Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

тованість висунутого припущення. Френсіс Бекон вважав, 
що метод індукції може дати достовірне знання тільки 
тоді, коли свідомість буде звільнена від помилкових 
суджень («ідолів», «привидів»). Таких ідолів Бекон поділяє 
на чотири групи: «ідоли роду», «ідоли печери», «ідоли 
площі», «ідоли театру». «Ідоли роду» — це перешкоди, 
зумовлені спільною для всіх людей природою, 
недосконалістю самого людського розуму; «ідоли 
печери» — спотворення, джерелом яких є індивідуальні 
особливості розуму індивідів; «ідоли площі» — пе-
решкоди, що виникають внаслідок спілкування між 
людьми; «ідоли театру» — перешкоди, породжені сліпою 
вірою людей в авторитети, стародавні традиції, хибні 
думки. Людині звільнитися від таких ідолів-помилок 
дуже важко, повинна допомогти філософія. Творчість 
Френсіса Бекона мала великий вплив на розвиток філо-
софії та науки. Однак Френсіс Бекон робив надто 
великий акцент на емпіричних методах дослідження, 
недооцінюючи роль раціонального моменту в пізнанні 
людини та навколишнього світу.
Послідовником Бекона став ТомасГоббс (1588-1679), 
основні ідеї якого викладені у працях «Левіафан» (1651), 
«Про тіло» (1655), «Про людину» (1658).
Томас Гоббс створив першу в історії філософії 
закінчену 
картину 
механістичного 
матеріалізму, 
заперечивши існування душі як особливої субстанції — 
тіла. Така позиція привела його до механістичного 
розуміння людини. За Гоббсом, люди, як тварини, — 
складні механізми, дії яких визначаються зовнішніми 
впливами.
Йдучи за емпіричною традицією, закладеною 
Френсісом Беконом, Томас Гоббс вважав істинним 
джерелом пізнання почуття. Але, на відміну від Бекона, на 
перший план Томас Гоббс висував пробле-ми наукового 
розуміння суспільства, держави, права, релігійної віро-
терпимрсііСаме ці питання привертали найбільшу увагу 
в епоху буржуазної революції в Англії, сучасником якої був 
філософ. Вчення Томаса Гоббса про державу та право стало 
широко відомим. Вчення базується на розрізненні двох 
становищ людського суспільства — природного і 
громадянського. Природне становище — вихідне, тут 
кожний має право на все, що може захопити, тобто право 
збігається з силою. Тому природне становище є стан «війни 
усіх проти всіх».
Томас Гоббс не шкодував фарб для зображення 
хижості людей у їх природному вигляді, виражав цю 
похмуру картину відомим давньоримським прислів'ям 
«Людина людині — вовк». Таке становище, за Томасом 
Гоббсом, погрожує людині самознищенням. Звідси ви-
сновок про необхідність для усіх людей змінити природне 
становище на становище громадянське, державне. Люди 
змушені укласти 
суспільну угоду для забезпечення 
загального миру та безпеки, на

основі яких і виникає держава. Хоча з положенням Томаса Гоббса про 
первинну агресивність людини навряд чи можна погодитись, проте 
його ідеї про природне, а не надприродне походження держави 
стали безумовним кроком уперед на шляху дослідження проблеми. 
Поглибити і дедалі конкретизувати емпіричну методологію спро-
бував видатний філософ-матеріаліст XVII століття ДжанЛоКк (1632-
1704) у працях «Дослід про людське розуміння» (1690), «Два трактати 
про державне правління» (1690), «Думки про виховання» (1693), «Ро-
зумність християнства»(1б95). Проблемі методу пізнання і комплексу 
питань гносеології присвячений основний філософський твір Лок-ка 
«Дослід про людське розуміння». Трактат починається критикою 
вчення про вроджені ідеї. Локкдоводить, що вроджених ідей немає ані в 
теоретичному мисленні, ані в моральних переконаннях, вселюдське 
знання походить з досвіду — зовнішнього (відчуттів) та внутрішнього 
(рефлексіі). Ідеї відчуттів — основа наших знань про світ. Локк роз-
поділяєіх на два класи: на ідеї первинних та вторинних якостей. Ідеї 
первинних якостей (густина, протяжність, фігура, рух та ін.) — копії 
цих якостей, тоді як ідеї вторинних якостей (колір, запах, смак, звук та 
ін.) несхожі на якості самих речей. Вчення Локка про розрізнення 
первинних та вторинних якостей спирається на протиставлення об-
'єктивного та суб'єктивного. Його розвиток пізніше привів до форму-
вання суб'єктивного ідеалізму..
Так само як і Гоббс, Локк виводив необхідність державної влади 
з позиції теорії «природного права» та «суспільної угоди», але у 
власній політичній філософії висловлює й низку принципово но 
вих, прогресивних ідей. Він вперше висуває принципи поділу дер 
жавної влади на законодавчу, виконавчу і федеративну. Політична 
філософія Локка стала основою буржуазного» лібералізму в Англії, 
відбилась у політичних теоріях французькоїта американської бур 
жуазних революцій. 
;
Далі розвиток емпірико-сенсуалістичної гносеології вже в XVIII 
столітті продовжують Джордж Берклі (1685-1753) і Давид Юм 
(1711-1776). Джордж Берклі — засновник суб'єктивного ідеалізму. 
Для нього характерне суб'єктивно-ідеалістичне тлумачення природи 
відчуттів. Філософ ототожнив властивості речей з відчуттями цих 
властивостей, видав відчуття за єдину реальність, а речі трактував як 
комбінування відчуттів та ідей. Сутність цієї концепції втіле-нау 
відомому висловлюванні Берклі: «Існувати — означає сприйма-\ тися 
почуттями». Послідовну суб'єктивно-ідеалістичну концепцію І 
розвинув Юм. На відміну від Берклі Юм — Скептик, агностик. Він 
вважав, що основою наших знань є відчуття і все, що ми знаємо і 
можемо знати, — це зміст наших відчуттів.

Основоположником раціоналістичного напрямку 
був французький філософ РенеДекарт (1596-1650), 
латинізоване ім'я — Ренатус Картезіус. Основні його 
погляди викладені у працях: «Міркування про метод» 
(1637), «Роздуми про першу філософію» (1641), «Засади 
філософії» (1643), «Пристрасні душі» (1649). Характерною 
рисою філософського світогляду Декарта є дуалізм 
(схема 2.10).
Він припускав існування двох незалежних одна від 
одної субстанцій — матеріальної та духовної. Основною 
властивістю матеріальної субстанції є протяжність, а 
духовної — мислення. Матеріальну субстанцію Декарт 
ототожнював з природою і вважав, що все в природі 
підкоряється суто механічним законам, які можуть бути 
відкриті за допомогою математичної науки — механіки.
Услід за Беконом та Гоббсом Декарт приділяє велику 
увагу розробці наукового методу пізнання. Якщо 
попередні філософи розробляли методи емпіричного 
дослідження природи, то Декарт намагається розробити 
універсальний метод всіх наук. Таким методом він вважав 
раціональну дедукцію. Дедукція (від лат. а'есіисНо — виве-
дення) — це перехід від загального до окремого, одна з 
форм умовиводу, при якій на основі загального правила 
логічним шляхом з одних положень як істинних з 
необхідністю виводиться нове істинне положення. У 
трактаті «Роздуми про метод» Рене Декарт виокремлює 
чотири правила, яких слід додержуватися в процесі пізнан-
ня: не приймати ніяку річ за істину, доки ти її не пізнав 

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: