Сутність та переваги медіації як захисту цивільних прав

Загальний контекст потужних державно-правових реформ в Україні зумовлює необхідність пошуку інноваційних підходів до розв’язання різноманітних питань, які є однаково значущими як для публічного, так і для приватного сектору життєдіяльності суспільства. Одним із таких питань є ефективне регулювання вирішення спорів і конфліктів у різних сферах суспільного життя. Традиційним способом розв’язання таких проблем був і залишається суд. Проте, вітчизняні науковці уважно вивчають існуючі за кордоном альтернативні способи та методи вирішення спорів. Зокрема, Рада Європи, віддаючи належне встановленню істини та справедливості у судовому порядку, підтримує ініціативи держав-членів стосовно вироблення та прийняття загальноєвропейських норм щодо запровадження альтернативних заходів, а саме – примирення, медіації та відновного правосуддя, для досягнення балансу інтересів сторін, що конфліктують. Вона сприяє розгортанню практики застосування медіації в європейських країнах, навіть там, де відсутні законодавчі норми щодо медіації (наприклад, в Україні), або де вони є дуже загальними.

Світовий досвід вказує на те, що медіація є майже універсальним засобом вирішення конфліктів, що застосовується у багатьох сферах, починаючи від сімейних суперечок, закінчуючи конфліктами за участі громади та міжнародних конфліктах.

Вбачається, що не існує «ідеальної» моделі медіації, або усталених схем та правил. Проте виділяються такі основні принципи, що її характеризують: добровільність, неупередженість, нейтральність, конфіденційність, гнучкість, прозорість та інформативність [3].

Серед переваг медіації окремо виділяється її спонукальний характер до добровільного виконання рішення, прийнятого при врегулюванні цивільноправового спору. Аргументується зазначена позиція наступним чином. Коли суд виносить рішення, навіть за умови примусового виконання, воно часто не виконується. Як пояснюють психологи, людина опирається будьяким примусовим заходам через свою природу. В той же час, коли людина бере активну участь у прийнятті та формулюванні рішення, ступінь опору значно зменшується, тобто людина добровільно виконує погоджене рішення. Кімберли К. Ковач, американський вчений та провідний спеціаліст у галузі медіації, вважає, що задоволення прийнятим рішенням пов’язано не тільки з результатом, а й з процесом переговорів, в яких людина бере участь.

Для ілюстрації переваг медіації можна привести декілька цифр: в США 95 % справ, що були направлені на медіацію не дійшли до судового розгляду; в Німеччині 90 % медіацій завершуються мировою угодою (для Нижньої Саксонії такий показник дорівнює 97 %); у Великобританії показник результативності медіації становить 9095 %; загальноєвропейський показник результативності медіації – 4080 %.

Це пов’язано з тим, що медіація має чисельні преваги порівняно з судовими процедурами та іншими засобами вирішення цивільноправових спорів.

Основною характеристикою медіації, її принциповою відмінністю від конфронтаційних за своєю суттю процедур, зокрема, судових, є простота, відсутність формалізму, гнучкість, а головне економія часу та коштів.

Медіація є примирною процедурою, яка передбачає обговорення правової проблеми, що сталася, без зайвого психологічного загострення. Завдяки присутності медіатора, який полегшує сторонам процес діалогу та скеровує їх на узгодження інтересів і віднаходження консенсусу, процесуальна змагальність переходить у співпрацю [2].

За результатами медіації сторони можуть укласти угоду, якій можна, за бажанням, надати юридичної сили (наприклад, засвідчивши її нотаріально). У випадку ж коли медіація проводилася після початку судового розгляду, сторони можуть укласти мирову угоду, що її затвердить суд.

Таким чином, медіація, маючи сильний потенціал, здатна вирішити проблеми, що стоять перед правовою системою України. Зокрема, розвантажити судову систему та покращити стан правового захисту громадян. Застосування медіації широко сприятиме демократизації суспільства та становленню верховенства права [1].

Література:

1. Кільдюшкіна О. О. Проблеми цивільного права та процесу /О.О. Кільдюшкіна // Матереріали науково-практичнох конференції, присвяченій пам'яті професора О. А. Пушкіна 22.05.10.

2. Електронний ресурс: http://legalweekly.com.ua/index.php?id=16061&sh ow=news&&newsid=122935

3. Електронний ресурс: http://pidruchniki.ws/12090810/psihologiya/media tsiya_sposib_vregulyuvannya_konfliktiv

За даними МВС України, статистка правопорушень, що були скоєні школярами за останні десять років свідчить, що кількість правопорушників у цій категорії збільшилась від 5653 до 7685 чоловік, тобто приріст за десять років складає 36%. Приріст злочинів, кваліфікованих як хуліганство, склав 4,3 %. У два з половиною рази збільшилась кількість умисних вбивств, у 2,3 - завдання тяжких тілесних ушкоджень. Кожен двадцятий учень вчинив злочин, мотивуючи його бажанням помсти; 12,9 % скоїли злочин під впливом інших співучасників [1].

Та ж статистика свідчить, що більшості правопорушень, скоєних школярами, передували незначні проступки, що не підлягають кримінальній відповідальності. Отже, відсоток правопорушень серед підлітків можна було б значно скоротити, якби в системі освіти і виховання існував ефективний механізм профілактики насильства серед школярів.

Наразі існує кілька освітніх програм, спрямованих на розвиток у школярів навичок вирішення конфліктів ненасильницьким шляхом. Одна з них - програма «Медіація однолітків».

У 2002 році Незалежне суспільство за освіту і права людини вивчило ситуацію з конфліктами в шкільному середовищі. Опитування серед 349 учнів з 10 міських і сільських шкіл показав, що 70% опитуваних мають в середньому один конфлікт за 1 – 3 дні. Близько 27% учнів вказали, що більшість конфліктів закінчуються насильством [2, с. 13].

Більшість опитаних вчителів вказали на те, що їх спроби втрутитися у вирішення конфліктів між учнями інколи можуть зайняти цілий урок, а часто трапляється, що неможливо провести урок із-за конфліктуючих учнів і буває необхідно спершу погасити конфлікт. Більш того, дуже часто втручання вчителя у вирішенні конфліктів між учнями спричиняє загострення конфлікту через те, що вчитель за інерцією вказує на вирішення конфлікту на свою думку, що часто буває неефективно.

Вже багато років в багатьох країнах у вирішенні конфліктів серед учнів застосовуються програми шкільної медіації. Передовою країною у вирішенні даних питань є Молдова, в якій медіація застосовується з першого класу.

Медіація конфліктів між учнями є комплексною програмою, яка вимагає прямої участі як учнів, так і вчителів. Медіація є процесом спілкування і переговорів між людьми, що знаходяться в конфлікті, і яка проходить під координацією і за допомогою особи, яка являється медіатором, проінструктованим як допомогти сторонам конфлікту самим дійти до обопільно погодженого рішення. Переговори і спілкування не відбуваються хаотично, а структуровано і поетапно.

Медіаційну допомогу можуть здійснювати практичний психолог, соціальний педагог, інші представники педагогічного колективу школи, а також «зовнішні» стосовно до школи спеціалісти - медіатори.

Програма «Медіація однолітків» також має на меті здійснення цілеспрямованої діяльності у профілактиці і швидкому реагуванні на конфліктні ситуації в шкільному середовищі, але вона передбачає залучення дітей - медіаторів до процесу вирішення учнівських конфліктів.

Роль медіатора - пояснити сторонам конфлікту на самому початку: що відбудеться (процес) і як відбудеться (правила). Під час процесу медіатор допомагає сторонам виявить і висловити існуючі проблеми, генерувати рішення і, в кінці прийти до єдиного рішення.

Шкільна медіація довела, що вирішення конфліктів між учнями за допомогою їх однолітків-медіаторів приводить до благополучного вирішення 7 з 10 конфліктів. У самостійному вирішенні конфліктів діти відвертіші і більше довіряють медіатору, чим в тих випадках, коли конфлікти вирішуються за участю вчителя.

Організація програми шкільної медіації включає:

1. Призначення дорослого координатора (один координатор на 100 учнів, якщо школа більш ніж 100 учнів, то призначаються декілька координаторів);

2. Створення комітету з впровадження медіації;

3. Організація рекламної кампанії і створення позитивного враження для медіації;

4. Навчання всіх учнів і вчителів конфліктології – найважливіший етап для вдалого впровадження програми медіації;

5. Вибір медіаторів (після проходження курсу навчання) включає дуже серйозний підхід. Потрібно вибирати самих відповідних для цієї ролі. Підготовка і навчання медіаторів повинно включати психолога, класного керівника, фахівця з конфліктів і конструктивного спілкування. По завершенню курсу підготовки, кожному медіатору видається сертифікат і, за можливості, спеціальний предмет (жилет, пов’язка, кепка тощо);

6. Представлення всій школі команди медіаторів і хороша реклама програми перед початком сесій по медіації;

7. Інформування батьків і співтовариства. Цей етап може початися із самого початку і продовжуватися у весь час реалізації програми.

8. Проведення сесій по медіації, продовження реклами, оцінка і моніторинг.

Медіація в школі має важливішу роль чим просто програма вирішення конфліктів. Діти, що пройшли через досвід медіації (особливо медіатори), розвивають дуже хороші навики не лише в подоланні конфліктів, але і в їх запобіганні. Учні, що вирішили свої конфлікти за допомогою своїх однолітків-медіаторів, після декількох вдалих дослідів міняють свої стосунки, стають більш мирними і конструктивними в обговоренні розбіжностей. У школах, де медіація сприймається серйозно і вважається нормою, спостерігається здоровіший клімат і дружніші стосунки між всіма учасниками учбового процесу.

Правила і вимоги по відношенню до медіатора[3]:

• Медіатор має бути неупередженим: не засуджувати сторони конфлікту, не ставати на чиюсь сторону, навіть якщо абсолютно ясно, що одна сторона права, а інша ні; коли медіатор відчуває, що він не зможе бути неупередженим з деяких причинах (у конфлікті одна із сторін є кращим другом, наприклад) він повинен відмовитися розглядати даний конфлікт і перенаправити його до іншого медіатора.

• Медіатор не є суддею, який вирішує, як потрібно вчинити: під час медіації часто у медіаторів виникає бажання порадити сторонам або вказати на правильне рішення - це абсолютно неприпустимо. Медіатор повинен тільки допомогти сторонам самим знайти рішення, вони повинні нести відповідальність за прийняте рішення і не повинні мати приводу когось звинувачувати у разі невдалого рішення.

• Медіатор не розповідає іншим, про що говорилося на медіації: суворе збереження конфіденційності. Лише якщо виявляється інформація про якийсь злочин або якусь загрозу, медіатор повинен негайно повідомити вчителя або адміністрацію школи.

Дані аргументи свідчать на користь впровадження медіації однолітків у навчальних закладах, а це безумовно позитивно впливатиме на загальну атмосферу стосунків у школі. Результатом реалізації програми є створення інституту посередництва - шкільної служби медіації однолітків,діяльність якої спрямована на вдосконалення системи міжособових взаємин, покращення психологічного клімату у шкільному колективі.

Література:

1. Медіація у школі // Інтернет-видання Прикарпаття «ПРАВДА.if.ua» [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://pravda.if.ua/news-6615.html

2. Коваль Роман, Горова Альона, Нікітчук Анна, Микитюк Оксана, Ліхоліт Юлія Шкільна служба розв’язання конфліктів: досвід упровадження // Посібник. – К.: Видавець Захаренко В.О. – 2009. – 168 с.

3. Медіація - школа толерантності // Інтернет-проект «innovations.com.ua [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://innovations.com.ua/ua/articles/13734/temp

Сімейна медіація є одним з найефективніших способів відновлення миру в родині або збереження нормальних взаємин при розлученні. Медіація – це метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту. На відміну від формального процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі – медіатор не приймає рішення за них [1] .

Основними принципами медіації є прояв поваги один до одного, уміння слухати й чути, обов’язкове дотримання конфіденційності – це можливість для учасників суперечки вийти з неї переможцем за відсутності переможених.

Відповідно сімейна медіація – це метод вирішення сімейних спорів.

По визначення британського коледжу медіації сімейна медіація – це процес, в якому незалежна третя сторона допомагає парам на межі розставання або розлучення поліпшити взаємодію один з одним і приймати прийнятні для обох сторін усвідомлені рішення з питань, пов'язаних з розлученням, дітьми, а також з фінансових або майнових питань [2].

У проекті закону України «Про медіацію» від 19.04.2012 № 10301-1 передбачено ст. 35 Особливості медіації у сімейних спорах : у разі відкриття судом першої інстанції провадження у справі про розірвання шлюбу медіація є обов'язковою, крім випадків, коли один із подружжя вчинив відносно іншого подружжя чи дитини кримінальне правопорушення [3].

Для кого існує сімейна медіація?

Сімейні конфлікти відрізняються тим, що приносять душевні страждання і біль. Емоції заважають людям зосередитися і вирішити, що ж робити далі.

Сімейна медіація враховує високу емоційність сімейних конфліктів і є дуже ефективною в різних заплутаних життєвих ситуаціях.

Ось тільки деякі з питань, які батьки обговорюють у процесі сімейної медіації та за якими шукають рішення, яке б влаштовувало обидві сторони:

• 
  обмін інформацією про стан здоров'я дитини, про процес її навчання;
  
• 
  про особливості спілкування батьків один з одним та кожного з батьків із дитиною;
  
• 
  щоденний розклад дитини і проведення свят, відпочинок на канікулах;
  
• 
  контакт з родичами розлучених батьків, спілкування з бабусями і дідусями, іншими родичами;
  
• 
  подарунки, одяг, кишенькові витрати, а також дисципліна, правила виховання і розпорядку [4].
  

Медіатор як нейтральний посередник не є зацікавлений в якомусь певному результаті конфлікту. Він зацікавлений в тому, щоб враховувалися інтереси кожного учасника процесу, і обов'язково - дітей. Тому рішення, знайдене в процесі сімейної медіації, задовольняє потреби всіх сторін конфлікту.

Медіація має ряд переваг над іншими способами вирішення конфліктів. Суд виносить ультимативне рішення на підставі знайомства з фактами і за допомогою чинного законодавства. Почуття, емоції учасників не приймаються до уваги. Судове рішення може не влаштовувати одну або обидві сторони конфлікту, тому вони надалі ухиляються від його виконання. Медіація ж спрямована не на пошук винного і його покарання, а на досягнення злагоди і вироблення спільної стратегії поведінки в нових умовах життя.

У чому відмінність сімейної медіації від психологічного консультування? Подружня пара, яка звертається до медіатора, як правило, не планує особистісних змін і не ставить за мету занурення в проблематику несвідомих життєвих сценаріїв, що було б характерно для психологічного консультування або психотерапії. З іншого боку конфліктуючі подружжя очікують, що медіатор, на відміну від судді, не буде прив'язаний до букви закону і зможе гнучко реагувати на потреби пари і враховувати їх реальні життєві умови.

Медіація є в першу чергу технологією, в основу якої лягли знання сучасної конфліктології та психології комунікації. Вона передбачає виконання сторонами послідовних кроків, що дозволяють перейти від протистояння до співпраці, від образ до пошуку взаємовигідних рішень [2] .

Початкова фаза або фаза відкриття. Медіатор знайомить пари з особливостями медіації, вислуховує позиції сторін і їх очікування. Вже на цьому етапі розпочинається робота з конфліктом. Наприклад, один з подружжя може не довіряти іншому і підозрювати в маніпулюванні, проявляються розбіжності в очікуваннях. Медіатор уважно стежить за цими проявами конфлікту і прояснює побоювання, що їх викликали. Він допомагає парі сформулювати і узгодити між собою запит на медіацію.

Прояснення проблеми та вирішення конфліктів. Після того як сторони досягли згоди в питаннях над якими їм доведеться працювати, медіатор пропонує кожній із сторін більш докладно описати суть конфлікту. На цьому етапі медіатор допомагає парі відокремити людину від проблеми і назвати незадоволені інтереси, які ховаються за непримиренними на перший погляд позиціями. При цьому використовуються різні техніки, такі як аналіз ескалації конфлікту, встановлення балансу сил, рефреймінг. У тих випадках, коли конфлікт зайшов занадто далеко і пара навіть не в змозі розмовляти один з одним, проводяться індивідуальні сесії з кожним з подружжя. Допомагаючи відійти від вимог і перейти до прямого висловлення своїх інтересів, медіатор створює умови для конструктивних переговорів.

Пошук альтернативних рішень. Медіатор не нав'язує парам свого рішення, навіть якщо воно здається йому очевидним. Подружжя самі повинні виробити власні рішення. Головний критерій - вони повинні влаштовувати обох партнерів і бути засновані на реальній оцінці. Однією з технік даного етапу є тестування реальності. Таким чином медіатор допомагає парі ще раз подумати про наслідки того чи іншого рішення. На цій стадії також можливе залучення дітей, які отримують можливість взяти участь у вирішенні власної долі. Перед цим важливо оцінити можливі ризики і бути впевненим, що діти не стануть свідками сварки між батьками.

Підписання угоди. Результатом будь медіації є підписання подружжям угоди, в якому детально описані всі подробиці, із зазначенням термінів і сум. Медіатор може призначити парі контрольну зустріч через якийсь час, щоб мати можливість ще раз обговорити прийняті угоди і в разі необхідності переглянути окремі пункти.

Література:

1. Про альтернативне вирішення спорів[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://ukrmediation.com.ua/ua/about_center/on_alternative_dispute_resolution/?&print=1

2. Богданов С., Еременко Г. Що таке сімейна медіація? / С. Богданов, Г. Еременко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrmediation. com.ua/ru/ useful_information/articles/?pid=1018

3. Про медіацію : проект закону України від 19.04.2012 № 10301-1 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/find:про + медіацію/JF7Y501A.html

4. Білик Т. Про сімейну медіацію / Т. Білик [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.metida.kiev.ua/ua/about_mediation/
Медіація як форма альтернативного вирішення спорів

Шулік І.В. студентка гр. Юм-21юридичного факультету СумДУ

Науковий керівник - Семенов В.М.,к. держ.упр.доцент кафедри права СумДУ

Конституція України гарантує кожній особі в державі право на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист свого права особа здійснює на власний розсуд, самостійно обираючи той чи інший засіб.3 Сучасні тенденції розвитку міжнародних економічних відносин все більше стимулюють появу альтернатив традиційному судовому вирішенню спорів і отримання їх широкого використання у багатьох країнах світу. Одним з альтернативних методів вирішення спорів є медіація, яку останнім часом усе частіше застосовують для врегулювання спірних питань [2]. Це міжнародний загальновживаний термін, що відповідає українскому терміну „посередництво".

Інститут медіації останнім часом в західних країнах заробив солідну репутацію і викликає все більшу зацікавленість в Україні. Однак цей актуальний метод альтернативного вирішення спорів сприймається вкрай неоднозначно українськими спеціалістами у сфері права [4]. Однією з причин невитребуваності медіації є інформаційний вакуум, проте застосовувати медіацію просто вигідно з усіх точок зору: заощаджуються кошти на судові витрати і послуги юристів, заощаджується час на розв’язання спору. Окрім того, зменшується до мінімуму можливість упередженого підходу при прийнятті рішення саме тому, що рішення приймають самі сторони [1].

Сьогодні, якщо сторони не можуть домовитися між собою, то починають шукати варіанти допомоги у розв’язанні конфлікту. Вони звертаються до допомоги арбітрів (частіш за все це судові органи, органи державного управління, керівники підприємств або підрозділів) з проханням розсудити. Зазвичай такі суперечки закінчуються на користь однієї із сторін, тобто внаслідок прийнятого арбітром рішення хтось один завжди залишається нещасливий [1]. А що стосується медіації, то її наслідком залишається відчуття перемоги у кожного з учасників конфлікту, і, що найважливіше, - зберігаються партнерські стосунки, люди співпрацюють один з одним і надалі.

В Україні виявлено, що українське суспільство готове до використання медіації, особливо ті власники бізнесу, які прагнуть плідно працювати, а не сваритися і перерозподіляти власність. Також слід зазначити, що методи медіаторів суттєво відрізняються від методів, які використовують юристи під час розгляду конфліктів [7]. Якщо юрист дивиться на події, що призвели до виникнення суперечки, робить попередній аналіз фактів, шукає винуватця, який повинен відшкодувати нанесені збитки, то медіатор не розглядає минуле, а враховуючи сьогоднішню ситуацію, налаштовує людей на домовленість у майбутньому [1]. Медіатор допомагає визначитися, чим саме обидві сторони можуть поступитися, щоб дійти згоди, адже проблема може полягати в тому, що одна із сторін не може точно сформулювати свою зацікавленість. Як показує практика, в процесі вирішення спорів між сторонами виникає дуже багато негативних емоцій і образ, які заважають думати розсудливо, проте завдяки майстерності медіатора стає можливим спрямовувати емоції в правильне русло і люди розуміють, що їх не влаштовує і що насправді їм потрібно.

Унікальність медіації полягає в тому, що вона стимулює учасників взаємодіяти безпосередньо один з одним для розгляду спору як загальної проблеми, яка потребує вирішення, і для пошуку різних варіантів рішення, а також ставитися один до одного і до протилежних позицій із повагою [7]. Крім того, процедура медіації фокусується більшою мірою на тому, що конфліктуючим сторонам належить робити в майбутньому, ніж на обставинах спору, які мали місце в минулому. Проте, важливо зазначити те, що медіатор не має прямого впливу на зміст спору, він лише організовує процес, який відновлює зв'язок між сторонами та сприяє їх взаємопорозумінню, саме тому основними претендентами на виконання функцій медіатора є представники двох професій: юристи і психологи. Серед юристів в ролі медіатора найбільш часто зустрічаються три спеціаліста: суддя, адвокат, нотаріус [3]. Крім того, медіація може бути не тільки засобом врегулювання суперечки, але й превентивним засобом, що попереджає виникнення спору. Наприклад, медіація може бути використана для переговорів при укладенні контракту.

Тож, для ефективного регулювання вирішення спорів і конфліктів у різних сферах суспільного життя на тлі реформування національного законодавства у сфері управління, подолання проявів корупції, здійснення неупередженого правосуддя та забезпечення належної правової допомоги, ставляться питання щодо запровадження інституту медіації як процедури вирішення спорів в правову систему України [4]. На даний час у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону від 19.04.2012 р. № 10301-1, яким запропоновано визначити правові засади впровадження та проведення позасудової процедури врегулювання конфліктів за взаємною згодою сторін конфлікту (медіації) та за участю посередника (медіатора), принципи та порядок проведення медіації, а також статус медіатора. Так, медіація спрямовуватиметься на:

• вичерпання конфлікту шляхом досягнення його сторонами взаємоприйнятного рішення;

• відшкодування спричиненої конфліктом шкоди;

• якомога повне задоволення потреб сторін конфлікту;

• зниження рівня конфліктності сторін і запобігання поновленню конфлікту;

• відновлення правопорядку та соціального миру [6].

Отже, проаналізувавши історико-правові засади альтернативних способів здійснення правосуддя, дослідження інституту медіації як форми альтернативного вирішення спорів, можна дійти висновків, що сутність медіації не є новою для української правової дійсності, але на сучасному етапі розвитку правової системи недостатньо лише визначення і розуміння того, що цей інститут вже існував в українському праві, сьогодні необхідно визначити можливості функціонування його в сучасних умовах, його нові форми реалізації. Можна сподіватися, що він органічно увійде в правову систему України завдяки тому, що не є чужим, а лише тільки модернізованим, і придатним для функціонування не тільки в українському правовому просторі, а й для вирішення міжнародних конфліктів.