Постанова президії вак україни від 14. 10. 09 №1-05/4



бет36/47
Дата09.07.2016
өлшемі5.06 Mb.
#187626
түріПостанова
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   47

Цілі статті. Метою дослідження є наукове обґрунтування змісту товарного обігу, дослідження сучасних умов його функціонування, виявлення факторів та напрямків його перетворень в умовах фінансової кризи, узагальнення зарубіжного досвіду функціонування сфери товарного обігу і розробка на цій основі теоретичних положень та практичних рекомендацій щодо оптимізації сфери товарного обігу в кризовий та після кризовий періоди.

Для досягнення цієї мети було поставлено і вирішено такі завдання:



  • дослідження функціонування сфери товарного обігу в Україні в сучасних умовах;

  • вивчення зарубіжного досвіду, аналіз позивних і негативних його аспектів;

  • оцінка ролі товарного обігу при переході країни на якісно новий етап економічного розвитку;

  • дослідження ролі держави в процесі функціонування товарного обігу;

  • розкриття сучасних проблем тінізації товарного обігу в Україні;

  • оцінка вітчизняного законодавства, що регулює сферу товарного обігу;

  • визначення можливостей та напрямів оптимізації функціонування сфери товарного обігу в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Соціально-економічний трансформаційний стан в Україні спрямований на утворення сучасної економічної системи, в якій вагоме місце належить торговельним відносинам. Адже саме торгівля виступає найрозвинутішою формою ринкових відносин, а, отже, є найважливішою сферою економіки, яка сприяє становленню і розвитку даної системи. Сучасне значення торгівлі вимагає її чіткого правового забезпечення, розвиненої інституціональної, матеріально-технічної та комунікативно-інформаційної інфраструктури.

У сфері торгових правовідносин на сьогодні відсутній базовий законодавчий акт, який би регулював сферу товарного обігу. Наявні лише окремі нормативно-правові акти, в яких розглядаються особливі питання регулювання торговельної діяльності: Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, закони України "Про захист прав споживачів", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності", Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833 тощо. Ці законодавчі акти не забезпечують належного системного рівня правового регулювання внутрішньої торгівлі. Сфера товарного обігу є невід’ємною складовою економічної системи будь-якої країни. Її соціально-економічне призначення полягає в поєднанні виробництва і споживання з метою як найповнішого задоволення зростаючих економічних потреб споживачів, які визначають характер руху товарів, його якісний та кількісний склад [1, c.21-22].

Товарний обіг визначається як рух товарів в системі кругообігу ресурсів, що здійснюється за допомогою грошей та на основі еквівалентного відшкодування витрат кожного з його учасників. Його ключовий елемент – товар є продуктом, що здатний за посередництвом його обміну на ринку задовольняти суспільні економічні потреби. Відтак, функціональне значення товарного обігу полягає в налагодженні ефективного механізму руху товарів як в їх натурально-речовій, так і вартісній формі. Необхідною передумовою оптимізації цього процесу є існування в економіці країни вільної конкуренції та достатнього рівня економічної мотивації учасників товарного обігу. В трансформаційних економіках за умов постійно наростаючих процесів глобалізації та міжнародної інтеграції, сфера товарного обігу відіграє роль фактора, що забезпечує перехід економічної системи на виграшні позиції, які полягають у використанні переваг вітчизняної системи товарного обігу, інтенсифікації та розширенні меж зовнішньоторговельної діяльності, інтеграції у світове господарство.

В процесі товарообігу функціональна роль належить інформації, а інституційним структурам, здібностям та цілям ринкових агентів – формуюча. Тому, з одного боку процес оптимізації розвитку товарообігу необхідно забезпечити належним рівнем розвитку інформаційних та телекомунікаційних мереж, а з іншого – важливо реструктурувати інституційне середовище в бік підвищення значимості інституту приватної власності, професійних об’єднань підприємств сфери товарного обігу, держави та права. Проте, існує нагальна проблема неузгодженості інтересів держави і безпосередньо агентів товарного обігу, тому необхідно запровадити механізм максимально повного інформаційного забезпечення законотворчого процесу, що спрямований на регулювання відносин в сфері товарного обігу.

Однією з основних негативних умов розвитку сфери товарного обігу в країні з перехідною економікою є тінізація ринкових відносин. Такий стан речей є наслідком неврегульованості багатьох правових питань в фінансово-кредитній сфері та в торгівлі. Але найнебезпечнішим фактом є глибоке проникнення нелегального бізнесу в систему товарного обігу і одночасно – пасивність держави в боротьбі з цим процесом. Це формує у населення стійке уявлення про природність існування значного тіньового сектору в економіці, утворюється інерційне середовище в системі суспільно-економічних відносин, що в майбутньому, навіть за умов максимальної оптимізації податкової системи і законодавства в цілому, значно ускладнить процес переходу до цивілізованого характеру ведення економічної діяльності [10, c. 128].

Аналіз досвіду розвитку товарного обігу в Росії, Білорусі, Молдові, країнах Балтії та Польщі, а також країн ЄС дає змогу не копіюючи, а враховуючи його, і спираючись на власні передумови, створити і запровадити в Україні концепцію державного впливу на функціонування товарного обігу таким чином щоб за допомогою розробки та впровадження програм розвитку регіональної і місцевої оптової та роздрібної торгівлі в межах комплексних програм розвитку економіки регіонів та областей країни здійснювалась підтримка розвитку малого та середнього бізнесу в сфері товарного обігу, відбувалося сприяння формуванню конкурентного середовища в цій сфері та створення передумов розвитку вітчизняного конкурентоздатного виробництва товарів народного споживання, а також зменшення тінізації в даній сфері. Для цього потрібно, на нашу думку, створити міністерство, в компетенції б якого було б вирішення проблем, які розглядались вище.

Ринок роздрібної торгівлі є одним з найголовніших важелів розвитку економіки України, за швидких темпів активізації якого вона наближається до стадії гострої конкуренції та забезпечує реалізацію розробленої стратегії та стабільне функціонування усіх підрозділів.

В останні роки роздрібні торговельні мережі розвивалися швидкими темпами, але й вони виявилися неготовими працювати в умовах кризи. В умовах падіння купівельної спроможності, торговельні мережі змушені переорієнтуватися з стратегії швидкої експансії вітчизняного ринку на користь стратегії збереження конкурентоздатності. Це вимагає перегляду існуючої стратегії та формування комплексу дій антикризового характеру.

В кінці 2008 року в усьому світі відмічали тенденцію до зниження норм споживання при минулих доходах поряд з різким спадом кредитування. Невизначеність очікувань торкнулася і України. Населення витрачає менше грошей, переорієнтовуючись на товари першої необхідності, що неминуче  впливає на орендаторів ринку рітейла. Зниження споживчого попиту і як результат товарообороту змушують операторів роздрібного ринку переглянути стратегію свого подальшого розвитку. Для більшості операторів взагалі стає актуальним питання  подальшого існування їх мереж. Однією із вагомих причин стало те, що раніше рітейл - оператори використовували рефінансування боргів, яке дозволяло поповнювати оборотний капітал, проте зараз вони вимушені вилучати кошти із оборотного капіталу.

В 2008 році банки були вимушені   призупинити подальшу політику розвитку роздрібного кредитування через дефіцит ліквідності, збільшення частки проблемної заборгованості в кредитних портфелях і збільшення НБУ норми резервування по роздрібному кредитуванню. У зв'язку з девальвацією гривні та зупинкою кредитування банками ситуація для вітчизняної мережевої роздрібної торгівлі складалася дуже важко [1, с. 21-22].

Основними учасниками ринку рітейлу є: Fozzy group (Сільпо, Фора, Фоззи), Metro C&C Ukraine (Metro Cash&Cary), ЗАТ «Фуршет» (Фуршет), ТОВ «АТБ-Маркет» (АТБ-Маркет), Компанія «Квиза Трейд» (Велика кишеня),  ТОВ «Амстор» (Амстор), ТОВ «Корпорація ПАККО» (Вопак, Пакко),  ТОВ «Таврія - В» (Таврія - В), ТОВ «Мегамаркет» (Мегамаркет), Компанія «Еко» ( Еко - маркет, Еко плюс, Симпатик) .

За перші 5 місяців кризи (жовтень 2008 р. - лютий 2009 р.) збитки шести найбільших продовольчих мереж склали близько 800 млн. грн. За даними Української торговельної асоціації (УТА; м. Київ; професійне об'єднання у сфері торгівлі; з 2008 р.), тільки для того, щоб реструктуризувати кредитні зобов'язання перед банками, вітчизняним рітейлорам необхідно було  4 млрд. грн. Борг зростав на фоні більш ніж 20% -го падіння споживчого попиту на продукти харчування і наростаючого конфлікту мереж з постачальниками [3, с.10-18].

Враховуючи досвід найбільшої торговельної мережі роздрібної торгівлі на продуктовому ринку, можна скласти  антикризовий пакет, до складу  якого входить економічна стратегії розвитку діяльності, яка враховує всі аспекти нинішньої економічної ситуації країни. Торговельна роздрібна мережа «Fozzy group» пропонує продукцію за невисокими цінами, місцями на полицях не торгує, добре заробляє на власних торговельних марках, по яким націнка може доходити до 30%. Торговий напрям «Fozzy Group» представлений торговими мережами різних форматів: супермаркети «Сільпо», оптові гіпермаркети «Fozzy Cash&Carry», «магазини біля дому» «Фора», аптеки «Будь Здоровий» та фармацевтичні супермаркети «Біла Ромашка», магазини персональної електроніки «Ringoo», а також інтернет-магазин «GONZA».

Як показує практика, криза не змінила стратегій розвитку торговельних мереж,  а лише скоригувала їх. І в першу чергу це стосується перегляду маркетингової стратегії роздрібних підприємств. Основними чинниками зміни стратегії можна вважати більш актуальний, на даний момент, креативний менеджмент, втрата сенсу в довгостроковому маркетинговому плануванні, переорієнтація на продаж порівняно недорогих товарів.

В умовах кризи стратегія українських продовольчих мереж спрямована на збільшення ефективності шляхом скорочення витрат і нарощування обороту. При цьому - не за рахунок покупця, тобто зниження якості товарів і послуг. Основні напрямки антикризових заходів - зниження орендної плати, цін, перегляд асортименту. Криза дала компаніям шанс до «вимушеного збільшення ефективності». Вона примушує оптимізувати бізнес-процеси і асортимент в магазинах і по - новому поглянути на роль маркетингу в продажах. Як наслідок кризи, рітейлери чекають «кристалізації» ринку за рахунок того, що залишаться найефективніші компанії в кожному ринковому форматі [4, с.109-111].

Більшість рітейлерів вважають, що істотним елементом стимулювання попиту в умовах кризи є зниження цін, але при цьому усвідомлюють, що необхідно зберегти лояльність споживачів, яка визначається не лише ціною, але і іншими чинниками, такими як зручність, затишок, якість продукції.

Слід завжди пам'ятати про циклічність розвитку  економіки та усвідомлювати, що криза  є не лише справжнім випробуванням на міцність, школою виживання, а для деяких компаній і кроком для розвитку, на що і має бути спрямована їх економічна стратегія.

З вищезгаданого можемо виділити наступні шляхи оптимізації сфери товарного обігу в Україні:



  • розробка і введення в дію закону про внутрішню торгівлю;

  • створення Міністерства торгівлі;

  • формування поміркованої, науково обґрунтованої системи державного регулювання торгівлі;

  • підтримка малого та середнього бізнесу в сфері товарного обігу;

  • створення умов, особливо в сфері податкового законодавства, для зменшення тіньових підприємств.


Список використаних джерел:

  1. Апопій В.В. Структурна перебудова сфери товарного обігу // Економічна теорія: сучасні проблеми розвитку сфери товарного обігу: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. Тези доповідей (24-25 жовтня 2002р.) / Відп. ред. В.Д. Лагутін: у 2 ч. – К., 2002. – ч. 1. – С. 21-22.

  2. Бланк И.А. Концептуальные основы финансового менеджмента / И.А.Бланк.  К. : Эльга: Ника-центр, 2003.  447 с.

  3. Ващекин Н.П., Лупей Н.А. Государственное регулирование внутренней торговли товарами народного потребления в Российской федерации: опыт и проблемы // Державне регулювання торгівлі в ринкових умовах: матеріали міжнародної наук.-практ. конференції (24-26 жовтня 2001 року)/ Відп. ред. А.А. Мазаракі. – К.: КНТЕУ, 2001. – С. 10-18.

  4. Коломацька С.П. Питання врегулювання торгових правовідносин у законодавстві України // Державне регулювання торгівлі в ринкових умовах: матеріали міжнародної наук.-практ. конференції (24-26 жовтня 2001 року)/ Відп. ред. А.А. Мазаракі. – К.: КНТЕУ, 2001. – С. 109-111.

  5. Комерційна діяльність на ринку товарів та послуг: Підруч. для студ. вузів / за ред. проф. Апопія В.В., проф. Гончарука Я.А. – К.: НМЦ "Укоопосвіта" – 2002. – 458 с.

  6. Копійка В.В., Шинкаренко Т.І. Європейський Союз: заснування і етапи становлення. – К., Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – 448 с.

  7. Лагутін В. Державне регулювання цін в Україні // Вісн. КНТЕУ. - 2005 - №4. - С.5-13.

  8. Лігоненко Л.О. Державне регулювання розвитку внутрішньої торгівлі: сучасний стан та напрямки удосконалення // Актуальні проблеми економіки. – 2003. - №1. - С.52-57.

  9. Мазаракі А.А. та ін. Проблеми внутрішньої торгівлі в Україні: критичний погляд // Вісн. КНТЕУ. -2002 - №6. С.7-12.

  10. Шеремет А.Д. Финансы предприятия: менеджмент и аналіз / Шеремет А.Д., Ионова А.Ф.  М. : Инфра-М, 2004.  538 с.

УДК 657.44

Свідерській Д.Є., к.е.н., доцент, докторант кафедри аудиту

ДВНЗ «КНЕУ імені Вадима Гетьмана»


МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АУДИТУ

ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ
У статті розглянуто основні методологічні та методичні аспекти організації проведення аудиту фінансової звітності.

Ключові слова: аудит, достовірність, фінансова звітність, фінансові результати.

Svidersky D.



METHODOLOGICAL FEATURES OF AUDIT
FINANCIAL STATEMENTS

The basic methodological and methodical aspects of organization of realization of audit of the financial reporting are considered in the article.

Keywords: audit, authenticity, financial reporting, financial results.

Свидерський Д.Е.



МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ АУДИТА ФИНАНСОВОЙ ОТЧЕТНОСТИ
В статье рассмотрены основные методологические и методические аспекты организации проведения аудита финансовой отчетности.

Ключевые слова: аудит, достоверность, финансовая отчетность, финансовые результаты.
Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Для сучасного етапу розвитку економіки України характерні значні об'єми тіньового сектора економіки, що визначає специфіку управлінської діяльності, і викликає недовіру до фінансової звітності і інших офіційних документів. Традиційними для вітчизняних суб'єктів економічних відносин джерелами інформації виступають особисті зв'язки і інші неофіційні джерела інформації. За таких умов має місце підвищення ризикованості економічної діяльності, що негативно відбивається на економіці країни в цілому. Поглиблення кризи довіри, яка спостерігається сьогодні в суспільстві також стримує розвиток вітчизняної економіки і вимагає подальшого зміцнення інституту незалежного фінансового контролю. Саме ефективний інститут аудиту в особі незалежних професійних аудиторів повинен перешкоджати тим негативним процесам, які досі стримують розвиток вітчизняної економіки. Необхідною умовою підвищення рівня довіри до аудиторів в суспільстві є забезпечення високої якості і ефективності аудиторських перевірок. Значущим для розвитку вітчизняного аудиту залишається безперервне вдосконалення методики і організації перевірок, підвищення їх ефективності, визначення напрямів і способів застосування сучасних методологічних підходів в процесі здійснення аудиту фінансової звітності підприємств.

Впровадження у діяльність вітчизняних аудиторів сучасних досягнень у сфері методичних підходів і прийомів проведення аудиту буде у майбутньому визначати успішність діяльності аудиторських фірм і забезпечувати переваги в умовах конкурентної боротьби не лише на ринку України, але і на світовому ринку аудиторських послуг.



Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Вагомий внесок в дослідження теорії і методології аудиту фінансової звітності зробили такі провідні вітчизняні вчені, як М.Т. Білуха, А.В. Бодюк, Ф.Ф. Ефімова, Я.А. Гончарук, Г.М. Давидов, Н.И. Дорош, О.А. Петрик, В.С. Рудницький, В.В. Сопко, Б.Ф. Усач, і зарубіжні автори - Р. Адамс, Е.А. Аренс, Е.Н. Гутцайт, Г.Р. Дженик, Р. Додж, Дж.К. Лоббек, Р.К. Маутц, В.И. Подольський, Дж. Робертсон, В.П. Суйц, Х.Ф. Шарафі, А.Д. Шеремет.

Проте окремі аспекти методики і організації аудиту фінансової звітності в наших специфічних умовах, обумовлених особливостями ведення господарської діяльності і відображення її результатів, досі залишаються дискусійними і вимагають подальшого наукового вивчення.



Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Основою формування теоретичної і методичної основи методології аудиту фінансової звітності виступає використання системного підходу до вивчення економічних явищ і загальнонаукових методів пізнання : аналізу і синтезу, індукції і дедукції, абстрагування і конкретизації, класифікації. Крім того, ефективним є використання діалектичного методу пізнання для визначення логіки розвитку аудиту фінансової звітності і дослідження еволюції підходів до методики і організації його проведення.

Інформаційною базою, в даному випадку, являються Міжнародні стандарти аудиту, законодавчі акти і нормативно-правові документи України і інших країн, наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених-економістів, матеріали науково-практичних конференцій, внутрішньофірмові стандарти, інструкції і положення аудиторських фірм.

Безпосередньо при проведенні аудиту фінансової звітності аудитор повинен зібрати достатню кількість доказів, які б дали йому змогу висловити об’єктивну думку щодо результатів перевірки фінансових результатів. Тому під аудиторськими доказами слід розуміти інформацію, яка дає можливість оцінити правильність відображення в обліку та звітності фінансових результатів, а також скласти проміжний висновок щодо цього аспекту перевірки.

Серед усього переліку аудиторських доказів аудитор повинен обирати в першу чергу лише ті, які забезпечать найбільш високу якість аудиту щодо досліджуваного об’єкта, та є більш доказовими, доречними та достовірними.

Для кожної аудиторської перевірки необхідно уточнювати перелік джерел інформації, які будуть використані із урахуванням специфіки та галузі діяльності підприємства-клієнта. Сформований таким чином перелік необхідних даних їх носіїв (тобто назв конкретних первинних документів, облікових регістрів, форм звітності та інших фінансових бухгалтерських та не бухгалтерських документів (як зовнішніх так і внутрішніх)) буде являти собою аудиторські номенклатури для перевірки фінансових результатів. Здебільшого такі переліки мають табличну форму подання.

Серед основних методів та прийомів збирання аудиторських доказів для перевірки фінансових результатів у науковій літературі виділяють наступні:



  1. Арифметична перевірка підрахунків точності визначення доходів та фінансових результатів.

  2. Тестування надійності систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю доходів та фінансових результатів на основі спеціально розроблених тестів.

  3. Перевірка дотримання основних облікових принципів та правил обліку доходів та фінансових результатів, що дозволяє встановити дійсний стан їх обліку.

  4. Запити та підтвердження для отримання у письмовому вигляді інформації від покупців, постачальників, банків, юристів з питань, які стосуються визнання доходів та фінансових результатів.

  5. Документальна перевірка для підтвердження облікових записів первинними документами, встановлення їх реальності та правильності оформлення.

  6. Сканування передбачає виокремлення із усієї сукупності записів, документів які підтверджують облік доходів та фінансових результатів тих, які мають нетиповий характер операцій, нетипову кореспонденцію рахунків, незвично великі (малі) суми тощо.

  7. Усне опитування, анкетування керівництва підприємства, його персоналу на основі заздалегідь розроблених переліків питань з метою ознайомлення з особливостями їх роботи та виконуваних ними функцій щодо обліку доходів та фінансових результатів. Здебільшого отримана таким чином інформація потребує додаткового підтвердження із інших документальних джерел.

  8. Перевірки по суті, які передбачають детальні перевірки записів по рахунках бухгалтерського обліку, на яких обліковуються доходи та фінансові результати підприємства.

  9. Відсікання – ретельна перевірка облікових записів, пов’язаних з визнанням та оцінкою доходів та фінансових результатів, зроблених наприкінці звітного періоду та на початку наступного.

  10. Аналітичні процедури, які являють собою аналіз та оцінку отриманої інформації щодо обліку доходів та фінансових результатів, вивчення найважливіших фінансових та економічних показників, які їх характеризують. Аналітичні процедури є досить ефективними, оскільки дозволяють значно скоротити обсяг аудиту, виявити певні невідповідності, уточнити оцінку аудиторського ризику. Приладами таких процедур можуть бути: співставлення залишків по рахунках обліку доходів та фінансових результатів за різні періоди; виявлення не обґрунтованого включення до собівартості окремих видів витрат, оцінка співвідношень між різними статтями звітності і співставність їх із даними попередніх періодів.

Серед запланованих видів робіт у плані аудиту фінансових результатів варто відзначити такі:

  • перевірка правильності відображення доходу від реалізації продукції (робіт, послуг);

  • перевірка формування витрат на виробництво реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат на збут та інших витрат;

  • перевірка правильності формування доходів та визначення фінансового результату від операційної діяльності;

  • перевірка доходів і формування фінансового результату від надзвичайної діяльності;

  • перевірка правильності розподілу і використання прибутку;

  • перевірка податкових розрахунків щодо правильності формування валових доходів та витрат, правильність розрахунку та сплати авансових внесків по податку на прибуток;

  • складання проміжного аудиторського висновку щодо фінансових результатів.

При проведенні аудиту необхідно також перевірити чи виконуються загальні вимоги бухгалтерських стандартів при заповненні фінансової звітності, оскільки фінансова звітність як єдина система даних про фінансове положення організації, фінансові результати її діяльності і зміни в її фінансовому положенні складається на основі даних бухгалтерського обліку. У фінансову звітність повинні включатися показники, необхідні для формування достовірного і повного уявлення про фінансове положення організації, фінансові результати її діяльності і зміни в її фінансовому положенні.

При цьому слід мати на увазі, що окремі показники, які недостатньо істотні для того, щоб вимагалося їх окреме представлення в балансі і звіті про фінансові результати, можуть бути досить істотними, щоб представлятися відособлено в поясненнях до балансу і звіту про фінансові результати. Показник вважається істотним, якщо його нерозкриття може вплинути на економічні рішення зацікавлених користувачів, що приймаються на основі звітної інформації. Рішення організацією питання чи є цей показник істотним, залежить від оцінки показника, його характеру, конкретних обставин виникнення. Організація може прийняти рішення, коли істотною визнається сума, відношення якої до загального підсумку відповідних даних за звітний рік складає не менше п'яти відсотків.

При формуванні фінансової звітності мають бути виконані вимоги нормативно-правових актів по розкриттю в цій звітності інформації про зміни облікової політики, що мають або здатних мати істотний вплив на фінансове положення, рух грошових коштів або фінансові результати діяльності організації, про операції в іноземній валюті, про матеріально-виробничі запаси, про основні засоби, про доходи і витрати організації, про наслідки подій після звітної дати, про наслідки умовних фактів господарської діяльності, а також по розкриттю у фінансовій звітності тієї або іншої інформації про активи, капітал і резерви і зобов'язання організації.

Таке розкриття може бути здійснене організацією шляхом включення відповідних показників, таблиць, розшифровок безпосередньо до форм фінансової звітності або у пояснювальну записку.




Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   47




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет