Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Pdf көрінісі
бет37/204
Дата25.09.2023
өлшемі7 Mb.
#478487
түріНавчальний посібник
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   204
danilyan-og-taryanenko-vm-osnovi-flosofyi

Схема 2.11. Джерела пізнання за І. Кантом 
а) розкрив взаємозв'язок чуттєвого і раціонального в пізнанні;
б) висунув концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого спог 
лядання, розсудку та розуму;
в) відстоював позиції агностицизму. За Кантом, людські відчуття 
є лише суб'єктивними враженнями, які не дають повних знань про 
об'єктивні речі, через що останні є непізнаванними «речами в собі.»
Велику цінність мають також етичні, естетичні та соціологічні 
ідеї Канта. У сфері моралі Кант виходив із визнання вихідної рівності 
всіх людських розумів як суверенних чинників свідомого вибору 
поведінки. З такої рівності випливає, що кожен окремий розум по-
винен у прийнятті рішень діяти як загальний розум. На цій основі 
формулюється кантівський «категоричний імператив» («остаточне 
повеління»): «Чини завжди так, щоб максима (тобто вираз у формі 
принципу) твоєї волі могла мати також і силу... всезагального зако-
ну». Це означає, що людина, обираючи певний вид поведінки, повинна 
припускати можливість такої ж поведінки для будь-кого. У праці 
«Критика практичного розуму» Іммануїл Кант стверджує: катего-
ричний імператив — необхідний і загальнозначущий моральний 
закон практичного розуму — зумовлює поведінку людини, наказує 
поводитися так, щоб її вчинки могли бути основою і керівними за-
садами загального законодавства.
У сфері естетики Кант дійшов висновку, що там, де йдеться про 
мистецький смак людини, не діють закони логічного обгрунтуван-
ня. Тому естетичні сприйняття є цілісні, неаналітичні, непрагма-
тичні, і естетичні судження вибудовуються як ціннісні.


У трактаті «Ідея всесвітньої історії з всесвітньо-
громадської точки зору» І. Кант розмірковує над 
історичним процесом. Він вважає, що в його основі 
лежать природні потреби людини, а також суперечності 
між ними, що є необхідною умовою вдосконалення 
людського роду, але їх можна і слід розв'язувати.
Філософія Канта стала своєрідним вихідним пунктом, 
на ґрунті якого і в полеміці з яким відбувався подальший 
розвиток німецької класичної філософії. Так, Фіхте 
розглядав своє вчення як пряме продовження філософії 
Канта. Водночас Фіхте вважав, що з міркувань Канта 
можна без будь-яких втрат вилучити «річ-у-собі», адже 
вона все одно не мала ніяких визначень. Розробку 
філософських проблем він починає з виведення вихідного 
принципу. Таким принципом для Фіхте є «Я». «Я» — 
певний ідеал, тотожний поняттям свобода, воля, високі 
моральні норми. Самореалізація «Я» відбувається через 
діяльність. Зауважимо, що діяльність Фіхте розумів як 
діяльність розуму; вона не виходить за межі 
самосвідомості, це абстрактно-теоретична діяльність.
Три положення є основними у філософії Фіхте: «Я» 
покладає «Я» (самотворення, самоствердження); «Я» 
покладає «не — Я» (творення всього, що оточує); «Я 
покладає самого себе», тобто суб'єкт і об'єкт, 
взаємовідносини між ними. «Я», за Фіхте, — це все, що 
може мислитися: «Я» як «не — Я».
Роль Фіхте в німецькій класичній філософії полягає в 
тому, що він закріпив ідею активності суб'єкта в 
пізнанні. Мислитель відстоював ідеали свободи
підіймав гідність людини як автономної особи. Для 
Фіхте гідність людини — найвищий ідеал. Той, хто 
посягає на гідність людини, не може бути вільним, а 
є рабом. Тільки той вільний, хто бажає всіх зробити 
вільними, підкреслював Йоганн Фіхте.
Шеллінг у своєму вченні розвинув теорію Фіхте. Він 
відкидає абсолютне «Я» і замінює його на «Абсолют», який 
створює природу, а через розвиток природи — людину. 
Якщо для Фіхте природа — це пасивний об'єкт, яку «Я» 
намагається пізнати, то для Шеллінга природа — це форма 
життя розуму, і вона ж породжує свідомість.
Сам процес виникнення світу з «Абсолюту» такий: 
спочатку існує безякісний, безпредметний дух, про який 
ми нічого не можемо сказати; далі цей дух породжує 
об'єктивний світ. Дізнатись про існування «Абсолюту» 


можна лише за допомогою інтелектуальної інтуїції. У 
цьому плані Шеллінг не відходить від ідей Фіхте, хоча має 
всі необхідні передумови: розвиток духу через 
природу і можливість, таким чином, її пізнати.
З часом погляди Шеллінга на філософію кардинально 
змінюються. У працях «Філософія і релігія», «Світові 
епохи» його «Абсолют» ототожнюється з Богом. 
«Абсолют» вже не реалізує себе через розвиток природи. 
Природа з моменту ототожнення «Абсолюту» і Бога є 
тінню Бога. Наприкінці життя Шеллінг негативну 
філософію ототожнює з логікою і розумом, а основний 
спосіб пізнання світу вбачає в релігії.
Вищим досягненням класичної німецької філософії є 
вчення Ге-геля. Воно характеризується винятковою 
широтою 
та 
глибиною 
змісту, важливістю та 
багатогранністю поставлених проблем. Основні праці 
Гегеля такі: «Феноменологія духу» (1807), «Наука логіки» 
(1812-1816), «Енциклопедія філософських наук» (1817), 
«Філософія природи» (1817), «Філософія права» (1821).
Філософську систему Гегеля називають системою 
об'єктивного ідеалізму. В основі світу, за Гегелем, лежить 
обмежено існуюче мислення, яке він називає абсолютною 
ідеєю, абсолютним духом чи абсолютним розумом. 
Абсолютна ідея є активною і діяльною, вона мислить і 
пізнає себе, проходячи в цьому розвитку три стани (схема 
2.12):
а) до виникнення природи і людини, коли абсолютна 
ідея пере 
буває поза часом і простором у стихії чистого мислення і 
виступає 
як світ понять, системи логіки;
б) це духовне начало з самого себе породжує природу, 
яку Гегель 
називає «інобуттям абсолютної ідеї»;
в) перехід ідеї від чужої для неї природи до сфери 
розвитку духу. 
Стан переходу ідеї від чужої для неї природи до сфери 
розвитку
духу є та сама абсолютна ідея, але збагачена в процесі 
свого діалектичного розвитку. Дух втілюється не лише в 
людському дусі, свідомості, а й у різних формах взаємин 
людей. Як же реалізується механізм діалектичного руху 
понять, категорій у Гегеля? Він являє собою логічний рух 
понять, категорій, таких, наприклад, як якість, кількість і 
міра.
Для матеріаліста вони є відображенням об'єктивних 
сторін дійсності, тобто якостей, кількостей, мір об'єктів, 
процесів світу. Однак, за Гегелем, ці категорії—доприродні, 
досуспільні сутності, перед якими в «вихідному пункті» 


Абсолютної ідеї як попередні розвиваються ще абстрактніші 
сутності: буття, ніщо, становлення. Три ступені розвитку — 
це тріада, якій нарівні з багатим діалектичним змістом при-
таманна й догматична вимога ідеалістичної системи 
німецького філософа. З одного боку, в тріадах набула 
вираження така важлива риса руху понять, як взаємне 
заперечення і взаємне збагачення розумового змісту тези й 
антитези. Отже, на рівні синтезу здійснено становлення 
якісно нового етапу діалектичного розвитку, який включає


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   ...   204




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет