Ответы на 3 блок вопросов: Анатолій Аграновський



бет3/25
Дата09.07.2016
өлшемі1.82 Mb.
#188311
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25

Редакційні кур'єри являють собою елемент сталості в редакції. Редактори і співробітники міняються, а кур'єри залишаються. Вони носять пиво, каву і вісники ЧТК кільком поколінням редакторів; переживають режими, політичні катаклізми і всілякі злигодні своєї газети і на старість перетворюються в живий літопис, розповідаючи, як ходили за пивом для самого Гавлічка і лагодили пера Неруді (чеські класики і публіцисти позаминулого століття). А коли-небудь, друзі мої, вони будуть згадувати й нас і твердити майбутнім газетярам, — в наш час газета була кращою...

Як виникає ранковий випуск газети. Якщо ви прийдете до редакції ранкової газети годині о другій дня, ви, можливо, застанете там двох-трьох співробітників. Один щось мляво вистукує на машинці, другий, задерши ноги на стіл, читає журнали, третій просто сидить з виглядом надзвичайної відрази до цілого світу. Секретарки і стенографістки старанно плетуть светри і стиха розмовляють Бог знає про що. Взагалі, пожвавлення не більше, ніж на глухому полустанку за три години до прибуття поїзда. Біля шостої години з набірної вилазить метранпаж і похмуро запитує, де ж рукописи; набірна, мовляв, простоює. Нічний редактор відповідає, що жодного рукопису ще нема, що для завтрашнього номера йому не надійшли ні передова, ні міжнародний огляд, ні фейлетон, і взагалі нема нічого; і що повинен бути ще парламентський звіт, велика промова, вбивство на Жижкові і засідання якогось комітету. Метранпаж заперечує, що все це не встигнуть набрати, і про що, власне, думають пани редактори і т. д. і т. ін. Нічний редактор скрушно знизує плечима і бурмоче, що завтра газета не вийде і що він з охотою кинув би все до біса.

Коли настає вечір, в редакції починається пожвавлення. Співробітники один за одним вриваються в кабінети, розмахуючи рукописами. Сьогодні матеріалу більше, ніж звичайно, та ще дещо треба написати. Приходить кур'єр з інформацією ЧТК, другий кур'єр привозить з парламенту першу половину сьогоднішнього звіту. Прибіг рецензент відділу культури з статтею про вчорашню прем'єру і ще про щось. В шість годин п'ятдесят хвилин надходить сумне повідомлення про смерть видатного діяча. Секретар мчить в архів шукати некролог, але некролога немає. О сьомій годині метранпаж передає знизу, щоб йому більше не надсилали нічого в набір, все одно він не встигне. В сім тридцять надходять нові статті від іноземного оглядача, «економіста», репортера по соціальних питаннях, сенатського оглядача і завідуючого спортивним відділом. Все це такі надзвичайно важливі і актуальні речі, що не надрукувати їх завтра було б просто ганьбою для газети.

Нічний редактор тим часом спокійно жує свою вечерю і попереджає співробітників, щоб не квапились, все одно в завтрашній номер більше нічого не вміститься. О восьмій годині вечора ще нема передової, у вісім годин десять хвилин знову з'являється метранпаж і в'їдливо запитує про що, власне, думають пани редактори: з відділу оголошень він одержав сім колонок матеріалу, і нічого надсилати йому статті, однак їх не встигнуть набрати, і так набрано вже на п'ять колонок більше, ніж може вміститися в номер. У вісім тридцять ще не одержано закінчення парламентських дебатів, зате спалахнула страшна пожежа десь на околиці міста. О дев'ятій годині надходять призначені для провінції ранні видання деяких інших газет і починаються гарячкові розшуки — чого в них нема і що в них є.

Потім редакція починає пустіти і заспокоюватися. До запаху сосисок домішується запах вологих гранок і друкарської фарби: метранпаж приніс в редакцію перші полоси. Нічний редактор каже «уф!» і меланхолійно дивиться у вікно на безлюдні вулиці. Наближається момент здачі матриць. Тепер, якби навіть надійшло повідомлення про кінець світу, в завтрашній номер воно не потрапить. Крапка.



В друкарні. А доки в редакції йде весь цей розгардіяш, набірники сидять біля своїх лінотипів і зосереджено друкують. Лінотип — хитромудра машина: на ньому набирають текст, як на друкарській машинці, а латунні матрички літер групуються в потрібній послідовності, аж доки не набереться повний рядок. Тоді в них заливається гаряче олово і виходить відлитий рядок набору. Ці суцільні рядки перев'язують шпагатом, і гранка готова, її «відтискують» на папері, і відтиски йдуть в коректуру.

Коректори сидять, як правило, в неймовірно тісних і погано освітлених комірчинах, не скидають з носа залізних окулярів і сповідують крайній мовний пуризм. Крім того, вони шукають помилки в нерозбірливих відтисках і більшість з них справді знаходять. Іноді буває, що лінотипіст сам помітить, що зробив помилку; тоді він вже не дотримується рукопису і навмання натискує клавіші, аби тільки закінчити рядок, який потім при коректурі викинуть. Але іноді це забувають зробити, і тоді читач бачить в газеті приблизно таке: «Вчора на засіданні англійського парламенту хрем'ер схрдлу етаон смеаип івбріжіки сеах кррпу прем'єр міністр Боулдін заявив» і так далі. Це нагадує тарабарську мову, і навряд чи якийсь читач додивиться цей абзац до кінця.

При кожній поправці доводиться знову набирати і відливати весь рядок, а рядок з помилками викинути, поставивши на його місце новий. Іноді буває, що замість рядка з помилками правщик вийме сусідній, правильний, і на його місце засуне новий. Тоді виходить: «Вчора на засіданні англійського парламенту прем'єр міністр Болдуїн заявив, що через деяк прем'єр-міністр заявив, що через деяк голову італійського кабінету» і так далі. Це друкарський «ляп». В кожній редакції вам розкажуть безліч історій про те, які в них бували «ляпи». Іноді на друкарський «ляп» звалюють і «ляп» редакційний, і в газеті з'являється поправка: «У вчорашньому номері газети трапилась друкарська помилка, яка перекрутила зміст статті» і т. д. Друкарські помилки бувають навіть корисні тим, що звеселяють читача, але автори статей реагують на них дуже кисло, будучи впевнені в тому, що зіпсована вся стаття і що взагалі у всесвіті панує хаос, свинство і неподобства. А в дійсності справи не такі вже кепські. Я, з свого боку, можу сказати, що серед моїх статей є кілька, в яких зовсім не було друкарських помилок. Як це трапилося, ніяк не збагну...

Коли всі статті набрані і лежать в гранках, метранпаж приступає до верстки полос, інакше кажучи, розміщує статті на сторінках газети. Трапляється, що при цій операції рядки розсипаються, і деякі з них переплутуються. Читачі газети матимуть ранком змогу повправлятися у відгадуванні, де який рядок повинен стояти. Коли зверстана ціла полоса, тобто сторінка газети, її обв'язують шпагатом і відправляють в стереотип, де з неї роблять відтиск на картонній масі. Цей відтиск згинають у пів-дугу і відливають на металі; виходять металеві напівкруглі матриці, що йдуть, нарешті, «в машину», тобта монтуються на вал ротаційної машини, яка друкує весь тираж газети.

Не можу вам точно описати ротаційну машину. Але коли б вона стояла десь на березі Замбезі, туземні племена напевно приймали б її за бога і приносили б їй жертви, така це чудова машина. В центрі її розмотується нескінченний рулон паперу, а з другого кінця сиплються вже готові, складені примірники ранкової газети. Не вистачає лише кави і булочки; це вже читач повинен забезпечити собі сам.
Читач. В кожній редакції існує безліч різних поглядів на те, чого хоче або не хоче «наш читач». Наш читач не хоче, щоб його надто напихали політикою, але хоче бути чесно інформованим про неї. Наш читач за страту вбивць, але разом з тим він схвалює виступи Товариства захисту тварин. Наш читач любить розумні міркування, але не менше любить і серію жартівливих малюнків. Взагалі все, що друкується в газетах, з'являється там лише тому, що «читач цього вимагає». Правда, сам читач про це здебільшого не заявляє, зате він часто висловлюється письмово або усно про те, чого він не хоче бачити в газеті. «Шановна редакціє, якщо в вашій газеті продовжуватимуть друкувати різні дурниці про вегетаріанські вітаміни і про те, що в нас, м'ясоторгівців, великі прибутки, то я Вашу шановну газету перестану передплачувати, про що Вас і повідомлюю з виключною повагою. Власник м'ясної крамниці такий-то. Вашу шановну газету передплачую вже восьмий рік».

З якихось глибокопсихологічних причин «наш читач» значно рідше утруднює себе позитивним відгуком на виступи газети. Це така рідкість, що в редакціях в таких випадках наступного дня заявляють: «Ми завалені сотнями відгуків, які висловлюють гарячу пітримку всіх верств нашої читацької громадськості».

Іноді буває і так: якийсь природознавець напише до газети про померанську славку, помічену ним десь біля Брандиса, в Чехії. І, раптом, ні з того ні з сього, в редакцію посипляться сотні читацьких листів, в яких повідомляється, що померанська славка помічена і біля Пшерова, і в Мілетинській окрузі, і в Кардашовій Речиці, і навіть біля Сушиць. Газета починає три рази на тиждень писати про життя і звички померанської славки, гадаючи, що читачів це цікавить.

Але тут надходить один-однісінький лист, в якому мовиться, щоб редакція перестала базікати про померанську славку, «є багато інших турбот, краще б толком роз'яснили про обов'язкове підмішування житньої муки. З пошаною пекар такий-то. Я вже дев'ятий рік передплачую Вашу газету, але якщо ви ще раз напишете про померанську славку, Ви втратите всіх передплатників в нашій окрузі, бо ніякої славки в нас ніхто і в вічі не бачив».

Звідси видно, що читач газети — істота незбагненна і догодити їй важко.

І все ж читач любить свою газету. Недарма кажуть «моя газета». Не кажуть же «моя слойка» або «мої шнурки для черевиків», але кажуть «моя газета», і це свідчить про особисті інтереси і зв'язки. Але й співробітники редакції, друкарні і відділ оголошень якось тісніше зв'язані зі своєю роботою, ніж службовці багатьох інших установ. Це для них «наша газета», як буває «наше село» або «наша сім'я». Перехід з однієї редакції в іншу носить дещо скандальний характер, це щось схоже на розлучення. Редакційна атмосфера повна фамільярності, люди газети метушливі і трохи цинічні, часто поверхові і завжди моторні. Я думаю, що якби мені можна було знову народитися на світ божий, я б знову дозволив спокусити себе на журналістику.


Хвала газетам

Ми настільки призвичаїлись до газет, що перестали сприймати їх як щоденне диво. Між тим, диво вже те, що газети виходять щоранок, навіть якщо напередодні цілком нічого не трапилось. Але це диво – редакційна таїна, я ж маю намір писати про газети як читач. Адже інколи і читача зненацька осінить, і він теж побачить газети з нової, дивної сторони. Зі мной це відбулося під час поїздки до Скандинавії, в Баллинл'юге або, чекайте, не Баллинл'юге – в Гріанлираху або Тайндреме, або ж ні – не в Тайндреме, скоріше в Малайге, тому що там було море... Я купив тоді в дорогу газету, не пам'ятаю вже яку. Ледве я розгорнув її енергійним жестом, мені відразу кинулось в очі повідомлення: "В ЧЕСЬКИХ БУДЕЙОВИЦЯХ ВИНИЩЕНО П'ЯТЬ ТИСЯЧ КІШОК".

Згодьтесь! Людина, що їде поїздом вздовж берега Атлантичного океану, підготована до чого завгодно, тільки не до повідомлення про Чеські Будейовиці і п'ять тисяч кішок. Я закрив очі, щоб перечекати серцебиття. Будь переді мною замість газети роман, через хвилину я знав би вже, про що йдеться і що приблизно відбудеться далі. Але жодний романіст не додумався б до фантастичного образу п'ятьох тисяч кішок і не згадав б ні з того ні з сього про Чеські Будейовиці. Зустрітися в Малайге з Чеськими Будейовицями – це диво; знайти на одній сторінці британського прем'єра Макдональда і п'ять тисяч кішок – це фантастичніш, ніж Алі-баба і сорок розбійників. І якщо ви в цей час на додаток дивитись на Атлантичний океан, то будете остаточно вражені подібним хаотичним співіснуванням всього, що є в світі, – політики, кішок, моря, соціалізму і Чеських Будейовиць. І зненацька осінить, ви раптом збагнете безмежжя світу і чудодійні властивості газет.

Вибачити, я ще деякий час затримаю вашу увагу на кішках. Я трохи фахівець у цій галузі, і міг би довго розповідати про кішок Ноттінг-Хіллу і Генуї, про венеціанських і паризьких кішок, про виховання кошенят, про те, як здобути довіру кішки, і про багато іншого. Так от, ви ніколи не знайдете в газетах повідомлення про те, що кішка спіймала дрозда або принесла трьох кошенят. У газетах вона завжди постає в якомсь особливому, незвичайному і навіть зловісному світлі: наприклад, вас оповістять, що скажена кішка покусала листоношу, що якийсь вчений відкрив вакцину для кішок, що в Плімуті або ще деінде народилась кішка з девятьма хвостами, тощо. Рівним чином, ви не знайдете в газетах звістки про те, що офіціант приніс комусь кухоль пива, але зате дізнаєтесь, що він убив свою коханку, або що спалахнув страйк офіціантів. Чеські Будейовиці не втраплять в газети, доки в них все спокійно. Потрібно, щоб там влаштували масове нищення кішок або, щонайменше, вибори, щоб це солідне місто постало перед людством в тривожному і трагічному світлі. І якщо я читаю в газетах, що такий-то депутат виголосив промову, я вже наперед знаю, що цей випадок настільки ж незвичайний і драматичний, як випадок зі скаженою кішкою, яка покусала листоношу, або з офіціантом, що вбив коханку.

Отже, я хочу висловити думку, що хвилювала вже Честертона: світ газет складається з одніх тільки виняткових подій, надзвичайних пригод, а часто і чудес. Коли в газетах пишуть про будинок, то повідомляють не про те, скільки він коштує, а про те, що він згорів чи обрушився або що він, принаймні, найвищий у світі і взагалі якось відрізняється від всіх інших будинків, що тільки існують на білому світі. Офіціант, ця інтригуюча особистість, вбиває свою кохану, касир переховується з довіреними йому грішми, кохання з фатальною неминучістю призводить до того, що люди кидаються у Влтаву з мосту Легіонерів, автомашина – це знаряддя, з допомогою якого встановлюють рекорди, потрапляють у катастрофи, давлять дітей і літніх дам. В газетах все постає в аспекті драматичному й навіть лякаючому. Кожний ранковий випуск газет перетворює світ в дикі нетрі, де вас підстерігають незліченні несподіванки, небезпеки й епічні події.

Однак газети не повідомляють вам аршинними літерами, що згоріла Троя або що Ірод з міркувань суспільної гігієни наказав вирізати п'ять тисяч немовлят. Ви прочитаєте в газетах про криваву бійку слюсарів на Штепанській вулиці, але вам не розкажуть про криваві бої Цезаря з галами. Крові й вогню ще мало, подія повинна хвилювати своєю новизною. Недостатньо, щоб вона била на уяву читача; передусім вона повинна бути актуальною. Газети можуть повідомити, що "сьогодні, 14 грудня 1924 року, минуло три тисячі років з того дня, як згоріла Троя", якщо ж подія не припадає точно на сьогодняшній день, а трапилась трохи раніше або пізніше, то для газет вона вже не годится. В світі газет, як і в світі диких тварин, існує лише нинішнє; свідомість газет (якщо тут можна казати про свідомість) обмежена винятково сьогоднішнім днем, відрізком часу від ранкового випуску до вечірнього або навпаки. Людина, що читає газету тижневої давності, мимоволі зазнає відчуття, наче він копаєтся в античній хроніці. Це вже не газета, а літопис. Жанр газети – актуальний реалізм; існує те, що існує сьогодні: extra praesentiain non est existentia: ergo bibamus! (Поза нинішнім нема існування! Отже, давайте вип'ємо! – лат.)

Уявіть собі, як би ви були здивовані, якщо б газети опублікували промову депутата Петровицького, виголошену рік тому. Вона може бути надрукована тільки з приміткою, що "сьогодні виповнюється рівно рік" або що "ці золоті слова не втратили свого значення й сьогодні", у всякому випадку, щось "сьогодні" обов'язково повинно фігурувати, інакше вам здасться, що на вас обрушився всесвіт, а категорія часу з'їхала з глузду, і пережити це було б майже неможливо.

Один мораліст (здається, пан Гама), проповідував, що газетам варто було б від актуальних подій звернутись до вічних, нескороминучих цінностей, віддаючи їм перевагу перед останніми злободенними пригодами. Тобто, наприклад, замість промови Чічеріна друкувати промову Цицерона в захист Планція, яка, безперечно, встигла втратити свою злободневность. Замість повідомлення про конфуз в парламенті можна було б опублікувати витяги з Конфуція, а замість звістки про останнє вбивство – розділ з давнього літопису. Зізнаюсь – таку газету (подібні, певно, виходять на небесах) мені не хотілось би редагувати. Звідки було б мені знати, чому сьогодні замість третьої промови проти Верреса потрібно друкувати промову в захист Планція і чому саме сьогодні, з точки зору вічності, треба віддати перевагу Конфуцію перед "Федоном" Платона? Якщо в газеті вміщена промова міністра, те не тому, що вона краще, важливіше для моєї душі, ніж Нагорна проповідь, а тому що вона, на відмінку від Нагорної проповіді, була виголошена вчора. Крадіжка шуби в кав'ярні, їй-же Богу, не більш сенсаційна, ніж зречення Наполеона, але вона трапилася вчора. Що поробиш, сучасність має особливу і таємничу притягальну силу. Люди юрбами біжать подивитись на будинок, в якому кравець повбивав праскою всю свою родину з семи людей, але не стікаются натовпами дивитись на Штербоголи, де в часи Семилітньої війни загинуло Бог зна скільки тисяч людей разом з самим генералом Шверіном. Фанатична цікавість до нинішнього – одна з таємниць життя, а також одна з незбагненних таємниць газет.

В газетах все повинно бути новим, але разом з тим обробленим і почасти вже знайомим. В нетрі подій, які щоранок відкривають газети, повинні бути прокладені знайомі й проторені доріжки. Ну, скажімо, треба писати: "Він був доставлений на пункт медичної допомоги", "Звістка, що схвилювала населення, розповсюдилась зі швидкістю блискавки (тобто зі швидкістю 3133 м на секунду – прим, автора.)", "Урочиста течія зібрання нічим не була порушена", "Нанесені колосальні збитки", "Caveant consules! " (Нехай консули будуть пильні! – лат.)

Кожен такий усталений вираз має свою естетичну цінність. Це мов би острівець відпочинку в потоці плинних новин, це приспів, що читач може підхопиити. Це готова рамка, в яку легко вставляється нова подія: інцидент вичерпаний до загального задоволення. Ставши надбанням гласності, він перестає бути незвичайним.

Якось я їхав на площадці трамваю. Раптом щось майнуло попереду на рейках, вагоновожатий люто чортихається і шалено дзвонить, вагон різко зупиняється, всі ми падаємо вперед, на спину водія; на лінії як з-під землі виростає натовп, двоє поліцейських тягнуть в найближчий під'їзд якийсь важкий пакунок; блідий як смерть вожатий стирає холодний піт і гука поліцейського. Неймовірний хаос.

Але поступово він розплутується, незважючи на метушню. Потім цілий день мені було якось не по собі. А наступного ранку читаю в газеті: "Вчора о першій годині дня на Національному проспекті був збитий трамваєм Франтішек Ш., бухгалтер з сьомого району Праги. Легко поранений, він був доставлений на медичний пункт, де йому була надана перша допомога". От і все. І я був позбавлений нестерпного відчуття хаосу. Тепер я знав, що випадок, слава богу, цілком звичайний. В ньому не лишилось нічого від того незвичайного замішання. Була надана перша допомога – отже, все прийшло в норму.

Якщо до сотворения світу панував хаос, то тільки тому, що тоді ще не існувала газет, які зображали б події, певно, так: "Урочиста течія вічності і вчора нічим не була порушена. Лиш увечері зі швидкістю блискавки розповсюдилась звістка про те, що на Манінах сотворено Космос. На щастя, ця звістка досі не підтвердилася. Тим не менше ми звертаємо увагу відповідальних органів на недостойні вихватки, що можуть спричинити серйозну загрозу існуванню хаосу. Caveant consules!"

Узагальнюючи, можна сказати, що художня література – це вираження старих істин у вічно нових формах, а газети – це вираження вічно нових істин в формах старих і незмінних.

Газети, доки вони не вплутуються до політики, пишуть про речі виняткові й конкретні. "Кожний губить те, що любить", – каже поет. На відміну від поета, газети повідомляють, що "в номері 891 офіціант Вацлав Зайчик вбив свою кохану, 27-річну Терезу Веселу". Поет може оспівувати підсніжники взагалі; газети, напроти, можуть дати тільки певне, конкретне повідомлення про те, що вчора о 3 годині 15 хвилин близь Підбаби розпустився перший підсніжник і що звістка про це зі швидкістю блискавки облетіла всю Прагу. Звісно, і в газетах інколи зустрічається щось від поезії й літератури. Але не тому, що література має якийсь особливо тісний зв'язок з газетами, а тому, що в газети втрапляє все. Тим не менше у газет є щось спільне з красним письменством, наприклад, та особливість, що, на відміну від наукового пізнання, вони повністю незалежні від реальної дійсності.

Трапилось, що один англійський журналіст, не знаю вже з якої особливої цікавості, інтерв'ював мене про місце мого народження та інші дрібниці. За день я з дитячим подивом прочитав в його газеті, що народився в дикій гірській глушині Велетенських гір, у бідній родині суворих і побожних горян... Я боязко поскаржився іншому журналісту, що це неправда. "Ви в цьому твердо впевнені? – спитав цей чоловік. – Можливо, ви й праві, але ж так же значно цікавіше". Відтоді я читаю газети з незрівнянно більшими розумінням та насолодою, і, знаходячи в них хвилючі повідомлення, наприклад, про доповідь міністра іноземних справ, виставку металевих сит в Рожмиталі або сенсаційне оголошення про постановку нової чеської драми в Національному театрі, зачарований, я думаю: "Напевно, все було інакше, алеж так значно цікавіше".

Однак, хоча газети (слідуючи принципу свободи друку) незалежні від дійсності, слід визнати, що своїм правом на вигадку вони користуються надто помірно. Адже той англійський журналіст міг би з таким же успіхом написати, що я з'явився на світ, випавши з соснової шишки у вигляді крилатого насіннячка, або що меня знайшли в корзині, яка припливла по Лабському каскаду водоспадів. Тим не менше, він обмежився лиш звісною ретушшю фактів у такій мірі, щоб анітрохи не образити віри читача в друковане слово.

Газети можуть писати що завгодно, але з умовою, що це достатньо правдоподібно і звично, щоб читач без напруження цьому повірив. Вони можуть відступати від дійсних фактів, але повинні це робити тонко, щоб читач не підняв крик, що це безглуздя і що його дурять. Змушені рахуватись із вигодами й небагатою фантазією читача, газети відхиляються від дійсності значно менше, ніж це можна було б припустити теоретично, а часто (хоча поверхово і неточно) вони навіть дотримують її, бо легше відтворювати дійсні факти ніж вигадувати правдоподібні.

Нерідко газетам дорікають за анонімні матеріали, і, я думаю, марно. Треба врахувати, що газети у більшій частині пишуться не газетярями, а самими газетами. Словесні штампи, що я вже наводив – надбання не окремої людини, а всієї газетної касти. На табличці з написом "Дотримуйтесь чистоти. За порушення штраф", не ставлять підпис автора, адже це загальна думка. Газети більшою частиною теж складаються з загальних фраз, загальних місць і штампів, тому й вони настільки ж анонімні, як оголошення в громадських місцях і службові циркуляри. Якщо попросити автора підписатись під передовою, то, я вважаю, він або взагалі відмовиться її писати, або спробує написати краще. Анонім в газетах – це не людина в масці, це просто – людина без особи. Тільки той, хто не ставить свій підпис, може написати: "Зібрання відбулось в урочистій обстановці". Підписуючи таку статтю, автор під загрозою втрати особистої чесності повинен був би написати: "Зібрання тягнулося надзвичайно нудно. Краще я брів би пішки до самих Височан. Дивуюсь, як це деяким людям приносить задоволення казати те, що всі знають". Як бачите, такий автор виявився б дуже поганим журналістом, і є ще надто багато речей, про які можна писати, лише утискаючи власну особистість.

В газетах є матеріали, які ніхто не читає, наприклад, передова; є матеріали, що читає хоч дехто, – наприклад, економічний огляд, і, нарешті, є відділи, що їх читають всіх, – наприклад, "Судова хроніка". Було б, однак, помилкою виключити з газет рубрики, які не читають. Народ хоче мати їх в газетах, подібно тому як хоче мати в місті установи, що не відвідує, – наприклад, музеї. Коротше, в газетах повинно бути все, в тому числі навіть вірші і статистика латиської торгівлі, – і не стільки для тих кількох неймовірних диваків, що, можливо, прочитають це, скільки для тих десятків тисяч пересічних і постійних читачів, що обов'язково пропустять ці матеріали, задовольнившись одним тим що вони надруковані.

Особисто я, наприклад, не наважуюсь самостійно купити і півдюжини носових хусток. Незважючи на це, щоранку я шукаю в газетах повідомлення про курс цін на бавовну ліверпульської фірми Фаллі Мідлінг або Сейкларидіса і довідуюсь, чи стоять, як зазвичай, два нулі проти прізвища Стронгшітс з Лондона. Я не знаю, щоправда, хто такий Стронгшітс. Але це слово доставляє мені приємне відчуття широти світогляду. Мене не дуже цікавлять події в Іспанії, але я задоволений тим, що, як схочу, зможу дізнатися про них більше, ніж про події в Кардашовій Ржечиці. Я не палаю фанатичною любов'ю до Мексики, але завдяки газетам Мексика стала для меня менш загадковою і далекою, ніж сусід за стіною. Мені відомі причини революції в Мексиці, але я нічого не знаю про причини сварки у найближчого сусіда. Ця властивість сучасної людини називається космополітизмом і виробляється в результаті читання газет.

Особливу насолоду дає читачу повідомлення не про те, чого він не знає, а про те, що він чув краєм вуха або чому він був очевидцем. Про пожежу, якої я не бачив, я ніколи не читаю з такою пристрасною цікавістю як про пожежу, що я випадково спостерігав від початку до кінця, і мушу зізнатись, якби газети нічого про неї не повідомили, я почував би себе в якійсь мірі особисто ображеним. Я визнав би нестактовним з боку газет не ставити ані в гріш подію, що, ніби вогнепоклонника, так захопила меня своїм чаром. Читач уявляє, що саме він і є громадськість; і якщо в газетах написане "пожежа привернула безліч зівак", він задоволений, що його не забули.

Я байдуже читаю про те, що в Крумлові заборонено випускати собак без намордников, просто мені немає до того діла – я зроду не був у Крумлові; але я залюбки прочитаю про те, що собак заборонили випускати без намордников в Горжице або навіть в Глазго, тому що в обох цих містах я був, а отже, у меня з'являється особисте, так би мовити, емпіричне відношення до цієї події. Може бути, на відміну від літератури, найспокусливіша особливість газет в тому і полягає, що вони дають такий широкий простір для особистих асоціацій. Я зазнаю приємного зворушення, якщо в газеті опублікована промова депутата Лукавського, тому що одного разу, – чекайте, де це було? – втім байдуже, – я власними очами бачив депутата Лукавського. Я вражений наглою смертю старого пенсіонера на Малій Страні, бо сам живу на Малій Страні. Я цікавлюся розтратою суспільних грошей в Індржиховому Градці, тому що там бував. Я залюбки прочитаю звістку про банкрутство Яна Гольцбаха зі Знойма, бо особисто знав якогось Гольцбаха, і так далі. Газети значно більше апелюють до особистих почуттів читачів, ніж, наприклад, любовні вірші; висловлюючись мовою інтимної лірики, вони грають на найвразливіших струнах душі.

Було б у вищій мірі повчально розглянути відмінності між газетами різних націй, різних політичних партій тощо; але для створення такої, щонайменше тритомної праці in folio (великого формату – лат.). мені не вистачає ані хисту, ані паперу. Я пишу про газети взагалі, маючи на увазі водночас і "Таймс" і черховский "Посел". Та й це – неймовірно складна задача, так що, ледве взявшись за її виконання, я вже відступаюся. Варто було б ретельно проаналізувати все те, з чого складаються газети. Наприклад, передова очевидно походить не від живої людської цікавості, а від проповідувати і особливої здатності регулярно слухати проповіді. Напроти, судова хроніка – свого роду заміна давнього звичаю, коли все плем’я, церемоніально розташувавшись довколо вогнища, було присутнє при винесенні вироків. "Новини дня", звісною мірою, замінюють ранкову розмову сусідок про те, що трапилося нового після вечірньої розмови, тощо. Кожна газетна рубрика має своє, і дуже давнє, походження. Дивно, що жоден з соціологів досі не спробував досліджувати цю мішанину тисячолітньої спраги знань, ритуальних, юридичних, суспільних та інших мотивів, що злились, скажімо, в "Народну політику" або "Реформу".

Я серйозно вважаю, що газети так само старі, як людство. Геродот був журналістом, Шахразада – не що інше, як східний варіант вечірнього випуску газет. Первісні люди, напевно, відзначали пам'ятні події спорудженням мегалітичних будівель – це й був монументальний, але трудомісткий лист. Єгиптяни висікали свої газети на обелісках і стінах храмів. Уявіть собі, що було б, якщо б кожен ранок з Вацлавської площі развозили шістьдесят тисяч обелісків, і кожний з них тягнули шістдесят волів! В цьому, можливо і криється причина того, що журналістика давнього Єгипту не набула великого розвитку.

Своєрідними журналістами можна вважати і різноманітних рапсодів, аедів, скальдів і бардів. "Іліада" була відносною новиною, доки її виконував сам Гомер, і лиш пізніше стала пережовуванням старого. В обох випадках вона схожа на сучасні газети. Адже тільки частина істини полягає в тому, що газети служать для розповсюдження новин; настільки ж вірно і те, що вони служать розповсюдженню давно відомих думок і фактів. Звичайно, велика вчорашня промова прем'єра Ерріо – це новина, хоча зовсім не новина, що міністри вимовляють промови. Нове, що вчора хтось вкрав шубу в кав'ярні "Уніон", хоча самий факт крадіжки шуб надто старий і мав місце ще в кам'яному віці. Газети щодня нагадують нам, що в світі відбуваються нові події, але разом з тим показують, що ці події відбуваються постійно. Газети розкривають перед нами вічну безперервність життя, бо, говорячи словами пана Гами, майже все нове – лише повторення старого.

Якщо б у завтрішніх газетах надрукували потрясаюче повідомлення про те, що китайська армія облягла Цюріх, то обов'язково там була б нотатка і про те, що на Овоцной вулиці трамвай налетів на ручний візок, – значить, слава Богу, в світі ніщо не змінилося. Якщо вечірній випуск принесе телеграму, що саме зараз настав кінець світу, то тут же буде повідомлено про нестачу громадських вбиралень на Малій Страні і про необхідність прийняття термінових заходів. І якщо газети напишуть, що в оркестрі Національного театру щойно пролунали труби, віщуючи початок Страшного суду, то не забудуть при цьому додати, що повернуться ще до цього питання в докладних звітах свого музичного і судового референтів. Світ газет – це завжди новий але незмінний світ.

Зрештою, з філософської точки зору, читання газет настільки ж споглядальне заняття, як спостереження заходу сонця або течії ріки. Газетам властиві періодичність і незмінність явищ природи. Це скоріше не шоста держава, а четверте царство природи, але вивчення законів цього царства, визначення його типів, сімейств і видів не може бути задачею нашої стаття. Вона задумана лише як хвала газетам, з цієї ж причини вона не повинна вичерпувати тему, бо хвалу ніколи не слід вичерпувати до останньої краплі...



Достарыңызбен бөлісу:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   25




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет