Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Pdf көрінісі
бет48/204
Дата25.09.2023
өлшемі7 Mb.
#478487
түріНавчальний посібник
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   204
danilyan-og-taryanenko-vm-osnovi-flosofyi

неофрейдизму.
Засновники неофрейдизму вказали на неспроможність 
ортодоксального фрейдизму вирішити проблему взаємодії 
особи 
і 
суспільства. 
Наприклад, 
основного 
представника 
неофрейдизму 
Еріха 
Фромма 
не 
задовольняв біологізм і соціальний песимізм Фрейда
тому він сконцентрував увагу на перетворенні 
психоаналізу на соціальну філософію. З цією метою він 
звернувся до попередньої філософської думки, а саме до 
поглядів Л. Фейєрбаха і особливо до праць К. Маркса, що 
дало йому змогу критично переосмислити фрейдів-ську 
точку зору на природу несвідомих потягів та роль 
соціальних факторів у становленні особистості. Проте, 
вважаючи, що соціальна теорія К Маркса недостатньо 
враховує роль психологічного фактора, Фромм поставив 
за мету доповнити марксизм психоаналізом.
§з
Позитивістська тенденція в 
сучасній світовій 
філософи
Відповіддю на реальні проблеми науки, які були 
зумовлені бурхливим її розвитком у XX столітті, є 
виникнення такого напрямку у філософії, як позитивізм 


(від іухї.розйюиз — позитивний). Основні ідеї позитивізму 
були сформульовані французьким філософом Огю-
стомКонтом (1798-1857). Вся попередня традиційна 
філософія (матеріалізм та ідеалізм), на думку Конта, з її 
абстракціями («матерія», «дух» та ін.) та претензіями на 
самостійне дослідження реальності не
мають права на існування. Всі знання про світ дають тільки 
конкретні «позитивні» науки (звідси і назва), які 
спираються на безпосередній досвід людини. Конт 
допускав існування синтезу наукового знання, за яким 
можна зберегти стару назву «філософія». Предметом такої 
філософії повинно бути складання та систематизація 
спеціально-на-укового знання (схема 34). Подібні ідеї 
розвивали англійські філософи Дж.СтюартМіль(1806 -
1875),ГербертСпенсер (1820-1903).
У другій половині XIX століття розпочинається етап так 
званого другого позитивізму», або емпіріокритицизму. 
Його творцями 
були професор фізики Віденського 
університету Ернст Мах (1838-1916) та швейцарський 
філософ Ріхард Авенаріус (1843-1896). На відміну від 
«першого позитивізму», який розглядав філософію як 
синтезуючу науку, емпіріокритицизм зводив її до теорії 
пізнання і прагнув побудувати теоретичну модель 
процесу пізнання. В основу цієї філософії покладено 
ідеалістично витлумачене поняття досвіду. Досвід 
розглядається не як відображення об'єктивного світу, а як 
внутрішній світ свідомості, людських переживань, які 
виникають незалежно від впливів зовнішнього світу — як 
потік відчуттів, очищених від субстанції, причинності і 
взагалі від об'єктивної реальності. Емпіріокритицизм 
прагнув довести, що реально існують лише відчуття, все 
інше — їхні комплекси. Для «другого позитивізму» простір 
і час, закономірність є суб'єктивними формами упоряд-
кування відчуттів, які зовсім позбавлені будь-якого 
об'єктивного змісту. Суб'єкт і об'єкт емпіріокритицизм 
визначає Як елементи суто свідомості. Він заперечує 
достовірність людських знань, здатність науки пізнавати 
об'єктивну істину. Межею науки є «чистий опис» фактів 
чуттєвого сприйняття, до яких пристосовується думка.
На початку XX століття виникає і набуває поширення 
новий варіант позитивістської філософії — «третій 
позитивізм», або неопозитивізм. Неопозитивізм — це 
течія, до якої входять різні логіко-філософські школи. 
Серед них: школи логічного позитивізму (логічного 
емпіризму), 
логічного 
негативізму, 
семантичного 
позитивізму (логічного аналізу) та інші.
1. 


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   204




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет