   Джанні Родарі Джа́нні Рода́рі (23 жовтня 1920, м. Оменья, Італія — †14 квітня 1980, Рим) — італійський письменник, журналіст. Найбільше визнання отримав завдяки казкам та книжкам для дітей. Твори Джанні Родарі перекладені багатьма мовами світу. Джанні Родарі Пригоди Цибуліно
Переклад Анатолія Іллічевського
Переклад Анатолія Іллічевського
© G. Rodari
© А.Іллічевський (переклад з італійської), 1977
Джерело: Дж. Родарі. Планета Новорічних Ялинок. К.: Веселка, 1997. 540 с. — С.: 5-164.
Сканування та коректура: Aerius (ae-lib.org.ua), 2004
Анотація
У чудовій казковій повісті відомого італійського письменника, лауреата Міжнародної премії імені Г. К. Андерсена Джанні Родарі розповідається про пригоди веселого цибуляного хлопчика Цибуліно та його друзів, які разом захищають скривджених і відновлюють справедливість.
На її сторінках ти зустрінеш майстра Виноградинку, кума Гарбуза та інших чесних трудівників, веселих Полуничку, Редисочку, графа Вишеньку, які допомагають Цибуліно подолати злих і жорстоких синьйора Помідора та принца Лимона.
Зміст
1
2
4
Джанні Родарі 4
Джа́нні Рода́рі (23 жовтня 1920, м. Оменья, Італія — †14 квітня 1980, Рим) — італійський письменник, журналіст. Найбільше визнання отримав завдяки казкам та книжкам для дітей. Твори Джанні Родарі перекладені багатьма мовами світу. 4
Джанні Родарі 5
Пригоди Цибуліно
Переклад Анатолія Іллічевського 5
Анотація 6
Зміст 3
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ 5
Як Цибулоне наступив принцові Лимону на мозоль 5
Як Цибуліно довів до сліз самого синьйора Помідора 8
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ 14
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ 16
Як Цибуліно обдурив пса Гавкуна 16
18
РОЗДІЛ П'ЯТИЙ 19
Як кум Суниця чіпляв дзвоника для злодіїв 19
В замку гості: ненажера Апельсин і жаднюга Мандарин 22
РОЗДІЛ СЬОМИЙ 27
Вишенька порушує накази синьйора Петрушки 27
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ 31
Як прогнали із замку лікаря Каштана 31
РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ 34
Мишачий генерал утікає зі своїм військом 34
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ 39
Підземна мандрівка з однієї темниці до другої 39
44
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ 45
Синьйор Помідор має звичку спати в панчохах 45
48
РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ 49
Як кума Часника нагородили і покарали 49
РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ 53
Про те, як мимоволі синьйор Горох урятував життя Помідорові 53
РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ 56
56
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ, 57
який пояснює те, що сталося в чотирнадцятому 57
59
РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ 61
Про пригоди містера Морквоу і пса Шукая 61
70
РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ 71
Як Цибуліно заприятелював з одним симпатичним Ведмедиком 71
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ 75
Тюлень - базіка язикатий 75
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ 80
Як барон Апельсин мимоволі двадцять генералів розчавив 80
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ 83
Цибуліно знайомиться з павуком-листоношею 83
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ 87
Цибуліно втрачає всі надії 87
89
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ 90
Про пригоди Павука Кривонога і Павука Швосьмака 90
Про Лимончика, що не знав арифметики 94
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ Як Цибулоне наступив принцові Лимону на мозоль
Цибуліно був сином Цибулоне і мав семеро братів. Звали їх Цибулетто, Цибулотто, Цибулучча та іншими подібними іменами, найкращими в шановній цибулиній родині. Люди вони були, що й казати, хороші, але безталанні.
Та й не дивно. Де цибуля, там і сльози.
Жив Цибулоне з усією своєю родиною в дощаній халупі, не більшій від ящика для розсади.
Коли хто з панів потрапляв, бувало, на вулицю, то роздратовано морщив носа і велів візникові їхати швидше: «Пхе, як тхне цибулею».
Якось через те село мав проїздити правитель країни, сам принц Лимон. І його придворні побоювалися, щоб не постраждав від запаху цибулі принців ніс.
- Ну що скаже принц, коли почує, як тхне від оцих злиднів?!
- Треба їх напахтити,- вирішив обер-камергер.
І одразу ж послали з десяток солдатів Лимончиків, щоб напахтити бідноту. Цього разу солдати облишили свої шаблі та гармати, а взяли на плечі лише обприскувачі з одеколоном, амброю, фіалковими пахощами та найкращою трояндовою водою з Болгарії.
Солдати вигнали надвір Цибулоне з його синами і всією ріднею, поставили попід муром і оббризкали від голови до ніг пахощами, аж бідолашний Цибуліно застудився.
Та ось долинув звук сурми, і в супроводі усіх Лимонів і Лимончиків з'явився сам правитель, принц Лимон. Він був одягнений у все жовте, а над його жовтою шапкою [11] дзеленчав золотий дзвіночок. У придворних Лимонів дзвіночки були срібні, а у простих Лимончиків - бронзові. І так усі ті дзвіночки гарно дзеленчали, що люди збігалися, як на дивовижу,- думали, що то оркестр.
Цибулоне і Цибуліно опинилися спереду, тому їх штовхали і в боки, і в спину ті, що стояли позаду. Старому бідоласі Цибулоне це набридло, і він почав гукати:
- Назад! Назад!
Принц Лимон почув те і розсердився. А потім спинився, підійшов окаряч до Цибулоне і гримнув на старого:
- А чого це ти кричиш «назад, назад»? Може, тобі не до вподоби, що мої вірні піддані тиснуться вперед, щоб на мене подивитися? Га?
- Ваша світлосте,- зашепотів йому на вухо обер-камергер,- мені здається, що цей чоловік - небезпечний бунтівник! Його треба тримати під пильним наглядом.
І один із охоронців принца навів на Цибулоне спеціальну підзорну трубу, у яку наглядали за бунтівниками. Кожен з Лимончиків мав таку трубу.
Бідолашний Цибулоне аж позеленів зі страху.
- Ваша величносте,- насилу пробелькотів він,- то мене ж задавлять!
- І добре зроблять! - гримнув принц Лимон.
Тут обер-камергер звернувся до натовпу з такою промовою:
- Любі наші підданці! Його світлість дякує вам за вірнопіддані почування і за стусани, якими ви частуєте один одного. Тож штовхайтеся, громадяни! Штовхайтеся, громадяни! Штовхайтеся дужче!
- Та коли б і вас із ніг не збили,- вихопилося у Цибуліно.
І тут-таки один із стражників навів на хлопчину свою підзорну трубу. Цибуліно зважив за краще втекти і попід ногами старших швидко пробрався назад.
Громадяни спочатку не дуже тіснилися. Та обер-камергер так загрозливо бликав на них, що юрба захвилювалася, мов вода у діжці. Штовханина стала такою, що зрештою старий Цибулоне не утримався на місці і наступив простісінько на ногу самому принцові Лимону. У його світлості на ногах були мозолі, тож йому аж свічки в очах засвітилися. Десяток солдатів Лимончиків з усіх боків [12] як один кинулися на нещасного Цибулоне і закували його в кайдани.
- Цибуліно! Цибуліно! - гукав старий, а його вже тягли геть.
Цибуліно був у цю мить уже далеко, та всі навколо нього все знали і, як то буває, знали навіть те, чого насправді й не було.
- Ото добре, що його схопили. Адже він хотів ударити його світлість кинджалом!
- Та зовсім не те! У нього в кишені був кулемет!
- Кулемет у кишені? Бути цього не може!
- А ви не чули пострілів?
Насправді то були не постріли, а тріскотіння ракет на честь принца Лимона. Але люди так переполошилися, що кинулися врозтіч від солдатів Лимончиків.
Цибуліно хотів був крикнути усім цим людям, що в кишені його батька був лише недокурок тосканської сигари. Та подумав, що краще буде промовчати.
Бідолашний Цибуліно! Йому здалося, що він раптом перестав бачити на праве око,- а то була просто сльоза.
- Назад, дурна! - наказав їй Цибуліно і зціпив зуби, щоб не заплакати. Налякана сльоза сховалася і більше не з'являлася.
* * *
Одне слово, Цибулоне засудили до тюремного ув'язнення не тільки на все життя, а й після смерті, бо при тюрмах принца Лимона були і кладовища, де ховали померлих в'язнів.
Другого дня Цибуліно прийшов до тюрми провідати батька. Вони обнялися.
- Бідний мій тату! Вас запроторили до тюрми як злочинця разом з найлихішими бандитами.
- Не думай так, синку,- ласкаво відказав батько.- У тюрмі повнісінько найчесніших людей.
- А що ж поганого вони зробили?
- Та нічого. От за це-то вони й попали до тюрми. Принц Лимон не любить чесних людей...
Цибуліно замислився, і йому здалося, що він зрозумів.
- То сидіти у тюрмі - це честь? - спитав він. [13]
- Буває й так... Тюрми збудовані для грабіжників та убивць. Але з того часу, коли країною почав правити принц Лимон, грабіжники та убивці служать при ньому, а в тюрмах сидять чесні громадяни.
- Я теж хочу стати чесним громадянином,- сказав Цибуліно.- Але в тюрмі сидіти не хочу. Отож я скоро повернуся і всіх вас визволю.
- Не нахваляйся,- посміхнувся старий.- Це не так легко зробити.
- От побачиш, я свого доб'юся!
Тут прийшов один із тюремників Лимонів і наказав закінчувати побачення.
- Цибуліно,- сказав тоді бідолашний в'язень,- ти тепер уже величенький і можеш сам про себе подумати. Про твою маму і братиків подбає дядечко Цибуля. Я хочу, щоб ти пішов учитися.
- Але ж у мене нема книжок і купити їх ні за що.
- То не біда. Навчися добре викривати шахраїв і негідників. А найбільше вивчай тих, що при владі.
- А що я робитиму далі?
- Настане час - сам побачиш.
- Ну годі вже! - кричав Лимон-тюремник.- Годі базікати! А ти, шмаркачу, забирайся геть, якщо не хочеш теж попасти за грати.
Цибуліно так і хотів сказати Лимонові щось дошкульне, та прикусив язичка, щоб не кинули його за грати, раніш ніж він візьметься до справи.
Хлопчик поцілував тата й побіг.
Того ж дня він доручив свою маму і братиків дядечкові Цибулі, якому в житті пощастило трохи більше, ніж іншим родичам, бо він служив двірником. Розпрощавшися з ними, Цибуліно почепив на палицю пакуночок з речами, взяв її на плече і рушив у дорогу.
Цибуліно пішов навмання першою-ліпшою дорогою і не помилився. Години за дві дійшов до якогось невеличкого сільця - такого малого, що навіть дощечки з назвою не було біля крайньої хатини.
Та й хатина схожа була більш на буду для цуценяти, ніж на житло. Біля віконечка сидів якийсь дідок з рудуватою борідкою. Він сумно поглядав на вулицю і, здавалося, дуже журився над чимось. [14]
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Достарыңызбен бөлісу: | 
