Екатерина Мельничук (Симферополь)

Екатерина Мельничук (Симферополь)

ПРОБЛЕМА ИСПОЛЬЗОВАНИЯ АНГЛИЙСКОГО ЯЗЫКА В ТЕКСТАХ ШВЕЙЦАРСКОЙ И НЕМЕЦКОЙ РЕКЛАМЫ

Цель статьи обусловливает решение следующих задач: проанализировать язык рекламы и выявить его специфические характеристики на уровне семантики, лексики и синтаксиса. Описать основные особенности рекламного текста в Швейцарии и Германии.

Стремительные перемены в отношениях в социуме затрагивают также и сферу бизнеса. Реклама, как неотъемлемый атрибут любой предпринимательской деятельности, тоже изменяет форму и содержание, превращаясь постепенно из средства оказания давления на потребителя в средство маркетинговой коммуникации и эффективно выполняя роль языка общения между производителем и потребителем.

Как указывают Г. Николенко и И. Гулакова, язык рекламы обладает рядом лингвистических особенностей:

- специфический подбор лексики, характеризующейся богатым коннотативным шлейфом, обилием значений;

- слова часто стилистически окрашенные, что привлекает внимание воспринимающего текст;

- употребление лексики не в прямом значении для усиления образности;

- многочисленное употребление идиом для создания образности [3].

Основной целью языка рекламы является возможность произвести впечатление, оставить о тексте яркий эмоциональный след. Именно образность и импрессивность являются основой рекламы и способами создания указанных характеристик рекламных текстов.

Что касается грамматической организации рекламных текстов, она представляет собой удивительное своеобразие на фоне нескончаемой однородности. Относительно порядка слов следует подчеркнуть употребление инверсии и пассивных конструкций – «Detroit Edison is pleased to be ...» [7, c. 86]; «If you are interested» [9, c. 135]. Редко используются отрицательные формы, так как они создают негативное впечатление о товаре или услуге, чего рекламный текст должен избегать, создавая положительный образ – «Looks good Tastes good Does you good»; «It is an ideal choice...» [6, c. 15].

Семантико-коммуникативной задачей текста рекламы является призыв к действию, что обусловливает преимущественное употребление глагола по сравнению с другими частями речи. Глагол - единственная часть речи, имеющая форму императива – «Drink Cola», «Buy popcorn» [5, c. 74]. Глаголы составляют около 50% слов в рекламном тексте. Также используется конструкция приглашения к совместному действию с «let»: «Let's make things better» (известный рекламный слоган компании «Philips») [7, c. 87].

Что касается синтаксиса, то наиболее ярко выраженными чертами можно назвать краткость, телеграфный стиль рекламных текстов – «Drink Coca Cola Delicious and Refreshing» [9, c.139], «Solar Energy from BP Amoco» [9, c.144].

Одним из компонентов рекламной стратегии фирмы, позволяющий в краткой, остроумной, возможно юмористической, форме сообщить потребителю о профиле фирмы, посвятить в ее рыночную стратегию, является слоган. Иначе говоря, «слоган в краткой форме коммуницирует основную суть брэнда» [2].

Таким образом, основная цель рекламы и рекламных слоганов – привлечь внимание к товару, заинтересовать потенциальных потребителей.

Интересная ситуация сложилась в Швейцарии. В стране, где государственными являются немецкий, французский, итальянский и ретороманский языки, для рекламных слоганов часто используется английский язык.

Базельским институтом социологических исследований в 2007 году был проведен эксперимент, в котором принимали участие 700 человек (представители немецкоговорящей Швейцарии). Участникам предлагалось перевести с английского на немецкий язык 10 рекламных слоганов, используемых в рекламе широко известных фирм. В результате данного исследования выяснилось, что 76% не могут перевести на немецкий язык слоган компании «Kent» Distinct by design / true: impression, 56% не понимают значения фразы Touch your worlds, используемой в качестве слогана для рекламной кампании телефонного оператора «Cablecom», для 51% трудности представляют значение лозунга компании Sony «Colour like.no.other», 47% затрудняются в переводе слогана «Drive your way», Hyundai, значение «Impossible is nothing», Adidas является малопонятным для 46% испытуемых [4].

Данное исследование ярко характеризует ситуацию глобального проникновения английского языка в разные сферы жизни, с одной стороны, и неприятие данного явления, с другой. Еще одной причиной возникновения данной ситуации является хаотичное заимствование отдельных английских слов или фраз без необходимого понимания их значения, что является наиболее существенным для понимания высказывания.

Частная компания Satelliten Media Design в сотрудничестве с Ганноверским университетом следит за этим лингвистическим феноменом, ежегодно фиксируя 100 слов, наиболее часто употребляемых в немецкой рекламе. В 1980-х в списке было всего одно английское слово - "fit" (физическая форма). К 2004 году в данной сводке наблюдалось уже 23 английских слова [8].

Наиболее употребительными английскими словами, употребляющимися в немецкой рекламе являются «your» («твое»), «life» («жизнь»), «business» («бизнес»), «with» («с»), «power» («власть»), «people» («люди»), «better» («лучше»), «more» («больше»), «solutions» («решения») и др. [4]

Похожая ситуация наблюдается во всей Европе, а также в некоторых других частях света.

Столь частое употребление английского языка в сфере рекламы можно объяснить его краткостью, которая, в отличие от немецкого языка с его многосложными словами, создает эффект вербального удара.

Но в использовании английского нельзя усмотреть никакой последовательности. Почему, например, популярный китайский ресторан называется «Good Friends», а не «Gute Freunde» («Добрые друзья»)? В то время как для афиши мюзикла «Phantom of the Opera» («Призрак оперы») используется немецкое название «Das Phantom der Oper», хотя в этом конкретном случае все поняли бы название и по-английски.

Стоит отметить, что в настоящее время появились некоторые признаки обратной тенденции, и ряд компаний возвращается к языку, на котором говорит население страны.

Например, авиакомпания Lufthansa изменила свой рекламный слоган с английского «There's No Better Way to Fly» («Лучший способ летать») на немецкий «Alles fur diesen Moment» («Все для этого момента»). Многие немецкие компании для привлечения немецких клиентов используют в своей рекламе английский язык или же так называемую «смесь» английского с немецким, для которой было придумано специальное не самое благозвучное название – Denglish (от немецкого Deutsch и английского English – «немглийский») [4].

В качестве еще одного примера можно указать немецкую сеть ресторанов Макдональдс, изменившую бывший слоган с английского «Every time a good time» ("Каждый случай – подходящий") на немецкий «Ich liebe es» («Я это люблю»).

Однако в сложившейся ситуации данные примеры являются скорее исключением, они не могут указывать на сдвиг парадигмы, и этому может послужить следующий пример: основной конкурент сети ресторанов «Макдональдс» - «Burger King» недавно заменил существовавший немецкий слоган «Weil's besser schmeckt» ("Потому что это вкуснее") на английский "Feel the Fire" ("Почувствуй огонь").

Как указывалось выше, лексика в слогане употребляется не в прямом значении, что представляет определенные трудности для перевода рекламных текстов. Например, слоганы, буквально переведенные на другой язык, могут терять нужный ритм, музыкальность, возможно искажение смысла [1, c.128]. Стоит также отметить, что есть слоганы, аналоги которых на русском языке могут быть непонятными ("Tea can do that") или даже смешными. Некоторые слоганы «обыгрывают» именно англоязычный вариант, например "Candy. Can do!"(«Кенди. Можешь сделать!»). В данном случае создается определенная игра слов, которую сложно воссоздать при переводе на русский язык.

Ярким примером для описания данной проблемы является слоган немецкого концерна Фольксваген: «Das Auto». Может показаться, что перевод данного сочетания на русский язык предельно прост – «Автомобиль». С другой стороны, нельзя утверждать, что «автомобиль» полностью и исчерпывающе передает образ, создаваемый «Das Auto». В данном случае имеются и другие варианты перевода на русский язык, такие как «Это Автомобиль» (именно с большой буквы, что подчеркивает не только особую ценность автомобиля данной марки, но и богатую историю производителя) или «Это настоящий немецкий Автомобиль» (акцент на гарантию качества). Возможен и третий вариант: «Фольксваген - это Машина» (акцент на статус автомобилей данной марки).

Язык рекламы характеризуется рядом специфических особенностей на грамматическом, лексическом, стилистическом уровнях. Одним из важнейших компонентов рекламной стратегии является слоган.

Одной из наиболее ярких особенностей сферы рекламы Швейцарии и Германии является использование английского языка в слоганах. Это влечет за собой такие проблемы, как неспособность населения перевести данный слоган на родной язык или неспособность перевести его правильно, вследствие чего происходит неправильное понимание стратегии фирмы.

В настоящее время мы можем наблюдать два основных течения в сфере рекламы Германии и Швейцарии: 1) сознательное использование английского языка при создании слогана в силу его краткости по сравнению с немецким языком; 2) отказ некоторых компаний от использования английского языка в слоганах в пользу языка, на котором говорит население страны.

В силу того, что лексика в слогане употребляется не в прямом значении, наблюдаются определенные трудности при переводе. В данном случае необходимо не только представить эквивалент перевода на языке населения страны, но и представить принципы компании, ее стратегию, подчеркнуть статус и т.д

1. 
   Лилова А. Введение в общую теорию перевода. – М. Высшая школа, 1995.
   
2. 
   Лутц И. Рождение слогана / И. Лутц // Рекламные технологии. – 1999. - №4.
   
3. 
   Николенко Г., Гулакова И. Лингвистические характеристики рекламных текстов и способы их перевода // http://zhurnal.lib.ru/w/wagapow_a_s/advertise-tr.shtml
   
4. 
   Angeli, Thomas. You are not alone // http://www.marketingwerkstatt.com/downlo-ads/beobachter1007.pdf.
   
5. 
   Evans, David. Powerhouse. – Pearson Education Limited, 2001. – 106 C.
   
6. 
   Harding, Keith, Henderson Paul. High Season. – Oxford University Press, 1997. –176 C.
   
7. 
   Holett Vicki. Business Opportunities. Oxford University Press, 1997. – 192 C.
   
8. 
   Künzli, Andreas. Ist Englisch gut oderschlecht für die Schweiz? // www.plansprachen.ch/files/ENGLISCHINDERSCHWEIZ.pdf
   
9. 
   Tullis, Graham, Trappe, Toney. New Insights Into Business. Student’s Book. – Pearson Education Limited, 2000
   

Мета статті виявити ознаки полемічності в текстах сучасної української есеїстики та довести типологічний зв’язок полемічності та есеїстики.

Теоретичне опрацювання цієї проблеми передбачає розгляд низки питань, серед яких ми відзначаємо як загальні засади функціонування полемічності, так і специфічні тенденції її прояву в есеїстиці, зокрема, актуалізація трансформації полемічного начала в есеї та зв’язок типологічної пам’яті українського есею з давньою публіцистикою.

Наукові розвідки щодо типологічної пам’яті давньої і сучасної полемічної публіцистики на українському матеріалі не надто численні на відміну від існуючого достатньо великого масиву полемічно спрямованих текстів, есеїв у тому числі. Переважна більшість досліджень пов’язана з релігійною полемікою XVI – XVII ст. (П.Новаковський „Літургійна проблематика в міжконфесійній полеміці після Берестейської унії (1596-1720)”, В.В.Шевченко „Православно-католицька полеміка та проблеми унійності в житті Руси-України доберестейського періоду” та інші).

Полемічна природа української есеїстики простежується як перманентна риса з загостренням у часи криз протягом усього часу її існування від зародження до сьогодення. В.Здоровега називає часи таких загострень „окремими спалахами полемічних двобоїв”[1, с. 141] і виділяє найвагоміші з них: „Першим із них була ...релігійна полеміка другої половини – першої половини XVII ст. Другий припадає на кінець XIX – початок ХХст. і пов’язаний із формуванням української державницької ідеї. Третій – це відома літературна полеміка, започаткована Миколою Хвильовим у 20-х роках. ... Нарешті, починаючи з 60-х років, назріває нова хвиля ідейного протистояння між національно-демократичним і тоталітарними тенденціями розвитку суспільної свідомості. Спочатку несмілива, нелегальна полеміка, розпочата відомим дисидентським рухом, переростає в гострі, широкомасштабні дискусії, пов’язані з утвердженням суверинітету й державності України. Власне ці дискусії в дещо інших умовах та інших формах не припиняються й донині” [1, с. 141-142]. Майже всі ці полемічні спалахи співпадають зі сплесками есеїстики.

У релігійно-проповідницькій прозі І. Галятовського, Л. Барановича, А. Радивиловського, Д. Туптала, С. Яворського, яку Г.Швець вважає „першою ланкою у вітчизняній історії зародження й формування есеїстики” [9, с. 13], велася активна релігійна полеміка з католицизмом, уніатством, протестантизмом, іудаїзмом, ісламом.

О.Баган бачить есеїстичність „у деяких щоденникових записах, нарисах письменників ХІХ ст. (Шевченко, Нечуй-Левицький, Франко)” [2, с. 70]. У цей час полеміка ґрунтувалась на засадах формування української державницької ідеї. І. Франко в есеїстичній манері полемізує з М. Драгомановим на сторінках журналу „Народ”, „ЛНВ” з приводу антинаціонального ставлення останього до українського народу.

У 20-х роках на сторінках „Літературно-Наукового Вістника” Д.Донцов активізував полеміку з тогочасними українськими iдеологiями, яка стимулювала пошуки нових шляхiв i засобiв боротьби за державницький iдеал. Найпомітніше це простежується в есеях В. Дорошенка, Є. Маланюка, Д. Донцова, М.Хвильового, Ю. Липи, О.Бургардта (Ю. Клена), Л. Мосендза, У. Самчука.

У середині ХХст. можливість відверто полемізувати мали тільки есеїсти-емігранти. Р. Мовчан, шукаючи причини викривального, критичного характеру творчості В. Барки, приходить до висновку: «Така «полемічність приречених» притаманна майже всім українським митцям-емігрантам (згадаймо І. Багряного, Т. Осьмачку, Є. Маланюка, Д. Гуменну, У. Самчука). Для них найболючіші душевні рани пов’язувалися насамперед з понівеченою долею своєї далекої Вітчизни» [4, с. 44].

Протягом 60-80-х років націоналістична і дисидентська полеміка достатньо потужно прозвучала в есеях З.Краківського, В.Стуса, В.Чорновола, В.Мороза, І.Світличного тощо. Розуміючи, що нація втрачає ґрунт ідентичності, потопає в ідеологічній залежності, авторам, не без ризику для власного життя, вдалося зберегти здатність до вільного міркування.

Соціально-політична та соціокультурна криза (розкол Радянського Союзу) спричинила новий сплеск української есеїстики кінця 80-х початку 90-х. У цей час відновлюється широкоаспектна полеміка, але додаються ідеологічно насичені дискусії щодо світоглядної та політичної проблематики. Ми спостерігаємо підвищення активності есеїстичної діяльності під час кризових станів суспільства та нації.

Достатньо суттєвим проривом у царині дослідження полемічно-публіцистичної прози можна вважати монографію Н.М.Поплавської. Воно містить ґрунтовні висновки щодо трактування полемічності, з’ясування її коренів та умов трансформації, зокрема, щодо появи української полемічно-публіцистичної практики у часи Речі Посполитої – „полемічна традиція з’явилася на землях Речі Посполитої” [7, с. 10], щодо античних коренів – „Античне ораторське мистецтво стало „колискою” принципів, які вдосконалювалися на українському ґрунті в період Середньовіччя та Ренесансу та успадковані сучасною полемічно-публіцистичною практикою”[7, с. 53], щодо „релігійної генези цього процесу”[7, с. 8], зокрема, „у міжрелігійній полеміці закладалися основи того ідейно-культурного плюралізму, як загальноєвропейської норми” [7, с. 29], формувався „певний духовний стан” [7, с. 38]. Концепція Поплавської є базовою для наших досліджень полемічності української есеїстики, але, насамперед, ті висновки вченої, які суголосні з науковими розвідками щодо ґенези, витоків та жанрових ознак есею (пам’ять жанру). Зокрема, твердження вчених щодо античних коренів есеїв (О.Баган, С.Квіт, Г.Швець), релігійної ґенези жанру есею (В.Ліпіна-Березкіна дослідила цей аспект на англійському матеріалі, К.Зацепін, Л.Садикова – у російській есеїстиці). Тому можна казати про широкі перспективи дослідження полемічності в есеїстиці і не тільки в українській.

Таким чином, усі дослідження підтверджують думку про те, що з часів зародження есеїстики і до сьогодення відбулася трансформація полемічного начала в есеї. Активне соціальне начало відбилося в есеїстичному стилі і злилося з полемічністю. Проте під упливом ідеологічних факторів та зміненої культурної свідомості полемічність есеїстики дещо змінилася. Загальновідомо, що полеміка (від грец. роlemicos – войовничий, ворожий) – це словесне змагання з метою доказати перевагу свого погляду, проблематизуючи позицію опонента. Конфліктологія розглядає полеміку як форму / спосіб вираження конфлікту, що реалізується під психологічним тиском; соціальна психологія трактує як одну з форм вияву агресії. Як форма комунікації полеміка використовується людством з часів Античності: прикладами можуть послужити бесіди та софістичні суперечки давньогрецьких філософів. Саме „античні мислителі першими звернули увагу на те, що суперечка відіграє важливу роль у з'ясуванні істини” [7, с. 56]. Сьогодні ж полемічні прийоми і навіть сама композиція суперечки використовується в опрацюванні матеріалів ЗМІ.

Щодо механізмів прояву полемічності (різноманітні структури її аргументації), то вони відбилися в риториці, пізніше в публіцистиці і журналістиці, мають своє логічне продовження в сьогоденні, зокрема, в есеїстиці.

В естетичному плані полемічність есею сприяє виявам ширшого, реалістичнішого підходу до дійсності, перетворенню художньої правдивості на засіб виміру й вираження ідейного змісту. Ми ж зосередимося на дослідженні ознак полемічності в текстах сучасної української есеїстки.

Корпус полемічної есеїстики ХХ століття складають твори, написані різними за естетичними поглядами авторами, але об'єднані схожою наративною структурою, особливим компонуванням матеріалу, який передбачає наявність кількох точок зору на ту чи іншу проблему і має за мету досягти зрушення в суспільній свідомості, полегшити сприйняття нових ідей задля формування прогресивної суспільної думки. Сучасна українська есеїстика репрезентує надмірно напружений та повний катастрофізмів період української історії та дискутує з викликами сьогодення, зокрема, в есеях В.Медвідя, В.Цибулька, Є.Пашковського.

Насамперед зазначимо, що полемічність сучасної української есеїстики живиться такими злободенними проблемами як загального (державне націєтворення, діалоги Україна – Захід (європейський вибір) та Україна – Росія (з’ясування етносу), так і внутрішньо національного (недовіра та незадоволення владою, духовна криза, відродження національної ідентичності, мовне питання та інше). У контексті однієї з загальних тенденцій розвитку світової культури полеміка в есеїстиці стосується щодо проблем віри та релігії. Тож у кожному полемічному тексті можна простежити комплекс ідей з яскраво вираженою авторською інтерпретацією, яка і робить ці тексти есеїстичними. Авторська особистість завжди вносила в канони полеміки індивідуальне і неповторне.

Щодо стратегій полемічності, то автори есеїв намагаються використовувати такі, які б сприяли найбільш ефективному впливові на адресата, прищеплюванню в концентрований формі певних ідей та його переконанню у правомірності викладених поглядів.

Серед них відзначимо, з одного боку, логічно побудовану аргументацію (Є.Маланюк), з іншого – справжній потік свідомості (В.Медвідь, Є.Пашковський), але поєднує ці побудови чітка констатація фактів з використанням розгорнутих аргументів на користь власного погляду, різні форми діалогів, метою яких є з’ясування проблемних питань, інтертекстуальні конструкції, різноманітні стилістичні засоби (антитези, оксюморони, алітерації та інші). Усе це в цілому формує яскраво виражену емоційно-риторичну структуру есеїстичного твору і сприяє досягненню комунікативно-прагматичних цілей есеїстів, а також відображенню авторських світоглядних позицій.

Об’єктом полеміки в есеях В.Медвідя, В.Цибулька та Є.Пашковського є як загально філософські проблеми людського буття, так і проблеми українського сьогодення, пов’язані, як відзначає М.Рябчук, зі „з’ясуванням стосунків зі своїм етносом і своїм краєм” [8, с. 213]. Узагальнюючи можна казати, що проблеми націє та державотворення є провідними для української есеїстики.

У збірці есеїв „Pro domo suo: Щоденники, есе” В.Медвідь полемізує з приводу хворобливого стану національнї ідентичності українця і намагається довести до читача свою стурбованість цим: „Запитано хай буде, чому ж праця, темою, якої є Українець, його, сказати б мисленеве буття, означена міфологемою АКИ ОБРИ ( як обри); і чи не суперечить ця міфологема іншій винесеній у заголовок – ДОБА ПРИНИЖЕННЯ; і чи доцільно взагалі сполучати історично давню міфологему з цілком сучасною, яка відбиває стан історичного упослідження Українця в останньому часі? ... Обри завойовували словян і принижували їх; Українці були переважно завойованою та гнобленою нацією; абсурдність буття призводить до заперечення самосутності своєї. ... Страх же непевності кидає її в заперечення то самосутності, то в приневолення до повзучої буттевості; ... А поки вона живе з усвідомленням приреченості, зважаючись на навіть винуватити насамперед себе, визнавати та аналізувати свою гріховність... [3, с. 4,5]. І ставить питання для всіх: „Чи наша нація надто стара і це просто скалки тієї давньої нації; чи вона ще надто молода, щоб стати нацією; з цієї плутанини ми не можемо виборсатися...” [3, с. 23].

Майже як відповідь на питання В.Медвідя стає есей В.Цибулька зі збірки „Ангели і тексти” „Текст без героя”: „Нація одного покоління. Нація одного страждання... Нація, що вперто притримується образу, створеного собі в певний момент, і радше вчує себе такою, що щезла, ніж відмовиться від образу” [8, с. 145]. Це і є проявом роботи механізма типологічної пам’яті, ідейно-культурного плюралізму, адже ми спостерігаємо діалог есеїстів.

Песимістичними за настроєм, але глибоко полімічними постають роздуми Є.Пашковського в його «Щоденному жезлі». Нищівний критиці він піддає українське буття, особливо коли мова йде про її політиків й політиканство, уразливе на гідність письменство і взагалі никчемне українське суспільство. Кожен фрагмент цього твору есеїста висвітлює несприйняття дійсності – людського буття у всіх його проявах: „...чи то бути письменником в епоху мерців — не стільки вміння піймати відстань, як диво цікавості: що ж бо там проступає? ... з нецілованої долоні світ плесне кислоту розчарувань і спалить очі за один нахил до побаченого...” [6, с. 3]. Осуд викликає моральний стан нації, яка не може оговтатися після принижень та знущань: „...підлість нашого часу в тому, що трагедія стала предметом для збиткувань, для виправдання власного оскотиніння: нас довели до цього! хоча, здавалося б, покоління, котре волею долі, — заступницьким видихом мільйонів забитих, — уникло погибелі в промерзлих бараках, мусило б суворіше йти сьогоденням, та в останній підступності непогребний час накликав знесилля і зненависть до незримої, як душа, ціни в навіки зціпленому, протягнутому до нас, кулаці убитого” [6, с. 3].

Продовжуючи тему кризи нації, відзначимо, що вона стосується і мас-медіа. В. Павлів збірку есеїв „Синдром програної війни. 12 есе про Олександра Кривенка” присвятив Олександрові Кривенку – знаковій фігурі журналістських, політичних і молодіжних середовищ періоду української незалежності, який загинув у 40 років в автомобільній катастрофі.

У цій збірці есеїст викладає своє особисте бачення щодо української дійсності останнього десятиліття, „яка є темною, смердючою камерою зі щурами для вільного слова і вільної думки” [5, с. 6]. В. Павлів висловлює повну недовіру мас-медійному простору України і закидає відсутність принциповості в ньому: „Перемогла концепція ЗМІ, наповнення яких готувалося в одних кабінетах для того, щоб їх читали-слухали-дивились в інших” [5, с. 10]. Визнаючи роль та вагомість упливу ЗМІ, есеїст зауважує: „Зміни політичної системи, суспільних стосунків, адміністративних правил, а перш за все – змін моральних орієнтирів і світоглядних меж. Щоб їх зробити в українській журналістиці необхідні світоглядна відкритість, фантазія, особиста розкутість. А часом і громадянська мужність, а може однакове розуміння місії” [5, с. 17].

Таким чином, есеїстичні розвідки глибоко полемічні щодо найбільш болючих та проблемних питань сьогодення України. Під впливом ідеологічних факторів та зміненої культурної свідомості відбулася трансформація полемічного начала в есеї, актуалізувався типологічний зв’язок полемічності та есеїстики. Під час кризових станів суспільства та нації есеїстична активність стає максимальною. Це свідчить про здатність есеїстики миттєво реагувати та полемізувати з приводу найактуальніших питань.