; проблем. Про самобутність російської філософії
засвідчили впер-
} ше «Філософічні листи»
Петра Чаадаєва
( 1794— 1856). Саме в них ;
були поставлені такі
проблеми, що були характерними для російської філософії
минулого століття. Своєрідність історії Росії Чаадаєв вбачав
у її культурно-географічному положенні (між Сходом і
Захо-:■ дом). Чаадаєв один з перших у Росії усвідомив
необхідність синте-
і зу східної і західної культур. Філософія
Петра Чаадаєва дала поштовх |! розколу в російській
філософській думці XIX століття і виникнен-
I ню в
ній в
30-40-х роках двох протилежних течій —
західництва і |
слов'янофільства. Між цими течіями точилася гостра
суперечка 1 про історичну долю Росії, її минуле, сучасне і
майбутнє, про її при-| значення у світі (схема 2.15).
| Представники західництва (західники) виступили за
ліберальні | реформи, поступову ліквідацію кріпацтва,
вважаючи за необхідний і неминучий для Росії
західноєвропейський шлях розвитку. До західників
належали
Борис Чичерін (1828-1904),
Тимофій Грановсь-
кий (1813-1855),
Василь Боткін(1812-18б9), Іван
Тургенєв (1818-
1883) та
інші Теоретичними джерелами
західників були філософія історії Шеллінга, Гегеля,
Фейєрбаха, а також філософсько-соціологічні ідеї Петра
Чаадаєва. Західництво створило раціоналістичну традицію
Схема 2.15- Російська філософія XIX — початку XIX століття
в російській філософії, спрямовану на обґрунтування на-
укового знання, прав особистості, громадських свобод,
соціальної еволюції. Політичним
ідеалом представників
західництва
були
конституційні
буржуазно-
парламентарні держави Західної Європи.
До слов'янофілів належали
ОлексійХам'яков (1804-
1860),
Іван Киреєвський (1806-1856),
Костянтин Аксаков
(1817-1860),
Юрій
Самарін
(1819-1876),
ОлександрКошелєв (1806-1883) та інші.
Вони виступили з обґрунтуванням самобутнього
шляху історичного розвитку Росії, що відрізнявся й у
чомусь був протилежним західноєвропейському. Вони
вважали,
що
плоди
цивілізації
в
Європі
в
загальнолюдському
вимірі
обертаються
скоріше
втратами,
ніж надбанням, бо вони оплачені дуже
високою ціною — утратою цілісності особистості,
перетворенням людини з «образу і подоби Божої» на
просту статистичну одиницю буржуазного ринку.
Слов'янофільство
є
оригінальним
російським
філософсько-ідеалістичним плином. У його основі лежить
ідея про месіанську роль російського народу, про його
релігійну і культурну самобутність і навіть винятковість.
Вихідну тезу вчення слов'янофілів становить твердження про
вирішальну роль православ'я
для розвитку усієї світової
цивілізації, позаяк саме православ'я сформувало той
«російський дух», що створив російську землю в її
нескінченному обсязі. Слов'янофіли розглядали народ як
певний постійний набір ідеальних якостей, виокремлюючи
в ньому особливу незмінну духовну сутність. Призначення
великих особистостей полягає в тому,
щоб бути
представниками цього народного духу. їхня велич
насамперед залежить від того, наскільки вони зуміли
виразити прагнення і бажання народу.
У другій половині XIX століття оформилися два
напрямки
в
російській
Достарыңызбен бөлісу: