герменевтику не просто як метод гуманітарних наук, а як
вчення про буття.
Предметом філософського знання, на
думку Га-
• дамера, є світ людини, трактований як сфера людського
спіл куван- ня. Філософська герменевтика — це філософія
розуміння, яка ви-к ступає універсальним способом буття
людини у світі. Однією з найвпливовіших ідейних течій
XX століття став
психо- анадіз, або
фрейдизм.
Засновником психоаналізу в його класичній формі був
австрійський психолог, невропатолог, психіатр
Зигмунд
Фрейд (1856-1939). Основні
погляди Фрейда викладені в
його пра- цях: «Три нариси з теорії сексуальності» (1905),
«По той бік принци- пузадоволення» (1920), «Я і Воно»
(1923), «Тотем ітабу» (1913), «Май- бутнє однієї ілюзії»
(1927), «Незадоволеність у культурі» (1930) та ін. У названих
працях яскраво проявляється перехід 3. Фрейда від
раціоналізму до ірраціоналізму. Відомо, що впродовж
тривалого часу в європейській філософській думці
домінували раціоналі- стичні концепції. Феномен
свідомості був тим центром, навколо якого виникали
філософські суперечки, пов'язані з осмисленням
відносин між людиною і навколишнім світом. Фрейд ввів
нове вимірювання у філософію. Він звернувся до аналізу
психіки в цілому. На цій підставі у Фрейда формуються
уявлення про суб'єктивну реальність людини. У праці «Я і
Воно» він розгортає структурну концепцію психіки,
зазначаючи в ній такі сфери:
а) несвідоме («Воно») — це визначальний
глибинний план
людської психіки. Він функціонує на основі природжених,
природ
них, генетично первинних потягів;
б) свідоме («Я») — це розум людини, або «его». Воно
виступає
посередником між несвідомим та зовнішнім світом «Я»,
прагне зро
бити «Воно» прийнятним для світу і привести світ у
відповідність з
бажаннями «Воно»;
в) підсвідоме («Над — Я») — це внутрішня особиста
совість. Вона
утворюється під впливом системи суспільних заборон.
Якщо «Воно»
зумовлене генетично, «Я» — індивідуальним досвідом, то
«Над-Я» є
результатом впливу інших людей.
Важливим складовим елементом фрейдистського
вчення було уявлення про існування в надрах «Воно»,
одвічних несвідомих інстинктів сексуальної насолоди
(лібідо). Вони вступають у
конфлікт зі свідомістю,
орієнтованою на принцип реальності, тобто на соціально
прийнятні форми поведінки та способи задоволення ба-
жань. Свідоме «Я» і підсвідоме «Над — Я» прагнуть
підкорити сферу несвідомого «Воно». При цьому
відбувається лише уявне розв'язання конфлікту,
оскільки витіснені в несвідоме сексуальні бажання в
будь-який-час можуть вирватись на
поверхню і стати
причиною нових конфліктів. Пошук їх реального
розв'язання досягається шляхом свідомого оволодіння
бажаннями, їх безпосе-
реднім задоволенням або сублімацією (від лат.
виЬіітаге
— високо піднімаю, підношу).
Сублімація — це особливий вид відхилення інстинктів
(лібідо) від притаманної їм спрямованості і переключення
їхньої енергії на досягнення соціальних і культурних
цілей. Сублімацією пояснює
Фрейд виникнення релігії,
мистецтва, суспільних інституцій. Сублімація, за
Фрейдом, проявляється у творчості. З позиції сексуальних
поглядів Фрейд аналізує творчість Леонардо да Вінчі, Іете,
Шек-спіра, Достоєвського.
Найвідомішими послідовниками 3. Фрейда були
засновники
аналітичноїпсихології швейцарський психолог,
філософ і культуролог
Карл Густав Юнг (1875-1961),
засновник
індивідуальної
психології
австрійський
психолог
АльфредАдлер (1870-1937),
засновник сек-
суально-економічної теорії австро-американський лікар
Вільгельм Рейх (1879-1957), німецький філософ,
психолог та соціолог
Еріх Фромм (1900-1980), ідеолог
«нових лівих»
Герберт Маркузе (1898-1979) та ін. Ці
філософи уточнили вихідні положення психоаналізу,
оновили їх, і тому їх концепція дістала назву
Достарыңызбен бөлісу: