Управління культури І туризму, національностей та релігій

Альфред Бернард Нобель

А. Б. Нобель

Помер 10 грудня 1896 в Сан-Ремо.

Відомий – Нобелівська премія, винахід динаміту.

Діяльність – винахідник, підприємець, філантроп.

Старовинний і відомий рід Рюдбеків походить із містечка Ньоболєв, що на півдні Швеції. Три століття тому один із представників його, вступаючи до Уппасальського університету, взяв собі прізвище за назвою містечка. Із часом це прізвище трансформувалося в сучасне – Нобель.

Батько Альфреда – Еммануель Нобель був викладачем Стокгольмського технологічного інституту. Поступово налагодив свій бізнес. Мав перший у Швеції каучуковий завод, міцні зв’язки і репутацію надійного комерсанта.

Альфред Нобель народився 21 жовтня 1833 року в Стокгольмі, був третім сином шведського підприємця Еммануеля Нобеля. У 4-річному віці Альфред разом з родиною переїздить до Фінляндії, а згодом до Санкт-Петербургу. Там його батько займався виробництвом зброї для російської армії. Завдяки численним подорожам і ретельному навчанню у Франції, Швеції, та США Альфред уже в 17 років вільно володів англійською, німецькою, та російською мовами.

Найвідомішим досягненням А. Нобеля був винахід динаміту, запатентованого 1867 року. Саме виробництво вибухівки стало основою швидкого збагачення підприємця. Нобель володів понад 90 фабриками в 20 країнах світу, був власником 355 патентів. У 1868 році батько і син Нобелі отримали премію Шведської королівської академії наук, цією нагородою Нобель пишався все життя.

До сорока років А. Нобель став всесвітньо відомою людиною, яка зробила не лише видатні відкриття, а й спромоглася подарувати плоди своєї праці людству. А. Нобель був членом Королівського інституту в Лондоні, Товариства цивільних інженерів у Парижі та Шведської королівської академії наук.

У 1890 році Нобель придбав віллу в Італії, в Сан-Ремо, яку назвав «Міо Рідо» – Моє гніздо», перебрався туди і створив лабораторію за останнім словом техніки.

У листопаді 1895 року, за рік до смерті, А. Нобель зареєстрував остаточний заповіт. Уперше він заявив про свій намір залишити велику суму грошей Академії наук ще в 1880 році. І в кожному його заповіті послідовно зменшувалася частка спадщини родичам, оскільки він був переконаний, що отримання великих грошей у спадок призводить до розбещення.

А. Нобель не встиг повернутися на батьківщину, як того дуже хотів. Він помер вночі 10 грудня 1896 року, від крововиливу в мозок на своїй віллі в Сан-Ремо. У заповіті А. Нобель все майно розміром близько 31,5 млн. шведських крон призначив на фінансування міжнародної премії. Згідно з його волею, річний прибуток від спадщини шведського філантропа ділиться на 5 рівних частин, між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству.

А. Нобель безпосередньо займався фізикою, хімією, медициною, заохочував медичні дослідження у лікарнях Петербургу. Думка про допомогу медицині з’явилася у нього ще в 1889 році після смерті його матері.

А література? Написання віршів, прози, та ще й різними мовами, входило до переліку його захоплень. Мріяв стати письменником, навіть писав драматичні твори. Усе це й зумовило таку пріоритетну увагу до літератури. Він вважав також за необхідне, щоб з її допомогою люди збагачували себе духовно.

Ім’я А. Нобеля увічнено не лише в його знаменитих преміях, а й у назві хімічного елемента № 102 – нобелія, та кратера на зворотному боці Місяця

Життя і праця Нобеля – свідчення глибини його розуму, сміливості в пошуках, наполегливості в реалізації своїх ідей. Та його заповіт виявив дещо набагато більше – велич душі, що тільки й дає право на істинне безсмертя. Життя А. Нобеля, а також прийняте ним рішення заохочувати за особливі заслуги інтелектуалів усього світу і сама ця премія – це все-таки особливий феномен у людській історії. І слід пом’янути добрим словом людину, котра, готуючись покинути цей світ, подбала про підтримку геніїв, які приходитимуть уже після неї.

2013 рік – 180 років від дня народження А. Нобеля.

Лауреати Нобелівської премії в галузі літератури

2000-2012

Нобелівська премія

2012


11 жовтня до переліку літературних імен, які ми маємо знати, додалося ще одне – Мо Янь.

2012 рік – Нобелівська премія дісталася представнику китайської літератури, письменнику, який «із галюцинаторним реалізмом об’єднує народні казки, історію та сучасність».

Мо Янь – сучасний китайський письменник, почесний доктор філології Відкритого університету Гонконгу, псевдонім якого перекладається як «не говори». Його життєве кредо – «не роби іншим того, чого не бажаєш собі», на його творчу свідомість відчутно вплинули Михайло Шолохов, Вільям Фолкнер і Габріель Гарсія Маркес, він член Компартії Китаю, заступник голови Спілки китайських письменників і професійний військовий, своїми творами заробив 3, 45 мільйона юанів.

Мо Янь (справжнє ім’я – Гуань Моє) став першим письменником, який отримав Нобелівську премію для Китаю. Псевдонім Мо Янь обрав після того, як написав перший роман, Через те, що він відомий відвертістю, яка не дуже вітається в Китаї, письменник обрав такий псевдонім, аби нагадувати собі: не говори надто багато.

Мо Янь народився в 1955 році у сім’ї фермерів. Коли йому було 12 років під час Культурної революції в Китаї, покинув школу і пішов працювати спершу на село, а потім на фабрику. В 1976 році він потрапляє до Національної армії Китаю, де відслужив немалий термін командиром відділення. Військова служба дала йому змогу отримати системну освіту. В 1984 році він вступив до факультету літератури Інституту мистецтв при китайській армії, в 1991 році письменник завершив навчання в аспірантурі Літературного інституту імені Лу Сіня, здобувши ступінь магістра літератури і мистецтв.

Його перший твір був опублікований у 1981 році. Мо Яня називають китайським Францом Кафкою або Джозефом Гелером. Написав 11 романів і понад 70 оповідань. За його твором «Червоний гаолян» був знятий фільм режисера Чжана Імоу, який в 1988 році отримав «Золотого ведмедя» на Берлінале (міжнародний фестиваль, проводиться щорічно з 1951 року в Німеччині). Саме «Червоний гаолян» зробив Чжана Імоу відомим режисером.

Твори Мо Яня переведені на більш ніж десять мов, російською перекладали лише уривками, українською є переклад оповідання «Геній» у журналі «Всесвіт». Твори Мо Яня за стилістикою споріднені з романами магічного реалізму. Життя сучасного Китаю автор описує без прикрас і замовчувань, часто у своїх творах вдається до елементів іронії і гумору.

Твори:

«Часникові балади», перша публікація на англійській мові – в 1995 році, на російській не видавався;

«Держава вина» – 1992 рік, на англійській мові – 2000, на російській – 2012 рік;

«Великі груди, широкий зад», перша публікація – 1996 рік, на англійській мові – 2005, на російські мові – 2013 рік.

У 2005 році американський журнал «Time» писав про Мо Яня: «Ніхто не може закинути Мо Яню, що він мислить не масштабно. У десятках оповідань і романів він описує бурхливі роки минулого століття в Китаї, використовуючи для цього гостру сатиру і магічний реалізм. І це зробило його одним із найвідоміших і найчастіше заборонених китайських письменників, якого читають з порушенням авторських прав».

Премія була несподіванкою для самого лауреата, коли зателефонували до нього в село, де письменник мешкає разом з батьком, Мо Янь був шокований – так складно було йому повірити в новину. «Сьогодні, коли я заробив собі на пончики, я продовжую писати, адже мені є що сказати».

Нобелівська премія

2011

Тумас Транстрьомер (Транстремер) – лауреат Нобелівської премії 2011 року.

Транстрьомер народився в Стокгольмі 15 квітня 1931 року, Його мати була шкільною вчителькою, батько – журналістом. Здобув середню освіту в Південній латинській школі в Стокгольмі, після закінчення гімназії 1950 року Тумас навчався в Стокгольмському університеті, де вивчав історію літератури, історію релігії і психологію. В 1956 році він здобув учену ступінь бакалавра мистецтв. В наступному році він одружився на Моніці Блад, має дочку Ему, зараз вона талановита співачка.

Видатний шведський поет ХХ століття, отримав нагороду «за стислі та пронизливі образи, які дали читачам свіжий погляд на реальність», 80-річний Тумас Транстрьомер – автор 12 книг віршів та прози. Він є 108-м лауреатом Нобелівської премії з літератури, за фахом він лікар-психолог.

Серед фаворитів на присудження премії були сирійсько-ліванський поет Адоніс, а також японський письменник Харукі Муракамі. Саме на них робили найбільше ставок у букмекерських конторах. Втім, Нобелівську премію з літератури вважають однією із найнепередбачуваніших у світі. Вже багато років експерти прогнозували, що Транстрьомер таки отримає Нобелівську премію. За останні 10 років він є 8-м європейцем, який стає лауреатом у цій царині. Він став першим шведом з 1974 року, який отримав цю престижну нагороду.

Його перша поетична збірка «17 віршів» вийшла у світ, коли йому було 23 роки. У 2003 році один із його віршів прочитали під час меморіальної церемонії на вшанування вбитої міністра закордонних справ Швеції Анни Лінд.

Найвпливовіший скандинавський поет останніх десятиліть. Почав писати в 13 років, свій перший збірник опублікував у 1954 році. У 1993 році видав свою коротку автобіографію «Спогади споглядають на мене».

Тумас Транстрьомер – автор 12 книг віршів і прози, твори поета перекладено 60 мовами. В 2011 році, на честь восьмидесятиріччя автора, на його батьківщині вийшла книга «Стихи и проза 1954-2004». Транстрьомер був нагороджений Поетичною премією видавництва Бонніер, Міжнародною премією в галузі літератури, Премією Петрарки, Золотим вінком Струзьких вечорів поезії. Майже все життя провів у місті Вестерос. Зараз живе разом з дружиною Монікою в Стокгольмі.

Транестрьомер, нарівні з Еммануїлом Сведенборгом, Августом Стріндбергом та Інгмаром Бергманом, світовою культурною громадськістю розглядається як один з тих, хто виходить за рамки вузько-національного і становить так зване обличчя національного шведського світосприйняття в загальному світовому та інтернаціональному контексті.

Нобелівська премія

2010

2010 рік – Нобелівська премія з літератури дісталася славетному перуанцю, політику, філософу і, звичайно, письменнику Маріо Варгасу Льйосі – мабуть, найвідомішому в іспаномовному латиноамериканському світі автору після Маркеса і Борхеса. Шведська академія, яка зробила саме такий вибір, зазначила, що Льйоса отримав нагороду за «майстерне зображення структури влади та яскраві образи індивідуального спротиву, бунту і поразки».

Маріо Льйоса народився 28 березня 1936 року в перуанському місті Арекіпа. Дитячі роки Маріо Варгаса Льоси пройшли в болівійському місті Кочамамба, де його дід по матері був почесним консулом Перу. З 1946 року Маріо живе в Лімі, а 1956 вступає до університету Сан-Маркос. У 1960 році Варгас Льйоса переїжджає в Париж, упродовж 1969-1970-х письменник мешкає і викладає в Англії та Іспанії, в 1971 році Льйоса захистив дисертацію, в якій розглянув і проаналізував творчість Габріеля Гарсії Маркес.

Для перуанців Варгас Льйоса – письменник, який чи не найточніше зумів зрозуміти душу цього регіону і втілити її в художньому слові. Льйоса – письменник-гладіатор, який зазнавши політичної поразки, все ж таки ніколи не зазнавав поразок в літературі. Льйоса на початку 90-х пробував реалізувати себе в політиці, коли життя в Перу було обплетене корупцією, мафіозними кланами, соціальною несправедливістю, воно потопало в кричущій бідності і небачених злиднях. На жаль, місія перуанського Джорджа Вашингтона дісталася Алєхандро Толедо, а Льйоса натомість став членом Іспанської Королівської академії і присвятив себе літературі.

Маріо Варгас Льйоса працював і працює в різних жанрових форматах – оповідання, повісті, романи, драми. Проте справжній письменницький успіх принесла йому проза і передусім – романістика.

Серед найвідоміших творів Льйоси – «Війна кінця світу», «Розмова у соборі», романи «Місто і пси», «Зелений дім».

На жаль українська культура не може похвалитися великою кількістю перекладів цього автора українською: «Гість» переклад А. Перепаді («Всесвіт», 1976, № 2) та роман «Хто вбив Паломіно Морено?» в перекладі Л. Олевського й С. Боржевського («Всесвіт», 1988, № 8). Маріо Льйоса завжди розповідає про поведінку людини в неоднозначних умовах і ракурсах. Аспект «людська доля і система» був і залишається серед пріоритетних у його прозовій творчості і мисленнєвій діяльності.

Льйоса – один з найвизначніших авторів сучасної латиноамериканської літератури. Варгас Льйоса є палким прихильником створення Музею національної пам’яті в Перу. Цей музей, на думку письменника, має фіксувати дані про найжахливіші соціально-політичні катастрофи своєї країни, щоб подавати об’єктивну інформацію про трагічні сторінки перуанської історії, про свої перуанські голодомори і репресії в минулому.

Нобелівська премія

2009

2009 рік шведська Академія Наук вшанувала найвищою відзнакою в галузі літератури німецькомовну письменницю Герту Мюллер. Це відзначення розцінили як черговий сюрприз від Нобелівського комітету. Незаперечно одне – письменниця майже невідома читачеві. Про це свідчить той ажіотаж, який почався у книгарнях після оголошення імені літератора-нобелянта 2009 року. Це й не дивно, бо ж в українських перекладах Герти Мюллер немає, в російських – негусто.

Герта Мюллер народилася 1953 року в німецькомовній колонії в румунському Банаті. Визнання до письменниці прийшло на початку 80-х у Німеччині. А в Румунії – авторка на той час двох збірок оповідань – мала самі допити та й політичні переслідування. Хоч би на що вона кидала свій погляд, він неодмінно повертається до Румунії Чаушеску: «Книги про важкі часи читаються як свідчення. У моїх книгах теж ідеться про важкі часи, ампутоване життя в умовах диктатури, про побут німецької меншини в Румунії та її пізніше зникнення, еміграцією до Німеччини». До Німеччини Герта Мюллер емігрувала вже знаною письменницею в 1987 році.

Своє наболіле Мюллер висловлює широким розмаїттям форм. Це збірки «Голод і шовк», «Король кланяється і вбиває», оповідання «Босоногий лютий», роман «Лис уже тоді був мисливцем».

Герта Мюллер – лауреатка багатьох літературних премій, зокрема – Г. Кляйста, Європейської премії «Аристейон», Ф. Кафки та Брайтбаха і, звичайно, Нобелівської премії у 2009 році. Премію письменниця отримала за те, що «засобами згущеної поезії та уваги до деталей змальовує ландшафти бездомності», або як інтерпретує ці довільні переклади наша преса «за переконливу картину злигоднів».