Найбагатший чоловік у Вавилоні

з-під запилених руїн Вавилона з’являється цей
старий чолов’яга й розповідає таке, чого я ніколи
не чув — як повернути борги й водночас наповнити
золотом гаманець.
Про це, визнаю, приємно думати, а також цікаво
перевірити, чи спрацює його порада нині так само,
як вона працювала в стародавньому Вавилоні. Ми
з місіс Шрюбері плануємо спробувати цей план на
наших власних справах. Можливо, нам вдасться їх
значно покращити.
Бажаю вам усіляких гараздів у вашій цінній справі
та з нетерпінням чекаю нагоди допомогти.
Щиро ваш,
Альфред Шрюбері,
кафедра археології
Перша табличка
Зараз, коли на небі з’явився повний місяць, я, Дабасір, нещодавно
повернувшись із рабства в Сирії, маючи рішучість чесно
повернути всі свої борги і стати заможним чоловіком, якого
поважатимуть у моєму рідному Вавилоні, вирізьблюю на цій глині
навічно опис моїх справ, щоб він указував мені шлях і допомагав
здійснити мої великі бажання.
За мудрою порадою мого доброго друга Матона, золотого
лихваря, я сповнений рішучості дотримуватися точного плану,
який, за словами мого друга, здатен врятувати від боргів
і привести до самоповаги будь-яку людину.
Цей план містить три мети. Вони — моя надія й бажання.
По-перше, цей план — дорога до мого процвітання
в майбутньому.
Через це десяту частку мого заробітку я відкладатиму собі.
Мудро ж бо каже Матон: «Чоловік, що має в гаманці золото
і срібло, яке не потрібно витрачати, піклується про родину й вірно
служить царю».
Чоловікові, у гаманці якого лише кілька мідяків, байдуже до
родини й царя.
Чоловік же, у якого в гаманці порожньо, має недобре серце, він

робить зле своїй родині та зраджує царя.
Через те чоловікові, який прагне достойно жити, потрібно мати
монети, щоб залишити їх у гаманці, щоб у серці жила любов до
рідних і вірність своєму царю.
По-друге, план передбачає, що я забезпечуватиму і вдягатиму
мою любу дружину, яка вірно повернулася до мене з батькового
дому. Матон каже, що турбота про вірну дружину — це запорука
самоповаги в серці чоловіка. Вона додає сили й рішучості для
досягнення мети.
Тому сім із десяти частин заробітку я витрачатиму на домівку,
одяг, їжу й деякі дрібнички, щоб у житті були якісь радощі. Та
Матон наказує бути дуже пильним, щоб не витрачати на ці
потрібні речі понад сім десятих заробітку. У цьому полягає успіх
плану. Я маю жити на цю частку і ніколи не виходити за її межі,
ніколи не купувати речі, за які не зможу розплатитися з цих
грошей.
Друга табличка
По-третє, план передбачає, що зі свого заробітку я поверну борги.
Тому щоразу, коли сходить повний місяць, дві десятих частини
мого заробітку слід чесно поділити між людьми, які повірили мені
та дали в борг. Так через деякий час я неодмінно повністю погашу
заборгованість.
Через це я пишу ім’я кожного, кому винен гроші, і чесно вказую
суму боргу.
Фару, ткач, 2 срібняки, 6 мідяків.
Сінджар, майстер з виготовлення ліжок, 1 срібняк.
Агмар, друг, 3 срібняки, 1 мідяк.
Занкар, друг, 4 срібняки, 7 мідяків.
Аскамір, друг, 1 срібняк, 3 мідяки.
Харінсір, ювелір, 6 срібняків, 2 мідяки.
Діаркебер, батьків друг, 4 срібняки, 1 мідяк.
Алкахад, домовласник, 14 срібняків.
Матон, золотий лихвар, 9 срібняків.
Біреджик, землероб, 1 срібняк, 7 мідяків.
(Із цього місця текст нечитабельний. Розшифрувати
неможливо.)

Третя табличка
Цим позикодавцям я загалом винен сто дев’ятнадцять золотих
монет і сорок один мідяк. Заборгувавши ці гроші та не знаючи, як
їх повернути, я, дурний, дозволив дружині повернутися до
батькової хати, а сам поїхав з рідного міста й шукав легкого
заробітку деінде. Врешті я знайшов лише лихо і до того опустився,
що мене продали в рабство.
Тепер, коли Матон розповів мені, як повернути борги малими
сумами із заробітку, я розумію, яким дурним був, коли втік від
наслідків свого марнотратства.
Через це я відвідав людей, яким заборгував, і пояснив їм, що
в мене немає грошей розплатитися з ними, а є лише змога їх
заробити. Я сказав, що планую витрачати дві десятих частини
заробітку на повернення боргу — рівномірно й чесно. Можу
повертати лише так і не більше. Тому, запевнив їх я, із часом свої
зобов’язання виконаю повністю.
Агмар, якого я вважав своїм найкращим другом, гірко посварив
мене, і від нього я пішов принижений. Землероб Біреджик благав,
щоб я спершу розплатився з ним, бо йому конче потрібна
допомога. Домовласник Алкахад був людиною важкої вдачі:
сказав, що буде мені непереливки, якщо незабаром повністю
з ним не розплачуся.
Решта позикодавців із готовністю прийняли мою пропозицію.
Через це я налаштований як ніколи рішуче довести задумане до
кінця. Переконаний, що легше борги повертати, аніж уникати
цього. Хоч я й не можу задовольнити потреби та вимоги деяких
позикодавців, чинитиму чесно з усіма.
Четверта табличка
І знову світить повний місяць. Я тяжко працював, не даючи
шкідливим думкам стати мені на заваді. Моя люба дружина
підтримала мій намір розпрощатися з боргами. Завдяки мудрому
рішенню діяти рішуче минулого місяця я заробив дев’ятнадцять
срібняків, купуючи здорових і швидких верблюдів.
Гроші я поділив за планом. Десятину залишив собі, сім
десятих — нам із дружиною, щоб було на що жити. Дві десятих
заробленого поділив між позикодавцями порівну, як тільки

можна порівну розділити мідяки.
Агмара я не побачив, тому залишив гроші його дружині.
Біреджик так зрадів, що ладен був мені руку цілувати. Лише
старий Алкахад незадоволено пробуркотів, що платити треба
швидше. Я відповів йому, що якби мені дозволили добре їсти та
нічим не перейматися, це одне дозволило б мені платити швидше.
Решта мені дякували й прихильно говорили про мої зусилля.
Виходить, що наприкінці місяця моя заборгованість
скоротилася майже на чотири срібняки, а ще два срібняки
я відклав, і вони належать лише мені. На серці так добре, як уже
довго не було.
І знову повний місяць. Я тяжко працював, та успіху не бачив.
Мені вдалося купити лише кілька верблюдів. Заробив я тільки
одинадцять срібняків. Однак ми з дружиною не відійшли від
плану, хоча нам довелося відмовитися від нового одягу й майже
нічого не їсти, окрім трав. Я знову залишив нам десятину із цих
одинадцяти монет, а на сім десятих ми жили. Коли Агмар
похвалив мене, що віддаю гроші, хоч і потроху, я здивувався.
Біреджик мене також похвалив. Алкахад розлютився, але коли
я запропонував йому віддати ці гроші, що я приніс, якщо він їх
не хоче, він заспокоївся. Інші лихварі, як і до цього, лишилися
задоволені.
Знову вийшов повний місяць, і в мене неабияка радість.
Я перехопив гарне стадо й купив багато дужих верблюдів, тому
заробив сорок два срібняки. Цього місяця ми з дружиною купили
нові сандалії й одяг — те, чого нам дуже бракувало. Харчувалися
ми також добре — м’ясом і птицею.
Нашим позикодавцям ми повернули понад вісім срібняків.
Навіть Алкахад не мав нічого проти.
Прекрасний той план, що ми обрали: він виводить нас з боргів
і дарує багатство, яке ми лишаємо собі.
Уже тричі на небі з’являвся повний місяць відтоді, як я востаннє
писав на глині. Щоразу я платив собі десятину заробітку. Щоразу
ми з моєю любою дружиною жили на сім десятих, хоч іноді це
було складно. Щоразу, повертаючи позику, я віддавав дві десятих
від заробленого.
Тепер у мене в гаманці двадцять один срібняк, і кожен мій. Від

цього мені більше не хочеться схиляти голову додолу, а поміж
друзів я почуваюся гордим.
Дружина добре наглядає за нашою домівкою, у неї є гарне
вбрання. Разом ми щасливі.
Обраний план виявився безцінним. Чи не завдяки йому
з колишнього раба вийшов гідний чоловік?
П’ята табличка
І знову на небі повний місяць. Я згадав, що давно вже нічого
не писав на глині. Від останнього запису минули дванадцять
місяців. Цього дня, одначе, я напишу, бо саме сьогодні я повернув
останні борги. Цього дня я і моя люба дружина неабияк радіємо,
що завдяки рішучості довели задумане до кінця.
Після мого останнього візиту до позикодавців сталося багато
чого, і я довго ще це пам’ятатиму. Агмар благав пробачення за
лихі слова й казав, що з-поміж усіх людей саме зі мною він
найбільше хоче товаришувати.
Старий Алкахад врешті виявився не таким вже й поганим. Він
сказав мені: «Колись ти був шматком м’якої глини. Будь-яка рука
могла тебе стискати й обробляти. Тепер, однак, ти став шматком
бронзи, що не зігнеться під тиском. Якщо тобі буде потрібне
срібло чи золото, приходь до мене будь-коли».
Алкахад не єдиний, хто добре про мене думає. Багато хто ще
з повагою про мене говорить. Моя люба дружина дивиться на
мене зі світлом в очах. Такий погляд дає чоловікові впевненість.
Своїм успіхом я завдячую планові. Він дозволив мені сплатити
всі борги й завести до кишені золото і срібло. Вельми рекомендую
його всім, хто бажає зрушити своє життя з місця. Якщо колишній
раб зміг повернути борги й розжився золотом у гаманці, чи
не допоможе цей план будь-кому стати незалежним? Та і я сам ще
з ним не закінчив, бо переконаний: якщо й надалі триматимуся
плану, він зробить мене справжнім багатієм.
Коледж святого Світіна
Ноттінгемський університет
Ньюарк-он-Трент, Ноттінгем
7 листопада 1936 р.

Професорові Френкліну Колдуелу,
Британська наукова експедиція
Хілла, Месопотамія
Вельмишановний професоре!
Якщо, продовжуючи розкопки серед руїн Вавилона, ви
натрапите на привид його колишнього мешканця,
старого торговця верблюдами на ім’я Дабасір,
зробіть мені ласку: скажіть йому, що його писання
на отих глиняних табличках через стільки століть
заробило йому вічну подяку від подружжя викладачів
з англійського коледжу.
Напевне, ви пам’ятаєте, як я писав рік тому, що
ми з місіс Шрюбері вирішили спробувати Дабасірів
план, щоб вибратися з боргів і водночас розжитися
золотом. Можливо, ви здогадалися, в якому ми
опинилися скрутному становищі, хоч ми й намагалися
приховати це від наших друзів.
Багато років нас страшенно засмучувало безліч
давніх боргів. Нам ставало зле від думки про те,
що 
якийсь 
торговець 
влаштує 
скандал, 
який
коштуватиме мені місця в коледжі. Ми все платили
і платили, діставали кожний шилінг нашого доходу,
який тільки могли, та цього ледь вистачало, щоб
утримувати наше становище бодай на такому самому
рівні. Окрім того, ми мусили робити покупки там,
де нам могли б дати в борг, хоч і ціни були вищі.
Закінчилося тим, що ми втрапили в таке замкнене
коло, де з кожним обертом стає не краще, а гірше.
Наша боротьба ставала безнадійною. Переїхати до
дешевшого помешкання ми не могли, бо заборгували
власникові оселі. Здавалося, нам уже ніщо не може
допомогти.
Аж тут до нас завітав ваш знайомий — старий
торговець верблюдами з Вавилона. Він мав план,
і його метою було саме те, чого ми хотіли.

Безперечно, саме він надихнув нас жити за його
системою. Ми склали список усіх наших боргів та,
взявши його, показували всім, кому заборгували
гроші.
Я пояснював, що практично неможливо сплачувати за
позиками, що нагромадилися. Вони й самі легко це
бачили з чисел, які ми написали. Я пояснив
кредиторам, що єдиний спосіб повністю з ними
розплатитися — це щомісяця відкладати двадцять
відсотків доходу та пропорційно його ділити. Отже,
гроші до них повернуться повністю трохи більше ніж
за два роки. А в цей час ми купуватимемо в них за
готівку, тож вони ще матимуть користь від наших
покупок.
Наші 
кредитори 
виявилися 
славними 
людьми.
Продавець овочів, мудрий чоловік у літах, висловив
свою думку, і це допомогло домовитися з іншими.
А сказав він так: «Якщо ви платитимете за все, що
купуєте, а ще потроху повертатимете борг, це
краще, ніж раніше, бо за три роки ви зовсім нічого
не платили».
Врешті я записав усі їхні імена в договір, за
яким вони зобов’язувалися не сварити нас, допоки
ми справно платимо двадцять відсотків свого
доходу. Потім ми замислилися, як прожити на
сімдесят відсотків, що залишаються. Ми рішуче
хотіли відкладати десять відсотків. Найбільше нас
привертала думка про срібло або, можливо, золото.
Жити по-новому було для нас пригодою. Нам
подобалося 
розмірковувати 
про 
наші 
витрати,
комфортно жити на сімдесят відсотків заробітку. Ми
почали з оренди: нам вдалося непогано знизити її
вартість. Потім ми засумнівалися, чи потрібні нам
наші улюблені сорти чаю. Урешті ми приємно
здивувалися, як часто могли купувати товари вищого
ґатунку меншим коштом.

Не писатиму про все, бо лист вийде занадто дов- 
гим. Одне слово, заощаджувати виявилося не так
важко. Нам це вдалося. Яке полегшення настало,
коли ми привели справи до ладу й більше не тікали
від минулих боргів!
Маю ще сказати вам про десять відсотків, які ми
відкладали. Ми деякий час, сказати правду, просто
слухали, як монети подзенькують у гаманці. Бачте,
відкладати гроші — це наче гра. Це велика втіха —
заощаджувати гроші, які не хочеш витрачати.
Набагато приємніше робити такий запас, ніж його
витрачати.
Коли ми вдосталь награлися грішми, то вигадали
вигідніший спосіб їх використати. Ми знайшли, куди
їх можна вкладати — треба було якраз по десять
відсотків щомісяця. Видається, що це найкраща

жүктеу/скачать 1.03 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: