Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

виробленої природничими науками ідеї про єдність 
людського організму. Для Чернишевського царина мо-
рального — це тільки функціональний придаток 
фізіологічного процесу, який, у свою чергу, приводить у 
дію процес соціальний. Тому людина за одних обставин 
буває доброю, а за інших — злою. Щоб спрямувати 
людину в бік морального розвитку, необхідно насамперед 
змінити реальні умови її життя, змінити її соціальне ста-
новище. Моральний світ, за Чернишевським, як і світ фізичний, 
Підлеглий закону причинності. Усі явища, що відбуваються в ньому, 
взаємозалежні і чітко визначені природою людини. Мислення по 
лягає в доборі відчуттів та уявлень, що відповідають потребам мис 
лячого організму в дану хвилину, а дії і вчинки зводяться до досяг 
нення результатів, намічених мисленням. Усі люди — егоїсти, ними 
рухає бажання добра для себе. Добро — це велика користь, а поза- 
як бажанняів усіх однакові, то звичайна ощадливість і розважливість 
зобов'язують зменшувати егоїзм і надавати йому розумної форми 
(теорія «розумного егоїзму»). 
' . і
Георгій Плеханов, основоположник російського марксизму, був 
прихильником моністичного розуміння історії. Ідею Карла Маркса 
про визначальну роль економічних відносин він корегував шляхом 
виділення підстави цих відносин у вигляді географічного сере-
довища. Геофафічне середовище, на його думку, визначає характер 
продуктивних сил, створює об'єктивні передумови для стрибкопо-
дібного розвитку соціальної надбудови.
Створена Плехановим модель історичного матеріалізму істот- 
но відрізнялася від марксистського вчення. Він навіть гадки не мав,
що в Росії здійсниться революція до того, як капіталізм набере пов-
ної сили і пролетаріат не становитиме більшу частину населення.
Дяеханов не вніс нічого нового в методологію марксизму. З часом 
російський марксизм все тісніше почав зближатися з народни-
давом і дістав своє остаточне завершення в більшовизмі.
Основи російської релігійної філософії заклав видатний росій-
ський мислитель Володимир Сергійович Соловйов (1853 -1900). 
Син відомого історика Сергія Михайловича Соловйова, він навчав-
ся в Московському університеті і духовній академії. Після захисту
дакторської дисертації деякий час працювар професором в універ-
ситетах обох столиць, але після публічного захисту вбивць царя 
вимушений був піти у відставку і до кінця життя займатися філосо-
фією і публіцистикою. Перше уявлення про його філософську сис-
тему можна скласти уже за назвами основних творів.- «Виправдання 
добра» (1897); «Теоретична філософія»(1899); «Життєва драма 
Платона» (1898); «Смисл любові» (1894) та інші.
Центральна ідея філософії Соловйова — ідея всеєдності У своїй 
філософії всеєдності він намагався довести, що синтез філософії, І 
науки і богослов'я надасть можливість створення «цілісного знан-І 
ця», яке через «цілісне суспільство» приведе до «цілісного життя». 
Цілісне життя встановить живу й істинну єдність Творця і творіння, 
:редником між якими виступить так звана світова душа, або Со-
Звідси виникає «вільна теократія», котра, за Соловйовим, повин-

на бути створеною на основі об'єднаного християнства в 
церковно-монархічній державі. Етика її громадян має 
базуватись на основі загальних моральних цінностей 
«абсолютного добра», поширених у свій час Христом.
Ще одним представником цього напрямку є Микола 
Бердяєв (1874-1948). Коло його інтересів зосереджується 
на питанні пошуку засобів духовного оновлення та 
самоідентифікації суспільства і особистості, проблемах 
історіософії, антропософії та персоналізму. Джерелом 
філософських побудов він вважав християнське 
віровчення з акцентом на містичному світосприйнятті. 
Основні філософеми Бердяєва такі: укоріненість 
особистісного, історичного та соціального буття в Бозі, 
примат свободи над Богом та буттям. Для Бердяєва 
важливими атрибутами відносин Бога й людини є 
творчість, екзистенція і свобода. Свої погляди він виклав у 
роботах: 
«Філософія 
свободи» 
(1911), 
«Смисл 
творчості» (1916), «Смисл історії» (1923) та інших.
Важливий вклад у розвиток російської релігійної 
філософії внесли ітакі філософи, як МикалаЛоський 
(1870-1965), Павло Фло-
ренський (1882-1937), Семен 
Франк 
(1877-1950), 
Лев 
Карсавін 
(1882-
1952),ІванІпьїн(1882-1954),ОлексійЛосєв (1893-1988) 
та 
інші. Це мислителі різних поглядів, але всіх їх єднає 
інтерес до духовних цінностей, визнання теоретичної та 
практичної першості духовного життя над зовнішніми 
формами співжиття, моральності, пошук змістовних 
творчих основ людського буття. Спадкоємці ідей, і, 
зокрема, ідей всеєдності, до яких закликали видатні 
представники російської інтелігенції Петро Чаадаєв та 
Володимир Соловйов, головне завдання філософії вони 
вбачали у формуванні теорії про світ як єдину цілісність з 
позиції морально-релігійного досвіду.
Релігійні та філософські ідеї знайшли своє 
відображення в літературі. Поети-декаденти і символісти 
— Олександр Блок, Андрій Бєлий, Валерій Брюсов, 
Дмитро 
Мережковський 
— оспівували людину. 
Релігійний умонастрій демонстрували щомісячник 
«Русская мьісль» (редактор Петро Струве). У збірниках 
«Проблеми идеализ-ма» (1902) та «Вехи» (1909) Павло 
Новгородцев, брати Сергій та Євген Трубецькі, Сергій 
Булгаков, Микола Бердяєв та інші вели полеміку з 
матеріалізмом та марксизмом.
Однією з філософських течій, орієнтованою на 
гуманістичний погляд на людину і світ став російський 

космізм. У руслі цієї філософії проблема людської 
солідарності майбутнього людства вирішується не так, 
як у філософії всеєдності, а з інших позицій. За 
світоглядну основу береться як релігія, так і наука: мрії про 
майбутнє стоять поряд з науковим аналізом, але 
зберігається постійна для ро-
сійської філософії ідея єднання людей. У роботах 
основних 
представників 
філософії 
космізму 
Володимира 
Одоєвського 
(1803-1869), 
Миколи 
Федорова (1828-1903), Миколи Морозова (1854-1946), 
Костянтина Ціолковського (1857-1939), Володимира 
Вер-надського (1863-1945) та інших обґрунтовується 
необхідність єднання людей на основі ідей екологічного 
змісту. Людське суспільство розглядалося не як випадкове 
явище у Всесвіті, воно мало стати могутнім фактором у 
космічній протидії хаосу, у збільшенні ентропії. Науково-
технічні проекти Костянтина Ціолковського стали 
фундаментом 
сучасної 
космонавтики, 
технічним 
доповненням до «космічної філософії». Космосу, 
заповненому різними формами життя, і людині, її розуму 
та творчості, відводилося в цих проектах основне місце. 
Виокремлення в російському космізмі глобально-
екологічної проблематики привело згодом до розробки 
видатним українським ученим і філософом Володимиром 
Вернадським учення про ноосферу і формування антропо-
космічного світогляду.

жүктеу/скачать 7 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: