передумови, засоби та форми пізнання, відношення знан-
ня до дійсності, а також умови й критерії його істинності.
Досить часто останнім часом цей розділ філософії називають епі-
стемологією (від грец.
ерізґета — знання;
Іо£оз — учення, наука), але
здебільшого епістемологію розглядають
або як теорію знання, або
як дослідження лише наукового знання.
Згідно з сучасною гносеологією,
джерелом пізнання, сферою,
звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості
об'єктивна реальність. Пізнання цієї реальності — це процес твор-
чого відображення її у свідомості людини.
Принцип відображення
виражає сутність матеріалістичного розуміння процесу пізнання.
Знання за своєю природою — це результат відображення в мовній
формі закономірних зв'язків об'єктивного світу. У сучасній філо-
софії термін «знання» вживається в трьох значеннях: 1) як здатність,
навички
що-небудь здійснити; 2) як будь-яка пізнавально-значуща
інформація; 3) як гносеологічна форма
ставлення людини до дійс-
ності, що існує поряд із практичним ставленням.
Розглядаючи
процес пізнання (відображення) в
цілому як си-
стемне утворення, слід виокремити такі його елементи:
1) суб'єкт пізнання — це той, хто діє, впливає на об'єкт. Людина
не є суб'єктом сама по собі. Вона стає і усвідомлює себе суб'єктом
тільки в процесі предметної діяльності і спілкування. Під суб'єктом
слід розуміти людину, яка є вихідним пунктом життєвої та пізна
вальної активності, що здобуває знання, вибудовує теорії та кон'
цепції, зберігає й історично передає їх новим поколінням;
2) об'єкт пізнання — це той фрагмент (частина) об'єктивної
реальності (соціальної, природної, правової та ін.), який включений
у людську діяльність і пізнання. Об'єктивна реальність існує незалеж
но від людини, суб'єкта. Проте як об'єкт вона перебуває в єдності, у
взаємозв'язку із суб'єктом. Об'єктом пізнання виступають не тільки
явища природи та суспільства, а й сама людина і відносини між
людьми, їхні взаємини, а також свідомість, пам'ять, воля, почуття,
духовна діяльність в усій поліфонії її проявів. Таким чином, об'єкт
пізнання — це те, що залучено суб'єктом з об'єктивного взаємозв'яз
ку природи і суспільства, те, на що спрямована людська діяльність;
3) посередники пізнання — це засоби пізнання як матеріаль
ного характеру (знаряддя праці, прилади,
інструменти, комп'юте
ри тощо), так і ідеального (поняття, категорії, художні образи,
моральні норми, наукові теорії, концепції тощо).
Теорія пізнання розглядає суб'єкт та об'єкт у діалектичному взає-
мозв'язку,
взаємодії, єдності, де соціально активною стороною є
суб'єкт пізнання. Активна роль суб'єкта знаходить свій вияв: у вибір-
ковому його ставленні до предметного світу; у цілеспрямуванні про-
цесу пізнання; у беззупинній пошуковій і коригувальній роботі
рецепторів, нервів і мозку.
Результатом будь-якого пізнання є образ.
Образ — це ідеальне
узагальнення сутнісних відносин об'єкта. Характерні риси образу —
подібність, адекватність оригіналові. Образ фіксується у знаках.
Знак — це вже матеріальний носій інформації. Його функціями є збе-
реження і передача інформації. Знаки і на їх основі штучна мова мо-
жуть існувати тільки на базі звичайної мови. Відносна самостійність
знаку створює додаткові можливості для абстрактного мислення, дає
змогу використовувати комп'ютерну техніку.
Отже, ми визначили, що пізнання — активний процес. Але що
змушує суб'єкта цікавитися новими, раніше не відомими йому ре-
чами і явищами, вивчати їх? Філософи
вважають, що головною
рушійною силою пізнання є суспільно-практична діяльність, або
практика.
Що ж таке практика? Який її зв'язок із пізнанням?
Достарыңызбен бөлісу: