4)
взаємозв'язок «мікрокосму» і «макрокосму». Мікрокосм — це
«малий світ», або людина. Макрокосм — це «Всесвіт», або природа.
Людина (мікрокосм) тлумачилась як частина природи (макрокос
му) і набувала ідентичних їй властивостей. Ця ідея була розвинута
в працях Миколи Кузанського, Джераламо Кардано,
Томмазо Кам-
панелли, Джордано Бруно, Парацельса та ін.;
5)
наявність елементів діалектики» Діалектичні тенденції були
властиві, зокрема, Миколі Кузанському (принцип єдності протележ
ностей), Бернардіно Телізіо (все у світі відбувається через бороть
бу протилежностей). Джордано Бруно розвиває положення Мико
ли Кузанського про єдність протележностей. Він вбачає їх у природі
і людській діяльності: в реальному світі одна протилежність є почат
ком іншої і навпаки;
6)
звернення домагії, алхімії, астрології. Це було зумовлено бра
ком реальних знань, які підмінювались поетичними аналогіями,
містичними здогадками. У відомій легенді про Фауста, яка з'явила
ся наприкінці епохи Відродження, був увічнений тодішній тип на-
піввченого-напівфантаста, овіяного авантюрним духом часу.
Такі загальні риси натурфілософії епохи Відродження.
Нові тенденції з'явились і в природознавчій науці. Вони були
пов'язані з творчістю Леонардо да Вінчі, Миколи Коперника, Галі-
лео ІЬлілея.
Леонардо да Вінчі (1452-1519) — славнозвісний митець, він був
піонером
сучасного йому природознавства, мислителем, який за-
стосував експериментально-мазгематичний метод дослідження
природи, а також видатним представником естетичної думки своєї
епохи. Вороже ставлячись до астрології, магії та алхімії, Леонардо
да Вінчі бачив сенс науковЬГдіяльності в її практичному застосуван-
ню на користь людства. Він обґрунтовував ідею про необхідність
поєднання практичного досвіду та його наукового осмислення як
головного шляху відкриття нових істин. Математику він вважав най-
достовірнішою наукою в осмисленні і узагальненні досвіду. Реалі-
стичне мистецтво Леонардо да Вінчі («Таємна вечеря», портрет
Мони Лізи тощо) свідчить про значний розвиток художньо-естетич-
ної думки епохи Відродження. На його думку, мистецтво, як і наука,
служить пізнанню реального світу. Підкреслюючи «мудрість приро-
ди», індивідуальність, красу душі й тіла людини, Леонардо виступає як
великий вчений — анатом, психолог і чудовий живописець.
Справжній переворот у поглядах на світобудову в епоху Відрод-
ження зробив
Микола Коперник (1473-154
3). Він створив геліоцент-
ричну систему, що суперечила геоцентричній системі християнських
поглядів на світ. У книзі «Про обертання небесних сфер» Коперник
дійшов таких висновків: 1) Земля не знаходиться нерухомо в центрі
Схема 2.8. «Коперниканський переворот»
Всесвіту, як вважали Арістотель,
Птолемей, а також всі
схоласти і церковники, а обертається навколо своєї осі; 2)
Земля обертається навколо Сонця, яке є центром Всесвіту; 3)
обертанням Землі навколо своєї осі Коперник пояснив зміну
дня і ночі. Ці висновки Коперника відкривали принципово
нові шляхи для розвитку астрономії (схема 2.8).
Велике значення для епохи Відродження мала творчість
Талілео Галілея (1564-1642).
При розгляді питання про
відношення Бога і природи Галілей відходить від
пантеїзму і започатковує деїстичне розуміння світу. Бог, на
його думку, створив природу, наділив її певним порядком і
закономірностями. Однак після цього він не втручається в
природу, яка живе і розвивається самостійно. На підставі
висновку про незалежне від Бога існування природи Галілей
обґрунтовує правильність свого погляду на її пізнання. Він
запровадив
експериментально-математичний
метод
дослідження природи — Космосу. А астрономічні
відкриття, передусім супутників Юпітера, стали наочним
доказом істинності геліоцентричної теорії Коперника.
Епоха Ренесансу відома не тільки новими підходами до
проблеми людини і природи, а й соціально-політичними
теоріями. Соціальними питаннями займалися мислителі
Нікколо Макіавеллі (1469-1527),
ЖанБоден (1530-
159б),ГугоГроцій (1582-1645),
То-масМор (1478-1535),
Таммазо Ксшпанелла (1568-1639).
Таким чином, філософська
думка епохи Відродження
засвідчує виникнення нового світогляду, основними
рисами якого є натуралізм і раціоналізм. Основна
ознака філософії Відродження — світська, земна її
спрямованість. Вона має етапний історичний характер, бо
створила умови для переходу
від середньовічної філо-
софської спадщини до філософії Нового часу. В цьому і
полягає її значення.