Simulacres et simulation жан Бодріяр симулякри
Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
жүктеу/скачать 1.67 Mb. Pdf көрінісі
|
| 62 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
сучасне, силами вмираючої етнології, втраче ної "відмінності" дикунів), що всі ці речі тра пляються занадто пізно, в історії, яка запі знюється, у спіралі, яка запізнюється, що во ни вже давно вичерпали свій смисл і живуть тільки завдяки штучному збудженню знаків, що всі ці події змінюють одна одну без логіч ного зв'язку, в тотальній еквівалентності най більш суперечливих із них, в глибокій байду жості до своїх наслідків (та вони їх більше й не мають, бо вичерпують свої сили у видови щному просуванні на ринок), — будь-який "гостроактуальний" фільм залишає відтак по хмуре враження кічу, ретро та порно водно час — це, без сумніву, всім відомо, й ніхто не погоджується з цим у глибині душі. Реаль ність симуляції нестерпна — жорстокіша за "театр жорстокості" Арто, який ще був спро бою драматургії, наповненої життям, остан нім стрибком від ідеальності тіла, крові, на сильства у системі, що вже брала гору, до ре сорбції всіх цілей без жодного сліду крові. Як на нас, то штука вдалася. Будь-яка драма тургія, і навіть будь-який реальний стиль в і описі жорстокості зникли. Роль господарки належить симуляції, і нам лишилося право тільки на ретро, на примарну, пародійну ре абілітацію всіх утрачених референцій. Усе відбувається ще навколо нас, у холодному світлі відстрашування (включно з Арто, ко-| трий має право, як і решта, на своє відро дження, на друге існування у вигляді рефе ренції жорстокості). Ось чому поширення ядерної зброї не є ще одним ризиком атомного зіткнення чи ката с т р о ф и — за винятком проміжку, в якому "молоді" держави можуть відчути спокусу використати її не з метою відстрашування, а з "реальною" метою (як це зробили америка нці в Хіросимі — але якраз тільки вони и ма ли право на використання цієї "споживної ва ртості" бомби, і всі ті, хто отримає доступ до неї в подальшому, будуть утримуватися від її використання внаслідок самого факту воло діння нею). Вступ до атомного клубу, назва ного так красиво, дуже швидко відбиває (так само, як посилення профспілкового руху в робітничому світі) навіть найменшу охоту до насильницького втручання. Відповідальність, контроль, цензура, самовідстрашування зро стають завжди швидше, ніж сили чи армії, які перебувають у нашому розпорядженні: такий секрет соціального порядку. Так, на віть сама можливість паралізувати всю кра їну одним рухом важеля вниз веде до того, що електроенергетики ніколи не скориста ються цією зброєю: цілий міф про загальний і революційний страйк руйнується якраз у той момент, коли з'являються засоби для йо го проведення, — але, на жаль, саме тому, що з'являються засоби для його проведення. У цьому весь процес відстрашування. Тож цілком вірогідно, що одного дня ми будемо свідками того, як ядерні держави екс портуватимуть атомні електростанції, зброю та бомби по всій планеті. На зміну контролю шляхом загрози прийде набагато ефективніша стратегія умиротворення за допомогою бомби і через володіння бомбою. "Маленькі" держа ви, гадаючи, що вони придбали силу для са мостійного удару, придбають вірус відстра шування, свого власного відстрашування. Те саме щодо атомних електростанцій, які ми їм уже постачаємо: подібно до нейтронних бомб, Що нейтралізують усяку історичну вірулент ність, усе ризикує вибухнути. У цьому сенсі ядерне повсюди відкриває прискорений про- |