Державної адміністрації вчені харківського краю Біобібліографічний посібник Вип. Історія. Етнографія. Археологія Харків -2012

ДЕПАРТАМЕНТ КУЛЬТУРИ І ТУРИЗМУ

ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ

ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ

В – 90

Видання містить книги, статті із книг та періодичних видань з фонду обласної бібліотеки для юнацтва, а тому ми не претендуємо на повноту. Корисним доповненням слугує інформація з електронного ресурсу.

У даному випуску матеріал розташований в алфавіті імен.

Посібник стане у пригоді вчителям, старшокласникам загальноосвітніх шкіл, студентам, бібліотечним працівникам та всім , хто цікавиться науковим надбанням Харківщини.

Укладач Л. А. Бережна
Відповідальний за випуск М. В. Жарова

ОКЗ «Харківська обласна бібліотека для юнацтва», 2012

/ 1922 – 1972/

У Харківський державний університет Віктор Іванович прийшов у 1946 р., і вже до кінця свого життя був пов'язаний з ним.

Перші його наукові публікації з'явилися на початку 50-х рр..

Професор В.І.Астахов був одним з небагатьох істориків, що ризикнули в 50-і роки взятися за підготовку вузівського підручника з російської історіографії. Роботу високо оцінили фахівці, вона стала суттєвим внеском у історіографічні знання. В.І.Астахов - автор більш як 70 наукових праць.

Про лекції і практичні заняття Віктора Івановича в університеті ходили легенди. Читав він, за спогадами учнів і колег, яскраво, образно, завжди трохи іронічно, примушуючи слухачів не тільки і не стільки пасивно сприймати матеріал, скільки сумніватися, аналізувати, шукати аргументи на підтвердження чи спростування сказаного.

Рано обірвалося життя Астахова (він прожив усього 50 років), залишилось багато нереалізованих планів. Однак і те, що було зроблено, дозволяє віднести його до числа найбільш яскравих вчених-педагогів Харківського університету 50-70-х рр., які залишили свій слід в його історії.

Астахов Виктор Иванович // Выдающиеся педагоги высшей школы г.Харькова: биографический словарь. – Харків, 1998. – С. 42-44.

Астахов Віктор Іванович // Енциклопедія сучасної України. – К., 2011. – Т.1. – С. 760.

Виктор Иванович Астахов // 100 знаменитых харьковчан. – Харьков, 2004. – С. 10-12.

Бабенко В. О.

/ 1877 – 1955

Бабенко проводив етнографічні дослідженя на Харківщині та Катеринославщині, поповнив музейні колекції губернських музеїв етнографічними матеріалами, автор книги «Этнографический очерк народного быта Екатеринославского края» , ряду публікацій по цій же темі. В 1900 році відкрив салтівську культуру (VII-IX ст.), розкопав катакомбний могильник у Верхньому Салтові, виявив хозарську культуру на Північному Донці.

Василь Олексійович заснував Вовчанський музей старовини на Харківщині.

Під час етнографічних студій Катеринославщини (1904-1909 рр.) був членом Харківського історико-філологічного Товариства (ХІФТ).

З 1907 р. він очолює 2-класне Верхньо-Салтівське училище Вовчанського повіту Харківської губернії і працює на цій посаді до 1920 р. З 1913 року він працює на посаді завідувача позашкільною освітою у Вовчанському повітовому земстві. У 1917-1919 роках Василь Олексійович вчителює в Салтові, а також бере участь у сільській кооперації. З 1919 року він — завідувач музейною секцією і повітовим музеєм.

З 1923 року працює на посаді завідувача Вовчанського окружного музею. Він цілодобово знаходився серед своїх експонатів, влаштовував нові виставки, нові експозиції. Активно займався культурно-освітньою роботою. За самовіддану працю він неодноразово був відзначений владою. В 1929 р. Бабенко бере участь у археологічній експедиції на Дніпробуді.

Але шалені 30-ті роки не обминули і Василя Олексійовича. Згадано було про його зв'язок з графинею П. Уваровою, з іноземцями і в нього було відібрано його дітище - музей. Це стало трагедією. Навколо нього боролися люди, гинули тисячами, народжувались, мерли, друзі ставали ворогами, змінювались цінності… Ця метушня людська зробила його замкнутим, нелюдимим.

Розпрощавшись з музеєм, в 1937 році В.О.Бабенко розпочав працювати завідуючим архівом у м.Вовчанську, продовжував займатись науковою діяльністю: він збирав матеріал з історії промисловості району, ходив в етнографічні експедиції по селах, приймав участь в археологічних дослідженнях салтівського некрополя.

У часи німецької окупації (1941 - 1942 р.р.) Василь Олексійович жив в м.Вовчанську, продовжував збирати матеріал з історії Вовчанська.

Після визволення Харкова і області від німецько-фашистських загарбників В.О.Бабенка було запрошено на роботу до Харківського історичного музею. Завдяки його старанням було багато зроблено для відновлення музейної археологічної експозиції, фондів, знищених під час німецької окупації Харкова.

В 1946 році, разом з Семеновим-Зусером С.А. вчений проводив археологічні дослідження у Верхньому Салтові. Того року було розкопано 24 катакомби, зібрано багатий матеріал для відновлення Археологічного музею при Харківському університеті.

В листопаді 1955 року Василя Олексійовича Бабенка не стало. Поховано його в м. Вовчанську на цвинтарі.

У музеї-заповіднику “Верхній Салтів”, є відділ, присвячений його життю та діяльності. Зберігаються речі, так чи інакше пов'язані з ним, деякі документи, світлини, рукописи. Ім'ям Василя Олексійовича Бабенка в с. Верхній Салтів названа вулиця. Історико-археологічному музею-заповіднику “Верхній Салтів” присвоєне його ім'я. Він вартий того, аби його ім'я не забулось.

Він належав до тих етнографів — краєзнавців, завдяки невтомній праці яких на початку ХХ століття вдалося зберегти національні, духовні та матеріальні скарби України.

Учитель історії // Головінов В.П. Духовні джерела Слобожанщини / В.П.Головінов, П. Л. Гомон. – Харків, 1998. - С. 168.

[ Електронний ресурс] / О. М. Алексюнас. – Текст. – Режим доступу :

http://www.museum.dp.ua/article0047.html. – Заголовок з екрану. – Мова : укр. – Перевірено : 29.08.2012.

Бабенко Василий Алексеевич [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.mike-nnn.ucoz.com/index/babenko_v_a/0-48. – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 29.08.2012.

У 1891—1904 рр. Багалій — голова видавничого комітету Харківського товариства грамотності; у 1893—1906 рр. — голова правління Харківської громадської бібліотеки; у 1914—1917 рр. — голова Харківської міської думи; у 1918 р. — член комітету для заснування Української Академії Наук, з грудня 1918 р. — голова її історично-філологічноговідділу, а згодом — член Президії ВУАН. Дмитро Іванович розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки. Впродовж 1920—1930-х рр. він викладав історію України у Харківському та Полтавському інститутах народної освіти, очолював створену у Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Інститут Т. Шевченка, Центральне архівне управління УРСР. Брав активну участь у громадській діяльності і був організатором вищої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України. Як історик Д. Багалій формувався під впливом поглядів свого вчителя В. Антоновича. У своїй концепції історичного процесу був прихильником етнографічно-федеративних поглядів, яких дотримувався також М. Костомаров. Першими значними його роботами були праці «Історія Льва Диякона» як джерело для руської історії» (1878), «Історія Сіверської землі до половини XIV ст.» (1882). У 1883—1884 рр. опубліковано «Курс давньоруської історії до половини XIV ст.», який Д. Багалій читав у Харківському університеті. Головними працями Багалія є: «Нариси з історії колонізації й побуту степової околиці Московської держави» (1887), «Колонізація Новоросійського краю і перші його кроки на шляху культури» (1889), «Магдебурзьке право в Лівобережній Малоросії» (1892), «Українська старовина» (1896), «Досвід історії Харківського університету» (т. І-II, 1893,1904), «Історія міста Харкова» (спільно з Д. Міллером 1905—1906), «Історія Слобідської України» (1918), «Нарис української історіографії» (т. І--ІІ, 1923—1925), «Український мандрівний філософ Г. С. Сковорода» (1926), «Нарис історії України на соціально-економічному грунті» (1928). Праці Д. Багалія побудовані на багатому джерельному матеріалі.

Д.І.Багалій - один з найбільших істориків країни, творець і керівник визнаної школи дослідників, автор понад 400 публікацій з історії України.
Аленков Ю. Летописец Слобожанщины / Ю. Аленков // Веч. Харьков. – 2007. – 10 ноября. – С. 17.

Багалей Д. И. // 100 знаменитых харьковчан. – Харьков, 2005. – С. 26-30.

Багалей Дмитрий Иванович // Выдающиеся педагоги высшей школы г. Харькова: биографический словарь. – Харьков, 1998. – С. 60-63.

Багалій Д. І. // Діячі науки і культури України: нариси життя і діяльності / за ред. А. П. Коцура. – К., 2007. – С. 23-26.

Багалій Д. І. Автобіографія. 50 літ на стороні української культури / Д. І. Багалій ; вступ. ст., приміт. та коментар А. П. Ярещенко. – Харків : Прапор, 2003. – 190 с. : Фото.

Багалій Дмитро Іванович // Довідник з історії України (А-Я) : посібник для серед. загальноосв. навч. закл. / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К, 2002. – С. 44.

Богдашина О. М. Слобідський літописець історії України Д. І. Багалій / О. М. Богдашина // Укр. істор. журнал. – 2008. - № 1. – С. 88-113.

Боровик Е. Нестор Слобожанский / Е. Боровик // Слобода. – 2006. – 11 авг. – С. 6.

Величко Ю. Літописець Слобожанщини / Ю. Величко // Губернія. – 2004. - № 7-8. – С. 80-82.

Вокруг репинских полотен (Д. И. Багалей) // Берлин В. Д. Мне б только растревожить старину… / В. Д. Берлин. – Харьков, 2004. – С. 238-140.

Герасименко Н. О. Листи Д. І. Багалія: з епістолярної спадщини О. М Лазаревського / Н. О. Герасименко // Укр. істор. журнал. – 2008. - № 1. – С. 113-123.

Губин Д. Мэр-летописе / Д. Губин // Веч. Харьков. – 2003. – 6 февр.

Дмитрий Иванович Багалей // 100 знаменитых харьковчан. – Харьков, 2004. – С. 19-21.

Жулинський М. Був «Одночасно і вченим, і громадським діячем на полі культури» / М. Жулинський // Слово і час. – 2008. - № 9. – С. 7-22.

Заруба В. Михайло Грушевський та Дмитро Багалій / В. Заруба // Березіль. – 1991. - № 9. – С. 141-154.

Зинченко В. А. Летописец харьковской старины / В. А. Зинченко // Время. – 2007. – 8 ноября – С. 1-2.

Колоней Д. Большие гонки – 1906 : [политическая деятельность Д.И.Багалея] / Д. Колоней // Событие. – 2002. – 14-20 ноября. – С. 18.

Кравченко В. В. Д. И. Багалей : Научная и общественно-политическая деятельность / В. В. Кравченко. – Харьков : Изд-во при Харьковском ун-те. – 1990. – 176 с.

Лисицина Н. Дмитрий Багалей / Н. Лисицина // Слобода. – 2004. – 27 янв. – С. 13.

Літописець // Кушнарьов Є. П. 100 кроків харківською землею / Є. Кушнарьов. – Харків, 2004. – С. 215-220.

Меліхов В. Невтомний орач історичної ниви / В. Меліхов // Слобідський край. – 2007. – 6 листоп.

Можейко И. «Отец харьковской истории» глазами современников / И. Можейко // Харьковские известия. – 2007. – 6 ноября. – С. 13.

Можейко И. Портрет в интерьере юбилея / И. Можейко // Харьковские известия. – 2007. – 8 ноября. – С. 14.

На сторожі української науки і культури // Знаменні дати. Календар – 2007. – К, 2007. – С. 222-228.

Назаренко В. Д. І.Багалій – дослідник Г. С. Сковороди / В. Назаренко // Слобожанщина. – 2001. - № 17. – С. 171-173.

Підручник із краєзнавства : [«Історія Слобідської України» Д.І.Багалія]

// Головінов В. П. Духовні джерела Слобожанщини / В. П. Головінов, П. Л. Гомон. – Харків, 1998. – С. 165-166.

Холманская Л. 150 лет Багалею: готовы ли мы к юбилею? / Л. Холманская // Веч. Харьков. – 2007. – 19 июня. – С. 10.

Чотири розповіді про Дмитра Багалія / упоряд. О. Ю. Багалій. – Харьков, Сага, 2007. – 91 с.

Щербініна О. П. Бібліографія в науковій спадщині Д. І. Багалія / О. П. Щербініна // Вісник Харківської державної академії культури. – Харків, 2001. – Вип. 4. – С. 49-63.

Владислав Петрович Бузескул народився 8 березня (24 лютого) 1858 р. в селі Поповка Ізюмського повіту Харківської губернії в сім'ї військового. Навчався в харківській 2-й гімназії та в Харківському універсітеті, де закінчив курс в 1880 році. Там же з 1885 року почав читання лекцій, а в 1890 році отримав звання професора.

Таким чином, весь шлях в науку, від студента до професора, В. П. Бузескул пройшов у Харківському університеті. Це дозволило надалі самому В. П. Бузескулу називати себе доморощеним вченим, який всю свою школу пройшов у Харкові, всі свої труди написав у Харкові, за допомогою своєї та університетської бібліотеки. Ці його слова, а також постійний інтерес до історії Харківського університету, шанобливе ставлення до своїх колег і студентів свідчать про те, що він був великим патріотом alma mater.

Серед праць В. П. Бузескула найважливішими були його труди з історії Афінської демократії: «Перікл. Історико-критичний етюд »(1889 р.), « Афінська політія Аристотеля як історичне джерело для історії державного ладу Афін до кінця V століття (1895 р.) і «Історія Афінської демократії» (1909 р.). Обидві ці монографії булі видані у Харкові.

У перелічених працях В. П. Бузескул проявив себе як блискучий знавець історичних джерел та літератури.

Сам В. П. Бузескул своєю головною працею вважав «Введення в історію Греції», яка кілька разів перевидавалася. За цю працю В. П. Бузескул був удостоєний академічної премії імені графа Д. А. Толстого.

Люди, які близько знали Владислава Петровича Бузескула, вважали його великим книголюбом. Завдяки чудовому знанню історичної літератури він часто публікував у спеціальній періодиці бібліографічні огляди, рецензії, відгуки на найважливіші археологічні відкриття. В. П. Бузескулу належить ряд статей з історії Стародавньої Греції, опублікованих в енциклопедичному словнику Брокгауза-Ефрона.

Багато уваги В. П. Бузескул приділяв історії Харківського університету і, зокрема, розвитку загальної історії в університеті.

У 1923 році побачила світ його нова книга, підготовлена ​​на основі лекцій, прочитаних студентам Харківського університету в 1920-1921 рр. і представляла собою огляд найважливіших археологічних відкриттів на Сході - в Єгипті, Месопотамії, країнах Передньої Азії. Називалася вона «Відкриття ХIХ і початку ХХ століття в області історії стародавнього світу. 1. Схід ». У 1924 році вийшла друга частина цієї праці під назвою «Відкриття ХIХ і початку ХХ століття в області історії стародавнього світу. 2. Грецький світ », присвячена відкриттю давньогрецьких пам'яток.

Незадовго до своєї кончини В. П. Бузескул підготував свою головну історіографічну працю «Загальна історія і її представники в Росії в ХІХ і початку ХХ століття» в трьох частинах. Це був перший в російській та радянській історіографії праця такого масштабу.

Як людину В. П. Бузескула відрізняли чесність, щирість, велике почуття обов'язку і постійна доброзичливість до людей; коректність по відношенню до колег і незмінна вірність своїм друзям.

В.П.Бузескул помер 1 червня 1931 року в віці 73 років і був похований у Харкові.

Бузескул Владислав Петрович // Выдающиеся педагоги высшей школы г. Харькова : биографический словарь. – Харьков, 1998. – С. 143-145.

Бузескул Владислав Петрович // Довідник з історії України (А-Я) :

посібник для серед. загальноосв. навч. закл. / за заг. ред. І. Підкови, Р.

Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К, 2002. – С. 90-91.

Бузескул Владислав Петрович // Енциклопедія історії України : у 5 т.

/ редкол. : В. А. Смолій та ін. – К., 2003. – Т. 1. – С. 392.

Бузескул Владислав Петрович // Енциклопедія сучасної України. –

К., 2004. – Т. 3. – С. 551-552.

Кадєєв В. Видатний історик та історіограф / В. Кадєєв // Реабілітовані

історією : Харківська область. – К., 2005. – Кн. 1.; Ч. 1. – С. 104-112.

Бузескул Владислав Петрович [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.print.biografija.ru/?id=13788. – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 29.08.2012.

Бузескул В. П. [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.journals.rhga.ru/authors/index.php?. – Заголовок з екрану. – Мова : рос.- Перевірено : 29.08.2012.

Кадеев В.И. Владислав Петрович Бузескул. К 145-летию со дня рождения [Електронний ресурс] / В.И.Кадеев. – Текст. – Режим доступу : http://www.universitates.univer.kharkov.ua/.../kadeev.html. – Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено: 29.08.2012.

Бузескул, Владислав Петрович - историк [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.rulex.ru/01020827.htm. - Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 29.08.2012.

Серед праць О.Ветухова: «Говір слободи Бахмутівки Старобільського повіту Харківської губернії» (1893), «Говір слободи Олексіївки Старобільського повіту Харківської губернії» (1894), «О. О. Потебня. 29 жовтня 1891 р.» (1896), «Година (Етимологічна нотатка)» (1914) та ін.

Він автор 2-томної наукової роботи «Замовляння, заклинання, обереги та інші види народного лікування, засновані на вірі в силу слова» (т. 1—2, 1902—07), за яку одержав премію РАН та ряду шкільних підручників.
Ветухів Олексій Васильович // Енциклопедія сучасної України. – К., 2005. – Т. 4. – С. 324.
Курченко - Сизова. Семья Ветуховых сrвозь силуэты Харькова [Електронний ресурс] / Курченко – Сизова. – Текст. – Режим доступу :

http://www.samlib.ru/k/kurchenko_s_w/text6.shtml. - Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 29.08.2012.
Дрінов М. С.

/ 1838 – 1906 /
Дринов Марин Степанович - визначний історик-славіст, етнограф народився у 1838 році в болгарському містечку Панагюриште в сім'ї ремісника. Він один з основоположників болгарської історіографії, перший президент Болгарського літературного товариства (нині Болгарська академія наук).

Як багато болгарських інтелігентів свого покоління, Дринов в молодості емігрував і отримав освіту в Росії. Навчався в Київській духовній семінарії, потім у Московському університеті, в 1865-1871 роках працював в Австрії та Італії, розшукуючи там документи про болгарську історію, деякий час жив у Празі. У 1869 році Дринов став одним із засновників і першим головою Болгарського літературного товариства, отримав ступінь магістра та став лектором зі славістики в Харківському університеті, з 1876 року - професор. Марин Дринов - автор робіт про болгарський народ, про історію болгарської церкви (виступав за незалежність її від Константинопольського патріархату), найдавнішої історії слов'ян, про слов'янсько-візантійські відносини.

Після звільнення Болгарії в 1878 році Дринов приїхав на батьківщину і став (у складі тимчасового російського управління країни) міністром народної освіти і духовних справ. Був одним з батьків-засновників болгарської держави, співавтором Тирновської конституції. Дринов ввів 32-буквений цивільний алфавіт, який вживався в Болгарії до 1945 року. Заснував в Софії національну бібліотеку.

У 1879 році Дринов повернувся до Харкова і продовжував там працювати до кінця життя.

Робота Марина Дринова в Харківському університеті була плідною: він читав загальні і спеціальні курси зі слов’янознавства та історії південних слов’ян, курси з історії та граматики церковно-слов’янської, чеської та польської мов та інші. Він був серед засновників Харківського історико-філологічного товариства, а з 1890 року, після смерті Олександра Потебні, - його головою. Дринов активно сприяв розвитку культурних зв’язків між Болгарією та Російською імперією, став засновником харківської школи славістів, що отримала європейське визнання.

Помер Марин Степанович Дринов у 1906 році у Харкові, в 1909 році його прах було перевезено до Болгарії. В пам’ять про одного із засновників Харківське історико-філологічне товариство започаткувало премію імені М. С. Дринова.

Дринов Марин Степанович // Довідник з історії України (А-Я): посібник для серед. загальноосв. навч. закл. / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. – 2-ге вид., доопр. і доповн. – К, 2002. – С. 226.

Дрінов Марин Степанович // Енциклопедія сучасної України. – К., 2005. – Т.8. – С. 402.

Симоненко А. Историк-славист / А. Симоненко // Слобода. – 2004. – 30 июня. – С. 2.

Широта слов’янської душі // Кушнарьов Є. П. 100 кроків Харківською землею. – Х.арків, 2004. – С. 318-322.

Дринов Марин Степанович - известный славист [Електронний ресурс]. – Текст. – Режим доступу : http://www.rulex.ru/01050104.htm. - Заголовок з екрану. – Мова : рос. – Перевірено : 29.08.2012.