Бакатова І. О. Магістр 1 року навчання факультету міжнародних економічних відносин хнеу ім. С. Кузнеця ф бакатова І. О., 2014 ормування маркетингової стратегії промислових підприємств україни на основі диверсифікації збутових каналів

Магістр 2 року навчання

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
В
__________

Розслідуванням таких злочинів займаються правоохоронні органи, які часто змушені звертатися до спеціалістів у сфері бухгалтерського обліку у зв'язку з тим, що вони не мають достатніх знань. Такими спеціалістами є експерти у сфері судово-економічної експертизи.

Представник правоохоронних органів має сформувати перелік завдань для вирішення експертом, що викликає ряд проблем. Пов'язано це з тим, що співробітники органів дізнання та суду мають лише загальне уявлення про те, чим займається спеціаліст, а тому можуть сформувати питання, які мають несуттєвий вплив на справу, що розслідується. Отже, актуальним є дослідження проблеми взаємодії експерта-бухгалтера і слідчого на всіх етапах проведення експертизи, що значно полегшить роботу правоохоронних органів у процесі розкриття господарських правопорушень.

Дослідженнями в сфері судово-економічних експертиз займалися такі вчені, як: Понікаров В. Д., Мумінова-Савіна Г. Г., Швець В. Є., Білуха М. Т. та ін. [1 – 4]. Проте в їх роботах недостатньо висвітлено питання взаємодії експерта та правоохоронних органів у ході проведення судово-економіч­ної експертизи, що й обумовлює актуальність дослідження.

Метою дослідження є надання рекомендацій щодо вдосконалення взаємодії експерта-бухгал­тера та правоохоронних органів у ході проведення судово-економічної експертизи. Об'єктом дослідження є судова-економічна експертиза, яка проводиться за призначення уповноважених органів. Предметом дослідження є взаємодія експерта та правоохоронних органів у ході проведення судово-економічної експертизи.

Взаємодія експерта та представника правоохоронних органів проявляється в інформаційній формі. Слід розглянути її детальніше на основі врахування положень теорії інфовзаємодії [5]. Теорія інформаційної взаємодії (інфовзаємодія) – теорія, відповідно до якої інформаційна взаємодія різних сфер суспільного життя, класів, соціальних груп, індивідів виступає надзвичайно важливою, специфічною формою соціальної взаємодії [5, с. 16]. Інформаційна взаємодія відсутня в неживій природі і стає можливою тільки на тому рівні розвитку матерії, на якому з'являються кібернетичні системи, не здатні існувати поза виробництва інформації, її передачі та споживання. Сама інформаційна взаємодія має певні просторово-часові характеристики, логіку розвитку і послідовність розгортання. Теорія інформаційної взаємодії отримала розгорнутий виклад в роботах Когана В. З. [5]. Вчений здійснив спробу подолання очевидної "галузевої обмеженості" дослідження даного феномена на основі інтеграції результатів, отриманих засобами філософії, соціології, психології, кібернетики, історії, наукознавства, теорії масової комунікації.

Згідно з положеннями теорії інформаційної взаємодії, учасники будь-якого виду інформаційної взаємодії залежно від їх місця і ролі розглядаються як суб'єкт і об'єкт, що знаходяться один із одним у певних відносинах; суб'єктно-об'єктні відносини виступають реальним механізмом усіх інформаційних процесів у суспільстві. Характер їх визначає успішність протікання цих процесів [5, с. 27]. Отже, для успішного виконання поставлених завдань у випадку необхідності представник уповноважених органів може налагодити ефективну взаємодію з експертом.

Взаємодія експерта з іншими учасниками кримінального процесу відіграє виключно важливу роль у розслідуванні та розкритті злочинів, винесенні рішення судом. Правильна її організація безумовно підвищує ефективність вирішення завдань попереднього слідства та судового провадження. Така взаємодія є узгодженою за цілями і завданнями, силами і засобами діяльність у процесі встановлення істини з кримінальної справи [6, с. 491]. Проте сам термін "взаємодія" не зустрічається в нормах кримінально-процесуального кодексу.

У ході проведення судово-економічних експертиз взаємодія експерта-бухгалтера з представниками уповноважених органів може здійснюватись як у процесуальній, так і в непроцесуальній (організаційній) формах. Процесуальна форма взаємодії – це форма, прямо передбачена нормами кримінально-процесуального закону. Непроцесуальна – регламентована різного роду відомчими актами, або нерегламентована законом та витікає з його змісту та смислу, а також проваджувана в силу практики, яка склалася [7].

Проведення судово-економічної експертизи передбачає тісну взаємодію слідчого з експертом-бухгалтером, яка виявляється у тому, що: слідчий контролює дотримання експертом строків проведення експертизи та створює йому необхідні умови для успішного виконання роботи; експерт знайомить слідчого зі своїм планом роботи і вибраною методикою дослідження; додаткові матеріали збираються як за ініціативою слідчого, так і за клопотанням експерта; експерт і слідчий спільно визначають строки проведення етапів експертизи [4, с. 167].

Не вирішеною проблемою залишається те, що консультаційна діяльність експерта-бухгал­тера у період, коли кримінальна справа ще не відкрита, законодавчо не передбачається, оскільки Кримінально-процесуальний Кодекс України визначає лише порядок участі спеціалістів у процесі ведення кримінальних справ [8]. Тому слідчому досить часто важко одночасно керувати слідчими діями і правильно здійснювати відбір бухгалтерських документів. Вирішення цієї проблеми може бути забезпечено через залучення спеціаліста-бухгалтера, висновки якого зможуть допомогти слідчому визначитися в необхідності проведення ревізії, її напрямах. Отже, розширення правового поля експертизи із залучення спеціалістів-бухгалтерів на стадіях оперативно-розшукової діяльності та дізнання, а також до порушення кримінальної справи, боротьба з економічною злочинністю стане значно ефективнішою.

Якість і повнота поданих матеріалів можуть бути забезпечені шляхом надання органам дізнання і слідства попередніх консультацій з питань, які вимагають спеціальних знань у галузі бухгалтерського обліку. Отже, з метою ефективного розслідування злочинів автор пропонує ознайомлювати експерта-бухгалтера з загальними матеріалами справи та відповідно до рекомендацій, які він надасть, сформувати перелік питань, вирішення яких буде найбільш ефективним для справи.

Для більш ефективної взаємодії експерта та представника правоохоронних органів автор пропонує, щоб під час проведення експертизи хоча б на початковій стадії слідчий брав участь у дослідженні. Це дозволить у подальшому представнику органів дізнання більш ефективно формулювати питання та збирати необхідний перелік документів.

З метою проведення експертизи і можливості надання висновку експертом, автор рекомендує створити спеціалізовану літературу для оперативних органів, яка б містила перелік документів, які необхідні експертові для дослідження. Зрозуміло, що повний перелік створити неможливо, оскільки кожна справа має свої особливості, проте зазначення найважливіших документів дозволить зекономити час задля повторного звернення на підприємство. Для узагальнення зазначеного, автор пропонує схему інформаційної взаємодії екперта-бухгалтера та слідчого в ході проведення судово-економічної експертизи розрахункових операцій, що зображена на рисунку.

Рис. Взаємодія експерта-бухгалтера та слідчого в ході проведення судово-економічної

Ураховуючи викладене, можна зробити висновок, що взаємодія слідчого й експерта має місце на всіх стадіях проведення експертизи та у ході розслідування справи і судового провадження. Належна організація взаємодії слідчого з експертом сприяє найбільш швидкому й ефективному досягненню цілей розслідування та прийняття рішення судом.

____________

Магістр 2 року навчання

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
С
__________

Визначенню сутності судово-економічної експертизи в різні роки присвячували свої роботи такі вчені, як: Базась М. Ф., Бандурка А. М., Білуха М. Т., Бутинець Ф. Ф., Волинець Л. М., Назаренко Є. А., Мумінова-Савіна Г. Г., Камлик М. І., Понікаров В. Д. та ін.

Метою дослідження є обґрунтування сутності дефініції "судово-економічна експертиза".

У результаті проведеного дослідження встановлено, що сама сутність судово-економічної експертизи визначається через поняття. На сучасному етапі існує багато тлумачень щодо визначення поняття судово-бухгалтерської (судово-економічної) експертизи. При цьому на підставі існуючих визначень дефініції можна виділити основні ознаки судово-економічної експертизи, що подані у таблиці.

Як видно з таблиці, автори у процесі визначення поняття судово-економічної експертизи враховували різні змістовні ознаки. Так, наприклад, Назаренко Є. А., Волинець Л. М., Білуха М. Т., Базась М. Ф., Мумінова-Савіна Г. Г. під судово-економічною експертизою розуміють дослідження,

Наведене Назаренко Є. А. та Білухою М. Т. визначення, на думку автора, недостатньо пояснює сутність судово-економічної експертизи, бо не розкриває мети і підстав її проведення. Волинець Л. М. також дуже обмежено розкриває поняття, не враховуючи підстави та мету проведення експертизи, тому слід звернутись до інших авторів.

Так, визначення, які надали Бутинець Ф. Ф., Базась М. Ф., Понікаров В. Д. дають найбільш повне та ґрунтовне роз'яснення судово-економічної експертизи.

Узагальнюючи зазначене, можна зробити висновок, що сутністю судово-економічної експертизи є дослідження фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, яке в межах чинного законодавства здійснюється особою, котра володіє спеціальними знаннями в галузі економіки, з метою надання висновку стосовно кола питань, що були поставлені органами дізнання, досудового слідства чи суду.

Отже, на підставі проведеного аналізу існуючих теоретичних підходів до визначення сутності судово-економічної експертизи виокремленні її основні ознаки та подано власне бачення цієї дефініції. Напрямом подальшого дослідження є розробка схеми організації судово-економічної експертизи в Україні.
Наук. керівн. Кожушко О. В.

____________

Студент 4 курсу

факультету обліку і аудиту ХНЕУ ім. С. Кузнеця
Д
__________

Питання державного аудиту висвітлювалися у працях Слободяник Ю. Б., Жирної Ж. А., Л. Куликівської, Чумакової І. Ю., А. Юхимчук та ін. [1 – 5]. Проте дані науково-практичні дослідження потребують більш поглибленого вивчення з метою уточнення кола проблем та перспектив розвитку державного аудиту в Україні. 

Метою дослідження є окреслення основних проблем та перспектив становлення державного аудиту в Україні.

Відповідно до визначеної мети було поставлено такі завдання: проаналізувати стан державного аудиту в Україні; визначити проблеми та перспективи розвитку державного аудиту в Україні.

У процесі дослідження були використані такі методи: аналіз, синтез, узагальнення та систематизація.

Згідно з Бюджетним кодексом України повноваження щодо здійснення державного аудиту

У 2005 році було здійснено спробу реформувати систему державного фінансового контролю та державного аудиту з урахуванням європейських вимог. Кабінетом Міністрів України було прийнято Концепцію розвитку державного внутрішнього фінансового контролю (далі – Концепція) на 2005 – 2017 роки, яка спрямована на зміну ідеології фінансового контролю відповідно до норм і правил Євро­пейського Союзу, вдосконалення правового поля у сфері державного фінансового контролю. Концепцію спочатку було затверджено на 5 років, але потім, з урахуванням корективів Світового банку, цей термін подовжено до 2017 року.

У державному секторі України буде поступово впроваджено модель державного внутрішнього фінансового контролю. Успішність цього процесу залежить від запровадження Європейських стандартів внутрішнього контролю в установах та організаціях державного сектору.

Система державного внутрішнього фінансового контролю ставить за мету гарантувати відповідність системи фінансового менеджменту та контролю, а також внутрішнього аудиту, правовим вимогам, принципам фінансового менеджменту, а також бути прозорою, економною, ефективною та результативною.

Ключовими засадами зазначеної Концепції є реорганізація контрольно-ревізійної служби у від­діли внутрішнього аудиту та їх запровадження, поряд із відділами внутрішнього контролю, безпосередньо в організаційну структуру розпорядника коштів із метою здійснення поточного контролю. Ревізійні відділи в сучасному понятті залишаться лише в тих сферах державного сектору, де спостерігається найгірша фінансова дисципліна.

Планується також здійснити низку заходів, спрямованих на децентралізацію контрольно-ревізійних дій.

Державний фінансовий контроль набуде ознак попереднього та поточного і буде вважатися внутрішнім. Зовнішній контроль буде чітко закріплений за єдиним органом – Рахунковою палатою – органом зовнішнього контролю. Зазначене, за умови успішного втілення, здатне розв'язати найбільш гостру проблему сучасного державного фінансового контролю – накладання функцій контролюючих органів. Рахункова палата повинна найближчими роками відігравати активнішу роль у виконанні положень, визначених Конституцією і Законами України. Сьогодні на часі – реформа сис­теми контролю державних фінансів, флагманом якої повинна стати саме Рахункова палата, як незалеж­ний і самостійний державний орган, відповідальний тільки перед Парламентом України.

Реалізація зазначеної Концепції базується на трьох основних принципах (за визначенням INTOSAI): впровадженні системи внутрішнього контролю, впровадженні служб внутрішнього аудиту та їхній гармонізації.

Однак на шляху економічних перетворень як в сфері державного фінансового контролю
в цілому, так і в сфері державного аудиту зокрема постає ряд проблем, які потребують поступового вирішення. Так, проблемою номер один на шляху становлення державного аудиту в Україні є невизначеність як в законодавстві, так і в теорії самого поняття "державний аудит". Доволі часто дослідники підміняють поняття "державний аудит" поняттям "державний контроль". Відсутність чіткого розмежування цих понять ускладнює процес становлення зазначеного виду контролю у вітчизняній практиці. Необхідно підкреслити, що державний контроль перевіряє законність, цільове використання коштів та державного майна. У свою чергу, державний аудит є способом перевірки ефективності спрямування цих коштів на відповідні цілі та доцільності здійснення видатків [1].

Державний аудит включає в себе все, що відноситься до системи зовнішнього, незалежного публічного контролю за діяльністю будь-яких органів держави. Його характерною рисою є постійне оновлення, перегляд існуючих теорій і концепцій аудиту, пошук нових форм і методів державного та суспільного управління. З упровадженням державного аудиту виникає можливість поточного моніторингу витрачання бюджетних коштів, попередження та усунення порушень на їх початкових етапах, у процесі їх зародження.

По-друге, принципово на шляху становлення державного аудиту постає проблема призначення незалежного контролюючого органу, який буде здійснювати державний аудит. У вітчизняній практиці цей різновид аудиту здійснюється Державною фінансовою інспекцією України (далі – ДФІ) та частково Рахунковою палатою. У розвинених країнах вищий контролюючий орган державного аудиту формується законодавчою гілкою влади (в Угорщині, Німеччині – Рахункова палата при парламенті, у США – Головне бюджетно-контрольне управління, в Канаді – Відомство Генерального ревізора) [2].

На особливу увагу заслуговує проблема суміщення контрольних і розпорядчих функцій щодо управління фінансовими ресурсами. У багатьох випадках усі вони належать органам виконавчої влади, що ставить під сумнів незалежність і об'єктивність прийнятих ними рішень.

Наявні численні неузгодженості правових норм, а також прогалини в регулюванні організаційно-правових взаємовідносин між органами Державної фінансової служби України та Рахунковою палатою України затримують розвиток державного аудиту.

Серед проблем реалізації державного аудиту потрібно виокремити ще одну – це неготовність суб'єктів господарювання до сприйняття державного аудиту як системи незалежного контролю, що мав не каральний, а суто рекомендаційний характер. Така форма контролю не повинна спричиняти будь-які перешкоди звичайній діяльності підприємства, установи чи організації [3].

Таким чином, у процесі становлення державного аудиту можна виділити такі проблеми: відсутність єдиного підходу щодо дефініції державного аудиту, ототожнення його з державним фінансовим контролем; проблема чіткого законодавчого визначення органу, на який покладено функції здійснення зовнішнього державного аудиту; нерозуміння суб'єктами господарювання мети та завдань державного аудиту; відсутність необхідної законодавчо-нормативної бази з даного питання; низький темп адаптації світового досвіду публічного контролю до сучасних потреб контролю державних фінансів в Україні [4; 5].

Однак поряд із зазначеними проблемами державний аудит має значущі перспективи розвитку. Ця форма контролю має забезпечити цільове витрачання національних ресурсів, збереження державного майна, покращення економічного стану держави в цілому.

Отже, слід зазначити, що сьогодні для становлення державного аудиту в Україні необхідно: розробити теоретичні та практичні засади впровадження та функціонування державного аудиту в нашій країні; вивчити та адаптувати зарубіжний досвід становлення системи незалежного публічного контролю; сконцентрувати увагу на питаннях державного аудиту в одному законодавчому акті, що забезпечить безперешкодне здійснення контрольних заходів, передбачивши в ньому органи контролю та відповідальність суб'єктів господарювання за його недотримання.
Наук. керівн. Крівцова Т. А.

____________