Управління культури І туризму, національностей та релігій

Нобелівська премія

2003

Серед достоїнств творчості письменника 18 членів Шведської академії наук відзначили майстерну композицію, блискучі діалоги та аналітичну майстерність. «Водночас він усе піддає сумніву, нещадно критикує жорстокий раціоналізм та штучну мораль західної цивілізації. Він інтелектуально чесний і займається проблемами мук вибору, розмежування правильного й неправильного, дії та бездіяльності».

Власне, нагородження Кутзеє в міжнародних літературних колах нікого особливо не здивувало, адже його ім’я було на слуху вже понад 20 років, а літературний доробок складався з 9 премійованих романів, кількох збірок літературознавчих статей та двох томів автобіографічної прози.

Джон Кутзеє рідко дає інтерв’ю, не відповідає на запитання, ніколи не пояснює своїх думок та висловлювань і не приїжджає на церемонії нагородження. Так, він проігнорував обидві церемонії нагородження Букерівської премії. Однак до Стокгольма все-таки приїхав. Щоправда, не як усі – із дружинами, а з подругою та колегою Дороті Драйв. І навіть виступив із промовою. І тут він був оригінальним – замість традиційного виступу, зачитав розділ із майбутньої книги.

Письменник народився 1940 року в Кейптауні в родині африканерів, нащадків голландських переселенців. У роду Кутзеє була і польська кров – його дід Бальтазар Дубель емігрував із Польщі до Південної Африки. Хоча батьки письменника не були англійськими підданими, розмовною в домі завжди була англійська мова, її він вивчав у школі та вважав рідною. Дитинство та юність пройшли в Кейптауні.

На початку 60-х Кутзеє переїжджає до Англії, де певний час працює програмістом. Потім перебирається до США, де вступає до Університету Техаса, а згодом стає доктором англійської мови та лінгвістики.

Кутзеє відмовили в отриманні постійного місця проживання в США з огляду на його причетність до антив’єтнамських протестів. Це не засмутило молодого науковця, який у 1984 році стає професором англійської літератури в Університеті Кейптауна. У 2002 році Кутзеє емігрує до Австралії, де живе і працює й донині.

Писати Кутзеє почав у 1974 році, але всесвітню популярність і визнання його діяльність одержала тільки у 1980 році, коли були опубліковано його новелу «Очікуючи на варварів». Загалом Кутзеє написав романи «Ворог», «Земля Світанку», «У серці країни», «Очікуючи на варварів», «Століття заліза», «Безчестя», «Володар Петербурга».

Якось коментуючи свої твори Кутзеє сказав: «Я не маю наміру доводити якість ідеї, я лише той хто прагне свободи». Це, мабуть, найточніша характеристика його творчості. Хоча, безперечно, провідними були й інші теми: стосунки пригноблених і гнобителів, поведінка людини під дією морального чи фізичного насилля – спротив або упокорення, незахищеність людського існування. Південна Африка завжди фігурувала в його творах – реальна чи міфічна, однак завжди похмура та невесела.

Нобелівська премія

2002

Узагалі, за словами самого Кертеса, він «народився як письменник саме в Німеччині». Там він знайшов своїх найвдячніших читачів і німці висунули його кандидатом на Нобелівську премію. Це не дивно, адже Кертес перекладав з німецької Фройда, Ніцше, Вітгенштайна, Рота, Канетті. Утім, перше знайомство Імре Кертеса з цією країною було трагічним…

Народився Імре Кертес у єврейській родині в Будапешті в 1929 році. Материнська лінія його сім’ї походить із Трансільванії, батьківська – із берегів озера Балатон. Коли розпочалася друга світова війна, він, як і всі євреї, змушений був носити жовту зірку. У 1944 році п’ятнадцятирічний Імре опинився в Освенцимі – таборі смерті, потім його перевели до Бухенвальда, а через рік прийшло визволення.

Кертес не відразу прийшов до усвідомлення необхідності втілити в текст пережите. Одразу по війні Імре мав закінчити школу, а в 1948 році він пішов працювати в будапештську газету.

Перекладацька праця стала першим кроком до власної творчості. Тож він почав писати – спочатку просто «шматки тексту», тоді «більші шматки тексту». Для себе самого, не сподіваючись на читача в тоталітарній Угорщині.

Згодом частини тексту склалися у його перший роман – «Знедолені (або точніше, «Недоля»), який пізніше став найпопулярнішим із його творів і, значною мірою, приніс авторові Нобелівську премію. Цей роман він писав 10 років, а ще через 10, у 1975-му твір було видано.

Предметом творчості Кертеса був Голокост. Цій самій темі присвячено й наступні його романи – «Фіаско», «Каддіш по ненародженій дитині», «Самоліквідація», повісті «Слідопит», «Англійський прапор». Імре Кертес усією своєю творчістю намагається осмислити трагедію Голокосту На його думку – катастрофа людства у тому, що концтабори стали можливими, що людство дозволило їх існування.

У випадку Імре Кертеса Нобелівський комітет зробив вагомий внесок, аби «незручна», але така важлива тема стала предметом думок мільйонів людей, які бодай із цікавості ознайомляться із його творами. Адже для багатьох саме список Нобелівських лауреатів – орієнтир на запитання: «Що вкрай необхідно прочитати?». Імре Кертес пише в своєму щоденнику: «Коли я роздумую над новим романом – я знову згадую про Освенцім. Про що б я не думав, я завжди повертаюся до Освенціма. Я – медіум, через який дух Освенціма звертається до людей. Порівняно з ним усе мені здається дрібницею».

«Після Освенціма ще не відбулося нічого, що заперечило б його. У моїх творах Голокост ніколи не постає в минулому часі».

(Імре Кертес, із Нобелівської лекції, прочитаної 7 грудня 2002 р. у Шведській королівській академії ).