Сумський державний університет міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства

1. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Конвенція, Міжнародний документ вiд 04.11.1950, Офіційний вісник України вiд 16.04.1998 - 1998 р., № 13, / № 32 від 23.08.2006 /, стор. 270;

2. Регламент Європейського суду з прав людини, вiд 04.11.1998, Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 2003 р., № 3;

3. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Закон вiд 23.02.2006 № 3477-IV, Офіційний вісник України вiд 05.04.2006 - 2006 р., № 12, стор. 16, стаття 792, код акту 35664/2006;

4. Веб-сайт Головного управління юстиції у Сумській області /http://just.sumy.ua/.
Міжнародно-правове регулювання праці

Чередниченко Н.В., ст. викладач кафедри права СумДУ

Міжнародна організація праці-одне з найстаріших об'єднань держав,що веде боротьбу за тривалий мир між народами на основі соціальної справедливості і поваги прав людини. Офіційною датою заснування МОП є день народження Версальського мирного договору 28 червня 1919 р. Протягом багатьох років МОП була зв'язана з Лігою Націй,але з припиненням діяльності Ліги МОП не припинила свого існування і продовжувала свою плідну працю самостійно. У 1946 р. МОП стала першою спеціалізованою установою ООН:між ООН та МОП було укладено угоду про їх взаємне співробітництво і визнання МОП спеціалізованою установою ООН. У 1969 р. з нагоди 50-річчям МОП було присвоєно Нобелівську премію миру. Головними завданнями МОП,згідно з її Статутом,є досягненнями соціальної справедливості шляхом захисту трудових ,соціально-економічних прав людини. МОП спрямовує свою діяльність на поліпшення умов праці і життєвого рівня трудящих, гарантування достатньої заробітної плати, професійних захворювань,охорону праці дітей, жінок,визнання принципу свободи профспілок. Міжнародна організація праці започаткувала відзначення 12 червня Всесвітнього дня боротьби за ліквідацію дитячої праці з метою привернення уваги до становища дітей, залучених до дитячої праці та підкреслення важливості боротьби із проблемами, спричиненими існуванням дитячої праці. МОП об’єднує більшість країн світу. Україна з 1954 року є членом МОП. Вона бере активну участь в її діяльності.

Особливістю діяльності МОП є тристороннє представництво (трипартизм) в її органах 1) урядів; 2) підприємців; 3) трудящих . Відповідно до цього принципу кожну державу представляють 4 делегати:два від урядів і по одному від підприємців і трудящих. Головним органом МОП є Генеральна конференція праці, яка вирішує основні питання діяльності МОП. У період між сесіями Генеральної конференції роботою МОП керує виконавчий орган-Адміністративна рада, яка обирається Генеральною конференцією на три роки. Міжнародне бюро праці є постійно діючим секретаріатом, який очолює Генеральний директор. Він готує документацію, збирає і поширює інформацію,проводить дослідження, організовує наради,курси,семінари щодо міжнародного регулювання умов праці. При МБП створено міжнародний інститут соціально-трудових досліджень (Женева) і Центр по підготовці кадрів, який проводить професійну підготовку,здійснює пов'язані з нею заходи, розширює діапазон технічних галузей співробітництва.

Найбільший вплив на міжнародну політику в галузі трудових прав людини МОП справляє своєю нормативною діяльністю. Так, нею приймаються конвенції та рекомендації, що стосуються різних аспектів праці.

Конвенції приймаються Генеральною конференцією більшістю голосів присутніх делегатів. Конвенція набуває статусу багатосторонньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами - членами МОП і з цього моменту накладає певні зобов'язання як на ті держави, що ратифікували її, так і на держави, що не ратифікували даної конвенції. Для окремої держави - члена МОП конвенція стає юридично обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом державної влади. У разі ратифікації конвенції держава зобов'язана прийняти законодавчі акти для проведення її в життя і раз на 2- 4 роки подавати в МОП доповіді відносно вжитих заходів щодо ефективного застосування ратифікованої конвенції. Якщо конвенція не ратифікована, держава несе зобов'язання інформувати по запитах Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практики відносно такої конвенції, а також про заходи, які передбачається вжити для надання їй сили.

Рекомендація не є міжнародним договором і не повинна бути ратифікована. Рекомендація є побажанням, пропозицією ввести відповідні норми в національне законодавство. Рекомендація доповнює, уточнює і деталізує положення конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні міжнародної норми. Рекомендація подається уряду держави - члена МОП з тим, щоб її положення шляхом прийняття закону або іншого нормативно-правового акта набули юридичної сили.

МОП приймає міжнародно-правові акти в сфері праці у таких напрямках: право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, охорона праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів, право працівників на створення професійних організацій тощо.

Україна ратифікувала третину всіх конвенцій МОП, всі вони стосуються найсуттєвіших питань захисту трудящих. Наприклад, Конвенція № 105 про скасування примусової праці [1], Конвенція № 111 про дискримінацію в галузі праці та занять [2], Конвенція № 100 про рівну винагороду за рівноцінну працю [3], Конвенцію №156 "Про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок" [4], тощо.

Міжнародна організація праці постійно опікується правами та інтересами дітей. Так, вона оприлюднила Глобальну доповідь „Подолання дитячої праці: наближення до мети”, у якій відзначається, що рівень дитячої праці, зокрема її найгірших форм, знижується, і ця світова тенденція спостерігається вперше. Прикладом є Конвенція МОП №182 “Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці” [5], яка ратифікована Україною у жовтні 2000 року. Благородну мету викорінення експлуатації дитячої праці МОП відстоювала завжди. Про це свідчить Конвенція № 5 про мінімальний вік для прийняття на роботу в промисловості. Останніми роками МОП прийняла кілька конвенцій, що є актуальними для сучасних країн СНД: про неповний робочий час, про шахтні роботи.. Отже за більш ніж 90- річний період своєї діяльності МОП стала однією з найавторитетніших міжнародних організацій. У надрах МОП народилася основна частина норм, які сьогодні становлять Міжнародний кодекс праці,що є основою цілої галузі сучасного міжнародного права-міжнародного трудового права

Україна також є учасницею значного числа двосторонніх міждержавних угод щодо регулювання відносин у галузі праці й соціальній сфері. Так, у 1993 p. укладена угода "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян Російської Федерації і України, що працюють за межами своїх держав", у 1996 p. аналогічна угода укладена між урядами України та Республіки Білорусь, у 1997 p. укладена угода між урядом України та урядом Чеської Республіки про взаємне працевлаштування громадян України та громадян Чеської Республіки.

Література:

1. Конвенція № 105 про скасування примусової праці,

2. Конвенція № 111 1958 про дискримінацію в галузі праці та занять

3. Конвенція № 100 1951 р про рівну винагороду за рівноцінну працю

4. Конвенція №156 "Про рівне ставлення і рівні можливості для трудящих чоловіків і жінок: трудящі із сімейними зобов'язаннями"

5. Конвенція МОП №182 “Про заборону та негайні дії щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці.

Зменшення вертикальних та горизонтальних дисбалансів у фінансовому забезпеченні органів місцевого самоврядування забезпечується фінансовим вирівнюванням. Фінансове вирівнювання – це „система інструментів та заходів щодо усунення вертикальних і горизонтальних фіскальних дисбалансів шляхом перерозподілу ресурсів між органами регіональної та місцевої влади” [1, с.576]. Однак, на нашу думку, фінансове вирівнювання потрібно розуміти більш ширше, включаючи і органи державної влади. Фінансове вирівнювання є поняттям досить широким і виходить за межі бюджетної діяльності, охоплюючи сферу публічної фінансової діяльності, частиною якої є бюджетна діяльність. Тому, пропонується ввести в термінологічний обіг „бюджетне вирівнювання”, завдяки якому певною мірою забезпечується відносна бюджетоспроможність місцевих бюджетів. Під бюджетним вирівнюванням, на нашу думку, потрібно розуміти сукупність інструментів, заходів, способів та методів, спрямованих на забезпечення бюджетоспроможності місцевих бюджетів шляхом перерозподілу частини бюджетних коштів у вигляді міжбюджетних трансфертів між державним та місцевими або місцевими бюджетами. Питання бюджетного вирівнювання врегульовуються главою 16 Бюджетного Кодексу України. Крім того міжнародно-правовими актами також передбачено питання такого вирівнювання, зокрема ст. 9 Європейської хартії місцевого самоврядування [2] передбачено необхідність захисту фінансово слабших органів місцевого самоврядування застосуванням процедур фінансового вирівнювання, що дають можливість усунути наслідки нерівномірного розподілу джерел фінансування цих органів та їх видатків. Заходи бюджетного вирівнювання не повинні обмежувати самостійність органів місцевого самоврядування у вирішенні завдань і функцій, покладених на них. Хартією також передбачено необхідність узгодження порядку виділення перерозподілених коштів з органами місцевого самоврядування. Надані місцевим органам трансферти за можливості не повинні призначатися для фінансування конкретних програм і не повинні впливати на проведення органами місцевого самоврядування незалежної політики в межах їх повноважень.

При реформуванні законодавства про місцеві бюджети необхідно враховувати позитивний світовий досвід, але з урахуванням українських реалій. При цьому потрібно брати до уваги, що у кожній державі формується той механізм бюджетного вирівнювання, застосування якого вважається доцільнішим та ефективнішим у відповідних умовах. Позитивним уявляється врахування Рекомендацій щодо вирівнювання фінансових ресурсів органів місцевої влади [3], якими запропоновано країнам – членам Ради Європи у здійсненні фінансового вирівнювання дотримуватись принципів, найбільш актуальними серед яких для України на сьогодення є:

- принцип стимулювання, який полягає в тому, що фінансове вирівнювання має сприяти наданню на різних територіях, подібних за якістю та асортиментом суспільних послуг;

- принцип повноти критеріїв, який полягає в тому, щоб при оцінці видаткових потреб потрібно враховувати усі основні чинники, що зумовлюють відмінності у видатках, зокрема демографічні, географічні, соціальні та економічні;

- принцип ефективності, який полягає в тому, що обсяги видатків, які враховуються при визначенні трансфертів, не повинні враховувати ступеня ефективності використання ресурсів;

- принцип обґрунтованості, який полягає в тому, що при визначенні обсягу видатків окремі чинники, що визначають їх обсяг, мають враховуватися тією мірою, якою вони впливають на вартість бюджетних послуг;

- принцип солідарності, який полягає в тому, якщо податковий потенціал різних адміністративно-територіальних одиниць суттєво відрізняється і фінансове вирівнювання потребує значних трансфертів з державного бюджету, то доцільно застосовувати перерозподіл доходів між краще та гірше забезпеченими такими одиницями;

- принцип збалансованості цілей, що означає, з одного боку, фінансове вирівнювання має стимулювати відповідальність органів місцевого самоврядування та спонукати їх до підвищення ефективності надання бюджетних послуг, а з іншого, - попереджати виникнення небажаних стимулів для відповідних органів місцевого самоврядування.

Уявляється, що втілення цих принципів та їх розвиток у бюджетному законодавстві України дасть змогу покращити стан місцевих бюджетів та забезпечити їх бюджетоспроможність.

1. 
   Місцеві фінанси : підручник / [Кириленко О.П., Квасовский О.Р., Лучка А.В., Малиняк Б.С. та ін] ; за ред. О.П. Кириленко. – К. : Знання, 2006. – 677с.
   
2. 
   Європейська хартія місцевого самоврядування – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_036
   
3. 
   Recommendation No. R(91) 4 of the Committee of Ministers to Member States “On the Equalization of Resources Local Authorities”: adopted by the Committee of Ministers on 22 March 1991 at the 455th meeting of the Ministers’ Deputies / Council of Europe, 1991 – [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://wcd.coe.int/com.instranet.InstraServlet?command=com.instranet.CmdBlobGet&InstranetImage=571825&SecMode=1&DocId=596324&Usage=2
   

Становлення України як демократичної, соціально-орієнтованої, правової держави, входження її у Європейські та Світові співтовариства ставить одним із першочергових завдань проведення правової реформи, яка б передбачала, зокрема, приведення національного законодавства у відповідність до норм та вимог міжнародного права. Зближення правових систем зумовлює розроблення теорії щодо реалізації Стратегії інтеграції України у Світове співтовариство, вимагає переосмислення положень міжнародного права шляхом синтезування ідей відповідних правових напрямків. Перспективи розвитку вітчизняної банківської системи в сучасних умовах обумовлюються не лише рівнем українського законодавства та якістю правової системи, але великою мірою повнотою врахування вимог і норм міжнародно-правових інституцій, і в першу чергу Європейського Союзу. «Адаптація законодавства» на тлі іншої термінології, що також вживається в контексті врахування «іноземного» законодавства, фактично є практикою пристосування до правового «поля» відповідних міжнародних державних, зокрема країн Європейського Союзу законодавства України. Наразі йдеться про систему фінансово-правових засад, завдяки яким узгоджуються ключові принципи та законодавчі норми щодо загальних правил функціонування та розвитку банківської сфери в Україні.

В сучасних умовах розвитку світового ринку фінансових послуг з характерною для нього високою мобільністю коштів та швидким розвитком технологій платіжних операцій, засоби для відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом, а також їх анонімного захисту в деяких країнах чи на певних територіях роблять фінансову злочинність транснаціональною. Одним із напрямів, що сприяють боротьбі з такими негативними тенденціями є своєчасне і повне отримання інформації, яку прийнято відносити до банківської таємниці. Як наслідок, останнім часом зберігається загальносвітова тенденція до законодавчого обмеження недоторканості банківської інформації. Банківська таємниця в багатьох розвинених країнах, як Америки, так і Європи, стає все більш прозорою. В Конвенції Ради Європи про відмивання, виявлення, вилучення та конфіскацію доходів від злочинної діяльності та фінансування тероризму, яка була прийнята на міністерській конференції Ради Європи 16 травня 2005 р. у Варшаві (Польща), розділ 2 глави III присвячений підрозділам фінансової розвідки (ПФР) та попереджувальним заходам. Відповідно до цієї Конвенції кожна Сторона вживає необхідних заходів для створення ПФР та забезпечення йому оперативного доступу до фінансової, адміністративної та правоохоронної інформації, яка потрібна для належного виконання його функцій, включаючи аналіз повідомлень про підозрілі операції. До глави IV, присвяченої міжнародному співробітництву, включені статті, що регулюють взаємне виконання запитів про надання інформації щодо банківських рахунків (стаття 17) та банківських операцій (стаття 18), а також про моніторинг банківських операцій (стаття 19). В свою чергу, з метою захисту прав та законних інтересів механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та забезпечення
формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної інформації, що дає змогу правоохоронним органам України та іноземних держав виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов'язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями, був прийнятий Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню терроризму» від 28.11.2002 № 249-IV. Відповідно в 2006 році Україна ратифікувала вищезгадану Конвенцію з заявами і застереженнями Законом N 54-V ( 54-16 ) від 31.07.2006. Таким чином, з метою координації дій в даній сфері, Україна взяла на себе зобов’язання, щодо сприяння діяльності ПФР, шляхом надання банками необхідної інформації.

Проблема співвідношення норм міжнародного права й національного банківського законодавства в галузі протидії легалізації злочинних доходів повинна вирішуватися на підставі принципів міжнародного права. Досвід розвинутих країн у протидії легалізації цих доходів повинен використовуватися Україною з урахуванням особливостей побудови державного устрою, фінансової, податкової та банківської системи, глибини розвитку та динамізму законодавства, розгалуженості правоохоронних органів та громадянської активності суспільства.

У Європейському Союзі провадиться активна робота по створенню Єдиної бази даних нормативних документів цього Союзу в банківській і фінансових сферах, координації банківського законо­давства країн-членів Європейського Союзу. Слід відзначити, що Украї­на також співпрацює з Європейським Союзом у банківській сфері, про що свідчать укладені угоди про партнерство з ЄС, ме­тою яких є адаптація банківського законодавства України до єв­ропейських стандартів. При цьому, гармонізація систем національного і європейського права не може здійснюватися механічним перенесенням норм та стандартів у національну систему права, в ході інтеграційних процесів потрібно враховувати національні особливості. Вона має здійснюватися шляхом добровільної відмови держави від своїх повноважень. Потрібно враховувати таку особливість банківської діяльності, а в першу чергу це стосується банківської інформації та інформаційних процесів, як прагнення до уніфікації та стандартизації. Серед основних чинників гармонізації банківського законодавства повинна стати уніфікація банківської термінології, без якої неможливо досягти відповідності та узгодженості у правовій сфері.
Окремі аспекти міжнародно-правового регулювання праці

Усікова О.В., аспірант кафедри права СумДУ

Науковий керівник – Бурбика М.М., д.ю.н., доц. кафедри права СумДУ

Для регулювання соціально-трудових відносин держава створює систему законодавчої і нормотворчої діяльності. Вона охоплює такі напрямки, як зайнятість, соціальна політика, умови й охорона праці, тощо [9, c. 74].

У ст. 9 Конституції України зазначено, що діючі міжнародні договори, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України [5].

Міжнародно-правове регулювання праці ̶ це встановлена міжнародними договорами (актами) система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, які ратифікували міжнародні договори, використовують їх в національному законодавстві. Спеціалізованими суб`єктами міжнародно-правового регулювання праці є ООН та Міжнародна Організація Праці, а також до суб`єктів можна віднести різні об`єднання: Європейський Союз, Рада Європи [9, с. 75].

Деякі аспекти міжнародно-правового регулювання розглядались такими науковцями, як: І.Я. Кисельов, С.А. Іванов, Н.Б. Болотіна, В.В. Жернаков, Р.З. Лівшиц та іншими.

Як зазначає І.Я. Кисельов, у трудовому праві багатьох країн з’явилися зовнішні запозичення на підставі трансплантації фрагментів або навіть цілих інститутів права іноземних держав, імплементації у національне право міжнародних конвенцій [4, с. 7].

Вважається, що сучасне розуміння міжнародно-правового регулювання праці сформував С.А. Іванов, який вважав його різновидом міжнародного захисту прав людини та називав інститутом сучасного міжнародного права [3, с. 59].

На думку Н. Б. Болотіной, міжнародно-правове регулювання праці становить собою регламентацію за допомогою міжнародних угод відносин щодо застосування національної праці, поліпшення її умов, охорони праці, захисту індивідуальних і колективних інтересів працівників, і окреслює галузь міжнародного права – міжнародне трудове право [1, с.149].

На сьогоднішній день Міжнародна Організація Праці (МОП) ̶ є однією із спеціалізованих установ ООН, яка ухвалила 189 конвенцій та 202 рекомендації. Метою діяльності МОП є поліпшення умов праці і життя через ухвалення конвенцій та рекомендацій, у яких встановлюються мінімальні норми щодо: заробітної плати; робочого часу; умов зайнятості; соціального забезпечення; тристоронньої співпраці; соціально-трудових відносин.

Практично всі напрямки, що складають основу трудових відносин, національне українське законодавство гарантує не менш широкі права громадянам ̶ суб'єктам трудових відносин, чим ті, котрі зафіксовані в актах міжнародного права.

Багато міжнародних правових актів лише декларують право трудящих на щорічну оплачувану відпустку. Наприклад, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (підписаний у Нью-Йорку 19 грудня 1966 р.) визнає право кожного на справедливі і сприятливі умови праці, включаючи, зокрема, оплачувану періодичну відпустку [6].

Європейська Соціальна Хартія (прийнята в Турині 18 жовтня 1961 р.) передбачає надання як мінімум двотижневої щорічної оплачуваної відпустки [2].

При цьому ст. 6 Закону України «Про відпустки» вказує наступне, що щорічну оплачувану відпустку для всіх найманих робітників незалежно від ступеня зайнятості і від того, чи є робота основною чи здійснюється за сумісництвом, тривалістю не менш 24-х робочих днів, що значно перевищує термін, визнаний міжнародними нормативними актами мінімальним [7].

Необхідно зазначити, що ряд положень українського національного законодавства, що регулює трудові відносини, тією чи іншою мірою не відповідає нормам міжнародного трудового права, дія яких поширюється на Україну. Наприклад, по виплатах заробітної плати в натуральній формі.

Стаття 4 Конвенції МОП № 95 «Про охорону заробітної плати» (прийнята в Женеві 1 липня 1949 p.), ратифікована Україною, проголошує:

Законодавство країни, колективні договори й арбітражні рішення можуть дозволити часткову виплату заробітної плати натурою в тих галузях промисловості чи професіях, де така виплата є звичайною чи бажаною; виплата заробітної плати у вигляді спиртних напоїв, у тих випадках, коли дозволяється часткова виплата заробітної плати у вигляді допомоги натурою, приймаються відповідні міри для забезпечення того, щоб:

а) подібного виду допомоги були придатними для особистого споживання працюючим чи його родиною і приносили йому відповідну користь;

б) така видача становила справедливу і розумну вартість.

Практика виплати заробітної плати в натуральній формі, тобто фактично тією продукцією, що виробляється на даному підприємстві, як і раніше, досить широко поширена в Україні [8, с. 78].

Отже можна зробити висновок, що існує необхідність вирішення питань, які виникають в сфері регулювання праці за допомогою застосування норм міжнародного права. Існує багато поглядів щодо визначення поняття міжнародно-правового регулювання праці, але вважаю доцільним зазначити наступне поняття «міжнародно-правового регулювання праці» – це застосування міжнародно-правових норм в сфері регулювання праці.

1. Болотіна Н.Б. Міжнародний аспект правового регулювання соціально-трудових відносин / Н.Б. Болотіна // Право України. ̶ 2001. – № 4. – с.149.

2. Європейська Соціальна Хартія: ратифікація від 14.09.2006 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_062.

3. Жернаков В.В. Міжнародний аспект правового регулювання соціально-трудових відносин / В.В. Жернаков // Право України. – 2001. – № 4. – с. 59.

4. Кисельов І.Я. Порівняльне та міжнародне трудове право: Підруч. для вузів / І.Я. Кисельов. – М., 1999. – 362 с.

5. Конституція України: за станом на 12.04.2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

6. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права: ратифікація від 19.10.1973 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_042.

7. Про відпустки: Закон України: станом на 09.12.2012 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80.

8. Трудове право України: Навч. посіб.\ За заг. ред. Теліпко В. Е.: – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 456 с.

9. Трудове право України: підручник / Ред. Н.Б. Болотіна, Г.І. Чанишева. – К.: «Знання», 2001. – 564 с.