Управління культури І туризму, національностей та релігій

Нобелівська премія

2001

Народився Відьяхард Найпол в індійській сім’ї, однак не в Індії, а поблизу Південної Америки, на острові Трінідад. Найпол походить із дуже бідної сім’ї, яка при цьому належала до касти брамінів – найвищої індійській ієрархії. Його батько був письменником-невдахою в країні, де «значно почесніше бути бізнесменом, банківським клерком чи адвокатом». За таких умов Відьяхард мав доволі рано визначитися, хто він такий.

Дитинство майбутнього письменника минало в будинку бабусі, відгородженому від світу високими воротами з рифленого заліза. У цьому домі шанували традиції, привезені з далекої Індії, відзначали свята, читали релігійні тексти, а за парканом був зовсім інший світ, сповнений таємниць для малого Відьяхарда.

В Нобелівській промові Найпол зізнається: «На Трінідаді, хоч я був здібним хлопчиком, мене подеколи оточувала темрява. Школа нічого не прояснювала. На подолання цієї темряви Відьяхард і спрямував зусилля, ставши письменником. Іще навчаючись в школі він дав клятву поїхати з батьківщини й виконав її, отримав стипендію на навчання і вирушив до Оксфорда. Із Оксфорда з шістьма фунтами в кишені він перебрався до Лондона, де працював спочатку на цементну компанію, Потім була робота на БіБіСі редактором «Карибських голосів». Він писав рецензії, статті в пресі.

І от, нарешті, у 1959 році – публікація перших романів, присвячених родині, спробам зрозуміти прабатьківщину – Індію та життя колоніального суспільства на Тринідаді. Роман «Дім для містера Бізваса», в якому художньо перетлумачена біографія батька, приніс 29-річному Найполу славу.

Найпол писав про все, що непокоїло, було незрозумілим в дитинстві. А коли «темні ділянки», які можна прояснити за допомогою документів із Британського музею, було вичерпано, він вирушив у подорож в пошуках натхнення. Африка, Південна Америка, мусульманський світ… Найпол об’їздив країни Карибського басейну, аби краще зрозуміти колоніальну систему. Провів рік в Індії, на батьківщині предків, аби нарешті побачити на власні очі те, що досі знав як легенди й перекази. Письменник переконаний: найголовніше в подорожах – це люди. Може саме його «травелоги» – книжки про подорожі – користуються такою популярністю й високо оцінені фахівцями.

Найпол опублікував 14 романів і збірок оповідань та 10 книжок есеїстки й подорожніх нотаток. Але в усіх жанрах стиль письменника однаковий – непримиренний, доволі похмурий, з нотками абсурду й сарказму.

Він був першим письменником індійського походження, хто отримав Букерівську премію. Це свідчить про високу оцінку його літературних талантів англійською громадою. Газета «Гардіан» назвала його «найвизначнішим серед живих англомовних письменників». Серед прихильників письменника – королева Єлизавета, яка в 1990 році присвоїла йому рицарський титул.

Найпол переконаний: «Людина має писати для того, аби дати максимально вичерпні враження про світ». Навіть якщо ці враження комусь не подобаються, здаються упередженими й не політкоректними.

Нобелівська премія

2000

Гао народився 4 січня 1940 року в родині журналіста й акторки, в містечку Ханчжоу, поблизу Шанхаю. У ті часи в Китаї це вже було небезпечно. В дитинстві пережив окупацію, в 1962 році закінчив французьке відділення Інституту іноземних мов в Пекіні. Він рано починає писати, молоді роки припали на страшне десятиліття культурної революції 1967-1977 років, тому він писав виключно «в стіл». Але й це було небезпечно, враховуючи походження і освіту. Очікування донесень і фізичного знищення аж ніяк не скидалося на параною. Гао Сінцзянь зважився на страшний для будь-якої творчої людини крок – спалив усе написане, а це приблизно 400 робіт.

До 1979 року Гао було заборонено публікувати свої книги. В цей час його прихильники називають Гао «китайським Солженіциним». Сінцзянь не писав в своїх творах про жахи Гулагу, він описував нелегке життя «маленької людини» з китайської провінції.

В 1981 році вийшла перша книга «Некоторые размышления об искусстве современной прозы», а в 1982 році відбувся театральний дебют – п’єса «Сигнал тривоги». Найбільш відома книга Гао «Гора духів» була заборонена.

В 1987 році Пекін відправив Гао в «почетную эмиграцию» і лишив його китайського громадянства.

Його твори друкувались у Франції та Швеції ще до нагородження Нобелівською премією, а після отримання Гао високої премії твори китайського нобеліанта також були опубліковані англійською та німецькою мовами. Але не в Китаї. Та й до нас вони ближче не дісталися. Ані російських, ані українських перекладів немає, і скласти враження про стиль китайського письменника українські читачі можуть хіба що з англійських перекладів. Навряд чи це буде адекватне сприйняття…

А от про принципи Сінцзяня можна дізнатися із його нобелівської лекції. Він сповідує індивідуалістичні ідеали: «література – лише голос окремої людини», тож не дивно, що комуністичний Китай був незатишним місцем для письменника. Автор мав можливість довести, що для нього насправді «література – це розмова із самим собою». Адже протягом багатьох років у Гао Сінцзяня не було інших співрозмовників, але писати він не припинив.

Іронія долі: китайський письменник, якого Нобелівський комітет з літератури обрав для представлення світу древньої культури, переконаний космополіт: «Я з деякою підозрою ставлюся до тих сучасних письменників, які надто підкреслюють культуру своєї країни», – каже Гао Сінцзянь.

Структура його творів новаторська, хоча базується на китайських літературних традиціях. А от зміст доволі звичний, або інакше кажучи – вічний: пізнання людиною себе, пошук гармонії з природою – з одного боку і суспільством – з іншого. Універсальне питання всіх особистостей усіх часів…

Вершиною творчості Гао є великий роман (близько 800 сторінок) «Чудотворные горы».

Гао Сінцзянь – перший китайський письменник, удостоєний Нобелівської премії за «произведения вселенского значения, отмеченные горечью за положение человека в современном мире».

«Коли письменник розмовляє сам із собою або коли він пише, інші можуть, якщо хочуть, дослухатися до нього чи прочитати його твори».

Гао Сінцзянь.

Література

Твори

Кузьмин, А. Имре Кертес: «Концлагерь испытывает не нас, а эпоху» / А. Кузьмин // Эхо планеты. – № 43. – С. 33.

Надь, И. От вынужденной участи к выбору судьбы / И. Надь // Звезда. – 2003. – № 7. – С. 187-189.

Шарговська, О. Нобелівська премія. Література 2002 рік: Імре Кертес – письменник із Німеччини / О. Шарговська // Дніпро. – 2009. – № 10. – С. 155-157.

Д. Кутзеє

Твори

Кутзее, Д. Он и его слуга: Нобелевская лекция южноафриканского писателя / Д. Кутзее // Звезда. – 2004. – № 3. – С. 136-140.

Кутзее, Д. Осень в Петербурге : рассказ / Д. Кутзее // Иностранная литература. – 1999. – № 1. – С. 76-187.

Кутзее, Д. Молодость: роман / Д. Кутзее // Иностранная литература. – 2005. – № 10 – С. 5-30.

Дейниченко, П. Бур для Нобеля: лауреатом Нобелевской премии по литературе стал Д. Кутзее / П. Дейниченко // Книжное обозрение. – 2003. – 6 октября. – С. 3.

Залесова-Докторова, Л. Мир Джозефа Кутзее: Нобелевский лауреат из Южной Африки / Д. Кутзее // Звезда. – 2004. – № 3. – С. 131-134.

Ковалевська, Є. Джон Максвелл Кутзеє – письменник, який прагнув свободи / Є. Ковалевська // Дніпро. – 2009. – № 9. – С. 160-162.

Нобелевскую премию получил белый африканец: в области литературы лауреатом Нобелевской премии стал Джозеф Кутзее, уроженец Южной Африки // Киевские ведомости. – 2003. – 4 октября. – С. 1.

Палій, Н. Людина з усвідомленням минущості: Нобелівський лауреат Джозеф Кутзеє / Н. Палій // Директор школи. – 2004. – № 1. – С. 30.

Твори

Леклезіо, Г. Потоп : роман / Г. Леклезіо // Всесвіт. – 2010. – № 7-8. – С. 44-88.

Леклезіо, Г. У лісі парадоксів : оповідання / Г. Леклезіо // Всесвіт. – 2010. – №3-4. – С. 200-210.

Про нього

Дроздовський, Д. Хлопчик, який хотів бачити море…: Нобелівський лауреат 2008 року – французький письменник і філософ Жан-Марі Гюстав Леклезіо // Всесвіт. – 2008. – № 11-12 – С. 161-162.

Торос, Л. Нобелівська премія – Жан-Марі Гюстав Леклезіо / Л. Торос // Дніпро. – 2009. – № 4. – С. 160-162.

Твори

Лессинг, Д. Муравейник : повесть / Д. Лессинг // Иностранная литература – 1955. – № 6. – С. 10-23.

Лессінг, Д. Про те, як не отримують Нобелівську премію: Нобелівська лекція / Д. Лессінг // Всесвіт. – 2008. – № 11-12 – С. 169-177.
Про неї

Дейниченко, П. Лессинг получает все / П. Дейниченко / Книжное бозрение. – 2007. – № 42.

Дроздовський, Д. Літературний Нобель: І знову Британія ! / Д. Дроздовський // Всесвіт. – 2007. – № 11-12. – С. 139-140.

Зайцев, Б. Дорис Лессинг: об английской писательнице лауреате Нобелевской премии 2007 года / Б. Зайцев // Эхо планеты. – 2007. – № 40. – С. 36-38.

Розповіді письменниці про себе // День. – 2007. – 19 грудня. – С. 7

Торос, Я. Таємниці Нобелівської премії Доріс Лессінг: Нобелівська премія 2007 / Я. Торос // Дніпро. – 2009. – № 5. – С. 159-162.

Шиманський, О. Досвід літньої феміністки / О. Шиманський // Україна молода. – 2007. – 12 жовтня.

Шпиталь, А. Доріс Лессінг: творчий шлях англійської письменниці лауреата Нобелівської премії з літератури / А. Шпиталь // Слово і час. – 2009. – № 10 . – С. 22-25.

М. Льйоса

Твори

Льйоса, М. Рыба в воде : главы из книги / М. Льйоса // Иностранная литература. – 2000. – № 1 – С.211-256.

Льйоса, М. Хто вбив Паломіно Молеро : роман / М. Льйоса // Всесвіт. – 1988.– № 8. – С. 66-118.

Про нього

Оржицький, І. Марйо Варгас Льйоса: війна проти кінця світу / І. Оржицький // Дніпро. – 2010. – № 10-11. – С. 106-108.

Голобородько, Я. Тектоніка еволюції, інтенції творчості / Я. Голобородько // Вісник НАНУ. – 2010. – № 12. – С. 80-87.

Дроздовський, Д. Нобелівську премію з літератури здобуває Маріо Варгас Льйоса / Д. Дроздовський // Всесвіт. – 2010. – № 11-12. – С. 217- 218.

Моралес, Х. Маріо Варгас Льйоса відстоює ідею створення музею пам’яті / Х. Моралес // Всесвіт. – 2010. – № 3-4. – С. 193-200.

Г. Мюллер

Твори

Мюллер, Г. Эссе : рассказ / Г. Мюллер // Иностранная литература. – 2005. – № 4. – С. 81-102.

Мюллер, Г. В молчании мы неприятны, а если говорим –смешны : рассказ / Г. Мюллер // Иностранная литература. – 2009. – № 10. – С.253 – 267.
Про неї

Стусенко, О. Точка повернення Герти Мюллер: Нобелівська премія 2009 / О. Стусенко // Дніпро. – 2009. – № 12. – С. 159-161.

Твори

Найпол, В. Невроз обращенных : рассказ / В. Найпол // Иностранная литература. – 2002. – № 1. – С. 3-6.

Варламов, А. Рыцарь родом из Тринидада / А. Варламов // Эхо планеты.– 2001. – № 43. – С. 32.

Шарговська, О. В. Найпол: нащадок індійського браміна: Нобелівська премія. Література 2001 року / О. Шарговська // Дніпро. – 2009. – № 11. – С. 153-155.

О. Памук

Памук, О. Батькова валіза: урочиста промова під час нагородження Нобелівською премією / О. Памук // Всесвіт. – 2007. – № 5-6. – С. 163-169.

Памук, О. Белая крепость : роман / О. Памук // Иностранная литература. – 2004. – № 3. – С. 21-99.

Памук, О. Біла фортеця : роман / О. Памук // Всесвіт. – 2008. – № 5-6. – С. 3-78.

Памук, О. Нове життя : роман / О. Памук // Сучасність. –2010 – № 1. – С. 35-105.

Памук, О. Меня зовут красный : роман / О. Памук // Иностранная литература. – 2001. – № 9. – С. 66-165.

Памук, О. Смотреть из окна : рассказ/ О. Памук // Иностранная литература. – 2006. – № 12. – С. 62-78.

Памук, О. Черная книга : роман / О. Памук // Иностранная литература. – 1999. – № 6. – С. 36.

Про нього

Дергачева, И. Нобелевской премии удостоен достойный: об Орхане Памуке – турецком писателе / И. Дергачова // Эхо планеты. – 2006. – № 43. – С. 45-48.

Ковтун, Г. Література: магія сув’язі культур / Г. Ковтун // Вісник НАНУ України. – 2006. – № 10. – С. 42.

Кульчинський, О. Знаки зі Сходу: О. Кульчинський // Сучасність. – 2010 – № 1. – С. 29-34.

Маленький, І. Постмодерн з яничарським обличчям: про турецького письменника Орхана Памука / І. Маленький // Книжковий клуб. – 2007. – № 9. – С. 22-24.

Матяш, Б. Орхан Памук: червоно-чорні кольори турецької літератури / Б. Матяш // Книжковий клуб. – 2005.– № 2. – С. 26-27.

Репенкова, В. В поисках меланхолической души: творчество турецкого романиста Орхана Памука / В. Репенкова // Азия и Африка сегодня. – 2008. – № 3. – С. 68-70.

Торос, С. Терни і зірки Орхана Памука: поєднання Сходу і Заходу. Нобелівські премії 2006 року / С. Торос // Дніпро. – 2009. – № 6 – С. 162-164.

Твори

Пінтер, Г. Новий світоустрій : п’єса / Г. Пінтер // Всесвіт. – 2009. – № 1-2 – С. 117-119.

Пинтер, Г. Суета сует : пьеса / Г. Пинтер // Иностранная литература. – 2013. – № 3. – С. 182-197.

Про нього

Джеджула, А. Нобелевскую премию по литературе получил британский драматург и поэт Г. Пинтер / А.Джеджула // Факты. – 2005. – 14 октября.

Торос, Я. Багатогранність Гарольда Пінтера : англійський письменник лауреат Нобелівської премії 2005 року / Я. Торос // Дніпро. – 2009 – № 7. – С. 169-171.

Фрейзер, А. Как, вы уже уходите? Моя жизнь с Гарольдом Пинтером : отрывки из воспоминаний / А. Фрейзер // Иностранная литература. – № 3. – 2013. – С. 197-220.
Г. Синцзянь

Твори

Синцзянь, Г. Право литературы на существование: Нобелевская лекция 2000 года / Г. Синцзянь // Звезда. – 2001.– № 10. – С. 95-104.

Шарговська, О. Нобелівська премія. Література 2000 року: Гао Сінцзянь, китайський мандрівник, який пише лише про себе / О. Шиманська / Дніпро. –– 2010. – № 1 – С. 140-142.

Твори

Транстрьомер, Т.  Воспоминания / Т. Транстрьомер // Иностранная литература. – 2012. – № 1 – С. 5-11.

Транстрьомер, Т. Стихи : из сборника «Тайны в пути // Иностранная литература. – 2012. – № 1 – С. 1-17.
Про нього

Афиногенова, А. Из автобиографической книги «Воспоминания видят меня / А. Афиногенова // Иностранная литература. – 2012. – № 1 – С. 3-5

Гетьман, О. Нобелівський лауреат у галузі літератури 2011 року – шведський поет Тумас Транстрьомер / О. Гетьман // Зарубіжна література – 2011. – № 11. – С. 8-10.

Грицюк, Л. Перекладацькі медитації над Тумасом Транстрьомером / Л. Грицюк // Всесвіт. – 2011. – № 11-12. – С. 13-15.

Голобородько, Я. Художні стратегії Тумаса Транстрьомера: Есей про лауреата Нобелівської премії з літератури 2011 року / Я. Голобородько // Українська література в загальноосвітній школі. – 2012. – № 8. – С. 7-10.

Голобородько, Я. Поетичні цінності Тумаса Транстрьомера : есей про лауреата Нобелівської премії з літератури 2011 року / Я. Голобородько // Всесвітня література в сучасній школі. – 2013. – № 1. – С. 29-33.

Твори

Єлінек, Е. Піаністка : роман / Е. Єлінек // Всесвіт. – 2003.– № 5-6. – С. 12-71.

Млада, В. Ельфріда Єлінек: «незручна письменниця» / В. Млада // Дніпро. – 2009. – № 8. – С. 166-168.

Нобелевская премия по литературе досталась «пианистке»: Эльфрида Елинек // День. – 2004. – 13 октября. – С. 7.

Плевака, О. Кілька слів про Ельфріду Єлінек / О. Плевака // Всесвіт. – 2003. – № 5-6. – С. 70.

Ємець-Доброносова. Нестерпна реальність Єлінек: про творчість австрійської письменниці Єлінек / Ю. Емець-Доброносова // Книжковий клуб. – 2005. – № 3. – С. 24.
Мо Янь

Твори

Гетьман, О. Нобелівський лауреат в галузі літератури 2012 – китайський письменник Мо Янь / О. Гетьман // Зарубіжна л-ра в школах України. – 2012. – № 11. – С. 38-39.

Голобородько, Я. Нова зірка на літературному небосхилі / Я. Голобородько // Віче. – 2012. – № 23. – С. 50-51.

Хамат, Є. Мо Янь: коли мовчання – золото / Є. Хамат // Дніпро. – 2012. – № 11. – С. 152-155.

ЗМІСТ

Альфред Бернард Нобель 4

Лауреати Нобелівської премії в галузі

літератури 2000-2012

Нобелівська премія 2012

Мо Янь 6
Нобелівська премія 2011

Тумас Транстрьомер 7
Нобелевська премія 2010

Маріо Варгас Льйоса 8
Нобелівська премія 2009

Герта Мюллер 9

Нобелівська премія 2008

Жан-Марі Гюстав Леклезіо 10

Нобелівська премія 2007

Доріс Лессінг 11

Нобелівська премія 2006

Орхан Памук 13

Нобелівська премія 2005

Гарольд Пінтер 14

Нобелівська премія 2004

Ельфріда Єлінек 15

Нобелівська премія 2003

Джон Максвел 16

Нобелівська премія 2002

Імре Кертес 17

Нобелівська премія 2001

Відьяхард Сураджпрасад Найпол 18

Нобелівська премія 2000

Гао Сінцзянь 20
Література 21

Визнані світом: лауреати Нобелівської премії в галузі літератури 2000-2012 років : бібліографічний покажчик / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. О. М. Андріянова – Суми, 2013. – 27 с.

жүктеу/скачать 0.98 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: