Сумський державний університет міжнародно-правове забезпечення стабільності та безпеки суспільства

МАТЕРІАЛИ КРУГЛОГО СТОЛУ «МЕДІАЦІЯ ЯК ЗАСІБ АЛЬТЕРНАТИВНОГО СПОСОБУ ВИРІШЕННЯ СПОРІВ»

Медіація у кримінальних справах: Україна та Європейські країни

Геренко Т. О., студентка гр. Юм-21 юридичного факультету СумДУ

Науковий керівник – Куліш А.М., д.ю.н., професор, декан юридичного

факультету СумДУ

Медіація у світі стала однією з найбільш поширених форм ведення процедури примирення потерпілого і правопорушника. В.Т. Маляренко ототожнює поняття медіації та примирення, а швейцарські фахівці, наприклад, розрізняють їх. Якщо у межах примирення сторони знаходять спільне вирішення певного конфлікту, що лежить у правовій сфері, то медіація покликана не лише примирити дві конфліктуючі сторони, а й зняти соціальний конфлікт як такий загалом. Але ключовою відмінністю є те, що примиритель в змозі забезпечити сторони правовою інформацією та запропонувати можливе вирішення ситуації. Іншими словами примиритель може бути більш директивним та активніше втручатися у справу у порівнянні з медіатором [4].

Визначення кола кримінальних ситуації, щодо яких може бути застосована медіація не повинна групуватись на класифікації кримінальних справ, яка застосовується в кримінальному праві. Коли мова йде не про вплив наслідків медіації на процесс кримінального провадження, а про розв’язання конфлікту між конкретними особами, доречно застосовувати інші критерії відбору справ, які б окреслювали певні характеристики кримінальних ситуацій. Важливим ознаками ситуацій, які можуть бути розв’язані шляхом медіації є наступні положення.

1. Наявність конкретної потерпілої особи. Застосування медіації доречно в тих випадках, коли є конкретна особа, визнана потерпілою стороною. Так, у випадку, коли мова йде, скажімо, про незаконне зберігання наркотичних засобів з метою власного вживання, медіація є недоречною, оскільки потерпіла сторона відсутня. У випадку де, потерпілою стороною визнано юридичну особу, доцільність застосування медіації потрібно розглядати в кожному випадку окремо. Так, якщо є можливість визначити конкретну потерпілу особу (наприклад, власника невеличкого магазину), то проведення медіації є доречним. Коли мова йде про великі підприємства, де крадіжка товару не спричиняю значних збитків для власників предметом обговорення не можуть бути почуття, переживання чи ставлення конкретної особи, що є важливим для успіху медіації між потерпілим та правопорушником.

2. Визнання правопорушником факту вчинення злочину. Сторони, які вже не здатні довіряти одна одній, але тим не менше, кожна з них очікує першого кроку з боку супротивника, щоб мати змогу знайти вихід з глухого куту повинні застосувати медіацію. Під час медіації між потерпілим і правопорушником обов’язок першого кроку надається саме правопорушнику.

Саме зустрічний крок правопорушника, який готовий добровільно нести відповідальність за усунення завданої злочином шкоди може стати тим поворотним пунктом, який спрямує вирішення конфлікту у конструктивне русло.

3. Характер вчиненого злочину. Тут слід зазначити, що коли йдеться про характер вчиненого злочину, мова не йде про його тяжкість, згідно кримінального права. Тут маються на увазі ті характеристики кримінальних ситуацій які перешкоджають проведенню медіації між потерпілим та правопорушником. Так, медіація скоріше за все не є доречною у випаду цинічного умисного злочину та організованої злочинності. Спірним на сьогодні також є питання результативності медіації у випадках домашнього та сексуального насильства. Тим не менше, програми відновного правосуддя у зазначених випадках успішно діють в деяких країнах Західної Європи, де для проведення зустрічей між потерпілими та правопорушниками залучаються досвідчені медіатори, які також пройшли спеціальне навчання [2].

Для того, щоб зрозуміти суть, того що відбувається та допомогти сторонам у вирішенні їх конфлікту необхідно розглядати взаємодію сторін в більш загальному соціальному контексті [1]. Через поширення стереотипних уявлень не лише на безпосереднього учасника конфлікту, але й на його соціальне оточення та близьких, вирішення першопочаткової проблеми, що призвела до виникнення конфлікту, вже не означає вирішення самого конфлікту, який став більш комплексним. За таких обставин для вирішення доцільніше використовувати такі інструменти, які дозволять залучити до діалогу всіх можливих залучених до конфлікту осіб.

Досвід впровадження програм відновного правосуддя в Європі свідчить про переважне дотримання принципу добровільності участі у медіації потерпілого та правопорушника. Так, проведення медіації в кримінальних справах у Чеській Республіці, Польщі, Бельгії, Болгарії, Австрії та інших кранах можливе лише за добровільної згоди учасників кримінальної ситуації [5; 24; 6, c. 26 ]

В Польщі, принцип конфіденційності процесу медіації закріплений у етичних нормах діяльності медіаторів. Проте це не відображено належним чином у польському законодавстві, згідно якого медіатор може бути викликаний в суд в якості свідка. Практики програм відновного правосуддя в цій країні на сьогодні прагнуть закріплення принципу конфіденційності процесу, оскільки переконані що недовіра, зокрема, правопорушника до медіатора, може значною мірою впливати на успішність самого процесу та бажання правопорушників приймати в ньому участь і бути щирими. Так, в Польщі було внесено пропозиції доповнити статті кримінально-процесуального кодексу, які визначають можливості застосування медіації, словами: «Не можна допитувати медіатора як свідка щодо фактів, які він дізнався в процесі проведення медіації, тобто медіатор зобов’язаний зберігати їх у таємниці, окрім випадків, якщо ці факти можуть спричинити вчинення нового злочину у цей час» [3, с. 65].

В деяких Європейських країнах, як наприклад в Болгарії, принцип конфіденційності медіації передбачено законодавством. Так, в ст. 5 закону про медіацію зазначено: «Учасники процедури медіації повинні зберігати таємницю щодо всіх обставин, фактів і документів, які стали їм відомими в ході процедури» [1].

Отже, призначення медіації в кримінальних справах полягає у виконанні таких завдань:

- забезпечення “відновного способу” вирішення конфліктів шляхом залучення потерпілого та правопорушника до активної участі в процесі відшкодування заподіяної злочином шкоди;

- надання можливості учасникам кримінальної ситуації обговорити правопорушення, отримати відповіді на свої запитання виразити свої почуття та набути відчуття вирішення ситуації;

- надати їм можливість розробити взаємоприйнятний план щодо відшкодування заподіяної злочином шкоди.

Література:

1. Закон про медіацію (посередництво) №.110 від 17 грудня 2004г., Болгарія. [Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.commonground.org.ua/lib_law.shtml>

2. Особливості впровадження процедури медіації: європейський досвід. Конфліктологічний аспект[Електронний ресурс].- Режим доступу:http://www.commonground.org.ua/dld/doc/Prokopenko_CrimeAsConflict.pdf

3. Розвиток медіації в Україні. Польсько-Українська співпраця: Збірник статей/ наук.редактор Войтюк І.А. – К.: «Арт-Бюро», 2004. – 228с.

4. Медіація (примирення) – новела кримінального права та кримінального процесу України[Електронний ресурс].- Режим доступу: http://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=медіація%20в%20кримінальних%20справах&source=web&cd=1&cad=rja&ved=0CDAQFjAA&url

5. Meeting the Challenges of Introducing Victim-Offender Mediation in Central and Eastern Europe. Final report of AGIS Project. European Forum for Victim-Offender Mediation in Central and Eastern Europe, 2005.

6. Rebuilding Community Connections – Mediation and Restorative Justice in Europe.-Council of Europe, 2004. – 123 p.
Медіація у нотаріальній діяльності

Лопа В.О., студентка гр. Юм-21,юридичного факультету СумДУ

Науковий керівник - Семенов В.М.,к.держ упр.,доцент кафедри права СумДУ

Слово медіація походить від латинського «medius» - займати середину між двома точками зору або сторонами, пропонувати середній шлях, триматися нейтрально, незалежно [2].

Звернемося до історичних та культурних коренів виникнення медіації. Використання посередників для вирішення спорів відзначається з давніх часів. Історики відзначають подібні випадки ще в торгівлі фінікійців і Вавілоні. У стародавній Греції існувала практика використання посередників (proxenetas), римське право, починаючи з кодексу Юстиніана, визнавало посередництво. Римляни використовували різні терміни для позначення поняття «посередник» - intenuncius, medium, intercessor, philantropus, interplator, conciliator, interlocutor, interpres, і нарешті – mediator.

Медіація у її сучасному розумінні, застосовується переважно у країнах англо-саксонської родини права з другої половини ХХ століття. Зміст медіації полягає у пошуку сторонами конфлікту шляхів досягнення консенсусу за сприяння компетентної третьої особи – медіатора. Ефективність медіації визнана європейським співтовариством, що полягає у зобов’язанні держав-членів ЄС щодо впровадження нормативних актів [4].

Сьогодні багато людей зневірилися одне в одному, вони бояться, що завтра їхні близькі люди не дотримаються свого слова, яке дали раніше. Саме під дією цих сумнівів, дуже часто з'являється хибна думка, що тільки суд може вирішити спірне питання, яке виникає між громадянами. Гарною альтернативою вирішення конфліктів і спорів стає нотаріус.

Роль у медіації нотаріуса підтверджується рішенням ХХІІІ Конгресу Міжнародного союзу латинського нотаріату, у якому підкреслювалося, що нотаріус в силу своїх професійних обов'язків повинен зводити зазвичай різні погляди та інтереси сторін до спільного знаменника, найбільш серед представників інших юридичних професій покликаний виступати у ролі медіатора [3].

Також потрібно зазначити, що з метою розвантаження суддів, потрібно більше розвивати позасудові способи врегулювання спорів, а також створювати умови для стимулювання дешевших і менш формалізованих способів їх врегулювання. Тому насамперед потрібно звернути увагу законодавця на роль нотаріуса як незалежного радника сторін при визначенні статусу нотаріуса; закріпити право нотаріуса надавати юридичну допомогу в питаннях врегулювання суперечностей сторін при вчиненні нотаріальних дій у якості медіатора та, врешті решт, визначити у Законі України "Про нотаріат" процедуру, стадії медіації, оплату такого виду нотаріальної допомоги і відповідальність нотаріуса при виконанні нотаріусом функцій медіатора.

Цей спосіб врегулювання спорів дасть змогу більш злагоджено та ефективно працювати з громадянами, які не впевненні в рішенні щодо їх звернені до суду.

З усього вище зазначеного сформувалися пропозиції щодо розвитку та закріплення медіації як невід'ємної функції у нотаріальній практиці нотаріусів України. Але тут же виникає питання якими саме навичками повинен володіти слуга правосуддя? Нотаріус по суті своїх професійних обов’язків, визначених нормативно – правовими актами Міністерства юстиції України та психологічно-моральними якостями, які властиві представникам цієї професії, вже сьогодні виконує функції медіатора при здійсненні нотаріальної діяльності. У ході виконання своїх функцій як фахівця – нотаріуса та медіатора, нотаріус у процесі ведення переговорів з учасниками нотаріальних правовідносин повинен продемонструвати вміння слухати та переконувати, володіти ґрунтовними знаннями права та інформацією про будь-які зміни до законодавства, вести переговори, керувати дискусією, оперативно реагувати на зміну настроїв та думок сторін, бути, свого роду, не тільки професійним юристом у галузі нотаріального права, але й висококваліфікованим і озброєним не тільки знаннями, а й життєвим досвідом, психологом [3].

Потрібно визначити, що хороший психолог може стати ефективним медіатором. У деяких країнах медіаторами ставали саме психологи, тому що їм найкраще, ніж представникам інших спеціальностей, вдавалось привести сторони до примирення. Але все таки нотаріус також в певній мірі є психологом. Таким чином, слід визначити, що найбільш ефективним медіатором може стати лише той кандидат, який володіє юридичними знаннями, має навички психолога і мудрість судді [4]. Всі ці три якості, цілком і повністю співпадають з образом нотаріуса, що розкриває всю універсальність і багатогранність цієї професії.

Широке запровадження медіації в діяльності нотаріусів – це ще один реальний шанс вплинути на формування нового світосприйняття людей і розширення повноцінного простору свободи в різноманітних її проявах, докорінно змінити правосуддя і можливо, навіть покращити моральний клімат у державі.

Література:

1. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993// Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №39. – Ст.383.

2. Медиация в нотариальной практике (Альтернативные способы разрешения конфликтов) //[Електронний ресурс].- Режим до:http://books.google.com.ua/books?id=C4cINprT3nYC&pg=PR3&lpg=PR3&dq

3. Пропозиції щодо розвитку медіації у нотаріальній практиці нотаріусів України //[Електронний ресурс].- Режим до: http://mirn.com.ua/publikaciyi/1-publikaciyi/29-2010-11-29-09-46-49

4. Медіація як засіб вирішення конфліктом //[Електронний ресурс].- Режим до: http://blog.liga.net/user/vkrupelnytskyj/article/7962.aspx
Медіація: досвід іноземних країн та України

Петренко А.В., студентка гр. Юм-21, юридичного факультету СумДУ

Науковий керівник - Бурбика М.М.,д.ю.н.,зав.каф. права СумДУ

Як показує досвід іноземних країн, медіація може бути ефективним механізмом врегулювання спорів. Високі судові збори та високі погодинні ставки юристів, тривалість судового процесу є характерними атрибутами традиційної системи врегулювання спорів у таких країнах, як Велика Британія, США, Німеччина тощо. За цих умов популярність альтернативних механізмів вирішення спорів невпинно зростає [2,с.62] При цьому медіація є вигідною не лише приватним особам, але й урядам держав, оскільки популяризація медіації дає змогу зменшити навантаження на судову систему, зменшити витрати на її утримання тощо.

Що стосується великих цивільних та господарських спорів, то тут медіація могла б стати в нагоді на більш пізніх стадіях процесу. Ментальність клієнтів із пострадянських країн є такою, що сторони просто не готові домовлятися, шукати компроміс або взаємовигідне рішення доти, доки не буде викладена юридична позиція сторін у спорі, не будуть заарештовані чи локалізовані активи, та, що також дуже важливо, доти, доки клієнти не зрозуміють, скільки насправді коштує вести процес в Англії, Швейцарії чи Франції. Саме тоді сторони усвідомлюють, що ліпше відмовитися від частини своїх позовних вимог, ніж продовжувати безкінечний та затратний судовий чи арбітражний процес[4, с.161].

Найкраще оцінювати світову практику застосування медіації, адже за українськими показниками ще занадто рано визначатися. У світі, особливо США, відсоток господарських, комерційних справ, що вирішуються за допомогою медіації, досить високий. Деякі з наших клієнтів в Україні, що мають партнерів або контрагентів за кордоном, постійно розповідають про те, що медіація пропонується юристами передусім, коли виникає конфлікт або початок претензійних відносин. Такі «просунуті» українські клієнти готові вже й в Україні застосовувати цю культуру мирних перемовин, адже вони бачать, як це працює в інших країнах. Медіація розповсюджена і в сімейних конфліктах. У США ця культура досить схожа на тенденцію мати сімейного психотерапевта, який працює з подружжям, тобто люди за кордоном більш готові впускати «третього» у свої конфліктні відносини. Медіація може використовуватися в будь-яких сферах права, де виникають конфлікти. Найчастіше це сфера відносин приватного права між рівноправними учасниками відносин у сфері бізнесу, сімейних, трудових спорах тощо. Це пояснюється тим, що законодавство України не зобов’язує сторін конфлікту звертатися за вирішенням спору до суду, якщо таке вирішення не вимагає втручання держави або не зачіпає державний інтерес. Наприклад, компанія-покупець та постачальник товару безперешкодно можуть вирішити спір щодо якості поставленого товару із залученням медіатора. [3,с.91].Особливо буде зручно, якщо такий медіатор матиме фаховий досвід у сфері торгівлі та буде рекомендований відповідною галузевою асоціацією з торгівлі. У той же час є спори, які медіацією вирішити неможливо. Це стосується, наприклад, спорів щодо господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб, визнанням права на об’єкт нерухомості, включаючи земельні ділянки. Окрема категорія справ, для яких судовий розгляд є обов’язковим, — справи, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа під час здійснення нею владних управлінських функцій.

Існують переваги альтернативного вирішення спору перед розглядом справи у суді. Окремі види дружнього вирішення спорів можуть мати додаткові переваги для сторін спору (конфлікту) залежно від конкретної ситуації. Наприклад, при вирішенні сімейних і трудових спорів дієвим методом, який позитивно зарекомендував себе в багатьох країнах (зокрема, Нігерії, Єгипті, Південній Африці, Індії, Китаї, ОАЕ тощо), є медіація. Це можна пояснити тим, що медіаційна процедура передбачає залучення посередника (медіатора), який допомагає сторонам налагодити спілкування та самим віднайти найбільш прийнятне рішення для всіх сторін спору. На відміну від судового та арбітражного розгляду, в процесі медіації медіатор не приймає рішення, а допомагає сторонам уникнути конфлікту або зупинити його та досягти дієвого, взаємоприйнятного компромісу. Під час обговорення медіатор веде сторони до пошуку конструктивного рішення, прийнятного для всіх сторін, та зосереджується на інтересах сторін, а не на правових позиціях[1].

Деякі професійні адвокати та юристи переходять до кола медіаторів, адже мати справу в суді та вигравати її лише на підставі норм права не завжди є запорукою завершення спору. Переможена сторона, особливо в бізнесі в 90 % ситуацій, бажатиме реваншу та може вдарити сильніше, що ніколи не веде до справжньої кра пки в конфлікті. Крім того, у судовій процедурі не має можливості оцінювати деякі неюридичні сторони конфлікту, але вони переважно і є підставами виникнення спору. Найчастіше є невирішені негативні емоції, недомовки, непорозуміння саме з підстав недосконалого бізнес-партнерства та людських якостей -у всьому зазначеному досить мало юриспруденції, а тому суд ніколи не оцінюватиме ці важливі сторони спору та задовольнятиме, можливо, принципові емоційні позиції сторін. Буде позиціонування лише на законодавчій справедливості [1]. Можна назвати декілька класичних переваг медіації. Серед них — оперативність, гнучкість процедури, конфіденційність, можливість зберегти партнерські відносини в майбутньому. [3,с .90]. Наприклад, якщо виник конфлікт між двома єдиними акціонерами великого бізнесу щодо кандидатури голови правління або активів компанії, то такий конфлікт, як привило, не вирішується в одному судовому процесі, а вимагатиме відкриття декількох судових проваджень у різних юрисдикціях. При вирішенні спорів суди керуватимуться нормами права та, врешті-решт, визначать, хто переміг, а хто програв. Медіація — менш формалізована процедура, норми права є другорядними інструментами вирішення конфлікту. Медіація керується інтересами сторін, націлена на досягнення бізнес-результату, де у виграші — обидві сторони конфлікту [4, с. 158].У той же час медіація не є популярним методом вирішення бізнес-конфліктів в Україні та Росії. Більшість великого бізнесу в цих країнах створена людьми з жорстким характером, які звикли перемагати та домінувати. За таких умов судовий процес є не просто способом вирішення спору, а набагато більшим — інструментом боротьби за активи, сфери впливу, проявом сили та ерудиції адвокатів. Медіація не дає відчуття сили та перемоги над іншим, це факт. Тому ринок сам має обрати, який варіант вирішення конфлікту йому ближчий – у судовому бою з адвокатом чи клініці під назвою медіація.

Закордонний досвід свідчить про те, що медіація широко застосовується в інфраструктурних проектах, зокрема тих, що реалізуються в рамках державно-приватного партнерства. Це пояснюється тим, що медіація, на відміну від того ж арбітражу, дозволяє суттєво економити час та фінансові ресурси сторін і, що найголовніше, забезпечити безперервність роботи над проектом. [5, с.140].

З іншого боку, медіатор не може зобов’язати сторони укласти угоду за результатами медіації, але така угода не є обов’язковою для виконання. Тому медіація може бути неприй¬нятною для вирішення деяких великих комерційних спорів.Для максимального задоволення інтересів клієнта юристам потрібно досконало володіти знаннями про особливості всіх існуючих методів вирішення спорів та враховувати особливості проекту і потреби клієнта в конкретній ситуації [2, с. 61]. Сучасним трендом у сфері медіації є законодавче закріплення обов’язку провести досудову медіацію у певних категоріях справ. Зокрема, обов’язковою є медіація у невеликих цивільних спорах, спорах про дифамацію (Баварія), сімейних (Японія), спорах про розлучення (Велика Британія), страхових (Італія) [5 , с. 141]. Про введення обов’язкової досудової медіації в Україні говорити, звісно, зарано, але, враховуючи високу завантаженість судів саме невеликими справами, введення обов’язкової медіації могло би бути тим засобом, який хоча б частково зміг би розв’язати проблему. На сьогодні прикладами таких справ могли б стати ювенальна юстиція, сімейні, адміністративні справи тощо [3 ,с. 89].

Отже, можна зробити висновок, що коло спорів, які можуть бути ефективно вирішені медіацією, є не таким широким, як сфера судового вирішення спорів.Хоч медіація і має свої переваги, є цікава тенденція: в Європі та Японії, на відміну від США, до популяризації медіації прагнуть насамперед уряди держав, а не приватні особи. Так, заради зменшення витрат на судову систему, її розвантаження, вводиться обов’язкова досудова медіація в певних категоріях справ: невеликі цивільні спори, спори про дифамацію (Баварія), сімейні (Японія), про розлучення (Велика Британія), страхові (Італія). При цьому законодавці вважають, що принцип добровільності медіації та право на звернення до суду не порушуються, а навпаки, Директива ЄС 2008/52/ЄС від 21 травня 2008 року зазначає, що в ЄС доступ до правосуддя має включати як доступ до судових, так і до позасудових методів вирішення спорів[5,с.141].

Література:

1. Галина Єрьоменко. Перспективи розвитку медіації в Україні // http://www.ukrmediation.com.ua [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukrmediation.com.ua/files/content/Perspectyvy.pdf

2. Громовий О. Медіація в Україні: переможе чи програє? // Юридичний журнал : аналітичні матеріали, коментарі, судова практика / МОН України; НПУ ім. Драгоманова; Ін-т політології та ін. – Київ, 2010. – № 1 (91). – С. 61-62.

3. Жмудь В. Запровадження процедури медіації (примирення) у законодавстві України // Юридичний журнал : аналітичні матеріали, коментарі, судова практика / МОН України; НПУ ім. Драгоманова; Ін-т політології та ін. – Київ, 2007. – № 11. – С. 89-91.

4. Зайчук О.В. Медіація як процедура врегулювання спорів шляхом досягнення консенсусу // Бюлетень Міністерства юстиції України : офіційне видання / Міністерство юстиції України. – Київ, 2010. – № 9 (вересень). – С. 158-161.

5. Медіація як демократичний та ефективний спосіб вирішення спорів: європейські норми і досвід та українська перспектива // Бюлетень Міністерства юстиції України : офіційне видання / Міністерство юстиції України. – Київ, 2010. – № 12 (грудень). – С. 137-141

жүктеу/скачать 2.14 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: