1. Релігієзнавство як сфера гуманітарного знання
Релігія — засіб утвердження людини у світі
жүктеу/скачать 1.43 Mb.
|
- Бұл бет үшін навигация:
- Пошук Бога як відкриття себе.
| Релігія — засіб утвердження людини у світі. Поставивши себе поза природою, людина завжди потребувала засобів утвердження у світі. З непоборним бажанням порятунку (як індивідуального, так і родового), на основі й за допомогою багатої уяви вона населяла світ різними образами. Вони захищали, допомагали чинити опір страху перед невідомим, смертю, небуттям. Спочатку засобом подолання такого страху був ритуальний танок, під час якого людина зливалася із сакральним, у неї з'являлося відчуття життєвої повноти, власної вкоріненості у світі.
Потім з'являється міф (або «природна релігія»). Його принцип — «усі є все» чи «всі у всьому». У міфі людина шукає опори не в «мікрокосмі» власної свідомості, а в «макрокосмі» навколишньої дійсності. У міфологічній картині світу, де все з усім пов'язано, індивід почувається гвинтиком у механізмі космічного світопорядку. Гасло такого індивіда — «без мене Космос неповний, але і я без Космосу ніщо». Із плином часу цей принцип втрачав свою значущість. Віра в надчуттєву реальність змінює статус міфа. Наповнюючись релігійним змістом, він перестає бути універсальним засобом освоєння світу. Згодом людина починає шукати основи свого буття не у зовнішньому світі, а у власному, внутрішньому. Й інтуїтивно знаходить у самій собі Бога — надприродне, яке пронизує все її єство. Засобом спілкування з ним стає релігійна віра. Пошук Бога як відкриття себе. Релігійна віра показує людині, що Бог пронизує і душу, і тіло. Ось чому в релігії людина самостверджується як духовно-тілесна істота. Якби шлях до Бога проходив тільки через абстрактне мислення, то віра була б надбанням невеликої групи людей. Насправді вона притаманна як малоосвіченому селянинові, так і вченому, що стоїть на вершині наукових знань. Адже духовне пізнання є плодом живої інтуїції. Буття Бога нерозривно пов'язане з відчуттям його реальної присутності в житті. Це відчуття з'являється як безпосереднє «бачення», наповнене такою ж внутрішньою достовірністю, яку має бачення власного «Я». Лише завдяки інтелектуальному осмисленню буття набуває форми вираження в поняттях і символах. Недаремно ще давньогрецький філософ Плотін (205— 270) говорив, що коли ми бачимо Бога, то бачимо його не розумом, а чимось вищим, ніж розум. Поза таким живим спогляданням й живою вірою будь-яке уявлення Бога залишається мертвою схемою. Релігійні почуття не можна звести до жодної зі сфер людського духу — ні до моралі, ні до мистецтва тощо. Це — своєрідні, неповторно індивідуальні почуття благоговіння. Вони переконують людину в реальності божественного світу не тим, що різними раціональними доказами доводять його існування, а тим, що свідчать про живий, безпосередній зв'язок із Богом. Повірити — означає узріти Бога. Людині притаманна потреба пов'язувати своє існування з чимось вищим, священним, щоб пізнавати непізнане, пояснювати саму себе, створювати у свідомості всеосяжну картину світу, що давала б їй змогу відповідати на питання, де вона є і що мусить робити. У той же час своє життя вона мусить прожити сама, не наслідуючи зразків роду, кожен раз беручи відповідальність за власні вчинки на себе. Бо людський дух є не родовим, а особистим. Тому він здатний до індивідуального розвитку, до вільного вибору й до вільної постановки мети життя і діяльності. жүктеу/скачать 1.43 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|