Simulacres et simulation жан Бодріяр симулякри
Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
жүктеу/скачать 1.67 Mb. Pdf көрінісі
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Голограми 157
| 156 Жан Бодріяр. СИМУЛЯКРИ І СИМУЛЯЦІЯ
помогою лазера, синтезують її і матеріалізу ють перед вашими очима у такому вигляді, щоб ви могли проходити крізь неї і потрапля ти по той бік. Історичний момент: віднині го лограма виступає складником цього "підсві домого комфорту", який є нашим призначен ням, цього щастя, яке урочисто присвячуєть ся віднині ментальному симулякрові та фе єрії спецефектів, що наповнюють навколи шнє середовище. (Соціальне, соціальна фан тасмагорія сама вже не більше, ніж спеціаль ний ефект, отриманий в умовах вакууму з конвергентних пучків причетності, змодельо- ваних як примарний образ колективного ща стя.) Тривимірність симулякра — чому триви мірний симулякр має бути ближчим до ре ального, ніж симулякр двовимірний? Він на це претендує, однак його ефект парадоксаль но протилежний і вказує нам на четвертий вимір як на приховану істину, таємний вимір, притаманний усім речам, який раптово стає очевидністю. Чим більше ми наближаємося до довершеності симулякра (і це справедливо щодо предметів, але також і щодо мистець ких символів чи моделей соціальних або пси хологічних відносин), тим очевиднішим для нас (чи, радше, для злого духу невір'я, який живе всередині нас, ще злішого, ніж злий дух симуляції) стає те, за допомогою чого всі ре чі уникають репрезентації, уникають своєї власної копії та своєї подоби. Словом, реаль не не існує: третій вимір є лише уявним дво вимірного світу, четвертий — уявним триви мірного світу... Ескалація у продукуванні ре ального, що стає дедалі реальнішим завдяки поступовому додаванню вимірів. І рикоше тне збудження, зумовлене зворотним рухом: єдино правильним і по-справжньому споку- Голограми 157 сливим є те, в чому задіяно на один вимір ме нше. За будь-яких умов ця гонитва за реальним і за реалістичною ілюзією ведуть у глухий кут, адже, коли один предмет точно подібний до іншого, він не подібний до нього точно, він подібний до нього дещо більше. Подібно сті ніколи немає, вона існує не більше, ніж точність. Те, що точне, вже є занадто то чним, точне лише те, що наближається до іс тини, не претендуючи на неї. Це трохи нага дує ту парадоксальну формулу, яка стве рджує, що коли дві більярдні кулі котяться одна до одної, то перша торкається іншої на мить раніше, або ж одна торкається іншої до того, як та торкнеться її. І це вказує на те, що не існує навіть якоїсь можливої синхронності на рівні часу і так само не існує якоїсь мо жливої подібності на рівні фігур. Ніщо ні до чого не подібне, і голографічне відтворення, так само як будь-який натяк на синтез чи то чне відродження реального (це стосується навіть проведення наукових дослідів), вже бі льше не реальне, воно гіперреальне. Відтак воно ніколи не набуває значення відтворення (істини), але завжди вже є симуляцією. Не точною, а з надмірною правдивістю, тобто такою, яка вже перебуває по інший бік істи ни. Що ж відбувається по інший бік істини, не в тому, що хибне, а в тому, що істинніше за істинне, реальніше за реальне? Звісно ж, речі незвичайні, і блюзнірські, набагато більш руйнівні для порядку істини, ніж її чи сте заперечення. Особлива і вбивча сила, що криється в потенціалізації істинного, в потен- ціалізації реального. Можливо, саме тому близнюки обожнювалися — і приносилися в жертву — в багатьох дикунських культурах: гіперподібність дорівнювала вбивству ориґі- |