66 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
альності чи неперервної освіти (чи до соці
ального захисту у свій час): лібералізація на
стає вже після смерті.
Великою подією цього періоду, його вели
кою травмою є ця агонія потужних рефере
нцій, агонія реального та раціонального, яка
відкриває шлях до ери симуляції. У той час,
як стільки поколінь, і особливо останнє, жи
ло в такт з історією, в очікуванні, ейфорично-
му чи катастрофічному, революції, — сього
дні складається враження, що історія відійш
ла від справ, лишивши після себе індифере
нтну туманність, яку перетинають потоки (?),
але яка позбавлена своїх референцій. Саме в
цій порожнечі знову наринають фантазми
минулої історії, колекція з подій, ідеологій,
течій моди в стилі ретро — здебільшого не
тому, що люди вірять у це чи ще будують на
цьому свої надії, а просто для того, щоб воск
ресити час, коли
принаймні ще було трохи іс
торії, принаймні ще було насильство (хай на
віть фашистське) чи принаймні існувала ста
вка на життя або смерть. Усе годиться, аби
уникнути цієї порожнечі, цієї лейкемії історії
та політики, цієї кровотечі цінностей, — саме
співвідносно до цієї туги згадують упереміш
усі змісти, безладно воскресає вся попередня
історія — жодна ідея сили не проходить біль
ше кваліфікаційного відбору, одна лише но
стальгія накопичує без кінця: війну, фашизм,
літописи чудових часів, коли революційні
рухи, коли все рівнозначне й без розбору змі
шується в одному похмурому та тужливому
захопленні, в одному зачаруванні ретро.
Втім, існує один привілей для епохи, яка
щойно скінчилася (фашизм, війна, перші по
воєнні роки — незліченні фільми, що зніма
ються в цей час, мають для нас більш близь
кий, більш порочний, більш густий, більш
Достарыңызбен бөлісу: