Підручник

Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН 
229 
перевищувати три місяці. На час виконання обов’язків за вакантною 
посадою державної служби здійснюється виплата, передбачена ч. 4 ст. 52 
цього Закону, крім випадку покладення виконання обов’язків на 
відповідного заступника. 
Фактично у ч. 7 ст. 31 Закону України «Про державну службу» 
йдеться про суміщення посад, яке передбачає ч. 1 ст. 105 КЗпП України. 
Більше того, щодо оплати «виконання обов’язків», то вона провадиться у 
вигляді «доплати». За ч. 2 ст. 105 КЗпП України, розміри доплат за 
суміщення професій (посад) або виконання обов’язків тимчасово 
відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у 
колективному договорі. Згідно з ч. 3 ст. 52 Закону України «Про 
державну службу», виплата за додаткове навантаження у зв’язку з 
виконанням обов’язків тимчасово відсутнього державного службовця 
встановлюється керівником державної служби державному службовцю за 
поданням його безпосереднього керівника у розмірі 50 відсотків 
посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця. 
Крім того, терміни виконання обов’язків на вакантній посаді не для 
державних службовців – питання остаточно не врегульоване. Це 
пов’язано з тим як оцінювати становище працівника, який виконує 
обов’язки на вакантній посаді: його треба вважати постійно чи тимчасово 
переведеним на іншу роботу, з дотриманням процедури його проведення, 
чи все ж йдеться про суміщення посад. Законодавець різними способами 
обмежує тривалість «виконання обов’язків» чи взагалі йому запобігає. 
Прикладом останнього є внесення змін до ст. 9 Закону від 17 березня 
2011 р. № 3166-VI України «Про центральні органи виконавчої влади» 
шляхом доповнення її абзацом другим. Згідно із Законом № 1009-IX від 
17.11.2020 р. забороняється, якщо посада міністра є вакантною, 
покладення на першого заступника міністра, заступників міністра 
виконання обов’язків міністра, визначених п.п. 1 (крім очолювання 
міністерства),2, 5, 7, 8, 9, 11, 12, 12
-1
, 14, 15, 21, 24, 27 ч. 2 ст. 8 цього 
Закону, а також п.п. 3, 6, 7, 8, 11, 12, 21 ч. 2 ст. 18 цього Закону. Таким 
чином законодавець зробив спробу запобігти випадкам зловживань із так 
званими «тривалими виконаннями обов’язків» не міністрами, а їх 
заступниками, коли посада міністра – вакантна. Уявляється, що подібна 
норма може бути застосована як аналогія й щодо інших керівників 
державних органів, установ та організацій. 
На наш погляд, для уникнення плутанини у цих випадках необхідно 
керуватися законодавчими положеннями про тимчасові переведення або 
ж суміщення посад, що гарантуватиме зрозумілість дій роботодавця та 
передбачатиме для керівника більш-менш чіткі гарантії при не укладанні 
трудового договору з ним у подальшому. 
Окремим різновидом тимчасових переведень є переведення на іншу 
роботу в разі простою. До 1999 р. поняття «простій» у КЗпП України 

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
230 
було відсутнє. Також не вимагалося згоди працівника на переведення у 
разі простою. Брак законодавчого визначення поняття простою 
призводив до чисельних трудових спорів. Не було єдності з цього 
питання й серед учених. Одні автори розглядали простій як тимчасову 
відсутність тієї роботи, для виконання якої громадянин був прийнятий на 
роботу, інші – як тимчасову зупинку робіт з причин виробничого 
характеру 
(брак 
сировини, 
від’єднання 
електроенергії 
тощо) 
(Т.В. Парпан). 
Відповідно до ч. 1 ст. 34 КЗпП України, простій – це зупинення 
роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, 
необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими 
обставинами. Необхідно зауважити, що поняття простою в Кодексі 
сформульовано 
досить 
широко 
за 
рахунок 
використання 
словосполучення «інші обставини», і яке включає будь-які обставини, що 

жүктеу/скачать 3.64 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: