універсальністю вона відрізняється від
інших живих
істот. Важливим для цього вчення є так званий «туїзм»,
тобто розуміння людини як істоти, пов'язаної з іншою,
собі подібною істотою. Людська сутність виражається
тільки в
спілкуванні, в єдності людини з людиною, в
єдності, що лише спирається на реальність відмінності між
Я і Ти. Антропологізму бракує історичного погляду на
людину. Тому він має абстрактний характер.
Релігійний
антропологізм.
Його
зміст
розкривається в таких положеннях. Людина є істота-
двійник: вона має в собі і божественний початок, і
природне буття,
але ні тим, ні другим повністю не
визначається. Властивий їй божественний початок
звільняє людину від залежності від природи, а природа, у
свою чергу, робить людину вільною стосовно божества.
Людина дістає свободу тільки ціною повного
підкорення Богові. Щастя людини не можливе без віри в
Бога. А її призначення — вільне вдосконалення світу на
шляху до ідеалу, даного Богом.
Спіритуалістичний дуалізм. Ця
концепція трактує
людину в космічному розумінні. Людина — засіб
космічної еволюції, точка перетину світових струменів.
Тільки через космічну еволюцію завдяки низці
космічних перетворень людська особистість прилу-
чається до абсолютного буття. Прилучення, на
думку
прихильників цієї концепції, простежується завдяки
наявності
в
людини
особливих
надприродних
властивостей,
завдяки
яким
стає
реальністю
спілкування з нібито існуючим світом духів. Космічна
еволюція, у свою чергу,
функціонує тільки завдяки
діянню Бога, і водночас Бог є лише моментом космічної
еволюції.
Такий, у цілому, зміст сучасних концепцій людини.
Вони містять як позитивні, так і негативні моменти. До
позитивних слід віднести:
а) конкретно-наукове спрямування дослідження
людини;
б) об'єктивність наукових досліджень;
в) доведення принципового значення основних
чинників існу
вання людини.
До
негативних моментів належать,
передусім,
однобічність біо-логізаторського, соціологізаторського
та спіритуалістичного підходів, які розривають цілісність
вивчення людини, що веде до абсо-
г лютизації однієї зі сторін, складових частин людського
єства.
Відомо, що людину не можна пізнати, якщо підходити
до неї як до автономної складної істоти,
яка існує
незалежно від природи та суспільства. Вона є і
природною, і соціальною, бо є водночас продуктом і
природи, і суспільства, їх головною дійовою особою. Зав-
дання полягає в тому,
щоб синтезувати позитивний
філософський
: досвід дослідження людини.
Як же виникла людина? Звідки вона бере свій початок?
Ці питання надзвичайно складні і суперечливі.
Незважаючи на досить розгалужену систему досліджень,
проблему походження людини, втім, як і виникнення
життя на Землі, не можна вважати розв'язаною. Власне
кажучи, сьогодні не існує переконливої теорії, що була
б підкріплена незаперечними
фактами і що могла б
пояснити передісторію становлення людства. Міркування
з цього приводу можна класифікувати як гіпотези.
Найчастіше виокремлюють три гіпотези: релігійну,
космічну, еволюційну.
Достарыңызбен бөлісу: