Книга буде цікава професіоналам-кінознавцям, кіноредакторам телекомпаній, студентам кінофакультетів і всім, хто цікавиться кінематографом

АВТОРСЬКЕ КІНО - за­гальна назва малобюджетних фільмів, у яких продюсер, сце­нарист, режисер поєднані в од­ній особі, і, таким чином, кіно­картина максимальною мірою є вираженням авторської пози­ції відповідно до теми фільму. Див. «Елітарне кіно».

АЛЮЗІЯ В КІНО, АЛЮ-ЗИВНЕ КІНО [англ. Allusion; від лат. Allusio - жарт, натяк] -щодо сучасного американсько­го кіно має на широкий спектр значень: прямі цитати з давніх фільмів, «увічнення» жанрів минулого, а також їх сучасну переробку, ремінісценції, па­рафразування сцен із класич-нихфільмів,сюжетнихмотивів, кадрів, які запам'яталися, фраз із діалогів, характерних жестів героїв тощо. Система створеня алюзій у сучасному кінемато­графі США багата і різнома­нітна. Крім вищезгаданих варі­антів, це, поряд із цитуванням, різноманітні форми імітації історичних кіноджерел; згаду­вання в діалогах назв визна-

чних й ординарних фільмів, режисерських імен; стиліза­ція нарочитої архаїки; «лука­ва гра» з назвами фільмів, які мерехтять на задньому плані у формі реклами, афіш; моди­фікація персонажів, сюжетів, мотивів старих фільмів.

Прямим спадком американ­ського захоплення авторським кінематографом став, на дум­ку критика Н. Керолл, «алю-зивний бум», який почався з першої половини сімдесятих років. Озброївшись списка­ми фільмів, що були складені Е. Саррисом, та естетичними теоріями Ейзенштейна, Базе-на, Годара, Маклюена, значна частина покоління, яке вирос­ло в п'ятдесяті роки, заззнала кінолихоманку й буквально атакувало історію кіно. Пред­ставники цього покоління при­страсно вишукували фільми, яких не бачили, настирливо поверталися до старих стрічок і намагалися їх класифікувати. Серед частини американських глядачів розвилося безпре­цедентне почуття кіноісторії. Серед тих, хто в 60-ті роки від­кривав для себе кіноісторію -здебільшого американського кіно, - були й майбутні режи­сери. Втягнуті у вир дискусій та відкриттів, вони закріпляли

у своїй естетичній свідомості, яка лише формувалася, кри­тичні оцінки, народжені прак­тикою авторського підходу. Теми, стилі, експресивні засо­би, притаманні старим філь­мам, вони вивчали у тому ви­гляді, в якому ті були відібрані й узагальнені американськими теоретиками авторського кіно. Закономірно, що свої учнівські враження, інтелектуальні захо­плення вони згодом спробува­ли включити до режисерських робіт. З'явилася спілка режи­серів, ерудиція яких перевер­шувала ерудицію глядачів, що захоплювалися історією кіно. Серед них - П. Бартел, П. Бог­данович, Д. Карпентер, М. Чімі-но, Б. Кларк, Ф. Коппола, Б. Де Пальма, Д. Хоппер, Ф. Кауф­ман, Д. Лукас, Т. Малік, Д. Ро-меро, М. Скорсезе, С. Спілберг, К. Тарантіно.

АМАТОРСЬКИЙ ФІЛЬМ [Amateur Film - аматорський фільм] - створений одним або групою аматорів. Зйомки ама­торських фільмів дістають по­ширення у 20-ті роки, коли в різних країнах налагоджуєть­ся виробництво портативних знімальних кінокамер. Спершу любительські фільми зніма­лися на 16 і 8 мм кіноплівку.

Із розвитком відеотехніки ама­тори здійснюють зйомку філь­мів на портативні відеокамери та мобільні телефони. На сьо­годні проводяться кінофести­валі аматорського кіно.

АМПЛУА [франц. Emploi -застосування] - відносно стій­кі типи ролей, які відповідають віку, зовнішності й стилю гри актора; трагік, комік, герой -коханець, субретка, інженю, травесті, йолоп, резонер та ін. У XX ст. це поняття виходить із ужитку.

АНІМАЦІЙНЕ КІНО, АНІ­МАЦІЯ [англ. Animation;BW лат. Animatus - живий] - відповід­но, анімація - оживлення, до речі, саме звідси походить і ме­дичний термін «реанімація». У кіно анімацією називають мистецтво мультиплікації (до­слівно - розмноження). Вид кі­номистецтва, твори якого з'яв­ляються шляхом зйомки послі­довних фаз руху мальованих (графічна мультиплікація) або об'ємних (об'ємна мультиплі­кація) об'єктів. Перші мальова­ні фільми побачили світ у 1908 році (Франція), об'ємні - у 1911 (Росія). Визначні діячі мульти­плікаційного кіно - В. Старе-вич (Росія), В. Дісней (СІЛА),

Анімація старіша за власне кіно, яке багато в чому саме їй забов'язане своїм народжен­ням. Споконвіку люди праг­нули оживити зображення. Ще в середні віки знаходилися умільці, які розважали публі­ку сеансами рухливих малюн­ків, за допомогою оптичних пристроїв на зразок фільмос­копів, куди вставляли скляні пластини з малюнками. Такі апарати називали «чарівним ліхтарем» - laterna magika. Пластини незабаром заміни­ли гнучкою стрічкою з нама­льованими кадриками. Деякі джерела вважають днем на­родження анімації ЗО серпня 1877 року - день, коли в Пари­жі був запатентований такий апарат - праксиноскоп Е. Рей-но, чиї мультсеанси мали у гля­дачів неабиякий успіх. А після винаходу в 1895 році братами Люм'єр сінематографу наста­ла черга кіноапаратів і кіно­стрічки. Тому формально ані­мація вважається не прабабу-

сею, а молодшою сестрою кіно, і поява перших мальованих мультфільмів («film» англ. і є плівка) датується 1906 роком. В Америці - «Чарівна авторуч­ка» С. Блектона.

Незабаром у 1912 році в Росії В. Старевич винайшов об'ємну анімацію, ожививши засобами кіно лялькових комах у кумед­ній мульпародії «Прекрасна Люканіда, або війна вусачів і рогачів». З цього часу аніма­ція успішно застосовувалась і у великому кіно, особливо фантастичному, адже відомий Кінг - Конг, спілберговські ди­нозаври та інопланетяни - все це по суті мультперсонажі.

У 70-ті роки до найбільш хо­дових видів анімації - мальо­ваної та об'ємної (лялькової) додалась й комп'ютерна. Але це досить трудомістка і дорога справа, тому перший повно­метражний (тобто тривалістю більше години) комп'ютерний мультфільм «Історія іграшок» (США) створювався довгих чо­тири з половиною роки і з'явив­ся зовсім недавно - у 1995 році.

За сторічну історію кіно та­лановитими аніматорами було створено чимало шедеврів, але найбільш визначною постат­тю став американець В. Діс-ней, який переконав увесь світ,

що анімація - не дитячі вироби, а цілком самостійне мистецтво для всіх вікових груп, унікаль­на країна живої фантазії.

АНІМЕ [Anime] - різновид анімаційного кіно. Японські мультфільми, створені на осно­ві книжкових коміксів у по-кемоноподібній манері малю­вання. Технологія аніме окрім мультфільмів знаходить засто­сування у хентай - японській еротиці. Див. «Хентай».

АНТИГЕРОЙ [Antiheros від грец. Anti - префікс, що озна­чає протилежність + Heros - ге­рой] - персонаж, позбавлений справжніх героїчних рис, але який займає центральне місце у фільмі. Найчастіше мова йде про невдаху або жертву. З ан­тигероем, на відміну від героя, глядачеві важко ототожнюва­ти себе, що посиляє ефект від­чуження. Російський філософ С Франк називав антигероя людиною, «що втратила віру, але тужить за святинею». Аме­риканські фільми 60 - 70-х ро­ків: «Напролом», «Професіона­ли», «Брудна дюжина», «Пош­тар завжди дзвонить двічі».

APT - КІНО - див. «Арт -хаус».

APT - ХАУС [англ. Art Hou­se - художній дім] - спершу кі­нотеатр, у якому демонструва­лись авангардні фільми або кі-нокласика для підготовленого глядача. Оскільки такі фільми разраховані на більш досвідче­ного глядача, арт - хауси часто розташовувалися поблизу ко­леджів й університетів. Подібні кінотеатри були невеликими. Вони почали з'являтися в США наприкінці 1950-х - на початку 1960-х - було їх вже близько 500. З часом під арт - хаусом почали розуміти взагалі кіно для підго­товленого глядача або елітарне кіно. Див. «Елітарне кіно».

АФРОАМЕРИКАНСЬКЕ КІНО - незважаючи на шквал заперечень, викликаний стріч­кою «Народження нації» ще у 1915 році, Голлівуд у наступ­ні 50 років не вніс майже нія­ких змін у свою політику щодо чорних акторів, як і раніше від­водячи їм ролі рабів, слуг і зло­чинців.

Але у 1960-ті роки рух за гро­мадянські права чорних аме­риканців, який очолювали такі різні люди як Мартін Лютер Кінг і Малколм Екс, примусив білу Америку переглянути свої погляди на расову проблему. У 1967 році Голлівуд відреагу-


8

9

Афроамериканські режисе­ри почали відігравати помітну роль в американському кінема­тографі після виходу на екран

картини М. Ван Піблса «Ме­лодійна пісня Баадасс» (1971). Але найважливішою подією в афроамериканському кіно став дебют С Лі у 1986 році у стрічці «Вона дістане своє». Після цієї кінокомедії він зняв фільм «Вчинити правильно» (1989), досить суперечливу стрічку, в якій робилася спроба аналізу расових проблем су­часного міста. Вона стала пер­шою картиною, в якій підлітко­ві проблеми сучасної Америки висвітлювались із точки зору чорних американців. Творчість Лі надихнула багатьох молодих темношкірих кінематографіс­тів, включаючи Д. Сінглтона, Е. Діккерсона й Д. Деш.

БЛОКБАСТЕР [англ. Block­buster - бомба великого калібру, яка змітає перепони, фільм -бомба, який за своїм убивчим потенціалом від початку зорієн­тований на смаки найширших глядацьких мас] - у кіно жар­гонний термін, який означає ви-сокобюджетний фільм (більше 100 млн доларів). До блокбасте-рів можна також віднести такі фільми, як «Термінатор», «Тер-мінатор - 2», «Водний шлях». Еру блокбастерів відкрив тріум­фальний успіх фільму С Спіл-берга «Щелепи» (1975). З ми­нулих постановок зі значним кошторисом до розряду блок­бастерів потрапили б фільми «Лоуренс Аравійський» (1962) та «Клеопатра» (1963).

Починаючи з 1970-х років панівне місце у Голівуді за­йняла нова генерація кіне­матографістів, яких назвали «кінопаростками». їхні «блок-бастери» зі значним коштори­сом розраховані в першу чергу на молодіжну аудиторію. Такі гостросюжетні «розважалки» випускають нині повсюдно, їх­ньому виходу на екрани пере­дують гучні рекламні кампа­нії, які мають забеспечити їм касовий успіх.

Найбільшої слави серед ре­жисерів нового покоління за­жили Ф.Ф. Коппола, Дж. Лу­кас, М. Скорсезе та С Спілберг. їх назвали «кіно паростками», бо вони здобули спеціальну кінематографічну освіту, й на-добуті знання про історію кіно спричинили сильний вплив на їх режисерський почерк. Стріч­ки Копполи «Хрещений бать­ко» (1972) та Спілберга «Щеле­пи» (1975) розпочали нову еру «блокбастерів».

Блокбастер - це, зазвичай, масштабно-постановочний ви-сокобюджетний фільм, тому й жанри обираються видовищ­ні - фантастичні, пригодниць­кі, історичні або екранізація голосного бестселеру.

Задля більшої гарантії успі­ху практикують запрошен­ня суперзірок на головні ролі, зйомки зі значним кошторисом, зі складними спецефектами та масовану рекламу, на яку іно­ді витрачається до третини бю­джету. Головне, всі етапи від сю­жету до прокату прораховані -успіх заздалегідь спланований, ризик зведений до мінімуму.

Блокбастер фактично під­мінив собою давніше поняття -суперколос або бойовик - удар­ний фільм, приречений на гля-дацький успіх. Такі фаворити

12

13

ГОЛЛІВУД [англ. Holly­wood] - центр американської кінематографії, розташований в одному з районів Лос - Анже-леса, штат Каліфорнія, в якому історично були зосереджені го­ловні американські кіностудії; у широкому розумінні - «фа­брика мрій», найбільший світо­вий постачальник комерційної кінопродукції. Спочатку Гол­лівуд був селом, яке дістало назву від велетенського ранчо, розташованого на його місці наприкінці минулого століття. Кіновиробництво розпочалось у Лос - Анжелесі у 1907 році, а безпосередньо в Голлівуді -у 1913 році, з вестерна Сесіла Б. де Мілля «Чоловік індіан­ки» (The Squaw Man). До 1920, завдяки швидкому зростанню низки великих студій та виник­ненню системи кінозірок, тут знімалося близько 800 філь­мів щорічно, а сама назва стала символом розкоші, солодкого життя й ілюзорної магії кіно.

З кінця 40-х років телеба­чення стає все більш могутнім конкурентом кіновиробни­цтву, а продюсери й режисери все частіше прагнули знімати фільми там, де це коштувало дешевше: на східному узбереж­жі або за кордоном. На початок

60-х років більша частина філь­мів знімалася незалежними продюсерами, і студійну систе­му було зруйновано остаточно. Однак символічний Голлівуд продовжує існувати: він висту­пає своєрідним світоглядом, що тримається на штучних за­конах і орієнтований на розва­ги. Він не має фізичних кордо­нів, бо нині більшість студій не розміщуються на його терито­рії, а власне фільми знімаються за його межами. Але Голлівуд як і раніше залишається сино­німом американського кіно.

У 1923 на помітному місці на вершині пагорба розташу­вали великі 15-метрові літери Hollywoodland, останніх чоти­рьох літер час не пожалів. По­ступово почалося перетворен­ня навколишніх місць у веле­тенський музей під відкритим небом, Мекку кінофанів.

Сьогодні головна тутешня визначна пам'ятка - одноймен­ний з районом бульвар Голлі­вуд, де знаходиться Алея Сла­ви (Алея зірок), в асфальт якої вмуровано більш ніж дві тисячі мармурових зірок з іменами кі-нокумирів та інших знамени­тостей з мистецького світу. Тут же, навпроти схожого на паго­ду славетного Китайського кі­нотеатру, імениті лицедії зали-

шають на бетонних плитах свої автографи - відбитки рук, ніг, особливо винахідливі, як Вуп-пі Голдберг, носів і навіть лап -диснеївське каченя Дональд та вівчарка-кінозірка Рін Тін Тін. Назви найближчих вулиць, сусідніх районів і навіть пля­жів, на слуху у будь-якого кі-нотелеглядача. Бульвар Сон­ця, що заходить (Сансет-буль-вар), район Мелроуз, Сант-Мо-ніка, Санта-Барбара, Малібу і, звісно ж, район Беверлі-Хіллз, у центрі якого розташувався ресторан «Планета Голлівуд» - спільне дітище Шварценег­гера, Сталлоне та колишньо­го подружжя Брюса Вілліса і Демі Мур. Так, навіть заку­сочно-шинкові заклади тут надбання історії, бо багатьма з них володіють мультиміль­йонери від кіно. Наприклад, Стівен Спілберг, чий ресторан стилізований під підводний човен із відповідною назвою

«La Dive!» («Пірнай!»). А для прихильників духовної їжі -безліч кіномузеїв і культових місць поклоніння, наприклад, могила Мерилін Монро.

«Золотий вік» Голлівуду (1930-1945) давно відійшов у минуле, але в Каліфорнії як і раніше знаходяться офіси найбільших кіно-телеоргані-зацій та особняки кінозірок, що передавалися з рук у руки. І хоча американці вже давно знімають фільми по всьому світу, саме тут б'ється серце гі­гантської кіноімперії, що панує завдяки фінансовій могутності транснаціональних корпорацій світової кіноіндустрії.

Фільми про період станов­лення Голлівуду: «Доброго ранку, Вавилон» братів Тавіані, «Нікельодеон» Пітера Богда­новича. Про голлівудську кіно-систему «Магнат», «Гравець», «Хаблі-баблі», «Пурпурова троянда Каїра».


14

15

ДЕСЯТА МУЗА - антична міфологія налічувала дев'ять муз (богинь - покровительок наук і мистецтв). Вислів „де­сята муза" означає яку-небудь галузь мистецтва, переважно нововиниклу, що не ввійшла до канонічного списку: у XVIII столітті так називали критику, в середині XIX - у Німеччині театр - вар'єте, у наш час - кіно, радіо, телебачення тощо.

ДОКУМЕНТАЛЬНЕ КІНО [англ. Documentary - фільм із дикторським коментарем; доку­мент] - вид кіномистецтва, мате­ріалом якого виступають зйом­ки дійсних подій та осіб. Перші документальні зйомки про­вели брати Люм'єр у 1895 році

(Франція). Майстри цього виду кіномистецтва не раз підійма­лися до філософського узагаль­нення у своїх творах: Р. Флаерті (США), Й. Івенс (Голландія), Дж. Грірсон (Велика Британія), Д. Вєртов, Л. Кулешов, Е. Шуб (СРСР). В історію кіномисте­цтва ввійшли документальні стрічки радянських режисерів Р. Кармена «Повість про нафто­виків Каспія» (1953), М. Ромма «Звичайний фашизм» (1966), 20-тисерійний фільм «Велика Вітчизняна» (колектив авторів, 1979; у США йшов під назвою «Невідома війна»), у 80-ті роки етапним для кінодокументаліс­тів став фільм латвійського ре­жисера Ю. Поднієкса «Чи легко бути молодим?» (1987).

ЕЛІТАРНЕ КІНО - кіно для інтелектуалів, «кіно не для всіх». Некомерційні фільми, розраховані на невелику ауди­торію. Зазвичай, такі фільми рідко супроводжує комерцій­ний успіх. Див. «Арт-хаус».

жүктеу/скачать 2.08 Mb.

Достарыңызбен бөлісу: