Постанова президії вак україни від 14. 10. 09 №1-05/4


Список використаних джерел



бет34/47
Дата09.07.2016
өлшемі5.06 Mb.
#187626
түріПостанова
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   47

Список використаних джерел:

  1. Атамас П. Й. Управлінський облік : навчальний посібник / П. Й. Атамас. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 440 с.

  2. Голов С. Ф. Управленческий бухгалтерский учет / С. Ф. Голов. – К. : Скарби, 1998. – 384 с.

  3. Голов С. Ф. Управлінський облік : підручник / С. Ф. Голов. – К. : Лібра, 2003. – 704 с.

  4. Друри К. Введение в управленческий и производственный учёт: учеб. пособие для вузов / К. Друри ; пер. с англ. под ред. Н. Д. Эриашвили. – [3. изд., перераб. и доп. ] – М. : Аудит-ЮНИТИ, 1998. – 783 с.

  5. Друри К. Управленческий и производственный учет : учебник / К. Друри ; пер. с англ. – М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 1071 с.

  6. Нападовська Л. В. Управлінський облік: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Л. В. Нападовська. – К. : Книга, 2004. – 544 с.

  7. Николаева О. Е., Шишкова Т. В. Управленческий учет / О. Е. Николаева, Т. В. Шишкова. – М. : Эдиториал УРСС, 2001. – 336 с.

  8. Пушкар М. С. Управлінський облік / М. С. Пушкар. – Тернопіль, 1997. – 164 с.

  9. Хорнгрен, Чарльз Т., Фостер, Джордж. Бухгалтерский учёт: управленческий аспект / Чарльз Т. Хорнгрен, Джордж Фостер ; пер. с англ. – М. : Финансы и статистика, 1995. – 415 с.

  10. Чумаченко Н. Г. Методы учёта и калькулирования себестоимости промышленной продукции / Н. Г. Чумаченко. – М. : Финансы, 1965. – 124 с.

УДК 664.74

Плаксієнко В.Я., д.е.н., професор, завідувач кафедри

бухгалтерського обліку

Кухта К.О., аспірант

Полтавська державна аграрна академія


ПРОДОВОЛЬЧА БЕЗПЕКА ЗЕРНОПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ
Обґрунтовано проблеми продовольчої безпеки зернопереробної промисловості та підходи їх вирішення.

Ключові слова: зернопереробна промисловість, стандартизація зерна та продуктів його переробки.

Plaksiyenko V., Kuhta К.



FOOD SECURITY GRAIN INDUSTRY
Grounded on food security and grain-processing industry approaches to address them.

Keywords: Grain industry, standardization of grain and food processing.

Плаксиенко В.Я., Кухта К.О.



ПРОДОВОЛЬСТВЕННАЯ БЕЗОПАСНОСТЬ ЗЕРНОПЕРЕРАБАТЫВАЮЩЕЙ ПРОМЫШЛЕННОСТИ
Обоснованы проблемы продовольственной безопасности зерноперерабатывающей промышленности и подходы их решения.

Ключевые слова: зерноперерабатывающая промышленность, стандартизация зерна и продуктов его переработки.
Постановка проблеми у загальному вигляді і її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Розвиток зернопереробної промисловості має пріоритетний напрямок в економіці України. Харчова та переробна промисловість за своїм внеском у ВВП країни посідає 2-ге місце – це близько 15%, і щороку показники зростають [1].

Слід відмітити, що Україна має дуже розвинену мережу переробних підприємств. В 2006 році в державі нараховувалось 544 зернопереробних підприємств, з яких 443 знаходяться у приватній власності. Але також – більш 100 підприємств знаходяться в державній власності під керівництвом Держрезерву і компанії ДАК «Хліб України».

На початку 2008 року, борошно в Україні виробляли вже на 572 промислових млинах, на 90 з них випускали в тому числі і житнє борошно. Загальна кількість виробників борошна склала 3097 суб’єктів господарювання [2].

На кінець 2007 року за виробництво борошна звітувались 479 підприємств, в тому числі 72 підприємства – за виробництво житнього борошна.

За результатами виробництва на кінці 2008 року найбільш крупними виробниками борошна були ВАТ «Київмлин», ЗАТ «Донецький КХП», ДП «Новопокровський КХП» (Харківська обл.), ЗАТ «Переробник» (Дніпропетровська обл.), ЗАТ «Запоріжжямлин», ВАТ «Симферопольський КХП», ВАТ «Вінницький КХП», ДП «Куліндоровський КХП» (Одеська область). На долю лідерів прийшлося 28% від всього обсягу борошна, що було вироблене на території країни.

Цілі статті. Глобальною проблемою всього світу є продовольча безпека та безпека продуктів харчування, які є основою національної безпеки будь-якої країни. Безумовно, це стосується і України як одного із потужних світових виробників зернової та інших видів харчової продукції. Метою статті є висвітлення проблематики продовольчої безпеки зернопереробної промисловості.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Слід відмітити, що серед галузей рослинництва найважливішою є зернове господарство. Це основа всього сільськогосподарського виробництва. Від зерна і продуктів його переробки значною мірою залежить і могутність держави, і добробут її населення. Зернове господарство формує продовольчий фонд і постачає фуражне зерно тваринництву, створює резервні державні запаси зерна і дає продукцію на експорт.

Україні користуються міждержавними стандартами (ГОСТами) на всі зернові культури, крім пшениці і ячменю. Ці стандарти розроблені, в основному, у 60–70 роки і вимоги до якості встановлені з урахуванням середніх даних по великій території колишнього Радянського Союзу.

Стандарти застаріли не тільки за змістом, але й за формою. В усіх ГОСТах на зерно встановлено вимоги до заготівельного і постачального зерна, а також базисні норми. Базисні норми раніше слугували для зарахування зданого зерна державі і для розрахунків за нього. В умовах ринкової економіки потреба в базисних нормах відпадає. Вченими і спеціалістами Київського інституту хлібопродуктів разом із вченими-селекціонерами Інституту рослинництва ім. В.Я. Юр’єва, Миронівського інституту пшениці ім. В.М.Ремесла та Селекційно-генетичного інституту УААН розроблено ДСТУ 3768-98 «Пшениця. Технічні умови» та ДСТУ 3769-98 «Ячмінь. Технічні умови».

Стандарти розроблені з урахуванням якості цих культур, нових районованих сортів, виведених нашими вченими. В ДСТУ встановлені вимоги до пшениці твердої і м’якої в залежності від класу, пшениця м’яка розподілена на 6 класів, із яких 1–5 класи — це продовольча пшениця і 6-й клас кормова. Виключені базисні норми та поділ вимог до заготівельної і постачальної пшениці, встановлені вимоги до вмісту білка в пшениці, типи пшениці приведені у відповідність до існуючих у світі, відрегульовані інші показники якості тощо. В ДСТУ на ячмінь вимоги до якості встановлені в залежності від сфери використання зерна ячменю, тобто на харчові цілі, спиртове і пивоварне виробництво та корми [2].

Розроблено також галузевий стандарт України ГСТУ 46.004–99 «Борошно пшеничне», у якому вимоги до якості борошна відрегульовані у відповідності до ДСТУ на зерно пшениці.

На даний час закінчено розроблення ДСТУ на кукурудзу, жито, гречку та горох, розробляються стандарти на просо та тритікале.

Стандарти на зерно повинні відображати потенційні можливості нових селекційних сортів, які є в Україні. Тільки в такому разі стандарти зможуть двигати науково-технічний прогрес, що є основним і обов’язковим в стандартизації.

В Україні багато продуктів переробки зерна (борошно, крупи, пластівці тощо) виготовляють за оригінальними технологіями та рецептами. На таку продукцію чинними є величезна кількість технічних умов України (ТУУ). Виготовлення продукції за ТУУ дозволяється, але необхідна хоча би галузева політика в цьому питанні, оскільки на один і той же вид продукції чинними є десятки ТУУ і нерідко у них закладені вимоги до показників якості не найкращі, а по принципу «хто що може», а споживачеві розібратись у такій продукції практично неможливо.

Проблема стандартизації зерна потребує термінового вирішення по причині вищенаведеній, а також тому, що на одні зернові культури уже є національні стандарти, на інші залишаються чинними ГОСТи, що створює великі незручності при користуванні ними.

Існує ще одна не менш важлива проблема — це стандартизація методів контролю показників якості та безпеки зерна і продуктів переробки.

Для визначення якості зерна, продуктів його переробки за показниками вологи, білка, клейковини, зольності, жиру, крохмалю, токсичних елементів та інших, чинними є відповідні міждержавні стандарти (ГОСТи).

Методи включені в ці ГОСТи базуються часто на застарілому обладнанні або виконуються вручну, нерідко це чисто хімічні методи, що дуже ускладнює роботу в лабораторіях. У зарубіжних країнах давно вже користуються сучасним лабораторним обладнанням, з допомогою якого оперативно проводять контроль якості продукції. Таке обладнання з’явилось і в Україні, зокрема на хлібоприймальних і переробних підприємствах.

Проте експрес-методи аналізу якості зерна до цього часу не стандартизовані. Виникають проблеми з акредитацією таких лабораторій, з визнанням результатів одержаних на цьому обладнанні і таке інше. Тому для ефективної роботи лабораторій і системи експрес-аналізу в цілому, необхідно розробляти ДСТУ на методи контролю з використанням сучасних приладів.

Розроблено ДСТУ–П 4117–2002 «Зерно і продукти його переробки. Визначення показників якості методом інфрачервоної спектроскопії». Цим стандартом надана можливість використовувати інфрачервоні спектрометри для експресного визначення вологи, білка, жиру, клейковини, золи, крохмалю. Також розроблено ДСТУ «Зерно, продукти переробки, комбікорми. Визначення показників якості прискореними методами», який скоро стане чинним в Україні. Згідно з цим ДСТУ на приладах можна визначати прискореними методами вміст білку (протеїну), жиру, клейковини та якість клейковини. Але це тільки початок в цьому напрямі. Роботу необхідно продовжити, щоб дати можливість використовувати і інші прилади імпортного чи вітчизняного виробництва [4].

Специфіка забезпечення продовольчої безпеки України, на відміну від деяких інших країн, повинна полягати не лише у максимальному забезпеченні власних потреб у зернових культурах, але й у створенні потужного зернового експортного потенціалу і відновленні втрачених Україною позицій «європейської житниці». Цьому сприяють кліматичні умови України та наявність майже 40 % світових запасів чорноземів. Однак поглиблення кризи АПК призвело до того, що частка України в європейських обсягах виробництва зерна значно зменшилася, а лідерами на ринку зерна стали Росія та Казахстан.

Україні в цьому контексті необхідно покращити роботу над формуванням сучасної експортної інфраструктури - транспортної, елеваторної, а також над формуванням необхідних умов балансу внутрішнього і зовнішнього ринків.

Вирішення зазначених проблем неможливе без створення дієвої законодавчої бази забезпечення належного рівня продовольчої безпеки України та сталого соціально-економічного розвитку аграрного сектору економіки. Наукове обґрунтування найбільш раціональних шляхів забезпечення продовольчої безпеки держави потребує формування чіткої системи критеріїв оцінки забезпечення продовольчої безпеки, визначення зовнішніх та внутрішніх факторів, що визначальним чином впливають на результативність державного управління у сфері забезпечення продовольчої безпеки України.

Також вирішити проблему продовольчої безпеки неможливо без застосування передових технологій, розвитку фермерських господарств, якомога повніших збирання, збереження та переробки врожаю, використання нових форм маркетингу, переходу до нових методів управління, створення ефективної системи підготовки та перепідготовки кадрів. Необхідно розробити і здійснювати стратегію, спрямовану на створення ефективної системи агробізнесу, яка б включала і приватні господарства, і корпоративні агропромислові об’єднання і нові форми фермерських кооперативів. Важливе значення для сільського господарства та харчової промисловості має залучення передових зарубіжних технологій.



Висновки. Досліджене питання є досить актуальним, тому що зернопереробна галузь - це основа агропромислового комплексу. Таким чином, намагання вивчити проблематику зернопереробної галузі стимулює розвиток наукової думки з питань стандартизації зерна та продуктів його переробки, створення дієвої законодавчої бази забезпечення належного рівня продовольчої безпеки та у створенні потужного зернового експортного потенціалу.
Список використаних джерел:

1. Проблеми та перспективи харчової промисловості [Електронний ресурс]: В.Є. Богданов http://www.harchovyk.com/info.php

2. Роль та місце продовольчої безпеки в системі забезпечення національної безпеки України [Електронний ресурс] : П.В. Руликівський http://www.academy.gov.ua

3. Наукове забезпечення сталого розвитку сільського господарства. Лісостеп. Київ – 2004. 2 томи.

4. Національний аграрний університет. books.nauu.kiev.ua

5. Сухореба О.П. Облік і контроль витрат виробництва (на прикладі зернопереробних підприємств кіровоградської області) // Автореф. дис. канд. економ. наук, Київський Національний Економічний університет. – К., 2003. – 21с.

УДК 657.633:631.15

Приступа К.П., асистент кафедри обліку і аудиту

Луцький національний технічний університет
ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОПЕРАТИВНОГО КОНТРОЛЮ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ
У публікації висвітлені основні проблеми організації оперативного контролю в сільському господарстві, недоліки і недостатність його нормативно – правового забезпечення. Розроблені ґрунтовні пропозиції по вдосконаленню організації контрольного процесу на підприємствах галузі, запропоновано проект Положення про організацію оперативного контролю.

Ключові слова. Оперативний контроль, організація, сільське господарство, нормативне забезпечення, регламент, положення.

Prystupa K.P.



PERFECTION of ORGWARE of OPERATIVE CONTROL In AGRICULTURE
In publications lighted up basic problems of organization of operative control in agriculture, failings and insufficiency of him normatively – legal providing. The detailed suggestions are developed on perfection of organization of control process on the enterprises of industry, the project of Statute is offered about organization of operative control.

Keywords. Operative control, organization, agriculture, normative providing, regulation, position.
Приступа К.П.

СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ ОРГАНИЗАЦИОННОГО ОБЕСПЕЧЕНИЯ ОПЕРАТИВНОГО КОНТРОЛЯ В СЕЛЬСКОМ ХОЗЯЙСТВЕ
В публикации вмещенны основные проблемы организации оперативного контроля в сельском хозяйстве, недостатки и недостаточность его нормативно – правового обеспечения. Разработаны обстоятельные предложения по совершенствованию организации контрольного процесса на предприятиях отрасли, предложен проект Положения об организации оперативного контроля.

Ключевые слова. Оперативный контроль, организация, сельское хозяйство, нормативное обеспечение, регламент, положение.
Постановка проблеми у загальному вигляді і її звязок з важливими науковими і практичними завданнями. В умовах соціально – політичної нестабільності та економічної кризи посилюється значення оперативного контролю в управлінні діяльністю сільськогосподарських підприємств. Сільськогосподарська галузь як стратегічний напрям народного господарств першочергово потребує перегляду та зміни традиційних методик по збереженню та використанні майна власника.

Оперативний контроль передбачає проведення постійного нагляду, спостережень та перевірок за господарськими операціями в процесі їх здійснення, що забезпечує посилення відповідальності працівників при виконанні їх обов’язків та завдань, дотримання норм використання засобів і предметів праці, підвищує ощадливе ставлення персоналу до інфраструктури підприємства і як наслідок сприяє зростанню ефективності всієї господарської діяльності. Таким чином, оперативний контроль є одним із основних напрямків вдосконалення механізму управління сільськогосподарськими підприємствами, а його належна організація створює необхідні умови для стабільного розвитку галузі.



Аналіз останніх досліджень, у яких започатковано вирішення проблеми. Проблеми сутності, методики і методології оперативного контролю досліджувались та висвітлені в багатьох працях вітчизняних і зарубіжних вчених. Серед них: А. Дайлє, Б.І. Валуєв, М.Я. Дем’яненко, В.М. Жук, Г.Г. Кірейцев, В.М. Кужельний, В.О. Ластовецький, В.Г. Лінник, Ю.Я. Литвин, Л.В. Нападовська, Г.О. Партин, М.С. Пушкар, П.Т. Саблук, П.А. Хомин, В.О. Шевчук та інші. Науковці звертали увагу на вивчення переваг і недоліків оперативного контролю, досліджували теоретико – історичні аспекти його розвитку. Особлива увага зверталась на розробку обліково – аналітичного забезпечення оперативного контролю та його категорійного апарату.

Цілі статті. Але, проблеми системного впровадження оперативного контролю в діяльність сільськогосподарських підприємств, вдосконалення його організаційно – методичного й правового забезпечення відповідно до потреб сучасної практики та специфіки галузі потребують детального вивчення й дослідження. Тому вважаємо за необхідне розробити ґрунтовні пропозиції по вирішенню проблемних питань організації і методики оперативного контролю в сільському господарстві.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Формування системи оперативного контролю в сільському господарстві здійснюється під впливом потреб управління та зовнішнього середовища, ґрунтуючись на базових засадах та концептуальних основах. Для максимального досягнення цілей діяльності побудова його організаційно – методичного забезпечення має орієнтуватися на найбільш гнучких та мобільних принципах. Тому, ефективне здійснення оперативного контролю неможливе при нехтуванні виробничих, соціальних, організаційних, фінансових умов господарювання.

Комплексне дослідження діяльності сільськогосподарських виробників свідчить, що оперативний контроль є важливим інструментом ефективного управління ресурсами підприємства. Це підтверджується погодженістю з даною тезою більшості керівників та провідних спеціалістів галузі. Разом з тим, практика показала надто низький рівень організації і проведення оперативного контролю в сільському господарстві. Повністю відсутнє нормативне забезпечення по його здійсненню призводить до хаосу при визначенні відповідальних за проведення конкретних контрольних процедур і представленні їх результатів безпосередньому та вищому керівництву. Крім того, письмово не закріплені обов’язки та завдання матеріально – відповідальних осіб та контролерів свідчать про формальне ставлення працівників до контролю. Загалом, з врахуванням специфіки виробництва сільськогосподарської продукції та особливостей галузі вцілому, вивчення організації оперативного контролю дозволило встановити ряд наступних недоліків, що необхідно усунути:

- непроінформаність працівників виробничих підрозділів та адміністративного персоналу про обов’язковість проведення ними щоденної контрольної роботи призводить до виникнення непередбачених втрат і відхилень у виробництві;

- легковажне та формальне ставлення посадових осіб, що наділені контрольними функціями до власних службових обов’язків та завдань мінімізує гласність і результативність контролю через не усвідомлення і не відчуття працівниками його постійної дії;

- опортуністична поведінка робітників та службовців передбачає відсутність повного бажання і тривале протистояння переходу на нові удосконалені умови та форми праці, застосування у виробництві та обліково – контрольній роботі новітніх технік, технологій і результатів позитивного досвіду попередників, що вцілому унеможливлює впровадження комплексних програм по використанню ефектних контрольних заходів;

- безконтрольне проведення певних дій призводить до виникнення значних порушень не тільки в розрізі окремих операцій, а й вцілому у всьому виробничому процесі і тому має безперечний вплив на кінцевий результат господарювання і на загальний фінансовий стан підприємства;

- відсутність чітко визначених каналів передачі оперативної інформації від виробничих підрозділів до відповідних центрів реагування про незапланований хід подій та можливі порушення у виробництві призводить до втрати часу і знижує ймовірність прийняття своєчасних і якісних управлінських рішень;

- недостатність існуючого інформаційного забезпечення оперативного контролю унеможливлює потребу власника бути в курсі всіх подій в розрізі кожного операційного дня і кожної матеріально – відповідальної особи та впливає на зниження продуктивності праці робітників й нераціональне використання господарських ресурсів;

- існування родинних та сімейних зв’язків між контролерами, керівниками структурних відділів та безпосередньо підконтрольними особами призводить до упередженості та викривлення інформації про фактичний стан господарських подій і робить неможливим прийняття коректних та обґрунтованих управлінських рішень, а також, посилює розкрадання, безгосподарність й зловживання службовим становищем.

На основі отриманих результатів, а також погоджуюсь із думкою Ф. Ф. Бутинця, який пише: «Будь – який організаційний план не може бути складеним, будь – яка організаційна робота не може здійснюватись, якщо організаторам і учасникам точно не відомо, яку мету вони переслідують» [1] ми дійшли висновку, що належна організація оперативного контролю в сільському господарстві можлива за умови врегулювання двох важливих питань, а саме: ким він здійснюється і яким чином. Виходячи з такого вважаємо, що раціональна організація оперативного контролю забезпечується:

- по – перше встановленням чіткого порядку (механізму) його проведення з врахування специфіки галузі та особливостей виробництва сільськогосподарської продукції;

- по – друге визначенням складу суб’єктів оперативного контролю, переліку їх завдань, обов’язків та відповідальності.

Під порядком (механізмом) оперативного контролю слід розуміти наявність низки нормативно - правових документів і внутрішніх регламентів, максимально простих для розуміння і використання у практиці щодо регулювання й планування контрольного процесу, з метою підвищення результативності господарювання та своєчасного прийняття рішень вищим рівнями управління. Також, при розробці нормативного забезпечення оперативного контролю потрібно взяти до уваги його безпосередню участь у забезпеченні раціонального використання та збереження майна власника. Тому в переважній більшості його впровадження і здійснення ініціюється вищим керівництвом і проводиться з метою задоволення інформаційних потреб та інтересів останнього. Організація внутрішньогосподарського контролю в сільськогосподарських підприємствах спрямована на досягнення максимальної економічної ефективності виробництва при мінімальних затратах праці і коштів, спираючись на матеріальну зацікавленість працівників у результатах своєї праці [2, с. 122]. Так, з врахуванням вищенаведеного вважаємо за доречно розробити Положення про організацію оперативного контролю в сільському господарстві як основний регламент по налаштуванню і здійсненні постійної контрольної роботи на підприємстві.

Положення про організацію оперативного контролю забезпечує подолання недоліків контрольного процесу, що були виявлені під час дослідження практики діяльності сільськогосподарських підприємств.

Зміст та форма внутрішнього регламенту висвітлюють глибоку сутність оперативного контролю, його мету, завдання та значення в сучасних умовах господарювання. Структура Положення про організацію оперативного контролю сформована з преамбули, 3 розділів, які складаються із параграфів та пунктів для детального розкриття організаційних аспектів контрольної роботи та заключення.

Преамбула містить власне назву документу, реквізити підприємства, обов’язковий гриф про затвердження керівним органом, директором чи Головою господарства в залежності від організаційно – правової форми, їх підписи, номер та дату протоколу про затвердження, термін дії регламенту (рік).

Розділ 1 основного регламенту «Загальні положення організації оперативного контролю» складається із 7 пунктів, кожен з яких розкриває наступне:

1. перелік законодавчих актів та методичних рекомендацій, що стали основою для розробки даного Положення;

2. перелік посадових осіб та керівних органів, що брали участь у розробці змісту документу та його затверджували;

3. мету оперативного контролю з детальних описом основних завдань;

4. перелік посадових осіб, чиї інтереси забезпечуються здійсненням оперативного контролю;

5. перелік суб’єктів оперативного контролю, з їх короткою характеристикою у Додатку 1 до Положення;

6. визначення відповідальних за впровадження та організацію оперативного контролю загалом по підприємству та в розрізі окремих підрозділів;

7. особливості з’ясування ефективності та якості оперативного контролю власником, керівним органом.

В другом розділі Положення «Організаційно – методичні аспекти оперативного контролю» вміщено 3 параграфи кожен з яких має ще по 3 пункти. У ньому містяться конкретні вимоги не тільки до організації оперативного контролю як сукупного процесу, а розкриваються важливі аспекти по налаштуванню і здійсненні усіх його процедур. Так, в структуру розділу включені окремі параграфи присвячені налаштуванню і організації постійних наглядів, спостережень, проведенню раптових інвентаризацій, контрольних перевірок різних господарських об’єктів, впровадженню і дії ефективного диспетчерського зв’язку між структурними підрозділами і центрами прийняття рішень для оперативної передачі інформації. Таким чином, розділ розкриває організаційні засади окремих частин механізму оперативного контролю шляхом детального опису умов здійснення та етапів проведення кожної контрольної процедури. В такий спосіб досягається посилення відповідальності та підвищення проінформованості працівників підприємства про постійну і неформальну дію контролю. Крім того, кожен параграф, що розкриває сутність окремих контрольних заходів містить інформацію про те, які саме господарські об’єкти, операції чи процеси підпадають під такий контроль і з якою метою. При визначенні підконтрольних об’єктів береться до уваги міра необхідності їх перевірки в часі та в якості показників, тобто розраховуються межі суттєвості. Таким чином, контроль посилюється саме в тих ділянках, що найбільше потребується нагляду і цікавлять власника, оскільки є безпосередніми джерелами доходів або напрямками формування витрат.

До 3 розділу Положення «Організаційно – технічні аспекти оперативного контролю» входять два параграфи, один з яких характеризує технічне забезпечення оперативного контролю, інший – інформаційне. Під технічним забезпеченням мається на увазі наявність та використання різноманітних апаратів та пристроїв для власне здійснення конкретних контрольних заходів. Вважаємо зручним та обґрунтованим при використанні у практиці групування технічних засобів за призначення. Так, перший пункт даного параграфу містить інформацію про ті інструменти, використання яких необхідне при здійсненні фактичного контролю (раптова інвентаризація, контрольні надої молока, зважування тварин) із зазначенням матеріально – відповідальних осіб за їх збереження, правильне використання і справність. При чому справність перевіряється при передачі на руки конкретним контролерам певної техніки і при її поверненні, про що зазначається у внутрішніх документах та сприяє зниженню маніпуляцій по викривленню показників приладів. В другому пункті наводиться перелік фіскальних пристроїв та засобів передачі інформації з метою оперативної передачі і використання даних центрами реагування. Параграф «Інформаційне забезпечення оперативного контролю» цього ж розділу розкриває інформацію про показники і вимірники, що використовуються суб’єктами контролю при здійсненні конкретних заходів. Такі показники та вимірники достеменно характеризують фактичний стан об’єкта, що перевіряється та одночасно є чіткими й зрозуміли для управлінців різних рівнів. Саме наявність або швидке отримання простих даних про реальну ситуацію в господарстві забезпечує керівництво можливістю оперативного прийняття рішень. Крім показників та вимірників даний параграф ставить вимогу до формування картки зразків підписів осіб (Додаток 2), відповідальних за здійснення певних операцій. Тобто віза розглядається не тільки як дозвільний гриф, але і як інструмент контролю.

У заключній частині Положення про організацію оперативного контролю зазначаються посадові особи, з якими узгоджувався зміст документу, про що свідчать їх підписи. Також, сформований перелік працівників, що ознайомлені з Положенням та зобов’язані дотримуватись його.



Достарыңызбен бөлісу:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   47




©dereksiz.org 2024
әкімшілігінің қараңыз

    Басты бет