Репресованих радянською владою

375

РИМО-КАТОЛИЦЬКИХ

СВЯЩЕНИКІВ,

РЕПРЕСОВАНИХ

РАДЯНСЬКОЮ ВЛАДОЮ

1. Андрушевич Франц Антонович народився у 1880 р. в с. Яблунівка

Летичівського пов. Подільської губ. у родині дрібного шляхтича-службов-

ця в поміщицькому маєтку, поляк, громадянин УСРР. В 1906 р. закінчив

Житомирську римо-католицьку духовну семінарію і був висвячений на

священика. Служив вікарієм у Чернівцях біля Ямполя на Поділлі, настояте-

лем у Горбулеві Радомисльського повіту Київської губ. У 1917–1920 рр. був

помічником настоятеля Київського костьолу св. Олександра, з кінця 1920 р.

— настоятелем костьолу у Фастові на Київщині.

Вперше потрапив разом з кількома іншими ксьондзами до в’язниці

ЧК у серпні 1919 р. у Києві, звідки був викуплений віруючими. Увага реп-

ресивних органів до діяльності цього священика посилилася після того,

як 23 серпня 1925 р. на ім’я начальника Білоцерківського окрвідділу ДПУ

УСРР надійшло повідомлення від завідуючого польбюро окрпарткому про

те, що фастівський кс. Андрушевич з амвону «намагався укорінити віру-

ючим шовіністичний і антирадянський погляд», з порадою чекістам ске-

рувати «людину, яка володіє польською мовою, до костьолу, задля того,

щоб можна було притягнути до відповідальності за такі виступи».

19 липня 1929 р. кс. Андрушевича було заарештовано і звинувачено у

здійсненні злочинів, передбачених арт. 54–6 КК УСРР. 28 серпня того ж

року замість утримання під вартою в Білоцерківському бупрі, стосовно

кс. Андрушевича було вжито інший запобіжний захід — відібрано підписку

про невиїзд з постійного місця проживання, з огляду на те, що «перебу-

вання його на волі не може позначитися на перебігу слідства».

30 листопада 1929 р. співробітники Білоцерківського окрвідділу ДПУ

здійснили трус у помешканні фастівського ксьондза, його знову було за-

арештовано і переведено до Київського бупру, зважаючи на те, що «Київ-

ський окрвідділ ДПУ також має компрометуючі на нього матеріали».

23 березня 1930 р. кс. Андрушевичу було пред’явлено обвинувачення

в тому, що він «провадив контрреволюційну діяльність, спрямовану на
шкоду радянській владі і на допомогу Польщі, яка прагне шляхом окупації

відторгнути від СРСР частину України, а крім того, займався збором шпи-

гунських відомостей, що їх пересилав ксьондз Наскренцький у Польщу за

завданням останньої».

27 червня 1930 р. кс. Андрушевича було засуджено у груповій «Справі

польської контрреволюційної і шпигунської організації на Правобережній

Україні» на підставі арт. 54–3, 54–4, 54–5, 54–6, 54–10 і 54–11 КК УСРР

до найвищої міри соціального захисту — розстрілу із заміною на ув’яз-

нення терміном 10 років і позбавлення прав на 5 років.

22 січня 1931 р. Київським шляхово-транспортним відділом ОДПУ

Південно-Західної залізниці було порушено нову справу стосовно кс. Ан-

друшевича, яка дістала назву «Патріоти». Допити ксьондза, якого було

доставлено до Києва з Ярославльського політізолятора, де він відбував

покарання, тривали близько 9 місяців, зрештою 21 жовтня 1931 р. ухва-

лою ОВ УВО і ДПУ УСРР його справу було припинено, зважаючи на те,

що «Андрушевич засуджений уже за вказані злочини по іншій справі».

Справу «контрреволюційної польської шпигунсько-диверсійної органі-

зації» «Патріоти» Київський шляхово-транспортний відділ ОДПУ завер-

шив передачею до суду матеріалів на кількох десятків мешканців Фасто-

ва і навколишніх сіл, переважно залізничників, 23 з яких було призначено

різні міри покарання. Прізвища багатьох «фігурантів» по цій справі зна-

ходяться у списках жертв НКВС, розстріляних у 1937–1938 рр. і захоро-

нених у Биківнянському лісі поблизу Києва.

Ф. Андрушевич 15 вересня 1932 р. разом з групою інших репресованих

ксьондзів потрапив до Польщі в результаті обміну політичними в’язнями

між СРСР і ІІ Річчю Посполитою. Помер 11 лютого 1938 р. у м. Ковелі.

(тепер Каунас, Литва) в родині полонізованих прибалтійських німців.

У 1918 р. разом з іншими слухачами духовної семінарії Тираспольської

єпархії РКЦ, втікаючи від більшовиків, прибув із Саратова до Одеси, де й

був у 1919 р. висвячений на священика. Служив в Одеському ко стьолі

Успіння Пресвятої Богородиці. У 1925–1927 рр. перебував на засланні,

звинувачений у здійсненні релігійного навчання дітей. У 1928 р. працю-

вав адміністратором парафії в німецькій колонії Ямбург на Дніпропет-

ровщині.

Заарештований наприкінці 1928 р. і 24 січня 1929 р. засуджений до

3 років ув’язнення у ВТТ. Термін покарання, яке він відбував на Солов-

ках, було подовжено в результаті арешту 5 липня 1932 р. у груповій справі

католицьких священиків, звинувачених табірною адміністрацією у таєм-

ному здійсненні релігійних обрядів, антирадянській агітації, налагодженні

нелегального зв’язку з волею і переправленні за кордон відомостей шпи-

376

З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

Біографії римо-католицьких священиків

377

гунського характеру. 29 квітня 1933 р. кс. Ашеберг, захворівши на тиф, по-

мер у табірному шпиталі СЛОНу.

Ґеорґсбург (Дудниково) на Катеринославщині, німець, громадянин УСРР. На

священика висвячений після закінчення духовної семінарії у 1908 р. Працю-

вав на парафіях в кол. Карлсруеі ШонфельдМиколаївського деканату, у 1923 р.

був призначений настоятелем новоствореної парафії в кол. Ной-Кандель (Бо-

гунське) Роздільнянського р-ну на Одещині. У 1925 р. перебував під слідством

зазвинуваченням в порушенні арт.арт. 121, 125 і 87 КК УСРР.

Заарештований 17 жовтня 1935 р. Звинувачений у провадженні контр-

революційної роботи, спробі відірвати молодь від радянського вихован-

ня, приховуванні костьольних коштовностей, антирадянських висловлю-

ваннях, як-от: «Радянська влада німецького народу не любить, забирає у

народу хліб і прирікає на нестатки і голод». 21 лютого 1936 р. засуджений

у груповій справі німецького католицького духовенства Одещини за

арт. 54–4, ч. 2 і 54–11 КК УСРР до 8 років ВТТ. Страчений у таборі на

початку 1938 р. (точна дата не відома).

4. Білякевич Олександр Казимирович — католицький священик східно-

го обряду, народився 26 березня 1872 р. у м. Ковно в міщанській родині,

яка займалася хліборобством, литовець, громадянин УСРР. На священика

був висвячений у 1896 р. після закінчення духовної семінарії. У 1899 р. за

пропагування унії був заарештований царською поліцією і засуджений до

заслання в Сибір, звідки звільнився після революції 1917 р. і, переїхавши до

м. Царицина, став служити в костьолі.

У 1923 р. був звинувачений у зберіганні мисливської зброї і близько

3-х місяців перебував під вартою. Після того, як у 1924 р. органами ОДПУ

у нього через підозру в контрреволюційній діяльності було відібрано усі

документи, виїхав в Україну. З дозволу прелата Т. Скальського обслугову-

вав римо-католицькі парафії в Любарі, Базалії, Ізяславі, Красилові, Туль-

чині та інших містах і селах Поділля та Волині. З 1934 р. мешкав у Козя-

тині. Мав дружину та трьох неповнолітніх дітей.

Заарештований 21 серпня 1935 р. Був звинувачений у тому, що «за зав-

даннями агентів генерального штабу однієї іноземної держави — ксьондзів

Скальського та Наскренцького впродовж кількох років провадив контр-

революційну і націоналістичну роботу на користь чужоземної держави,

скеровану на відторгнення частини УСРР до території чужоземної дер-

жави». Цю роботу він начебто провадив у таких напрямках: а) збирання і

збереження націоналістичних кадрів; б) відрив молоді та дітей від радянсь-

кого та комуністичного впливу; в) використання костьольного активу і

проповідей для збудження релігійних мас проти радянської влади; г) дис-
кредитація та зрив колгоспного будівництва; д) поширення провокацій-

них чуток, спрямованих проти влади; е) організація систематичної допо-

моги засудженим за контрреволюційну і шпигунську діяльність ксьондзам.

В його справі було заарештовано також колишнього православного свя-

щеника, який намагався перейти в католицизм, а в червні 1935 р. публічно

зрікся від сану, Йосипа Романюка та віруючих римо-католиків — Марцели-

ну Невинську, Стефанію Янковську, Станіслава Домбровського, Анастасія

Завадовського, Казимира Філіповського, Станіслава Крутевича.

Виїзною сесією спеціальної судової колегії Вінницького облсуду, що

відбулася 12–13 січня 1936 р., на підставі арт. 54–4, 54–11 та 54–10 ч. 2

КК УРСР кс. О. Білякевича було засуджено до позбавлення волі у ВТТ

терміном на 7 років з поразкою у правах терміном на 3 роки та з конфіс-

кацією майна, що йому належало, Й. Романюка та М. Невинську — до

5 років, С. Домбровського та С. Крутевича — до 4 років, С. Янковську,

К. Філіповського та А. Завадовського — до 3 років позбавлення волі. Ух-

валою Верховного суду УСРР від 29 березня 1936 р. вирок залишено в

силі, а касаційні скарги засуджених відхилено.

10 серпня 1938 р. О. Білякевич помер у Кемському таборі Белбалтла-

гу. Ухвалою пленуму Верховного суду УРСР від 12 жовтня 1990 р. кс. Бі-

лякевича та всіх осіб, що були засуджені у його справі, реабілітовано «че-

рез відсутність у їхніх діях складу злочину».
5. Блехман Болеслав Костянтинович народився у 1876 р. (за іншими да-

ними, у 1880 р.) в с. Кальварія Седлецького пов. Сувалківської губ. в родині

дрібного чиновника, поляк, громадянин УСРР. В 1899 р. закінчив гімназію і

вступив до Житомирської римо-католицької духовної семінарії. Висвячений

на священика в 1903 р. Вступив до Санкт-Петербурзької римо-католицької

академії, однак невдовзі залишив навчання і з 1905 р. розпочав пастирську

діяльність у парафіях Луцько-Житомирської єпархії. У 1910–1917 рр. працю-

вав учителем Закону Божого в середніх навчальних закладах і капеланом у

військових частинах Києва, 1917–1920 рр. — настоятелем костьолув Ірпені,

1920–1927 рр. — с. Вишевичі поблизу Малина.

Повернувшись до Києва у 1927 р., працював у костьолах св. Миколая

та св. Олександра, з 1929 р. залишаючись у цьому місті внаслідок арештів

його колег єдиним римо-католицьким священиком. Заарештований 29 серп-

ня 1933 р. і звинувачений у скоєнні злочинів, що підпадають під чинність

арт. 54–6 та 54–11 КК УСРР.

В результаті розгляду справи, по якій також були арештовані кс. Й. Во-

ронич та віруючі Г. Яроцький, М. Галецький, С. Лепесовицька, М. Сков-

ронська, особливою нарадою при колегії ДПУ УСРР 24 лютого 1934 р.

Б. Блехману було призначено 3-річний термін ув’язнення у ВТТ. Покаран-

ня відбував у Карлазі, звідки 29 травня 1936 р. його було звільнено і висла-

З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

Біографії римо-католицьких священиків

379

но на Північний Кавказ до м. Орджонікідзе. 2 грудня 1936 р. був там за-

арештований і 2 листопада 1937 р. засуджений до 10 років позбавлення волі

у ВТТ. Подальша доля не відома.
6. Бравер Станіслав Леонардович народився 7 травня 1886 р. в с. Біло-

пілля Бердичівського пов. Київської губ. Висвячений на священика в 1909 р.

після закінчення Житомирської римо-католицької духовної семінарії. Пра-

цював помічником настоятеля в м-ку Чернівці біля Ямполя на Поділлі, учи-

телем Закону Божого в середніх навчальних закладах Ковеля та Рівного. В

1920–1930 рр. служив настоятелем парафії у Берездові поблизу радянсь-

ко-польського державного кордону, 1931–1935 рр. — у м. Полонне на Во-

лині.

обласного управління НКВС УСРР за обвинуваченням в участі у «Контр-

революційній фашистській організації римо-католицького і уніатського

духовенства Правобережної України». 14 травня 1936 р. особливою на-

радою при НКВС СРСР його було засуджено за арт. 54–4 і 54–11 КК УСРР

до 5 років ув’язнення у ВТТ. Після відбуття покарання в Ухто-Іжемсько-

му таборі (Республіка Комі, РСФРР), 9 серпня 1940 р. вийшов на волю і

повернувся в Україну. Помер у 1941 р. в с. Махнівка біля Бердичева. Реабі-

літований згідно з висновком Прокуратури УРСР від 8 серпня 1989 р.
7. Буяльський Франц Костянтинович народився 4 жовтня 1891 р. в с. -

Янівка Старокостянтинівського пов. Волинської губ. у селянській родині,

поляк, громадянин УСРР. У 1908 р. закінчив Вишгородське двокласне учи-

лище. У 1910 р. при Ніжинській гімназії склав екстерном іспити на присвоє-

ння звання аптекарського учня і вступив до Житомирської римо-католиць-

кої духовної семінарії, після закінчення якої у 1915 р. прийняв духовний сан.

Працював на парафіях у Деражні, Віньківцях на Поділлі, помічником насто-

ятеля Київського костьолу св. Олександра, у 1921–1927 рр. — настоятелем

у м-ку Сквира на Київщині.

В 1924 р. був затриманий працівниками ДПУ у м-ку Базалія біля Про-

скурова, де мав замешкати і очолити римо-католицьку парафію, і через

відсутність паспорта та дозволу на перебування в прикордонній смузі зви-

нувачений у спробі нелегального перетину державного кордону, однак

невдовзі був звільнений і повернувся до Сквири.

11 квітня 1927 р. заарештований Білоцерківським окрвідділом ДПУ

УСРР і звинувачений в контрреволюційній агітації, шпигунстві та скоєнні

інших злочинів (арт.арт. 54–4, 54–6, 54–10, 54–11, 56–25, 111, 113 та 204

КК УСРР). 30 січня 1928 р. судове засідання колегії ОДПУ СРСР винес-

ло ухвалу ув’язнити Ф. Буяльського у концтаборі строком на 10 років, із

застереженням, аби щодо нього надалі не застосовувалася амністія.

колегія ОДПУ при РНК СРСР вирішила конфіскувати усе майно, що на-

лежало йому до арешту, згідно з переліком, що складався зі 114 пунктів.

5 липня 1932 р. його заарештовано в Соловецькому таборі на о. Анзер

у груповій справі католицьких священиків, звинувачених табірною адмі-

ністрацією у таємному здійсненні релігійних обрядів, антирадянській агі-

тації, налагодженні нелегального зв’язку з волею і переправленні за кор-

дон відомостей шпигунського характеру. 13 липня того ж року його

переведено до Ленінградської тюрми, пізніше — до Ярославльського по-

літізолятора.

15 вересня 1932 р. разом з групою інших репресованих ксьондзів по-

трапив до Польщі в результаті обміну політичними в’язнями між СРСР і

ІІ Річчю Посполитою. Помер у 1958 р. у Варшаві. Реабілітований 7 червня

1994 р. як особа, на яку поширюється чинність ст. 1 Закону України від

17 квітня 1991 р. «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».

8. Вагнер Адам Касперович народивсяу 1894 р. в с. Новокраснівка біля

Маріуполя, німець, громадянин УСРР. Закінчивши духовну семінарію РКЦ,

у 1919 р. в Одесі був висвячений на священика і призначений вікарієм в

парафії Ландау Миколаївського деканату. З березня 1922 р. працював на-

стоятелем костьолу в с. Новокраснівка Люксембурзького р-ну, із січня

1925 р. — у Маріуполі.

14 вересня 1933 р. був заарештований співробітниками ОВ Донецько-

го облвідділу ДПУ УСРР у справі «фашистської, розвідувально-дивер-

сійної і повстанської організації», що дістала кодову назву «Штурмови-

ки». Разом з патером було ув’язнено ще 18 осіб, переважно німецького

походження, а також росіяни, українці, євреї, румуни, грек, італієць, які,

за твердженням чекістів, провадили шпигунську і шкідницьку роботу на

металургійних заводах «Азовсталь» та ім. Ілліча, у Маріупольському і

Миколаївському портах та ін. об’єктах стратегічного значення. Патеру

Вагнерові ставилося у вину те, що він підтримував зв’язки із своїм цер-

ковним керівництвом — єп. Неве та прелатом Крушинським.

23 лютого 1934 р. особлива трійка при колегії ДПУ УСРР прирекла свя-

щеника до 10 років ув’язнення у ВТТ. Покарання відбував у Сиблагу, де

25 грудня 1937 р. повторно був арештований і засуджений до найвищої міри

покарання. Вирок було виконано у Новосибірській тюрмі 13 січня 1938 р.

Седлецької губ. у незаможній селянській родині, поляк, громадянин УСРР.

Навчався у гімназії, а в 1898–1903 рр. — у духовній семінарії Луцько-Жито-

мирської єпархії РКЦ. Став священиком у 1903 р., працював в сільських

парафіях Поділля і Волині. З 1912 р. наступні 20 років служив настоятелем

380

З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

Біографії римо-католицьких священиків

381

костьолу в с. Котельня біля Андрушівки на Житомирщині. Під час польсько-

радянської війни до Польщі не виїжджав.

У жовтні 1931 р. Апостольським адміністратором Житомирської

єпархії РКЦ його було призначено настоятелем костьолу у м. Новоград-

Волинський. Обслуговував також кілька інших парафій Волині, що вна-

слідок репресій залишилися без священиків. Надавав допомогу своїм

ув’язненим і висланим за межі України колегам.

Заарештований 10 лютого 1935 р. і звинувачений у контрреволюційній

та польській націоналістичній діяльності, чиненні опору колективізації.

14 травня 1936 р. за арт. 54–4 і 54–11 КК УСРР був засуджений особли-

вою нарадою при НКВС СРСР до 5 років ув’язнення у ВТТ по груповій

справі «Контрреволюційної фашистської організації римо-католицького і

уніатського духовенства Правобережної України». Відбував покарання в

Карлагу, звідки вийшов на волю 10 лютого 1940 р.

Після повернення до Житомира 10 липня 1940 р. знову був заарешто-

ваний і 26 жовтня 1940 того ж року за арт. 54–10 ч. 2 і 54–11 КК УСРР

засуджений облсудом до розстрілу із заміною на ув’язнення у ВТТ стро-

ком на 10 років. Помер у Катурському відділенні Карлагу 12 березня

1942 р. Реабілітований 8 серпня 1989 р.
10. Вольф Лаврентій (Лоренц) Лаврентійович народився 10 грудня

1871 р. в кол. Кляйн-Лібенталь Одеськоїгуб. у хліборобській родині, німець,

громадянин УСРР. Після закінчення римо-католицької духовної семінарії в

Саратові в 1897 р. прийняв духовний сан. Служив у костьолах Саратова та

німецьких колоніях на півдні України — Костгайм, Мюнхен, Ной-Лібенталь. З

1928 р. обслуговував парафію Ельзас Одеського деканату.

Заарештований співробітниками УДБ Управління НКВС по Одеській

обл. 15 листопада 1935 р. за звинуваченням у контрреволюційній агітації

(арт. 54–10 КК УСРР) і ув’язнений в Одеській тюрмі. Під час слідства і на

суді винним себе не визнав. Відхилив також закиди про ведення агітації

проти колективізації: «Я о собисто був проти колективізації. Я вважав, що

я як католицький священик повинен був обстоювати власність, оскільки

сьома і десята заповіді прямо про це говорять. Попри це, я в своїх пропо-

відях ніколи проти колективізації не виступав ні прямо, ні побічно. Це

пояснюється тим, що я вважав, що моїми проповідями проти колективі-

зації я все одно колективізацію не призупиню, тоді як за це мене можуть

арештувати і парафія залишиться без священика».

Заперечив патер Л. Вольф і свою участь в антиколгоспному повстанні

мешканців колонії Ельзас, що відбулося в 1930 р., підтвердивши лише,

що хоронив своїх парафіянок, що були розстріляні військами НКВС: «На

четвертий лише день, чи на третій день, добре не пам’ятаю, до мене прий-

шли чоловіки убитих і просили похоронити, я запитав, чи є дозвіл і чи

ронив їх».

Спеціальна колегія Одеського облсуду на закритому засіданні 29 лю-

того 1936 р., розглянувши справу Л. Вольфа, визнала його винним у тому,

що він «систематично в проповідях, на сповіді і при виконанні інших ре-

лігійних обрядів провадив антирадянську агітацію серед колгоспників

німецького села Ельзас з метою відриву молоді і дітей від комуністичного

виховання і виходу з комсомольських та піонерських організацій», і згідно

з арт. 54–10 КК УСРР призначила покарання у вигляді позбавлення волі в

далеких ВТТ СРСР строком на 6 років та обмеження в правах строком на

5 років. Подальша доля не відома. Реабілітовано Л. Вольфа 17 травня

1993 р. відповідно до ст. 1 Закону України від 17 квітня 1991 р. «Про реа-

білітацію жертв політичних репре сій на Україні».
11. Вольф Михайло (Міхаель) Йосипович народився у 1890 р.

в кол. Ной-Лібенталь біля Одеси, німець, громадянин УСРР. Після закін-

чення духовної семінарії Тираспольської єпархії РКЦ в 1913 р. був висвя-

чений на священика і продовжив вивчення теологічних дисциплін за кор-

доном. Працював у католицьких парафіях німецьких колоній Одещини,

професором духовної семінарії в Саратові. В 1923–1929 рр. був настояте-

лем костьолу і деканом у Дніпропетровську.

Заарештований 8 червня 1929 р. і за арт. 54–6, 54–10 та 54–11 КК УСРР

30–31 серпня 1929 р. надзвичайною сесією Дніпропетровського окрсуду

засуджений до 10 років ВТТ. Покарання відбував на Соловках, де 5 липня

1932 р. знову був заарештований у груповій справі католицького духо-

венства. 9 жовтня 1937 р. за поданням оперативної частини Соловецької

тюрми засуджений особливою трійкою УНКВС Ленінградської обл. до

розстрілу як особа, що «продовжує контрреволюційну і шпигунську

діяльність і займається вербуванням серед засуджених контрреволюцій-

них шпигунських груп». Страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сан-

дормох під Медвеж’єгорськом.

12. Воронич Йосип Іванович народився28 серпня 1882 р. в с. Носівці -

на Поділлі, поляк, громадянин УСРР. Закінчив гімназію, навчався в Київсь-

кому університетісв. Володимира. В 1903 р. вступив до Житомирської римо-

католицької духовної семінарії. По її закінченні, в 1907 р. був висвячений на

священика. Два наступні роки навчався в університеті Інсбрука (Австрія).

Служив у костьолах Житомира, с. Гнівань Подільської губ., с. Терешки Зас-

лавсько го дека нату, с. Ходо рків біля Сквири та ін.

З 1925 р. поселився в с. Бучки біля Малина. Обслуговував парафії Радо-

мишльського, Овруцького, Новоград-Волинського деканатів.

Перебував під арештом з квітня 1929 до січня 1930 р. Знову був заареш-

З АРХІВІВ ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ

Біографії римо-католицьких священиків

383

тований 15 серпня 1933 р. і звинувачений разом із київським кс. Блехманом у

скоєнні злочинів, що підпадають під чинність арт. 54–6 та 54–11 КК УСРР. В

результаті розгляду справиособливою нарадоюпри колегії ДПУ УСРР 24 лю-

того 1934 р. Й. Вороничу було призначено 3-річний термін ув’язнення у ВТТ.

Покарання відбував у Ярославльському політізоляторі та Карлазі, звідки у

серпні 1936 р. вийшов на волю і поселився у Севастополі, а потім в Керчі, де

28 червня 1938 р. знову був заарештований. Подальша доля не відома.