему, яка становить основу її буття й визначає якісні відмінності від усього живого. Отже, людина — це жива істота, яка має певні потреби, задовольняє їх у процесі виробництва завдяки спілкуванню і здатності свідомо, цілеспрямовано перетворювати світ, саму себе. Важливим аспектом філософського осмислення людини є врахування її природного руху по замкненому колу: народження — життя — смерть. З давніх-давен людина намагалась якось осягнути цей вічний кругообіг життя. У чому смисл природного процесу народження, розвитку, зрілості, старіння і смерті як людини, так і будь- якого іншого організму? Це питання виникає як намагання виправдати свою присутність на землі, свою долю й призначення. Знайшовши таке виправдання, людина може змиритися з думкою про скінченність індивідуального буття. Таємниця людського існування полягає не втім, щоб тільки жити (існувати), а й у тім, як і для чого (чи для кого) жити. Отже: в чому полягає сенс життя? Сенс життя — це поняття, яке відбиває постійне прагнення людини співвідносити свої вчинки з системою суспільних цінностей, з вищим благом, щоб у такий спосіб діставати можливість виправдовувати себе у своїх власних очах, в очах інших людей чи перед якимось авторитетом, Богом. Іншими словами — це пояснення собі й іншим, для чого ти живеш. Сенс життя кожної людини унікальний і неповторний, як і її життя. Людина завжди вільна у виборі сенсу і в його реалізації. Але свободу не можна ототожнювати зі свавіллям. її слід сприймати з точки зору відповідальності. Людина відповідає за вірно знайдений і реалізований сенс свого життя, життєвих ситуацій, що в них вона ; потрапляє. Людина повинна йти за своїм покликанням, у якому І життя набуває сенсу. Відчути і знайти своє покликання їй допома- ] гає самопізнання, відповідальність за реалізацію свого призначен- ; ня, що на землі допомагає узгодити універсальні життєві цінності з конкретними життєвими ситуаціями. З точки зору змісту вищого блага вирізняють такі типи обґрунтування життя (схема 13-4): гедонізм, аскетизм, евдемонізм, корпоративізм, прагматизм, перфекціоналізм, гуманізм. Представники гедонізму метою життя людини і її вищим благом вважають насолоду. Представники аскетизму сенс життя вбачають у крайньому обмеженні потреб людини, самозреченні, у відмові її від життєвих благ і насолод з метою самовдосконалення або досягнення морального чи релігійного ідеалу. В основі евдемонізму лежить прагнення людини до щастя, що є головною метою життя. Корпоративізм сповідує груповий егоїзм, що вбачає сенс життя в належності до обмеженої спільноти, для якої головне — приватні інтереси. Прагматизм виражає прагнення людини до вигоди, блага. Перфекціоналізм пов'язує сенс життя з особистим самовдосконаленням, навіть коли воно здійснюється за рахунок інтересів інших людей. Представники гуманізму спрямовують свої зусилля на утвердження гідності й розуму людини, її прав на земне щастя, вільний вияв природних людських почуттів і здібностей. З точки зору здійснення задуму життя виокремлюють: оптимізм, скептицизм, песимізм. І не існує ситуацій, що були б дійсно позбав- Схема 124- Типи обгрунтування сенсу життя лені сенсу — навіть самогубець вірить у сенс коли не життя, то смерті. Життя і смерть, любов і егоцентризм, етика і аморальність, осмисленість і абсурд, нігілізм і самопожертва — ці протилежні, але взаємопов'язані «абсолюти» людського буття явно чи опосередко- вано детермінують вибір людиною самої себе. Схематично і досить умовно можна окреслити такі варіанти вирішення проблеми сенсу життя в історії людської культури. 1. Сенс життя споконвічно існує в глибинах самого життя. Для цього варіанта характерне релігійне тлумачення життя. Єдине, що робить осмисленим життя і має для людини абсолютний сене, є не що інше, як активна співучасть у Боголюдському житті. Не перероб лення світу на основах добра, а вирощування в собі субстанціаль ного добра, зусилля жити з Христом і у Христі. Бог створив людину за своїм образом і подобою. І ми своїм життям повинні проявити його, бо емпіричне життя світу, як писав Семен Франк, безглузде, як безладно вирвані з книги сторінки. 2. Сенс життя перебуває за межами життя. Його можна на звати «життям заради інших людей». Для"людини життя стає осмис леним, коли вона служить інтересам родини, нації, суспільства, коли вона живе заради щастя прийдешніх поколінь. їй небайдуже, що вона залишить після себе. Недаремно прожити життя — це і продов житися у своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріаль ної і духовної діяльності. Але на цьому шляху існує небезпека опи нитися в ситуації, коли все твоє неповторне життя перетворюєть ся на засіб для створення якоїсь ідеї чи ідеалу (це може бути ідея комунізму, «світлого майбутнього» тощо). Якщо така позиція не по в'язана з духовною еволюцією людської особистості, людина стає на шлях фанатизму (історія знає безліч варіантів і класового, і на ціонального, і релігійного фанатизму). З- Сенс життя створюється самим суб'єктом. Цей варіант можна розуміти як «життя заради життя». Його фундатором був давньогрецький філософ Епікур. Жити потрібно так, вважав філософ, щоб насолоджуватися життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про смерть. Цінність епіку- рейської позиції полягає в тому, що вона застерігає нас від си- туації, за якої пошук сенсу життя відсуває на другий план саме життя. Життя саме по собі є цінністю, рідкісним дарунком, і людині до нього слід ставитися з вдячністю і любов'ю. Адже їй дана можливість переживати неповторність власного існування в усіх його проявах -- від радощів, злетів і перемог до падін- ; ня, відчаю і страждань. Разом з тим, епікурейське ставлення до \ життя, якщо воно позбавлене відповідальності за цей дарунок, і утверджує в людині егоїстичну позицію «життя заради себе» і веде до втрати відчуття його повноцінності. Об'єктивна логіка розвитку майбутньої цивілізації передбачає подальший соціальний, духовний прогрес людини, утвердження більш гідного людини гуманного смислу буття. Німецько-французький мислитель Альберт Швейцер (1875 — 1965) неодноразово наголошував: «Завдання сучасників — досягнути справжньої доброти, жити в згоді з самим собою. Тільки перемога гуманного світогляду над антигуман-ним дасть нам можливість з надією дивитися в майбутнє». жүктеу/скачать 7 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|