Підручник
Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб, які не є
жүктеу/скачать 3.64 Mb. Pdf көрінісі
|
| Розірвання трудового договору з ініціативи третіх осіб, які не є
стороною трудового договору – самостійна група підстав звільнення. Закріплюючи за третіми особами повноваження на втручання у трудові відносини шляхом вимоги припинення трудового договору, законодавець передбачає різні цілі. Треті особи – це визначені законом юридичні та фізичні особи, які мають право вимагати припинення трудового договору з метою захисту державного чи суспільного інтересу (А.М. Цапенко). Нині в окремих випадках трудове законодавство України також передбачає можливість ставити питання про розірвання трудового договору суб’єктам, які його не укладали. Так, відповідно до ст. 45 КЗпП України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності». Така вимога може бути заявлена профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, який за дорученням трудового колективу підписав колективний договір. Суб’єкти, уповноважені на укладення колективного договору з боку трудового колективу визначені у ст. 12 КЗпП України. За змістом ст. 43-1 КЗпП України керівником належить вважати особу, яка очолює підприємство, установу, організацію або відокремлений підрозділ (філія, представництво, відділення тощо). При цьому йдеться не про будь-який структурний підрозділ (цех, управління, службу, ферму тощо), а саме про відокремлений підрозділ, який утворюється у спеціально передбаченому порядку, наприклад, зазначеному в ст. 95 ЦК України. Однак слід зазначити, що така вимога представницьких органів трудового колективу не є безумовною для власника або уповноваженого ним органу. Якщо власник або уповноважений ним орган, або керівник, стосовно якого пред’явлено вимогу про розірвання трудового договору, не згоден з цією вимогою, він може оскаржити рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) до суду у двотижневий строк з дня отримання рішення. У цьому разі виконання вимоги про розірвання трудового договору зупиняється до винесення судом рішення. Відхилення судом скарги на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу не є перешкодою для оспорювання працівником в суді законності звільнення його на підставі ст. 45 КЗпП України. У разі, коли рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) не виконано і не оскаржено у зазначений Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН 263 строк, виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) у цей же строк може оскаржити до суду діяльність або бездіяльність посадових осіб, органів, до компетенції яких належить розірвання трудового договору. Стаття 199 КЗпП України передбачає правило, відповідно до якого батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі і строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров’ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси. Норма цієї статті Кодексу є логічним продовженням норм ч. 2 і 3 ст. 188 КЗпП України, які передбачають санкціонування батьками або особами, що їх замінюють, укладення трудових договорів із неповнолітніми працівниками. Згідно з ч. 2 ст. 252-6 КЗпП України, колектив бригади має право вимагати від роботодавця виведення із складу бригади працівників у разі скорочення чисельності бригади, невідповідності працівника виконуваній роботі та в інших випадках, передбачених ст. 40 і 41 КЗпП. Роботодавець відповідно до законодавства переводить таких працівників, за їх згодою, на іншу роботу або звільняє у встановленому порядку. Задовольняючи вимоги бригади, власник або уповноважений ним орган може перевести працівника з його згоди на іншу роботу з врахуванням спеціальності (кваліфікації), а якщо такої роботи немає – на іншу роботу. При відсутності роботи чи відмові від запропонованої роботи трудовий договір може бути розірваний з підстав, зазначених у ст. 40 і 41 КЗпП України (п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»). Таким чином, незважаючи на те, що звільнення здійснюється за підставами де ініціатором виступає роботодавець, фактично вимога про розірвання трудового договору виходить від колективу бригади. Стаття 32 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачає обов’язки власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засуджених до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Роботодавець за місцем роботи засудженого зобов’язаний: не пізніше трьох днів після одержання копії судового рішення звільнити засудженого з посади, яку він обіймає, або від того виду професійної діяльності, права на який його позбавлено, внести до трудової книжки засудженого запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади він позбавлений права обіймати або яким видом професійної діяльності він позбавлений права займатися, та повідомити уповноважений орган з питань пробації про виконання судового рішення; ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ 264 за вимогою уповноваженого органу з питань пробації надавати йому документи, пов’язані з виконанням покарання. жүктеу/скачать 3.64 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|