Ответы на 3 блок вопросов: Анатолій Аграновський

В. Черчілль

М’язи миру (5 березня 1946 р.)

(промова у Фултонському університеті, США)

Вважаю також за велику честь – для приватної особи, мабуть, небачену – бути представленим академічній аудиторії самим президентом Сполучених Штатів Америки. Незважаючи на свої численні та непрості зобов’язання, що їх містер президент не шукає, але від яких і не біжить, він вирішив здолати більше тисячі миль, щоб вшанувати й звеличити своєю присутністю нашу сьогоднішню з вами зустріч, давши мені тим самим можливість виступити із зверненням до братнього народу Америки, а також до своїх співвітчизників по той бік океану, у сподіванні також бути почутим і в інших країнах світу.

У своєму вступному слові містер президент висловив бажання, яке, я не сумніваюся, збігається і з вашим, аби я відчував себе вільним чесно та відверто поділитися з вами своїми міркуваннями про стан світових справ у наші важкі й неспокійні часи. Я з готовністю скористаюся наданою мені свободою і гадаю, що маю право на це, тим більше що ті честолюбні цілі, що їх я ставив перед собою в часи своєї юності, давно уже досягнуті мною, набагато в чому перевершивши мої сподівання. Водночас я хотів би з усією певністю підкреслити, що не виконую нічиєї офіційної місії та не маю ніякого офіційного статусу, бо кажу виключно від свого імені. У моїх словах не слід убачати нічого, крім того, що ви почуєте.

Усе це дає мені підстави, підкріплені досвідом усього мого життя, поміркувати над тими проблемами, які виникли перед нами сьогодні, після нашої повної перемоги у війні, що недавно закінчилась, і спробувати переконати вас, наскільки це в моїх силах, що все, що було досягнуто ціною таких багатьох жертв і страждань, не повинно бути втрачено, і в цьому я вбачаю запоруку безпеки і процвітання людства майбутньому.

Сполучені Штати Америки перебувають сьогодні на вершині могутності, будучи найпотужнішою в світі державою, і це можна розцінити як свого роду випробувальний момент для американської демократії, тому що перевага в силі означає й величезну відповідальність перед майбутнім. Озираючись навколо себе, ви маєте турбуватись не лише про виконання свого обов’язку перед усім людством, але й про те, щоб ви не опускалися нижче досягнутого вами вами високого рівня. Перед обома нашими країнами відкриваються нові, блискучі перспективи та можливості. Відмовившись від них, чи знехтувавши ними, або ж використавши їх не повною мірою, ми викликали б до себе осуд наших нащадків на довгі часи. Необхідно, щоб послідовність у думках, наполегливість у досягненні цілей і велична простота у рішеннях визначали й спрямовували політику англомовних країн у роки миру так само, як і в роки війни. Ми зобов’язані впоратися з цим нелегким завданням, і я не сумніваюсь, що нам це вдасться.

Американські військові, зіштовхуючись із серйозними ситуаціями, зазвичай називають свої директиви словами “генеральна стратегічна концепція”, і в цих словах полягає велика мудрість, тому що вони допомагають сформулювати з граничною ясністю завдання, що стоять перед ними. У чому ж полягає наша генеральна стратегічна концепція, яку нам з вами потрібно прийняти сьогодні? Ні в чому іншому, як у забезпеченні безпеки та благоденства, свободи та процвітання усіх чоловіків і всіх жінок в усіх будинках і в усіх родинах на всій землі. Але передусім я маю на увазі безліч будинків, як приватних, так і багатоквартирних, мешканці яких, заробляючи на життя найманою працею, примудряються, незважаючи на усі мінливості й труднощі життя, захищати своїх домочадців від злигоднів і виховувати своїх дітей у дусі шанування Бога, тобто згідно з тими високими моральними принципами, які відіграють таку важливу роль у житті людини.

Щоб мільйони та мільйони людей, що живуть у цих будинках, дійсно відчували себе у безпеці, вони повинні бути захищені від двох страхітливих мародерів – війни і тиранії. Усі ми добре знаємо, які жахливі струси переживає рядова родина, коли на її годувальника звалюються прокляття війни, приносячи нескінченні страждання також і тим, заради благополуччя яких він трудиться в поті чола. Ми із жахом дивимось на страшні руїни, що їх зазнала Європа, яка багато в чому позбулася своєї колишньої величі, та значна частина Азії. Коли в результаті чорних задумів злодійських умів, заохочуваних агресивними устремліннями могутніх держав, на величезних просторах землі руйнуються самі підвалини цивілзованого суспільства, простим людям доводиться стикатися з такими неймовірними труднощами, з якими вони не в змозі впоратись. Вони бачать оточуючий світ спотвореним, таким, що розпався на шматки, перетвореним на страшну мішанину.

Стоячи тут перед вами у цей тихий, погожий день, я із здриганням думаю про те, які важкі часи переживають тепер мільйони людей і який страшний час їх жде, якщо на землю скрадливою ходою прийде непроханий гість – голод. Існує вираз "незліченна сума людських страждань". І насправді, хто може порахувати, чому дорівнює ця сума? Наше першочергове завдання – більше того, наш якнайбільший обов'язок – уберегти оселі простих людей від жахів і струсів ще однієї такої ж війни, і в цьому, я гадаю, усі зі мною погодяться.

Визначивши "генеральну стратегічну концепцію" та оцінивши необхідні для її існування ресурси, наші американські колеги-військові завжди переходять до наступного етапу – вибору способу, за допомогою якого ця концепція може бути реалізована. Що ж, у цьому відношенні країни світу також дійшли повної згоди. Уже розпочала роботу всесвітня організація, ООН, що є спадкоємницею Ліги Націй та створена переважно для запобігання нової війни. Приєднання до ООН Сполучених Штатів⁴, враховуючи величезну роль вашої країни у міжнародних справах, надає цій новій організації особливого авторитету. Ми повинні постійно піклуватись про те, щоб робота ООН була якомога продуктивнішою та носила реальний, а не показний характер, щоб організація ця була активно діючою силою, а не просто трибуною для марнослів'я, щоб вона стала справжнім Храмом Миру, де коли-небудь будуть вивішені щити з гербами величезної кількості країн, а не перетворилась на другу Вавілонську вежу чи на місце для зведення рахунків. Перш ніж нам вдасться позбутися потреби базувати гарантії своєї національної безпеки на самих лише збройних силах, ми маємо впевнитись, що наш спільний Храм Миру зведено не на сипучих пісках або болотній трясовині, а на твердому, камінному грунті. Усякий, хто здатний реально мислити, розуміє, що нас чекає довгий і важкий шлях, але якщо ми виявимо таку ж послідовність і наполегливість у наших діях, яку виявляли в роки війни – хоча, на жаль, не в роки перепочинку між війнами, – то можна не сумніватись, що врешті-решт ми досягнемо поставленої нами мети.

З чого ж почати? Хотів би зробити з цього приводу конкретну та цілком реальну пропозицію. Жоден суд, ні адміністративний, ні кримінальний, не може нормально функціонувати без шерифів і поліцейських. Так само Організація Об'єднаних Націй не зможе ефективно працювати, якщо не матиме в своєму розпорядженні міжнародній військові сили. У такій справі потрібно діяти не поспішаючи, крок за кроком, але розпочинати ми повинні вже зараз. Пропоную, щоб кожна держава, що входить до Організації Об'єднаних Націй, виділила в її розпорядження певну кількість ескадрилій. Ці ескадрильї проходитимуть навчання та військову підготовку у себе на батьківщині, а потім перекидатимуться в порядку ротації з однієї країни в іншу. Військова форма у пілотів може бути національна, але нашивки на ній повинні бути інтернаціональні. Ніхто не може вимагати, щоб яке-небудь із цих з'єднань воювало проти власної країни, але в усіх інших відношеннях вони повинні бути у повному підпорядкуванні в ООН. Розпочати формування міжнародних збройних сил слід на достатньо скромній основі, а потім, по мірі збільшення довіри до них, можна поступово їх нарощувати. Цей задум, що виник у мене ще після Першої світової війни, так і не був здійснений, і мені б дуже хотілося вірити, що він усе-таки стане реальністю, причому в найближчому майбутньому.

Водночас мушу сказати, що було б неприпустимою помилкою довірити всесвітній організації, яка поки що переживає період дитинства, секретну інформацію про виробництво та способи застосування атомної бомби – інформацію, що є спільним надбанням Сполучених Штатів, Великобританії та Канади. Було б справжнім божевіллям і злочинною необачністю зробити цю інформацію доступною для загального використання у нашому світі, далекому від спокою та об'єднання. Жодна людина в жодній країні на нашій землі не стала спати гірше по ночах через те, що секрет виробництва атомної зброї, а також відповідна технологічна база та сировина зосереджені сьогодні переважно в американських руках. Але я не думаю, що усі ми спали б так само спокійно, якби ситуація була прямо протилежною та монополією на цей жахливий засіб масового знищення заволоділа – хоча б на час – яка-небудь комуністична або неофашистська держава. Самого лише страху перед атомною бомбою було б достатньо, аби вони змогли нав'язати вільному, демократичному світові одну із своїх тоталітарних систем, і наслідки цього були б просто жахливими. Проте Богові було завгодно, щоб цього не счталося, і у нас вистачить часу, аби привести наш дім у порядок ще до того, як ми можемо опинитись перед подібною загрозою. Якщо ми докладемо максимум зусиль, то зуміємо зберегти достатню перевагу в цій галузі і тим самим усунути небезпеку застосування ким би то не було і коли б то не було цієї смертоносної зброї. З часом, коли встановиться справжнє братерство людей, знайшовши реальне втілення в заснуванні міжнародної організації, яка матиме усі необхідні засоби, щоб з нею рахувався увесь світ, розробки в галузі атомної енергії можуть бути без усяких побоювань передані цій міжнародній організації.

А тепер я хотів би перейти до другого із згаданих мною лиха, що загрожують кожному будинку, кожній родині, кожній людині, – а саме, до тиранії. Ми не можемо закривати очі на той факт, що демократичні свободи, якими користуються громадяни на всіх територіях Британської імперії⁵, не забезпечуються в багатьох інших державах, у тому числі й дуже могутніх. Життя простих громадян у цих державах протікає під жорстким контролем і постійним наглядом різного роду поліцейських режимів, що мають необмежену владу, яка здійснюється або особисто диктатором, або вузькою групою осіб через посередництво привілейованої партії та політичної поліції. Не наша справа – особливо тепер, коли у нас самих стільки труднощів, – силоміць втручатися у внутрішні справи країн, з якими ми не воювали і які не можуть бути віднесені до числа переможених. Але водночас ми повинні без упину та безкомпромісно проголошувати великі принципи демократичних прав і свобод людини, які є спільним надбанням усіх англомовних народів і які знайшли найбільш яскраве втілення в американській Декларації незалежності, що вмістила в себе традиції таких основоположних актів, як Велика хартія вольностей⁶, Білль про права⁷, Хабеас Корпус⁸, положення про суд присяжних і, нарешті, англійське загальне право⁹.

Усе це означає, що, по-перше, громадяни будь-якої країни мають право обирати уряд своєї країни та змінювати характер або форму правління, за якої вони живуть, шляхом вільних, безперешкодних виборів, що проводяться через таємне голосування, і право це має забезпечуватись конституційними нормами цієї країни; по-друге, у будь-якій країні повинна панувати свобода слова та думки і, по-третє, суди мають бути незалежні від виконавчої влади та вільні від впливу яких-небудь партій, а чинене ними правосуддя повинно бути засноване на законах, схвалюваних широкими верствами населення цієї країни або освячених часом і традиціями цієї країни. У цьому полягають основоположні принципи демократичних свобод, про які повинні пам'ятати у кожному будинку і в кожній родині. У цьому ж полягає і суть відозви англійського та американського народів, з яким вони звертаються до всього людства. Нехай же слово у нас ніколи не розходиться з ділом, а діло – зі словом.

Я вам назвав дві головні небезпеки, що загрожують кожному будинкові та кожній родині, – війну і тиранію. Та я не згадав про бідність і злидні, які для багатьох людей є основною причиною турбот і тривог. Якщо буде усунена небезпека війни і тиранії, то не може бути ніяких сумнівів у тому, що розвиток науки та міжнародного співробітництва дозволить людству, що пройшло таку жорстоку школу війни, досягнути в найближчі кілька років, максимум у найближчі кілька десятиліть, такого стрімкого зростання матеріального добробуту, якого воно не знало за всю свою багатовікову історію. А поки що, у наш безрадісний і нелегкий час, ми опинилися під владою голоду та відчаю, що стали наслідком колосальної напруги та величезних жертв, що їх коштувала нам війна. Але час цей мине, втім, я гадаю, дуже швико, і тоді не залишиться ніких причин, крім хіба що людського безглуздя та нелюдських злочинів, які завадили б настанню для всіх народів землі віку справжнього достатку. Я люблю наводити слова, почуті мною десь з півсторіччя тому від блсикучого оратора та мого доброго приятеля, американця ірландського походження містера Берка Кокрана: "Усім усього вистачить на землі нашій. Вона у нас щедра матір і нагодує усіх своїх дітей досхочу, аби не вони не забували обробляти та удобрювати її грунт і жити в мирі, справедливості та згоді". Упевнений, що ви теж так гадаєте.

Продовжуючи дотримуватись нашого з вами методу "генеральної стратегічної концепції", переходжу тепер до головного з того, що хотів би вам сьогодні сказати. Мені важко уявити, щоб забезпечення ефективних заходів із запобігання нової війни та розвитку тісного співробітництва між народами було можливе без створення того, що я б назвав братерським союзом англомовних країн. Під цим я маю на увазі особливі відносини між Великобританією та Британською Співдружністю націй, з одного боку, і Сполученими Штатами Америки, з другого. Тепер не час для проголошення загальних фраз, тому я постараюся бути якомога більш конкретним. Такого роду братерський союз означає не лише всебічне зміцнення дружби та взаєморозуміння між нашими двома такими схожими політичними та громадськими системами та народами, але й продовження тісного співробітництва між нашими військовими радниками з переходом у подальшому до спільного виявлення потенційної військової загрози, розробку схожих видів озброєнь та інструкцій з поводження з ними, а також взаємного обміну офіцерами та курсантами військових і військово-технічних навчальних закладів. Це має поєднуватися з такими заходами із забезпечення взаємної безпеки, як спільне використання усіх наявних у кожної з наших країн у різних точках земної кулі військово-морських і військово-повітряних баз, що дозволить подвоїти мобільність як американських, так і британських військово-морських і військово-повітряних сил і дасть, у результаті стабілізації світової обстановки, значне заощадження фінансових коштів. Уже і зараз у нашому спільному використанні знаходиться цілий ряд островів, але в найближчому майбутньому їхня кількість збільшиться.