Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Pdf көрінісі
бет50/204
Дата25.09.2023
өлшемі7 Mb.
#478487
түріНавчальний посібник
1   ...   46   47   48   49   50   51   52   53   ...   204
danilyan-og-taryanenko-vm-osnovi-flosofyi

тивізм, або лінгвістичний аналіз. Його основними представника 
ми були: Бертран Рассел (1872-1970), Людвіг Вітгенштейн (1889- 
1951), Апьфред Тарський (1902-1984). Семантичний позитивізм за 
перечує жорсткі логічні вимоги, вважаючи, що об'єктом аналізу має 
виступати природна мова. Традиційні філософські проблеми, на 
думку його представників, можуть бути подані у вигляді дилем, які 
вирішуються через лінгвістичний аналіз та уточнення значення 
слів. У цьому виявляється сутність даної філософської течії. Отже, 
основне завдання цієї філософії полягає в розробці семантичної


теорії значення мовних виразів, яка є одночасно теорією 
розуміння. Ця течія мала значний вплив на сучасну логіку 
та лінгвістику.
4. «Паралельно» з семантичним позитивізмом у 60-
70-х роках виникає критичний раціоналізм Карла 
Поппера, в працях якого в ряді питань позначився відхід 
від ортодоксального неопозитивізму; спираючись на його 
праці, 
виникає 
постпозитивізм. 
Основні 
його 
представники: ІмреЛакатос (1922-1974), ТомасКун 
(1922-1996), 
Паль Фейєрабенд (1924-1996) та ін. 
Принциповим 
положенням 
пост-позитивізму 
стало 
твердження про визначальну роль науки в житті 
суспільства. Воно поєднується з прагненням відокремити 
науку як особливу сферу раціональності від псевдонауки і 
передусім від метафізики та ідеології. Представники 
цього напрямку переглянули вихідні принципи 
неопозитивізму щодо методології наукового пізнання, 
радикально переосмислили сам предмет вивчення — ним 
стали не окремі висловлювання, а наука як цілісна 
динамічна система, що розвивається, оскільки наукове 
знання є цілісним за своєю природою, його не можна 
розбити на окремі висловлювання чи незалежні один від 
одного рівні: емпіричний та теоретичний.
Однією з форм прояву позитивізму є методологічний 
напрямок, який дістав назву структуралізму. Він виник в 
європейській філософії в середині XX століття і об'єднує 
ряд шкіл у соціогуманітарному пізнанні, пов'язаних 
методом виявлення структури, тобто сукупності відношень 
між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході 
різноманітних перетворень і змін. У такому розумінні 
поняття «структура» характеризує не простий стійкий 
«кістяк» якогось об'єкта, а сукупність правил, за якими з 
одного об'єкта можна одержати другий, третій і так далі 
шляхом перестановки 
його елементів 
і 
певних 
симетричних перетворювань. Виявлення структурних за^ 
кономірностей окремих об'єктів досягається шляхом 
виведення відмінностей між цими об'єктами як 
перетворювання один в одного конкретних варіантів 
єдиного абстрактного інваріанта.
Головними 
представниками 
структуралізму 
є 
французький антрополог і філософ КлодЛеві-Стросс (нар. 
1908 р.), філософ і історик культуриМішель Фуко (1926-
1984), 
психоаналітик 
Жак 
Локон 
(1901-1981), 
літературознавецьРаланБарт (1915-1980), один із 
засновників філософського напрямку постмодернізму 


Жак Дерріда (нар. 1930 р.). Основним джерелом розробки 
методології філософського структуралізму була книга 
видатного швейцарського мовознавця Фердінанда де 
Соссюра (1857-1913) «Курс загальної лінгвістики* (1916). 
Саме Соссюра належить ідея створення загальної науки 
про знаки, яку він назвав семіологією. Він вважав, що 
«мова є лише окремий випадок, який описується 
Теорією Знаків». Така позиція
Соссюра припускала можливість використання методів 
структурної лінгвістики під час дослідження інших 
знакових систем.
Саме ці особливості структурної методології врахував 
Клод Леві-Стросс при дослідженні шлюбно-родинних 
відносин, ритуалів, міфів, культурного і ментального 
життя первісних племен у цілому. Мішель Фуко 
переносить засоби структурного аналізу у сферу 
історії ідей. У своїй найбільш відомій праці «Слова і речі» 
Фуко на прикладі трьох наук — мовознавства, біології і 
політичної економії — розглядає зміну структур, які 
лежать у основі знання протягом трьох періодів історії 
європейської культури: ренесанс, класика і сучасність. 
Ролан Барт користується засобами структурного аналізу 
для усвідомлення європейських соціальних явищ. 
Кожний із структуралістів прагнув виявити «бінарні 
опозиції» (природа-куль-тура, рослинне-тваринне, сире-
варене та ін.), які лежать в основі глибинних структур 
людського розуму, визначити універсальну структуру 
людського буття.
Структуралізм 
базується 
на 
переконанні 
в 
існуванні єдності усього сущого, універсальності його 
принципів.
Говорячи про структуралізм, слід показати його 
позитивні моменти і значення для науки. Це, по-перше, 
ретельна розробка механізмів комунікацій; по-друге, опора 
на 
багатомірність 
культурних 
утворень. 
Проте 
структуралізм відмовляється від активності суб'єкта як 
носія культури, недооцінює індивідуальність, абсолютизує 
знаково-мовну систему. Структуралізм потребує синтезу з 
іншими науками.


Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   46   47   48   49   50   51   52   53   ...   204




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет