Експеримент професора Роусса

Серед присутніх були: міністри внутрішніх справ та юстиції, начальник поліції, кілька депутатів парламенту і вищих чиновників, видатні юристи та вчені і, зрозуміло, представники преси – адже без них справа ніколи не обійдеться.

- Джентльмени! – почав професор Гарвардського університету Роусс, славетний американець чеського походження. – Експеримент, що я вам... е-е... буду показати, заснований на дослідженнях ряду моїх вчених колег і попередників. Таким чином, іndeed, мій експеримент не є яким-небудь одкровенням Це.. е-е... really... як говориться, новинка з бородою, – професор просяяв, згадавши, як звучить по-чеському це порівняння – Я, власне, розробив лише метод практичного застосування деяких теоретичних відкриттів. Прошу присутніх криміналістів судити про моїх experіences з погляду їхніх практичних критеріїв. Well.

Отже, мій метод полягає в наступному: я вимовляю слово, a ви повинні негайно ж вимовити інше слово, що вам прийде в цей момент у голову, навіть якщо це буде нісенітниця, nonsens, дурниця. У підсумку я, на підставі ваших слів, розповім вам, що у вас на умі, про що ви думаєте і що приховуєте. Зрозозуміло? Я опускаю теоретичні пояснення і не буду говорити вам про асоціативне мислення, приховані уявлення, навіюванні й інше. Я буду сказати коротко: при досліді ви повинні цілком виключити волю й розум. Це дасть простір підсвідомим асоціаціям, і завдяки їм я зможу проникнути в... е-е... Well, what's on the bottom of your mіnd...

- У глибини вашої свідомості, – підказав хтось.

- От саме! – задоволено підтвердив Роусс. – Ви повинні automatіcally вимовляти усе, що вам приходить в даний момент у голову без усякий control. Моєю задачею буде аналізувати ваші уявлення. That's all. Свій досвід я зроблю спочатку на карному випадку.. е-е... на одному злочинці, а потім на кому-небудь з присутніх. Well, начальник поліції зараз охарактеризує нам доставленого сюди злочинця. Прошу вас, пане начальнику.

Начальник поліції встав.

- Добродії, людина, яку ви зараз побачите, – слюсар Ченек Суханек, власник будинку в Забегліце. Він вже тиждень знаходиться під арештом за підозрою в убивстві шофера таксі Йозефа Чепелки, що безвісти зник два тижні тому. Підстави для підозри наступні: машина зниклого Чепелки знайдена в сараї арештованого Суханека. На кермовому колесі і під сидінням шофера – сліди людської крові. Арештований завзято від обвинувачень відпирається, заявляючи, що купив авто в Чепелки за шість тисяч, тому що хотів стати шофером таксі. Встановлено: зниклий Чепелка дійсно казав, що думає кинути своє ремесло, продати машину і найнятись куди-небудь шофером. Однак його дотепер ніде не знайшли. Оскільки більше ніяких даних нема, арештований Суханек повинен бути переданий у слідчу в'язницю в Панкраці... Але я одержав дозвіл, щоб наш прославлений співвітчизник професор Ч.Д.Роусс зробив над ним свій експеримент. Отже, якщо пан професор побажає...

- Well! – сказав професор, що ретельно робив позначки в блокноті. – Будь ласка, пустите його йти сюди.

За знаком начальника поліцейський увів Ченека Суханека, похмурого суб'єкта, на всій особі якого наче було написано: "Йдіть ви всі до..., мене голими руками не візьмеш". Видно було, що Суханек твердо вирішив стояти на своєму.

- Підійдіть, – строго сказав професор Ч. Д. Роусс. – Я не буду вас допитувати. Я тільки буду вимовляти слова, а ви повинні у відповідь говорити перше слово, що вам прийде в голову. Зрозуміло? Отже, увага ! Склянка.

- Лайно! – зловтішно вимовив Суханек.

- Слухайте, Суханек! – рвучко втрутився начальник поліції. – Якщо ви не будете відповідати як треба, я велю відвести вас на допит, і ви пробудете там всю ніч. Зрозуміло? Затямте це собі. Ну, почнемо спочатку.

- Склянка, – повторив професор Роусс.

- Пиво, – пробурчав Суханек.

- От це інша справа, – сказала знаменитість. – Тепер правильно.

Суханек скоса підозріло глянув на нього. Не чи пастка вся ця витівка?

- Вулиця, – продовжував професор.

- Вози, – знехотя відгукнувся Суханек.

- Треба пошвидче. Будиночок.

- Поле.

- Токарський верстат.

- Латунь.

- Дуже добре.

Суханек, видно, вже нічого не мав проти такої гри.

- Матінка.

- Тітка.

- Собака.

- Будка.

- Солдат.

- Артилерист.

Переклик ставав усе швидше. Суханека це вже бавило. Схоже на гру в карти, і про що тільки не згадаєш!

- Дорога, – кинув йому Ч. Д. Роусс, нарощуючи темп.

- Шосе.

- Бероун.

- Сховати.

- Зарити.

- Чистити.

- Плями.

- Ганчірка.

- Мішок.

- Лопата.

- Сад.

- Тин.

Мовчанка.

- Труп! – наполегливо повторив професор. – Ви зарили його під тином. Так?

- Нічого подібного я не казав! – вигукнув Суханек.

- Ви зарили його під тином у себе в саду, – рішуче повторив Роусс. – Ви вбили Чепелку по дорозі в Бероун і витерли кров у машині мішком. Все ясно.

- Неправда! – кричав Суханек. – Я купив таксі в Чепелки. Я не дозволю взяти себе на пушку!

- Помовчите! – сказав Роусс. – Прошу послати полісменів на пошуки трупа. А інше вже не моя справа. Поведіть цієї людини. Зверніть увагу, джентльмени: весь досвід зайняв сімнадцять хвилин. Це дуже швидко, тому що казус дріб'язковий. Звичайно потрібно біля години. Тепер попрошу до мене кого-небудь з присутніх. Я повторю досвід. Він протриває досить довго. Я адже не знаю його secret, як це назвати?

- Таємницю, – підказав хтось з аудиторії.

- Таємницю! – зрадів наш видатний співвітчизник. – Я знаю, це те саме. Досвід займе в нас багато часу, перш ніж випробуваний розкриє нам свій характер, минуле і найтаємніші іdeas...

- Думки! – підказали з публіки.

- Well. Отже, прошу, добродії, хто хоче піддатися досвідові?

Наступила пауза. Хтось хихикнув, але ніхто не ворушився.

- Прошу, – повторив професор Роусс. – Адже це не боляче.

- Йдіть, колега, – шепнув міністр внутрішніх справ міністрові юстиції.

- Йди ти як представник нашої партії, – підштовхували один одного депутати.

- Ви – директор департаменту, ви і повинні піти, – підганяв чиновник свого колегу з іншого міністерства.

Виникала атмосфера незручності: ніхто з присутніх не вставав.

- Прошу вас, джентльмени, – втретє повторив американський вчений. – Сподіваюся, ви не боїтеся, щоб були відкриті ваші таємні думки?

Міністр внутрішніх справ обернувся до задніх рядів і прошипів:

- Ну, йдіть же хто-небудь.

У глибині аудиторії хтось скромно кашлянув і встав. Це був худий, літній суб'єкт з кадиком, що ходив від хвилювання.

- Я... г-м-м.. – сором'язливо сказав він, – якщо ніхто... то я, мабуть, дозволю собі...

- Підійдіть! – перебив його американець. – Сідаєте тут. Говорите перше, що вам прийде в голову. Задумуватися і міркувати не можна, говорите mechanіcally, несвідомо. Зрозуміли?

- Так-так, – поспішно відповів випробуваний, очевидно збентежений увагою такої високопоставленої аудиторії. Потім він відкашлявся і злякано закліпав, як гімназист, що тримає іспит на атестат зрілості.

- Дуб, – кинув професор.

- Могутній, – прошептав випробуваний.

- Як? – перепитав професор, немов не зрозумівши.

- Лісовий велетень, – сором'язливо пояснив чоловік.

- Ага, так. Вулиця.

- Вулиця... Вулиця в урочистому вбранні.

- Що ви маєте на увазі?

- Яке-небудь свято. Або поховання.

- А! Ну, так треба було просто сказати "свято". По можливості одне слово.

- Будь ласка...

- Отже. Торгівля.

- Процвітаюча. Криза нашої комерції. Торговці славою.

- Гм... Установа.

- Яке, дозволите довідатись?

- Чи не все одно! Говорите яке-небудь слово. Швидко!

- Якби ви зволили сказати "установи"...

- Well, установи.

- Відповідні! – радісно викликнув людину.

- Молот.

-... і кліщі. Витягати відповідь кліщами. Голова нещасного була розбита кліщами.

- Curіous, – проборчав учений. – Кров!

- Червоний, як кров. Безневинно пролита кров. Історія, написана кров'ю.

- Вогонь!

- Вогнем і мечем. Відважний пожежник. Полум'яна мова. Mene tekel.

- Дивний випадок, – спантеличено сказав професор. – Повторимо ще раз. Слухайте, ви повинні реагувати лише на найперше враження. Говорите те, що automatіcally вимовляють ваші губи, коли ви чуєте мої слова. Go on. Рука.

- Братерська рука допомоги. Рука, що тримає прапор. Міцно стиснутий кулак. Нечистий на руку. Дати по руках.

- Очі.

- Зав'язані очі Феміди. Колода в оці. Відкрити очі на істину. Очевидець. Пускати пил в очі. Безневинний погляд дитяти. Зберігати як зіницю ока.

- Справжнє пльзеньське. Дурман алкоголю.

- Музика.

- Музика майбутнього. Заслужений ансамбль. Ми – народ музикантів. Вабливі звуки. Концерт держав. Мирна сопілка. Бойові фанфари. Національний гімн.

- Пляшка.

- З сірчаною кислотою. Нещаслива любов. У жахливих муках померла на лікарняному ліжку.

- Отрута.

- Напоєний отрутою і жовчю. Отруєння колодязя.

Професор Роусс почухав потилицю.

- Never heard that... Прошу вас повторити. Звертаю вашу увагу, джентльмени, на те, що завжди треба починати з самих plaіn, пересічних понять, щоб з'ясувати інтереси випробуваного, його professіon, заняття. Так, далі. Рахунок.

- Баланс історії. Звести рахунок з ворогами. Поживитися на чужий рахунок.

- Гм... Папір.

- Папір червонів від сорому, – зрадів випробуваний. – Цінні папери. Папір усе стерпить.

- Bless you, – киснуло сказав професор. – Камінь.

- Побити каменями. Надгробний камінь. Вічна пам'ять, – жваво заговорив випробуваний. – Ave, anіma pіa.

- Візок.

- Тріумфальна колісниця. Колісниця Джаггернаута. Карета швидкої допомоги. Оздоблена вантажівка з мімічною трупою.

- Ага! – викликнув учений. – That's іt! Обрій !

- Похмурий, – з видимим задоволенням відгукнувся випробуваний. – Хмари на нашому політичному обрії. Вузький кругозір. Відкривати нові обрії.

- Зброя.

- Отруєна зброя. Озброєний до зубів. З прапорами, що розвіваються. Завдати удару в спину. Віроломний напад, – радісно бубонив випробуваний. – Запал битви. Виборча боротьба.

- Стихія.

- ...що розбушувалася. Стихійна відсіч. Підступна стихія. У своїй стихії.

- Досить! – зупинив його професор. – Ви журналіст, га?

- Цілком правильно, – поштиво відгукнувся випробуваний. – Я репортер Вашатко. Тридцять років працюю в газеті.

- Дякую, – сухо поклонився наш знаменитий американський співвітчизник. – Fіnіshed, gentlemen. Аналізом уявлень цієї людини ми встановили, що... м-м, що він журналіст. Я думаю, нема рації продовжувати. Іt would only waіst our tіme. So sorry, gentlemen!

- Гляньте-но! – викликнув увечері репортер Вашатко, переглядаючи редакційну пошту. – Поліція повідомляє, що труп Чепелки знайдений. Заритий під тином у саду в Суханека й загорнутий у закривавлений мішок! Цей Роусс – молодчина! Ви б не повірили, колеги: я й не заїкався про газету, а він вгадав, що я журналіст. "Добродії, каже, перед вами видатний, заслужений репортер..." Я написав у звіті про його виступ: "У колах фахівців висновки нашого прославленого співвітчизника одержали високу оцінку". Чекайте, це треба підправити. Скажімо так: "У колах фахівців цікаві висновки нашого прославленого співвітчизника одержали заслужено високу оцінку". От тепер добре!

1928

Питання війни та миру. Європа стоїть перед вибором

Та, незважаючи на це, ми тепер заявляємо з трибуни, що цей план був найкращим; він і продовжує відкривати найбільш мудрий, найбільш благородний, найбільш тверезий і найбільш дійовий шлях, на який сьогодні повинні стати чоловіки та жінки усіх країн. По цьому шляху вони мають виступити у похід, за цей шлях вони повинні боротись, не шкодуючи сил. Якщо з Лігою Націй вчинили погано та зруйнували її, то ми зобов'зані збудувати її заново. Якщо значення ліги народів, що прагнули до миру, звели до нуля, то ми зобов'зані перетворити її на лігу озброєних народів, народів – настільки вірних своєму слову, щоб не нападати на інших, і настільки сильних, щоб самим не наражатися на напад. Хіба це завдання непосильна для нас? За межами нашого щасливого Острова світ охоплений буревієм. На Далекому Сході здійснено брутальний напад на народ, який вважався величезною та неорганізованою масою. Але терплячі, розумні та хоробрі китайці, при всьому жахливому бракові у них зброї, згуртувались у своєму опорі жорстокому загарбникові та агресорові. При цьому зовсім не можна бути впевненим у тому, що врешті-решт вони будуть розтоптані. Тут ми повинні визнати послугу, що надається Росією на Далекому Сході. Радянська Росія, не зробивши жодного пострілу, сковує відбірні війська Японії на Сибірському фронті; що ж стосується інших японських армій, то можливо, що врешті-решт їм не вдасться підкорити та експлуатувати 400 мільйонів китайців. У себе вдома Японія зазнає не лише фінансової та економічної напруги, але також і збудження в японському народові соціальної самосвідомості, яка вже приймає форму серйозного незадоволення. Якщо японський народ своєчасно одержить попередження, він відмовиться, поки ще не пізно, від марнославного задуму, бо, наполягаючи на ньому, він ризикує втратити плоди дивовижного прогресу, досягнутого ним за останні 50 років.

Повернемось до Європи. Два диктатори, дві людини незвичайної сили та видатних здібностей, вітають та обіймають один одного у Римі. Але для будь-якої людини очевидний той природний антагонізм інтересів, а можливо, і цілей, який розділяє їхні народи. Для будь-кого очевидно, що італійський диктатор знаходиться у важкому становищі. Його завоювання в Абіссінії виявились прокляттям. Сили та ресурси працелюбного та добродушного італійського народу тануть. Абіссінія завойована, але не підкорена. Сільське господарство та промисловість переживають застій. Далеко від батьківщини доводиться утримувати величезну армія, що коштує втратно дорого. Італійський народ зазнає надмірної напруги сил і подальше зубожіння. Рівень його життя помітно знизився. Насилу вдається йому купувати на ринку товари, необхідні для несення покладеного на його плечі нищівного тягара озброєнь. Насильницьке захоплення Австрії нацистською Німеччиною приводить Італію в безпосереднє зіткнення з набагато більш сильною та агресивною державою; німецькі вожді вже кажуть про те, що відкрито шлях до Середземноморського басейну і, говорячи їхніми словами, до "багатств Африки". Навіть італійські фашисти – члени фашистської партії – запитують себе, чи дійсно усе це сприяє справі постійної безпеки та благу їхньої батьківщини. І тут, знову-таки, щось негаразд з диктаторською владою. Похмура примара сидить за спиною у вершника. На цьому бенкеті вони, як Валтасар, ще побачать, можливо, вогняні письмена на стіні. Подивимось, що відбуваються ділі на Заході. Агонія громадянської війни триває. Якби це було лише внутрішньоіспанською чварою, що вирішувалася б силою зброї самих іспанців, ми, можливо, і могли б відвернутись від її жахів; але ганебне втручання диктаторських держав за допомогою регулярних військ та величезних мас воєнних матеріалів під брехливою маскою "невтручання" надало боротьбі іспанців особливої гіркоти та значення, що виходить далеко за межі Піренейського півострова. Між тим республіканський уряд усе ще чинить опір. Боротьба ще може затягнутись надовго. Симпатії Сполучених Штатів знайшли чудовий вираз. Ми усе ще можемо сподіватись, що наша країна, яка вела себе абсолютно чесно, зуміє знайти шлях для примирення ворогуючих сторін і допомогти їм добитися такої угоди, що зробить Іспанію рідною домівкою для всього її народу.

Але тут я переходжу до найбільш приємних звісток. Франція та Англія, ці дві парламентські демократії Заходу, об'єднались, відкрито та всенародно, в оборонному союзі; вони поставили перед собою спільну мету та разом вживають заходів, необхідних для взаємної безпеки і для захисту принципів свободи та вільного правління, на сторожі яких вони стоять. Хіба це не є саме першим і найважливішим кроком на шляху до колективної безпеки? Хіба ми не відчуваємо себе в більшій безпеці завдяки тому, що французький і британський народи, які в загальній кількості нараховують 85 мільйонів в одній лише Європі, рука об руку стали на захист один одного від неспровокованої агресії? Але чи повинні ми на цьому зупинитись? Чому б нам не запросити інших приєднатися до цього союзу; чому б нам не поєднати цей необхідний акт із санкціями та авторитетом Статуту Ліги Націй? Хіба така політика не буде ще більше сприяти якнайвеличнішій єдності громадської думки в нашій країні? Було б дуже глибокою помилкою безцільно порушувати єдність нації спробами висміяти та послабити принципи міжнародного права та колективної безпеки, що служили на останніх виборах спільною платформою для всіх партій. Кажуть, що Ліга затягне нас у розбрат між іншими народами, не давши нам на заміну відповідного захисту. Розглянемо це заперечення. Ми вже й тепер глибоко втягнуті в справи Європи. Лише місяць тому прем'єр-міністр зачитав у палаті громад довгий список країн, на захист яких ми зобов'язані вступити у війну; це – Франція, Бельгія, Португалія, Єгипет та Ірак. Далі він перерахував іншу групу країн, що можуть стати жертвами агресії, на захист яких ми не зобов'язані вступити у війну, але в чиїй долі ми глибоко зацікавлені. Ми не станемо приймати на себе по відношенню до них які-небудь автоматичні жорсткі зобов'язання, але судитимемо про акт агресії, коли він здійсниться. Візьміть згаданий прем'єр-міністром випадок із Чехословаччиною. Хоча ми і не зайшли так далеко, як Франція, що дала Чехословаччині певні обіцянки, та все ж містер Чемберлен зайшов доволі далеко. Ми є союзниками Франції, яка, безперечно, виявиться втягнутою у війну. Може статися, говорить прем'єр-міністр, що силою обставин ми теж будемо втягнуті у війну навіть за відсутності яки-небудь юридичних зобов'язань. Нарешті, в цей момент ми даємо Чехословаччині певні поради, і якщо вона ними скористається та піде на необхідні, на нашу думку, поступки, але тим не менше зазнає нападу, то чи не ясно, що морально ми будемо зв'язані певними зобов'язаннями? Таким чином, у цьому випадку ми маємо взяті на себе неухильні зобов'язання, що виходять за межі приписів Статуту Ліги Націй. Статут не зобов'язує нас вступати у війну на захист Чехословаччини чи якої-небудь іншої країни, а лише приписує нам не бути нейтральними, у смислі байдужого ставлення до агресора та до жертв агресії.