Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН
369
Центральне місце серед нормативних правових актів ЄС з техніки
безпеки і виробничої санітарії займає Директива ЄС від 12 червня 1989 р.
№ 89/391 про заходи з покращення техніки безпеки і виробничої
санітарії. Цю рамочну «материнську» директиву доповнюють і
деталізують чисельні «дочірні» директиви, які встановлюють норми з
техніки безпеки і виробничої санітарії
для тимчасових працівників,
вагітних жінок і жінок матерів.
Директива № 89/391/ЕЄС утвердила новий напрям –
інтегрований
підхід, який опирається на запобіганні нещасних випадків та професійних
захворювань на виробництві та функціонуванні єдиної вимоги щодо
постійного удосконалення здорових і безпечних умов праці.
Директива № 89/391/ЕЄС визначила
основні напрями у створенні
здорових і безпечних умов праці:
– відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових
умов праці,
– попередження нещасних випадків та професійних захворювань на
виробництві,
– інформування працівників та їх представників з питань охорони
праці,
– навчання працівників з охорони праці,
– консультування та участь працівників, їх представників з питань
охорони праці.
Роботодавець визнається
відповідальною особою за
створення
безпечних і здорових умов праці, на яку покладено обов’язок з
попередження виробничих ризиків та створення структур, що
запроваджуватимуть заходи і засоби з охорони праці. Превентивна
політика роботодавця повинна базуватися на принципах: уникнення
виробничих ризиків, їх оцінки, боротьби з першопричинами ризиків,
адаптування робочого місця до конкретного працівника та врахування
технічного прогресу, заміна небезпечних умов праці на безпечні або
менш
небезпечні, вироблення політики попередження (яка охоплює, у
т.ч. технологію, організацію роботи, умови праці, соціальні відносини,
засоби індивідуального захисту з наголосом на пріоритеті колективних
заходів над індивідуальними).
Директиви, що ухвалюються у розвиток ст. 16 Директиви
№ 89/391/ЕЄС, називають ще
дочірніми. Для прикладу можна назвати
такі дочірні директиви:
– Директива Ради № 89/654/ЕЄС про мінімальні вимоги з безпеки та
здоров’я на робочому місці,
– Директива Ради № 89/655/ЕЄС про мінімальні вимоги з безпеки та
здоров’я щодо використання працівниками
робочого обладнання на
роботі (що була замінена Директивою Європейського парламенту і Ради
№ 2009/104/ЄС від 16 вересня 2009 р.),
ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ
370
– Директива Ради № 89/656/ЕЄС про мінімальні вимоги з безпеки та
здоров’я щодо використання працівниками на робочому місці засобів
індивідуального захисту.
Окремі питання безпеки та охорони здоров’я включені у директиви,
які регулюють інші аспекти найманої праці. Зокрема, Директива
Європейського парламенту і Ради № 2001/95/ЄС від 3 грудня 2001 р. про
загальні вимоги до безпеки продукції, Директива Європейського
парламенту і Ради № 2003/88/ЄС від 4 листопада 2003 р. щодо деяких
аспектів організації робочого часу.
Законодавство України про охорону праці складається із КЗпП
України, законів «Про охорону праці», «Про загальнообов’язкове
державне соціальне страхування» та прийнятих відповідно до них інших
нормативно-правових актів. Законодавство про охорону праці забезпечує
суворий нагляд за дотриманням правил і норм з охорони праці та
встановлює юридичну відповідальність за їх порушення.
Спектр підзаконних нормативних актів з охорони праці в Україні
дуже широкий і різноманітний як за юридичною силою,
так і
спрямованістю. Одні з них регулюють основні засади організації охорони
праці на будь-яких підприємствах, установах, організаціях, інші
присвячені правовому регулюванню охорони праці в певних галузях
народного господарства чи окремих аспектів охорони праці і
забезпечення для працівників безпечного й комфортного виробничого
середовища. Серед іншого можна назвати такі з них: Порядок
опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону
праці, що діють на підприємстві, затверджений
наказом Державного
комітету України по нагляду за охороною праці від 21 грудня 1993 р.
№ 132, Порядок проведення медичних оглядів працівників певних
категорій, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України
від 21 травня 2007 р. № 246, Правила охорони праці для працівників
шкіряного виробництва, затверджені наказом Державного комітету
України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від
19 червня 2007 р. № 136, Норми безплатної видачі спеціального одягу,
спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту
працівникам приладобудівної промисловості,
затверджені наказом
Держгірпромнагляду України від 29 березня 2007 р. № 65 та ін. Однак
кожен із цих нормативно-правових актів ґрунтується на принципах
державної політики в галузі охорони праці, які визначено у ст. 4 Закону
України «Про охорону праці».
Із законодавством про охорону праці тісно пов’язані норми права
соціального забезпечення, які передбачають систему державного
соціального і пенсійного страхування громадян України.
Стаття 20 Конвенції МОП № 155 про безпеку та гігієну праці та
виробниче середовище 1981 р. вказує на те, що
співробітництво
Модуль 3. РЕГУЛЮВАННЯ ТРУДОВИХ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ ВІДНОСИН
371
роботодавців і працівників та/або їхніх представників на підприємстві
є
Достарыңызбен бөлісу: