Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

О страшном вреде чтения

Так совершилось, что Саид-Эфенди [Саид-Эфенди – турец-кий посол, который у 1721 г. основал первую типографию в Констан-тинополе], бывший посланник Великой Порты в маленьком государстве, называемом Франк-Римом [Франция – Рим], ввез к нам в употребление зловредное книгопечатание, не спросив совета по поводу этого новшества у наших братьев кади, имамов имперского города Стамбула и, в особенности, у факиров, известных своим усердием в борьбе с разумом, – Магомету и нам показалось полезным осудить, изгнать, предать анафеме вышеупомянутое адское изобретение по следующим изложен-ным ниже причинам.

1. Легкость распространения мыслей ведет, очевидно, к уничто-жению невежества, охраняющего и спасающего все цивили-зованные государства.

2. Следует опасаться, что среди книг, привезенных с Запада, найдутся книги по сельскому хозяйству и по средствам рас-пространения механических искусств, а эти сочинения, боже упаси, могут пробудить гений наших сельских хозяев и наших фабрикантов, развить промышленность, увеличить их богатства и поднять их когда-нибудь в будущем на духовную высоту, внушить им любовь к общему благу, чувства, противоречащие здравой доктрине.

3. Возможно, что у нас появились бы исторические книги, свободные от чудесного, благодаря которому нация не выходит из состояния счастливой глупости. Такие книги неосторожно могли бы воздать должное хорошим и дурным поступкам и рекомендовать людям справедливость и любовь к родине, что не соответствует правам нашей страны.

4. Они могут, усилив почитание бога и скандально утверждая в печати, что он все собою наполняет, уменьшить число палом-ников в Мекку и Медину и нанести этим страшный вред спасе-нию души.

5. Случилось бы, конечно, что, прочтя у иностранных авторов про заразные болезни и про то, как их предупредить, мы бы, к нашему несчастью, получили возможность оградиться от чумы, что было бы ужасным покушением на законы провидения.

По этим и другим причинам, в назидание правоверным, ради блага их души воспрещаем читать книги под страхом веч-ного проклятия. И опасаясь, что, поддавшись дьявольскому искушению, они стали бы просвещаться, мы запрещаем отцам и матерям учить детей читать и писать. И чтобы предупредить всякое нарушение нашего приказа, мы строго воспрещаем им думать, под страхом тех же наказаний; повелеваем всем право-верным доносить властям о каждом, кто сможет произнести три связных фразы, из которых можно было бы вывести ясное и определенное заключение. Приказываем, чтобы во всех разго-ворах употреблялись бы только слова, ничего не значащие, по старинному обычаю Великой Порты.

И чтобы помешать проникновению контрабандой в свя-щенный имперский город какой-нибудь мысли – мы специаль-но назначаем нашего первого доктора, рожденного в одном из западных болот: доктор этот, уже умертвивший четырех членов оттоманской семьи, более, чем кто либо, заинтересован пре-дотвратить появление в стране всяких знаний. Мы даем ему этим приказом власть хватать всякую мысль, появившуюся письменно или устно у ворот города, и приводить таковую мысль, связанную по рукам и ногам, чтобы мы могли подверг-нуть ее такому наказанию, какому найдем нужным.

Дан в нашем дворце глупости 7 луны Мухарема, года 1143 гиджры [в переводе на европейское летоисчисление – 1730 г.].

• 
  Прекрасна думка втрачає свою цінність, якщо погано висловлена, а якщо повторюється – наводить нудьгу.
  
• 
  Скільки дурниць говориться людьми тільки через бажання сказати щось нове.
  
• 
  Люби істину, але будь поблажливим до помилок.
  
• 
  Жити – значить працювати. Праця є життя людини.
  
• 
  Ліниві завжди бувають людьми посередніми.
  
• 
  Робота відганяє від нас три великих зла: нудьгу, блукання, злидні.
  

4. 
   Діяльність Д. Дідро
   

Важливе значення в епоху Просвітництва мала діяльність Дені Дідро (1713 – 1784 рр.) – видавця «Енциклопедії, або Тлу-мачного словника наук, мистецтв та ремесел». Він став її головним редактором і творцем. Цій праці присвятив понад 20 років свого життя, написавши 1259 статей.

«Енциклопедія…» виходила з 1751 р. Дідро залучив до цієї праці кращих учених, серед яких були Вольтер, Монтескьє, Кандільяк, Гольбах, Руссо, Д’Аламбер, Тюрбо, Маблі, Мореллі та ін. Через цензурні перепони перший том «Енциклопедії…» написаний езоповою мовою. Церква і король всіляко пере-шкоджали здійсненню видання. Після виходу другого тому випуск «Енциклопедії…» було заборонено королівським указом. Після виходу сьомого – знову заборонний указ. У 1759 р. уряд остаточно зупиняє цю роботу. Гоніння похитнули єдність у лавах енциклопедистів: більш обережні відійшли, навіть Руссо, Д’Аламбер, Вольтер. Але Дідро був непохитним. Незважаючи на всілякі перешкоди, він нелегально продовжив цю працю. У 1765 р. випустив останні десять томів, у 1772 р. випуском додат-кових томів завершив грандіозну працю.

«Енциклопедія…» просвітників відрізняється від сучасних видань. Це колективний літературно-публіцистичний, поле-мічний твір, який створювався у неймовірно важких умовах: не вистачало штату працівників, бракувало сумлінних авторів. Вольтер, наприклад, писав Д’Аламберу: «У вас погані солдати при хороших генералах». Іноді редактори свідомо друкували матеріали, що протирічили їх власним поглядам (головним чином з питань релігії). Дідро й Д’Аламбер іноді друкували дуже довгу статтю, а поруч розміщували якийсь анекдот про чудеса, смішну історію про святих або іронічний каламбур з християнської догми. Читачі зазвичай проходили повз статтю, а читали анекдот і передавали іншим. Задум енциклопедистів був розгаданий урядом. Злісний ворог Вольтера і просвітників, журналіст Фрерон писав про редакторів «Енциклопедії…»: «Це небезпечні вовки в овечій шкурі».

Видання у 35 томах стало величезною подією усієї епохи. Разом з Вольтером, Руссо, Монтескьє, Д’Аламбером та іншими Дідро був ідеологом третього стану і творцем тих ідей епохи Просвітництва, які підготували народ до Французької революції.

Катерина ІІ пропонувала субсидувати видання за умови, що Дідро перенесе його в Росію. Вона купила в нього бібліо-теку, дала посаду придворного бібліотекаря й призначила йому солідну винагороду, виплативши гроші вперед на 50 років. У вересні 1773 р. Дідро прийняв запрошення цариці й відвідав Петербург.

У Росії на прохання Катерини ІІ він написав «План університету або школи публічного викладання наук для російського уряду» і поради: «Про школу для молодих дівчат», «Про особливості виховання», «Про публічні школи» та інші, де розглянув увесь спектр педагогічних проблем. Дідро виступив з проектом державної системи народної освіти на засадах загального безкоштовного початкового навчання. Він прагнув забезпечити фактичну доступність школи, вважав за необхідне організувати матеріальну допомогу держави дітям бідняків (безкоштовні підручники та харчування в початковій школі, стипендії в середній та вищій школах).

Дідро також написав праці з філософії, політики, естетики, мистецтва, художні твори. Найбільш відомі з них – «Листи про сліпих на користь зрячим», діалоги «Сон Д’Аламбера», «Небіж Рамо», романи «Черниця», «Жак-фаталіст і його хазяїн» та інші.

…Но я помню время, когда вы приходили в отчаяние оттого, что вы только обыкновенный человек. Вы никогда не будете счастливы, если доводы «за» и «против» одинаково будут вас удручать; вам следовало бы прийти к определенному мнению и уже в дальнейшем придерживаться его. Даже согласившись с вами, что люди гениальные обычно бывают странны, или, как говорится, нет великого ума без капельки безумия, мы не отречемся от них; мы будем презирать те века, которые не создали ни одного гения. Гении составляют гордость народов, к которым принадлежат; рано или поздно им воздвигаются статуи и в них видят благодетелей человеческого рода. Да не прогневается премудрый министр, на которого вы ссылаетесь, но я думаю, что если ложь на краткий срок и может быть полезна, то с течением времени она неизбежно оказывается вредна, что, напротив того, правда с течением времени оказывается полезной, хотя и может статься, что сейчас она принесет вред. А тем самым я готов прийти к выводу, что гений, описывающий какое-нибудь всеобщее заблуждение или открывающий доступ к некоей великой истине, есть существо, всегда достойное нашего почитания. Может случиться, что это существо сделается жертвой предрассудка или же законов; но есть два рода законов: одни – безусловной справедливости и всеобщего значения, другие же – нелепые, обязанные своим признанием лишь слепоте людей или силе обстоятельств. Того, кто повинен в их нарушении, они покрывают лишь мимолетным бесчестьем – бесчестьем, которое со временем падает на судей и на народы, и падает навсегда. Кто ныне опозорен – Сократ или судья, заставивший его выпить цикуту?...

• 
  Уява! Без неї не можна бути ні поетом, ані філософом, ні розумною людиною, ні мислячою істотою, ані просто людиною.
  
• 
  Істина любить критику, від неї вона тільки виграє; неправда не любить критики, бо програє від неї.
  
• 
  Той, хто розповідає тобі про чужі недоліки, розповідає іншим про тебе.
  
• 
  Щирість – мати правди і вивіска чесної людини.
  
• 
  Творіть добро, поки існуєте.
  
• 
  Книга, над якою позіхаєш, не шкодить нікому.
  
• 
  Людина перестає мислити, коли перестає читати.
  

Таким чином, просвітницька журналістика Франції залишила яскраві зразки публіцистики Вольтера, Дідро, Руссо, Монтескьє, а неперевершеним досягненням стало створення «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв та ремесел».

1. 
   Артамонов С. Д. История зарубежной литературы ХVІІ – ХVІІІ вв.: Учебник. – М.: Просвещение, 1978. – 608 с.
   
2. 
   Ашукин Н. С., Ашукина М. Г. Крылатые слова: Литературные цитаты; Образные выражения. – 4-е изд., доп. – М.: Худож. лит., 1988. – 528 с.
   
3. 
   Беспалова А. Г., Корнилов Е. А., Короченский А. П., Лучин-ский Ю. В., Станько А. И. История мировой журналистики. – Ростов-на-Дону: Издательский центр «Март», 2003. – 432 с.
   
4. 
   Вольтер. Поэмы. Философские повести. Памфлеты: Пер. с фр. / Предисл. В. И. Пащенко. – К.: Политиздат Украины, 1998. – 493 с.
   
5. 
   Дидро Д. Эстетика и литературная критика. – М., 1980.
   
6. 
   Мелещенко О. К., Черняков Б. І. Журналістика Франції // Наукові записки Інституту журналістики. – Т. 10 (січень-березень). – К., 2003. – С. 159–212.
   
7. 
   Ніколенко О. М. Бароко, класицизм, просвітництво. Література ХVІІ–ХVІІІ століть: Посібник для вчителя. – Харків: Веста: Вид-во «Ранок», 2003. – 224 с.
   
8. 
   Сидорченко Л. История зарубежной литературы ХVІІІ века. – Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Literat/Sidor/index.php
   
9. 
   Трыков В. П. Введение в мировую журналистику: Учеб. пособие. – М.: ИМПЭ им. А. С. Грибоедова, 2007. – 55 с.
   
10. 
    Шалагінов Б. Зарубіжна література: Від античності до початку ХІХ ст.: Іст.-естет. нарис. – К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004. – 360 с.
    

1. 
   Розкажіть про особливості журналістики французького Просвітництва.
   
2. 
   Підготуйте інформацію про сатиричні журнали Франції.
   
3. 
   Прокоментуйте один із висловів Монтескьє:
   

• 
  Ті, хто люблять вчитися, ніколи не бувають бездіяльними.
  
• 
  Якщо ораторам не вистачає глибини, вони це доповнюють довжиною.
  
• 
  Треба багато вчитися, щоб знати хоч трохи.
  

4. 
   Прочитайте уривки з «Перських листів». Як ви розумієте слова Вольтера: «Монтескьє сам мислить і примушує мислити інших»?
   
5. 
   Підготуйте виступ на тему «Революційна публіцистика Вольтера».
   
6. 
   ۞ Прочитайте сатиричний памфлет Вольтера. Запишіть свою думку стосовно прочитаного.
   
7. 
   ۩ Випишіть деякі вислови Вольтера із словника «Крылатые слова». Як їх використовує сучасна журналістика? Наведіть приклади.
   
8. 
   ۞ Напишіть есе на тему «Дідро і його праця над «Енциклопедією…».
   
9. 
   ۞ Випишіть головну думку з наведеного уривка Дідро, переклавши українською. Доберіть до нього приклади.
   

1. 
   Підготуйте інформацію на одну з тем: «Вольтер і Росія», «Дідро і Катерина ІІ».
   
2. 
   ۩ Ознайомтеся з просвітницькою діяльністю Руссо. Як його творчість вплинула на формування суспільної думки у Франції?
   

Б. Франклін

У 1690 рр. на більшості території США з’явився пошто-вий зв’язок, виникли типографії. Американська журналістика починалася зразу з друкованої продукції, а її засновниками стали переселенці з Європи.

Спочатку газети були щотижневими, невеликого формату, мали 2 – 4 шпальти по два стовпчики на кожній. Інформація друкувалася у вертикальній послідовності зі стовпчика у стовпчик. Заголовки зазвичай були відсутні, а матеріали відділялися один від одного абзацем. Наклад у середньому становив 200 – 300 примірників

Переважала інформація. Перші сторінки відводилися під комерційні відомості, наступні були передруком закордонної інформації, офіційних повідомлень. Новини з Європи становили основний зміст газет, хоча надходили з запізненням у 2 – 3 місяці; повідомлення з інших колоній також надходили пізніше на декілька тижнів, і лише місцеві події висвітлювалися відносно оперативно.

Джерелами новин були державні канали, чутки та закор-донні газети, в основному англійські. Серед колоніальних новин – інформація про мореплавство, піратів та індіанців. Спочатку, коли населеня було нечисленне, місцеві новини друкували інформацію про смертність і народжуваність. Коментарі давалися скупо, найчастіше у формі оцінки після якогось повідомлення. Газету завершували оголошення, серед яких зустрічалися відомості про рабів, що втекли, з обіцянкою нагороди за їх повернення.

Мова газет була важкою й незграбною, що не дивно: адже видавці-поштарі не вирізнялися освіченістю.

Першодрукар і поштар Пенсільванії Уїльям Бредфорд почав видавати матеріали на підтримку квакерів, що не сподобалося владі. У 1685 р. він випустив альманах. Одна з публікацій вийшла без прізвища видавця – що було визнано порушенням закону. Бредфорду заборонили друкувати будь-які офіційні матеріали без дозволу влади й особисто губернатора. У видавця було конфісковано друкарню, а його самого ув’язнено. Після року перебування у в’язниці Бредфорд переїхав до Нью-Йорка, де продовжив видавничу справу.

Перша спроба видання друкованої продукції газетного типу в англійських колоніях Північної Америки здійснена в 1689 р. Зі схвалення влади Массачусетса друкар Семюель Грін почав випуск «Подання державних справ Нової Англії», але не встиг завершити цю справу. Мета публікації – запобігти появі помилкових повідомлень. Формат «Подання… » – приблизно 20 х 36 см. Дехто з науковців не визнає його схожим на газету. Аркуш був заповнений текстом лише з одного боку, тому вважа-ють видання Гріна швидше схожим на листівку або оголошення.

Колискою американської журналістики став Бостон.

Прабатьком журналістики США називають Бенджаміна Харріса, друкаря і книготорговця із Лондона. У 1686 р. він утік від репресій англійської влади через те, що надрукував опо-зиційний листок новин. 25 вересня 1690 р. у Бостоні Харріс випустив єдиний номер газети «Суспільні події» («Publick Occu-rrences Both Foreign and Domestick»). Про необхідність видання написано на першій сторінці:
«Передбачається публікація, по-перше, найбільш цікавих подій Божественного Провидіння, які не повинні забуватися, як це часто трапляється. По-друге, скрізь люди зможуть краще розуміти обставини суспільних подій – як іноземних, так і місцевих, що не тільки спрямує їх думки, але й доможе у торговельних справах. По-третє, можна щось зробити для зцілення від підступного духу брехні, який живе поміж нами, а позбавитися від нього можна завдяки точній інформації».
«Суспільні події» було надруковано на чотирьох шпальтах розміром приблизно 15 х 20 см, заповненим текстом на трьох. Четверта сторінка була чистою, щоб читач міг записати власну інформацію. Тоді діяло правило: «прочитай сам і передай іншому», тому нічого незвичайного в наявності порожньої сторінки не було. Цей номер, присвячений іноземним і місцевим подіям, містив різну дрібну інформацію.

Харріс своєю газетою сполошив владу, бо торкнувся теми індіанців і жахливого ставлення до них з боку колоністів. Подібні публікації були сприйняті як критика колоніальної політики взагалі. До того ж Харріс випустив газету без офіційної ліцензії, що розглядалося як порушення закону. Тому «Суспільні події» було закрито.

Значною подією в історії Англії та її колоній стало скасування цензури в 1695 р. З цього часу преса Північної Америки могла розвиватися без перешкод. Перша газета, яка почала виходити регулярно, – «Бостонський вісник» («The Boston News-Letter»), заснована в 1704 р. поштарем Джоном Кемпбеллом. Пам’ятаючи про долю газети Бенджаміна Харріса, він не забув на першій шпальті вказати: «друкується з дозволу влади». Протягом 1704 – 1719 рр. «Бостонський вісник» залишався єдиною газетою на території британських колоній.

Основне місце в газеті відводилося «корабельним нови-нам» – інформації, доставленій із Європи морським шляхом. Зазвичай третину матеріалів займали місцеві повідомлення: прибуття й відправлення судів, шторми, рух поштових дилі-жансів, новини політичного й економічного життя північно-американських колоній Англії, смертність і народжуваність, судові засідання, аукціони з продажу рабів тощо.

Оперативністю «Бостонський вісник» не відзначався. Історичною заслугою Кемпбелла є те, що на сторінках газети вперше у Новому Світі з’явилися редакційні статті, газетні оголошення та ілюстрації.

Новий поштмейстер Уїльям Брукер у 1719 р. почав вида-вати «Бостонcьку газету» («The Boston Gazette»). Почалося суперництво: Брукер затримував розсилку поштою «Бостонсь-кого вісника». Кемпбелл на появу нової газети відповів так: «Я співчуваю читачам нової газети; її сторінки пропахли пивом, а не маслом нічної лампи. Це чтиво – не для пристойних людей». Газета Брукера проіснувала до 1741 р.

Найважливіша роль у становленні періодичної преси Пів-нічної Америки належала Філадельфії, яка згодом стала пер-шою столицею США як незалежної держави.

Першою філадельфійською газетою було видання «Аме-риканський тижневий вісник» («The American Weekly Mercu-ry»), яке у 1719 р. почав випускати поштар Ендрю Бредфорд. Газета розповсюджувалася й у Нью-Йорку. Вона намагалася не зачіпати питань колоніальної влади.

Перше друковане видання Нью-Йорка – «Нью-Йоркська газета» («The New-York Gazette») – почало виходити 8 листо-пада 1725 р. Її видавець Уїльям Бредфорд, навчений гірким досвідом, перетворив газету на офіціоз колоніальної влади.

На початок 1730 р. регулярно виходили 7 газет у 4 колоніях, а в 1735 р. лише в Бостоні налічувалося 5 газет.

2. 
   Журналістика Просвітництва в Америці
   

Ідеї Просвітництва знайшли в Америці благодатний ґрунт. На відміну від європейських, американські просвітники були не тільки теоретиками, але й практиками буржуазної революції. Вони вбачали «природну людину» в американському першо-відкривачеві, мисливцеві, фермерові. Розроблення концепції «природного права» людини не тільки допомогла просвітникам обґрунтувати правомірність відділення колоній від метрополії, а й зробила більшість із них противниками рабовласництва. Франклін, Джефферсон та інші присвятили цьому питанню багато робіт і довели, що інститут рабовласництва суперечить «природному праву» людини.

Просвітницькі ідеї Америки знаходили своє висвітлення перш за все на сторінках періодичних видань.

Джеймс Франклін (брат Бенджаміна Франкліна) видавав популярну бостонську газету «Новий англійський вісник» («The New England Courant», 1721 – 1726). Цій газеті, яка першою стала вільною від державного контролю, вдавалося протягом перших двох років залишатися їдкою, створеною на зразок англійських опозиційних видань. На сторінках газети друкували гостру політичну й релігійну сатиру, нерідко з’являвся передрук матеріалів з радикальних англійських газет.

Іноді опозиційність видання деякі дослідники називають наслідком звичайної помилки. У 1721 р. в Америці вирувала епі-демія віспи. Влада вжила заходів з попередження поширення захворювання: стали проводити вакцинацію, яка на той час була досить складним і хворобливим процесом. Джеймса Франкліна це насторожило: беруть здорову людину, ріжуть їй руку, вводять якийсь препарат, а в результаті, здавалося б, здорова людина нездужає. Франклін задумався:

Один із відомих пуританських проповідників, Інкриз Ме-зер, на сторінках «Бостонської газети» виступив проти «Нового англійського вісника» зі статтею «Порада читачам», де писав:

1. 
   Діяльність Б. Франкліна
   

Роль Бенджаміна Франкліна (1706 – 1790 рр.) в історії американської журналістики важко переоцінити. Його життя дає різноманітні приклади того, як ідеї Просвітництва впливали на обдаровану особистість. Франклін постає взірцем просвіт-ницького раціоналізму.У молодості він вивчав мови, багато читав, був добре обізнаний з творами Локка, Шефтсбері, Еддісона та інших, писав публіцистичні твори. Коли він перебрався з Бостона до Філадельфії, то мав рівень освіти, який певною мірою асоціював його з вищими класами. Франклін зберіг у собі наполегливість у роботі, здатність застосовувати здоровий глузд до впорядкування власного життя.

У 1724 – 1726 рр. Бенджамін Франклін жив у Лондоні. Повернувся звідти з новим типографським обладнанням і відкрив нову сторінку американської журналістики. Людина багатьох талантів – письменник, книгодрукар, учений, гуманіст і дипломат, – Франклін віддав перевагу типографській справі та журналістиці.

Коли у 1728 р. Семюель Кеймер заснував «Універсаль-ний наставник у всіх мистецтвах і науках, або Пенсиль-ванську газету» («The Universal Instructor in All Arts and Scien-ces: and Pennsylvania Gazette»), на політичній арені з’явився Бенджамін Франклін, який у газеті Бредфорда «Американський тижневий вісник» почав друкувати гумористичні есе від імені нової маски («Клопотун») з нападками на нову газету. Популярність газети Бредфорда зросла, і Кеймер був змушений продати свою газету Франкліну й Мередіту.

У травні 1732 р. Франклін став єдиним власником і редак-тором «Пенсильванської газети» («The Pennsylvania Gazette»). Перш за все він вилучив з газети передруки з «Енциклопе-дії…», замінивши їх власними есе, творами Аддісона, Стіля й місцевих авторів. Блок новин складали переважно публікації про пенсильванські події. Франклін поєднав у газеті інформа-ційність з розважальністю, що відповідало просвітницькій про-грамі. «Пенсильванська газета» вигідно відрізнялася від інших періодичних видань своїм літературним смаком. У ній він дру-кував есе, сатиричні памфлети, вірші, оголошення та рекламу.

Як редактор, Франклін проводив розумну політику, поєд-нуючи зарубіжні новини та новини з життя колоній з інтересами пенсильванців. Він писав листи самому собі як редактору, дру-кував їх і сам відповідав на них. Таким чином, видавцеві вдалося перетворити «Пенсильванську газету» в більш професійне, інформаційно насичене, цікаве та прибуткове видання.

Франклін першим звернув увагу на велику німецькомовну колонію в Пенсильванії й започаткував першу газету німецькою мовою – «Філадельфійську газету» («Philadelphische Zeitung»).

Реалізував себе Франклін і в галузі видання альманахів, які на той час набули поширення завдяки різноманітній тема-тиці й невеликому, кишеньковому, формату. «Альманах бідного Річарда», який Франклін видавав упродовж багатьох років, починаючи з 1732, приніс авторові заможність і славу.

В альманасі друкувалися корисні поради, настанови, фак-тичний матеріал, були присутні кумедні персонажі (отець Абра-гам, бідний Річард), які зверталися до читача з переконливими промовами та влучними висловами, що надовго закарбовува-лися в пам’яті. Самому Франкліну належала тільки частина вис-ловів, більшість їх була запозичена з європейського фольклору, творів Ларошфуко, Рабле, Свіфта й інших письменників.

@ Франклін. З «Альманаху бідного Річарда»:

• 
  Розумному досить одного слова.
  
• 
  Господь тому допомагає, хто сам про себе дбає.
  
• 
  Хто рано встає, тому Бог дає.
  
• 
  Завзяті сплачують борги, зневірені їх примножують.
  
• 
  Сумлінність – мати успіху.
  
• 
  Одна справа, зроблена сьогодні, варта двох, запланованих на завтра.
  
• 
  Одна людська вада, якщо їй потурати, породить дві нові.
  
• 
  Маленька щілина може потопити великий корабель.
  
• 
  Дурні влаштовують бенкети, на яких пригощаються розумні.
  

Як публіцист, Франклін залишив багату спадщину. Пам-флет «Скромне міркування про природу й необхідність папе-рових грошей» (1729), написаний з метою спонукати британ-ський уряд до випуску паперових асигнацій, що сприяло б роз-витку торгівлі в колоніях, є видатним дослідженням із теоре-тичної економіки.

Значна праця «Історичний нарис конституції й устрій Пенсильванії» (1759) знаменита не тільки тим, що політичний устрій колонії проаналізований із позицій просвітницької соці-альної філософії, але й актуальними та конкретними виснов-ками, що обґрунтовують право колоністів вести боротьбу з метрополією.

У «Замітках про дикунів Північної Америки» (1784) він розповів про життя індіанців, протиставивши своєрідний демо-кратизм укладу життя індійських племен державним структу-рам і суспільним законам Європи.

Франклін швидко зрозумів, що друковане слово є найкра-щим засобом поширення його ідей, а тому цілеспрямовано працював над стилістичною гнучкістю. Стиль був для нього не самоціллю, а творчим засобом. «Пишіть для освічених, з невігласами розмовляйте», – радив Франклін.