(від
іухї.розйюиз — позитивний). Основні ідеї позитивізму
були сформульовані французьким філософом
Огю-
стомКонтом (1798-1857). Вся попередня традиційна
філософія (матеріалізм та ідеалізм), на
думку Конта, з її
абстракціями («матерія», «дух» та ін.) та претензіями на
самостійне дослідження реальності не
мають права на існування. Всі знання про світ дають тільки
конкретні «позитивні» науки (звідси і назва), які
спираються на безпосередній досвід людини. Конт
допускав існування синтезу наукового знання, за яким
можна зберегти стару назву «філософія». Предметом такої
філософії повинно бути складання та систематизація
спеціально-на-укового знання (схема 34).
Подібні ідеї
розвивали англійські філософи
Дж.СтюартМіль(1806 -
1875),ГербертСпенсер (1820-1903).
У другій половині XIX століття розпочинається етап так
званого
другого позитивізму», або
емпіріокритицизму.
Його творцями
були професор фізики Віденського
університету
Ернст Мах (1838-1916) та швейцарський
філософ
Ріхард Авенаріус (1843-1896). На
відміну від
«першого позитивізму», який розглядав філософію як
синтезуючу науку, емпіріокритицизм зводив її до теорії
пізнання і прагнув побудувати теоретичну модель
процесу пізнання. В основу цієї філософії покладено
ідеалістично витлумачене поняття досвіду.
Досвід
розглядається не як відображення об'єктивного світу, а як
внутрішній світ свідомості, людських переживань, які
виникають незалежно від впливів зовнішнього світу — як
потік відчуттів, очищених від субстанції, причинності і
взагалі від об'єктивної реальності. Емпіріокритицизм
прагнув довести, що реально існують лише відчуття, все
інше — їхні комплекси. Для «другого позитивізму» простір
і час, закономірність є суб'єктивними
формами упоряд-
кування відчуттів, які зовсім позбавлені будь-якого
об'єктивного змісту. Суб'єкт і об'єкт емпіріокритицизм
визначає Як елементи суто свідомості. Він заперечує
достовірність
людських знань, здатність науки пізнавати
об'єктивну істину. Межею науки є «чистий опис» фактів
чуттєвого сприйняття, до яких пристосовується думка.
На початку XX століття виникає і набуває поширення
новий варіант позитивістської філософії —
«третій
позитивізм», або
неопозитивізм. Неопозитивізм — це
течія, до якої входять різні логіко-філософські школи.
Серед них: школи логічного позитивізму (логічного
емпіризму),
логічного
негативізму,
семантичного
позитивізму (логічного аналізу) та інші.
1.
Достарыңызбен бөлісу: