Католицькі періодичні видання Києва у контексті Київської польськомовної періодики на початку ХХ ст

Слабке потепління національної політики держави на початку ХХ ст. спричинило видавничий вибух у сучасній центральній Україні. Крім видань єврейською, українською, чеською мовами, отримали можливість розвитку польськомовні періодичні видання.⁵

Проте зовнішні та внутрішні причини, зокрема, нестача коштів, непорозуміння з владою, чи нездатність забезпечити насичену програму видань, спричиняли до того, що часто “новонароджене” видання зникало в кращому випадку після року існування. Про це нетривке положення польськомовної преси можна судити зі звітів Київського тимчасового комітету у справах друку. Так, видання газети „ świt” (“Світанок”), котра виникла у 1906 р.⁶, вже у 1907 р. було припинене судом.⁷ Всього рік проіснували видання „Biały paw” (“Білий пав”) котре існувало з 1908 по 1909 рр. та припинилося через нестачу коштів⁸, „Goniec Kijowski” (“Київський гонець”), котрий виходив з 1914 по 1915рр.⁹ та „Kresy” (“Окраїни”), що виходило з 1906 по 1908 рр.¹⁰ Драматичною була доля політично-оглядового журналу „Zjednoczenie” (“Поєднання”), який спочатку виходив у 1911р. і в тому ж році припинив існування¹¹, пізніше знов з’явився у 1915 р. і зник після випуску одного номеру.¹²

Губляться у звітах комітету сліди таких видань, як „Głos kijowski” (“Київський голос”), що почав видаватися у 1906 р.¹³ та ”Gazeta kresowa” (“Окраїнна газета”), котра активно діяла у 1911 р.¹⁴

Багато київської польськомовної періодики, котра виникла у часі Першої світової війни, напередодні отримання Польщею незалежності, зникла так само швидко. Така доля спіткала журнал „Przedświt” (“Передсвітання”) та додаток до нього „świat kobiecy” (“Жіночий світ”) а також „Polski miesięcznik lekarski” (“Польський лікарський щомісячник”), які виходили у 1916 р.¹⁵

Серед усього цього різноманіття видань, що виникали та припиняли своє існування з калейдоскопічною швидкістю, тривалістю відрізнялися лише два – „Dziennik Kijowski” (“Київський щоденник”) і „Lud Boży” (“Божий народ”). Саме вони були єдиними постійно діючими київськими польськомовними органами друку, котрі не припиняли своєї діяльності з початку виходу у світ, тобто з 1906 р.¹⁶ і аж до 1918 р.¹⁷

„Dziennik Kijowski” у різні роки видавався та редагувався різними особами, редактори його неодноразово були оштрафовані за друк статей опозиційного щодо держави характеру, а видання підлягало арешту.¹⁸ Проте популярність газети спричинила те, що вона продовжувала утримуватися у друці, незважаючи на ставлення «з певним недовір’ям та неприязню до уряду». ¹⁹

„Lud Boży” був виданням абсолютно іншого напрямку. Якщо „Dziennik Kijowski” задовольняв в основному, політично - інформаційні та культурні потреби інтелігенції, „Lud Boży” був спрямований перш за все на просвітлення простого польського люду Південно-Західного краю, і, перш за все, Київщини. Заснований він був тогочасним настоятелем київського костьолу Святого Олександра отцем Казимиром Ставинським 1906 р. Спочатку він діяв як додаток до газети „Kresy”.²⁰ Редактором газети був сам отець Казимир. Програма видання була наступною: “1. Повчальні статті релігійного та суспільно-морального змісту. 2. Політичні статті, політична хроніка, телеграми і т. ін. 3. Просвітницький відділ: наукові відомості здебільшого з політичної економії, соціології, сільського господарства, природознавства, історії, законознавства і т. ін. 4. Довідковий відділ. 5. Белетристика та бібліографія. 6. Дрібниці, ілюстрації, відповіді від редакції і т. ін. 7. Пояснення.”²¹

Через короткий час, в тому ж 1906 р., „Lud Boży” виділився в окреме видання з двома додатками: „Gazetka dla dzieci” (“Газетка для дітей”) та „Słowo Boże”(“ Боже Слово”).²²

1909 р. „Słowo Boże” замінив інший додаток – „Nasza wieś” (“Наше село”)²³, який розкривав проблеми села та давав практичні поради щодо ведення сільського господарства.

Від 1908 р. отець Казимир засновує нове видання – „Głos katolicki” (“Католицький голос”)²⁴, котре частково перебрало на себе функції „Słowa Bożego”, хоча й мав завдання набагато складніші. У ньому піднімалися питання не лише богословські, але й філософські. Взявши на себе обов'язки редагування нового журналу, отець Ставинський передав редакцію „Ludu Bożego” отцю Йосифу Змігродському,²⁵ а права на видання – отцю Станіславу Жуковському, котрий пізніше займався редагуванням журналу – до самого кінця його існування, тобто до 1918 р., і навіть тоді воно виходило досить великим на той час час тиражем – 3000 примірників.²⁶

Порівняно до Києва, губернські містечка мали менше видавничого простору, проте слабкі спроби видавничої діяльності у лоні Католицької церкви пробивалися і тут. Так, у 1908 р. отець Дионісій Бончковський подав у Київський тимчасовий комітет у справах друку прохання про дозвіл на видання у м. Бердичеві Київської губ. щомісячного журналу „Biblioteka parafialna” (“Парафіяльна бібліотека”).²⁷ Видання мало складатися з наступних розділів: “1. Статті щодо віри та моральності. 2. Статті з історії, географії та літератури. 3. Статті релігійно-суспільного характеру. 4.Оповідання та повісті. 5. Статті з господарчих питань. 6. Вірші та релігійні пісні. 7. Суміш. 8. Бібліографія. 9. Ілюстрації. 10. Об'яви.”²⁸

Оскільки подальша історія цього проекту не прослідковується, можна припустити, що він залишився у початковому стані. Таким чином, видання о. Ставинського були єдиними у Київській губернії, котрі забезпечували потреби католицького читача – від селянства до інтелігенції.

А завдяки політичній гнучкості редакторів ані „Lud Boży” ані „Głos katolicki”, котрий часом навіть дозволяв собі аналіз світових подій, жодного разу не зупинялися, а самі редактори ніколи не були оштрафовані.²⁹

Однак діяльність отця Казимира Ставинського невдовзі була перервана. В результаті гострого конфлікту, котрий виник між ним та парафіяльною радою костьолу Святого Олександра, він був змушений залишити Київ. 13 січня 1911 р. він зрікся посади настоятеля,³⁰ пізніше керував парафіями у м. Чуднові Житомирського пов. та м. Глиці Дубинського Іов. Волинської губ.,³¹ а вже 13 грудня 1914 р. він помер у львівському закладі для душевнохворих.³²

Після від'їзду отця Казимира з Києва, одразу припинив своє існування „Głos katolicki”.³³

Знаменним є те, що одразу після вищезгаданих подій, наступного 1912 р., один з київських законовчителів, отець Вацлав Калиновський, виявив бажання видавати щотижневий журнал „Oracz” (”Орач”) з двома додатками - „Słowo Boże” та „Gazetka dla dzieci”. Програма його повністю співпадала з програмою „Ludu Bożego”.³⁴ Не відомо, з яких причин отець Калиновський взяв на себе працю з видання журналу ідентичного вже існуючому. Можливо, під питанням знаходилося існування не лише „Głosu katolickiego”, але й „Ludu Bożego”. Так, чи інакше, „Oracz” не вийшов у світ³⁵, а „Lud Boży”, як було вже сказано вище, проіснував аж до встановлення радянської влади у центральній Україні.

Таким чином, на тлі неоднорідної польсько мовної періодики Києва початку ХХ ст., католицький друк був представлений принаймні одним постійно діючим виданням, і являв собою відображення не лише релігійної, але й суспільної думки польського населення Південно-Західного краю, і, зокрема, Києва.