Окремі питання про імідж і статус суддів

Динамічні перетворення в політичному та соціально-культурному середовищах, що сьогодні перебувають в Україні, масова переоцінка цінностей, зменшення довіри населення до влади, в тому числі і судової та підвищення соціальної напруги – все це спонукає перегляду існуючих стереотипів на процес формування іміджу органів судової влади в цілому і суддів окремо. Адже саме від іміджу цих владних інспекцій залежить підвищення рівня ефективної діяльності органів судової влади. Крім того імідж інституту судової влади і суддів, який сприймається і запам’ятовується населенням може сприяти пом’якшенню протиріч між уявою населення про інститут і його реальним станом.

Поняття «імідж» з кожним роком набуває все більш широкого розповсюдження і використання в самих різних галузях знань та сферах діяльності. Категорія «імідж» сміливо увійшла до понятійного апарату таких наук як юриспруденція, філософія, політологія та інші. За своїм обсягом і змістом вона стала міждисциплінарною, зазнавала все нової і нової інтерпретації, враховуючи особливості тих наук, в межах яких досліджується ця категорія. Крім того беручи до уваги цілі та завдання, які ставлять у дослідженнях певні науковці, згідно з якими і відбувається трактування такого неоднозначного поняття як імідж.

Як зазначає А.Б. Демченко, спільним для науковців є те, що імідж, з одного боку, виступає як засіб психологічного впливу на індивідуальну, трудову і масову свідомість, а з іншого, як психічний образ або соціально-психологічний стереотип [1].

Імідж як універсальна категорія може бути може бути застосований до будь-якого об’єкту, що стає предметом соціального пізнання: до людини (персональний імідж), організації (корпоративний імідж), професії (імідж юриста), освіти (імідж випускника університету) і т.д. Позитивний імідж сьогодні є надзвичайно важливий, часто вирішальним фактором у забезпеченні ефективної життєдіяльності суб’єктів, як окремих індивідів, так і організацій.

Кожен вид професійної діяльності має свої етичні норми і принципи, відповідно до яких працівники, які виконують однакові або близькі за своєю суттю професійні обов’язки, об’єднуються у визначені соціальні групи, колективи для досягнення певної мети: виробляють специфічні традиції, підтримують імідж і корпоративні інтереси групи, колективу, організації. Професія прокурора, слідчого, судді носить державний характер, тому їх діяльність повинна відповідати моральним нормам. Особливо судді повинні мати таку якість, як почуття відповідальності, справедливості, гуманізму, тому що їх професійна діяльність чітко врегульована законом.

Діяльність суду зачіпає інтереси багатьох громадян у сфері вирішення їх соціальних і між особистих конфліктів, тому проблеми моральності завжди супроводжують працівників юридичної професії, особливо суддів. Кожен суддя повинен поважати незалежність і честь судової влади і уникати компрометуючих його посаду обставин. Справедливий і непідкупний суд – важлива основа демократичної і правової держави.

В літературі [2, с. 3] описується один казус, що стався за часів Фрідріха Великого, приблизно перед семирічною війною. Королю заважав і докучав млин, що розташувався поруч і належав селянинові. Він пригрозив цьому селянинові конфіскувати цей млин, на що той відповів: «Але в Прусії ще є суд!» Причому, тут важлива не сама емпірія, а те, що селянин природно й інстинктивно так думає. «Але в Прусії ще є суд», є до кого звернутися, подати в суд, на уряд, на короля. Фрідріх Великий, розповідається далі, дуже збентежився. У результаті він звелів на фронтоні своєї резиденції викарбувати ці слова селянина: «У Прусії ще є суд». І за словами очевидців, цей напис ще у 1933 році зберігався у цілковитій незмінності. З часів Фрідріха Великого минуло понад 200 років, однак те, що сталося, для нас незбагненно й сьогодні.

Відомо, що за радянських часів в умовах функціонування командно-адміністративної системи суд був її складовою. Відповідно до цього вищою силою в суспільстві було не право, не закон, а вказівки партійного керівництва. Як результат цього панувала певна нерівність. Судова влада розглядалася як однин з об’єктів державного керівництва партії. Щодо пересічних громадян, то тут суд в кримінальному судочинстві виступав як орган боротьби із злочинністю, а в цивільному – вирішував обмежене коло питань. Зокрема, розглядав майнові та ще деякі справи, трудові та інші конфлікти. Будь-які претензії до державних органів, їх посадових осіб розглядалися виключно в порядку підлеглості, тобто посадовими особами державного органу вищого рівня. Ось чому громадяни нашої країни не вірили в суд. Як зазначають В.Ф. Бойко, В.О. Євдокимов, О.Х .Юхдашев, люди вірили у могутність реальної партійної влади, відповідно до того, як складалася реальна розстановка сил. Коли під час перебудови ситуація змінилася, КПРС перестала існувати, люди продовжували звертатися куди завгодно – до Президента країни, народних депутатів, навіть до криміналітету, різного роду «криш», але не до суду. По-перше, складно перебороти ментальність людини – адже за довгі роки панування радянської влади в людей сформувалося стійке уявлення про їх безпорядність перед державним монстром. По-друге, вони не навчилися відстоювати свої інтереси, права взагалі і саме цивілізованим шляхом – через суд, зокрема [2, с. 4].

З прийняттям 02.02.2002р. Закону України «Про судоустрій» на Верховний Суд України було покладено завдання забезпечення однакового застосування законів судами загальної юрисдикції.

Але значно більшу частину провини за неправосудні рішення мали взяти на себе судді. Тому потрібні, як це і передбачає Європейська Хартія про Закон «про статус суддів» (Лісабон, 10.02.1998р.), підвищення компетентності, неупередженості вже з боку суддів: « 1.5. Судді при виконанні своїх обов’язків повинні бути дослідними і поважними по відношенню до осіб, які звертаються до них, вони повинні піклуватися про підвищення високого рівня компетентності, необхідного для вирішення справ в кожному випадку, тому що від рішень суддів залежить гарантія прав особистості» [2, с. 243].

Тобто, незалежність суддів – це необхідна, але не достатня передумова здійснення. Цим створюється лише його можливість (може). Другою необхідною умовою є бажання самих суддів вершити правосуддя (хоче). Потрібно створити такі умови, в яких вони могли б діяти тільки у такий спосіб і ніяк інакше. Це є важливою проблемою сьогодення.

На наш погляд, питання формування професійного іміджу суддів можна розглядати в трьох аспектах: по-перше, що собою представляє імідж самого судді, по-друге, які елементи його формують і, по-третє, які передумови для формування професійного іміджу існують З питань, які стосуються іміджу судді, повинні братися до уваги: зовнішній вигляд судді (манера спілкування, міміка, стиль одягу); володіння мистецтвом усної і письмової мови, тобто грамотне висловлювання своїх думок; знання законодавства, уміння та бажання його застосовувати при розгляді конкретних справ; дотримання правил ділового етикету і норм етики судді.

По поведінці судді суспільство формує своє уявлення про судову владу. Одним із пріоритетів іміджу судді є підвищення рівня правової культури. Правова культура – це система, яка розвиває правові цінності (правосвідомість, правова наука, законодавство, правопорядок, правова діяльність), створених і створюваних під час розвитку суспільства, увібравши в себе передові досягнення юридичної культури, мистецтва людства. Це якісний стан і особистості, і суспільства, і правової системи. До правової культури відносяться процеси і явища, які відображають сутність української правової держави і громадянського суспільства, її основні устої і принципи.

У ст. 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010р. зазначено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Як зазначав П. Пилипчук – незалежність суддів при здійсненні правосуддя і підкорення їх тільки закону – це не система пільг для суддів, це вимога суспільства, це найбільш значуща гарантія незалежної захищеності людини та її прав [3].

З нашої точки зору, причинами, які негативно впливають на імідж судової влади в цілому і суддів зокрема, є неупередженість засобів масової інформації про діяльність органів правосуддя, одностороннє, необ’єктивне відображення фактів, які характеризують діяльність судів.

На якість діяльності суду і формування його позитивного іміджу впливає навіть своєчасне надання приміщень з урахуванням необхідних вимог. Засідання суду повинно проходити в офіційній обстановці, в спеціально обладнаних залах. При цьому слід забезпечувати можливість вільного доступу в зали судового засідання всіх зацікавлених осіб, в тому числі представників засобів масової інформації.

Для того, щоб здійснювати правосуддя відповідно до чинного законодавства та етичним вимогам, суддя повинен знати процесуальні особливості проведення судового засідання: судове засідання розпочинається завжди в призначений час, не допускається запізнення навіть на декілька хвилин. Як зазначає О. Марков, відвідувачі не повинні годинами очікувати в коридорах або багаторазово приходити в суд по одному і тому самому питанню, необхідно привчити секретаря, що до початку процесу всі учасники знаходилися в залі і судове засідання завжди розпочиналося зі слів: «Встати, суд іде!». Неприйнятними є жарти на чиюсь адресу, розмови та репліки, які не відносяться до справи [4, с. 86].

Сьогодні особливу складність становить правильна побудова взаємовідносин судді з прокурорами і адвокатами. Необхідно виходити з того, що представники цих професій мають прямо протилежний інтерес і це визначає їх позицію, поведінку, оцінку того, що відбувається у суді.

Однією із умов підвищення якості судової системи є інформатизація і комп’ютеризація всіх судів, а саме впровадження передових технологій: системи електронного правосуддя, автоматичного розподілу справ, відеозапису судового процесу тощо.

Вимоги моралі в юридичній професії визначають поведінку людей, як у сфері службової діяльності, так і поза їх межами. Високі моральні якості суддя повинен підтримувати у процесі повсякденного життя, що сприяє якісному становленню особистості, самовихованню. У будь-яких випадках, позаслужбова діяльність не повинна викликати сумнівів в його об’єктивності, справедливості, непідкупності.

Підсумовуючи вищевикладене, слід зазначити, що професіоналізм судді – це сукупність знань, інтелекту, культури, морально-психологічних якостей, які необхідні йому для повноцінного виконання посадових обов’язків; це вміння не створювати своїми діями конфлікту, бути витриманим, обмежувати себе навіть в простих життєвих ситуаціях.

Ця професія відноситься до однієї з найважчих для людини як для особистості, тому що суддя як правило знаходиться між конфліктуючими сторонами і в багатьох випадках приймає рішення на користь однієї із них, якщо це цивільний процес, а часто бувають незадоволеними обидві сторони, особливо в кримінальному процесі.

Перераховані вище та інші заходи, на нашу думку, повинні сприяти якісному покращенню рівня судового захисту прав і свобод громадян і юридичних осіб та формування позитивного професійного іміджу судової влади України в цілому і зокрема – суддів.

1. 
   Немченко А.Б. Наукові аспекти поняття «імідж»[Електронний ресурс]. Режим доступу: intkonf.org./ktehnn-dots-nemchnko-ab-stud-mazheyka-vo-naukovi-asptkti-ponyattya-imi.
   
2. 
   Бойко В.Ф. Право людини на правосуддя(судове право України). Навч. посібник. / В.Ф. Бойко, В.О. Євдокимов, О.Х. Юлдашев. – К.: «Варта» МАУП, 2003.- 256 с.
   
3. 
   Пилипчук П. Виступ на IX з’їзді суддів України 13 листопада 2008р. [Електронний ресурс]: Режим доступу:www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/o/BBF378EDYFC54914 C225750800522509
   
4. 
   Марков О. Нравственные начала судейской профессии (опыт и размышления). / О. Марков. –Российская юстиция, Консультант Плюс, - № 19. – с. 86-90.
   

Захист прав людини і громадянина в правовій державі неможливо без належного функціонування судової влади. Одним із важливих напрямків судово-правової реформи є впровадження в Україні суду присяжних.

У ч. 4 ст. 124, ч. 1 ст. 127 Конституції України проголошено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через на­родних засідателів і присяжних [1]. Окремі питання цієї проблематики розглядали такі науковці, як В.Д. Бринцев, А.Б. Войнарович, С.О. Іваницький, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, П.І. Репешко, В.І. Шишкін, Н.С. Юзікова тощо.

13 квітня 2012р. Верховна Рада України прийняла новий Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК) [2]. У параграфі 2 гл. 30 цього Кодексу йдеться про провадження в суді присяжних. Отже актуальним для розгляду є питання про врегулювання у КПК порядку кримінального провадження в суді присяжних.

Участь присяжних у кримінальному судочинстві є визнаною необхідністю, оскільки відповідно до ст. 5 Конституції України народ є єдиним джерелом влади в Україні і здійснює свою владу безпосе­редньо через органи державної влади, однією з гілок якої є судова влада [4, с. 119].

У ст. 383 КПК визначено, що кримінальне провадження судом присяжних здійснюється відповідно до загальних правил цього Кодексу з особливостями, встановленими параграфом 2 гл. 30 КПК. Суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої інстанції. Усі питання, пов'язані з судовим розглядом, крім питан­ня, передбаченого ч. 3 ст. 331 цього Кодексу, судді і присяжні вирішують спільно.

Про роз'яснення права на суд присяжних йдеться у ст. 384 КПК. Прокурор, суд зобов'язані роз'яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального про­вадження стосовно нього судом присяжних. Письмове роз'яснення прокурора обвинуваченому про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду. Обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, під час підготовчого судового засідання має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних.

Порядок виклику присяжних регулюється ст. 385 КПК. Після призначення судового розгляду судом присяжних головуючий дає секретарю судового засідання розпорядження про виклик присяжних у кількості семи осіб, які визначаються автоматизованою системою документообігу з числа осіб, які внесені до списку присяжних. Письмовий виклик має бути вручений під розписку не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. У виклику зазначаються день, час і місце проведення судового засідання, права та обов'язки присяжного, перелік вимог до присяжних, а також підстави для увільнення їх від виконання обов'язків, припис про явку, а також обов'язок присяжного (чи іншої особи, яка одержала ви­клик для передачі його присяжному) невідкладно повідомити суд про причини неможливості явки. На підставі письмового виклику роботодавець зобов'язаний звільнити присяжного від роботи на час виконання ним обов'язків зі здійснення правосуддя.

Громадяни, які внесені до списку присяжних і можуть бути викликані до суду як присяжні, визначаються згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» [3]. Потрібно зазначити, що Законом від 13квітня2012р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» до гл. 3 Закону «Про судоустрій і статус суддів» внесені суттєві доповнення щодо статусу присяжного, списку присяжних, вимог до присяжного, підстав і порядку увільнення від виконання обов'язків присяжного, залучення присяжних до виконання обов'язків у суді, гарантій прав присяжних.

Права присяжного визначені у ч. 1 ст. 386 КПК. Присяжний має право: брати участь у дослідженні всіх відомостей та доказів у судовому засіданні; робити нотатки під час судового засідання; з дозволу головуючого ставити запитання обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експертам, іншим особам, які допитуються; просити головуючого роз'яснити норми закону, що підлягають застосуван­ню під час вирішення питань, юридичні терміни і поняття, зміст оголошених у судовому засіданні документів, ознаки злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа.

Про обов'язки присяжного йде мова у ч. 2 ст. 386 КПК. Присяжний зобов'язаний: правдиво відповісти на запитання головуючо­го і учасників судового провадження щодо можливих перешкод, передбачених цим Кодексом або законом, для його участі в судовому розгляді, його стосунків з особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, що підлягає розгляду, та поінформованості про його обставини, а також на вимогу головуючого подати необхідну інформацію про себе; додержуватися порядку в судовому засіданні і виконувати розпорядження головуючого; не відлучатися із залу судового засідання під час судового розгляду; не спілкуватися без дозволу головуючого з особами, що не входять до складу суду, стосовно суті кримінального провадження; не розголошувати відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і стали відомі присяжному у зв'язку з виконанням його обов'язків.

Порядок усунення присяжного встановлений ст. 390 КПК. При­сяжний може бути усунутий від подальшої участі в судовому роз­гляді кримінального провадження у таких випадках: 1) у разі не­виконання присяжним обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 386 цього Кодексу; 2) за наявності обґрунтованих підстав вважати, що присяжний у результаті незаконного впливу втратив неупередженість, необхідну для вирішення питань кримінального провадження відповідно до закону.

Інститут суду присяжних забезпечує більш надійний захист основних прав, свобод і законних інтересів обвинуваченого від незаконного і необґрунтованого засудження. При цьому участь присяжних у розгляді справ про тяжкі та особливо тяжкі злочини зменшить ступінь ймовірності висунення незаконного та необґрунтованого обвинувачення, що в свою чергу сприятиме постановленню правосудного рішення.

Запровадження суду присяжних має такі переваги: забезпечення змагальності судового процесу, посилення ролі захисника в процесі, підвищення професійного рівня сторін під час розгляду справи в суді [5, с. 733].

Таким чином, українське суспільство має пристосуватися до запровадження суду при­сяжних, як до нового інституту судочинства, повноцінне функціонування якого потребує певного часу, значних коштів для належного рівня оплати витрат на виконання громадянами їх обов'язку, облаштування залів судових засідань та кімнат для присяжних. І найголовніше, потрібно, щоб у людей сформувалась внутрішня готовність бути присяжними.

На підставі проведеного дослідження можна запропонувати такі висновки:

1. Інститут присяжних, запропонований новим КПК України, потребує вдосконалення шляхом розширення його повноважень та гарантій їх реалізації з метою забезпечення безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя.

2. При здійсненні правосуддя повинна бути забезпечена організаційна відокремленість та незалежність колегії присяжних від професійних суддів.

3. Перспективним є подальше наукове дослідження питань, пов'язаних з розробкою дієвих механізмів розширення повноважень присяжних при провадженні в суді першої інстанції, оскільки це посилить гарантії захисту прав, свобод та законних інтересів осіб у вітчизняному кримінальному судочинстві.

Література:

1. Конституція України від 28 черв. 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. — № 30. — ст. 141.

2. Кримінальний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України від 13.04.2012. – № 4651-VI . – ст. 254 .

3. Про судоустрій та статус суддів: Закон України від 07.07.2010 р., №2453 VI [Електронний ресурс].- Режим доступу: http:// zakon2. rada.gov. ua/ laws/ show/2453-l 7/ page2.

4. Репешко П.І. До питання реалізації принципу участі народу у здійсненні пра­восуддя / П.І. Репешко // Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи : матеріали наук.-практ. конф. 18-19 квіт. 2002 р. - X.: Юрінком Інтер, 2002, - с. 119-122.

5. Теремецький В.І. Особливості впровадження суду присяжних за новим Кримінально-процесуальним кодексом України/ В.І. Теремецький // Форум права. – 2012. – № 3. – с. 728–735 .

Однією з актуальних проблем сьогодення в Україні є становлення інституту суду присяжних. Це викликано проведенням судово-правової реформи яка направлена на ліквідацію прогалин та недоліків у системі судової влади та судочинства, можливість функціонування вищевказаного інституту була передбачена законодавством України ще до введення цієї реформи,так згідно статті 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, але на практиці використання суду присяжних не проводилося, до вступу в дію нового КПК. Отже функціонування суду присяжних потребує наукового аналізу в руслі діючої системи судочинства, а також визначення переваг та недоліків цього правового інституту.

Взагалі інститут суду присяжних має багатовікову історію функціонування на український землях. Вже у XV ст. Судебником, прийнятим Іваном ІІІ спільно з Боярською Думою було передбачено діяльність осіб вже схожих по своїй діяльності на присяжних, вони називалися «кращими людьми [3, с. 274-278]. У класичному вигляді суд присяжних було введено у дію судовою реформою 1864 р., це стало впевненим кроком до демократизації тогочасної Росії і як наслідок підконтрольної їй України. Але на сьогоднішній день суд присяжних функціонує в Україні далеко не у класичному його вигляді.

У класичному вигляді суд присяжних складався із дванадцяти присяжних. Їхня діяльність зводилася до надання відповідей на ряд важливих запитань, а саме, щодо злочинності діяння, вини обвинувачуваного та умислу в його діянні. Тобто, вони виносили вердикт, у якому вони по суті давали відповіді на ці запитання, а суддя вже потім, у разі згоди з ним виносив вирок. У разі незгоди з засідателями суддя міг направити справи на розгляд окремої справи вже у новому складі присяжних.

На сьогоднішній день діючим законодавством передбачено функціонування даного інституту у складі трьох присяжних та двох професійних суддів. Інститут суду присяжних має діяти в Україні, з цим твердженням погоджується 80% мешканців Тернопільської та Івано-Франківської області, ці дані були отримані внаслідок соціологічного опитування населення даних областей, серед респондентів переважну більшість складали студенти вищих юридичних навчальних закладів та працівники правоохоронних органів.

Введення цього інституту є доцільним через те , що суд присяжних застосовується у судочинстві більшості демократичних держав; створення суду присяжних викликано вимогами міжнародного права та недосконалістю системи судочинства України. Зокрема, Л. Коваленко та О. Майстренко зазначають, що правосуддя нашої країни стане більш справедливим тільки тоді, коли декілька осіб, які зустрінуться вперше лише у складі колегії присяжних та які мають незалежне життєве судження, застосують його при вирішенні питань про винність чи невинуватість обвинуваченого. Реалізувати своєрідні «домовленості» з присяжними буде досить складно за декілька годин, до судового засідання [1  с. 15-16].

Введення у дію інституту суду присяжних на території України має ряд переваг. Насамперед можливість приборкання корупційних сил у системі судочинства. Нажаль, факт прояву корупції в судах настільки значний, що про це відомо навіть дітям і вже у молодого покоління формуються стереотипи, про те, що український суд – «куплений». Задля недопустимості розвитку і закріплення таких стереотипів слід ліквідувати факт корупції і пробудити правову свідомість громадян, треба надати українському суспільству можливість прийняття участі у здійсненні правосуддя , щоб ті самі чинили дійсно справедливий суд і в них уже не виникало сумнівів щодо вироків призначених суддями. Цією можливістю і стало введення у дії інституту суду присяжних, через який народ безпосередньо може приймати участь у судовому процесі та у вирішенні доленосних питань підсудних.

Ще однією перевагою запровадження діяльності суду присяжних є необхідність обвинувачувачам та захисникам оволодіти ораторським мистецтвом. З метою переконання присяжних обидві сторони матимуть надати факти стосовно справи у доступному для слухачів вигляді та переконати їх у винності чи невинності підсудного. Таким чином значний відсоток вирішення справ буде залежати саме від ораторського мистецтва захисника чи обвинувачувача, в результаті даний вид мистецтва буде розвиватися до належного рівня і простих знань правових норм не вистачить для переконання присяжних, буде розвиватися мистецтво аргументації під час якого факти стосовно справи будуть досліджуватися більш ретельно під час судового процесу.

Серед недоліків, перш за, все слід зауважити необхідність значного фінансування діяльності інституту суду присяжних. На думку науковців відсоток справ, який буде розглядатися за участі присяжних засідателів не буде перевищувати 0,5 % від усіх справ, а фінансування на утримання інституту вимагатимуть подвоєння максимального бюджету судів [2]. Задля того, щоб присяжний прийняв участь у судовому засіданні треба повідомити його про це персонально, цей акт проводиться у вигляді вручення даній особі письмового виклику під розписку, а для доставки цього виклику до кожного присяжного потрібні затрати, до цього ж всі витрати на пересування, зв’язані з потраплянням даної особи до суду, харчування, проживання її покриваються за кошти державного бюджету, а це досить значні кошти.

Іншим недоліком є саме критерії відбору присяжних. Мабуть найголовнішим недоліком, як на мене, є те що наявність базової юридичної освіти у такої особи не є обов’язковою, тобто чинити правосуддя має право особа, яка взагалі не має поняття про юриспруденцію і в результаті, який же вердикт зможе поставити така особа? Суддя Саратовського обласного суду Російської Федерації, де суд присяжних функціонує в більшій мірі, ніж в Україні , О. Друзін стверджує , що щорічно 35-40% вироків , які виносять суди присяжних, визнаються незаконними і скасовуються Верховним судом [2, с. 3-12]. Ще однією проблемою процесуального та технічного порядку є те, як саме уникнути у списку присяжних осіб, які душевно хворі, але не визнані судом не дієздатними, алкоголіків та наркоманів, які не визнані обмежено дієздатними. Тож слід дослідити та вдосконалити критерії відбору цих осіб задля уникнення допуску таких їх до чинення правосуддя в Україні [3, с. 7].

Незважаючи на ряд недоліків інституту суду присяжних на нашу думку, він має бути в Україні, в результаті чого система судочинства України буде покращена і виведена на належний рівень функціонування. Крім того, запровадження суду присяжних дає можливість чинити значний опір проявам корупції в судах та поверне довіру населення до судової системи України.