Сифіліс, гонорея, трихоманоз

Збудник хвороби проникає в організм через слизову оболонку або пошкоджену шкіру. В перші три-чотири тижні захворювання (інкубаційний період) хворобу виявити дуже важко. Тоді настає первинний період сифілісу, який триває 4-6 тижнів. На місці проникнення трепонеми (частіше на статевих органах) з'являється безболісна ерозія (виразка) - твердий шанкер. При побутовому зараженні шанкер з'являється на губах, язику та інших місцях. Згодом шанкер заживає і приблизно через тиждень після його появи відбувається збільшення лімфатичних вузлів до розмірів горо­шини або дрібної сливи (сифілітичний бубон). Прояви сифілісу в первинному періоді безболісні, тому хворий, як правило, до лікаря не звертається.

Через два місяці після зараження настає вторинний період сифілісу. Інтенсивно розмножуючись, трепонеми спричиняють отруєння організму (головний біль, біль в м'язах, суглобах, кістках, підвищення температури), на шкірі і слизових оболонках з'являється висип у вигляді дрібних безболісних плям блідо-рожевого кольору, вузликів, міхурців, маленьких білястих бляшок. В цей період хворий дуже заразний. Трипонеми можуть знаходитись в крові, лімфі, спинномозковій рідині, грудному молоці, спермі, уражати печінку, нирки, серце, легені, шлунок, оболонки головного мозку ! та інші органи. Заразитися від такої людини можна не тільки статевим шляхом, але і побутовим (при допалюванні цигарки, поцілунку, користуванні губною помадою хворої, посудом тощо).

Внаслідок активізації специфічних механізмів захисту (вироблення антитіл) кількість трепонем в організмі поступово (протягом двох місяців) зменшується, висип зникає, настає другий (прихований) період сифілісу. Його ознаками є періодичні висипання на шкірі, зміни у внутрішніх органах, нервовій системі. Тривалість вторинного періоду сифілісу - два-п'ять років. В третинному періоді розвитку хвороби трипонеми локалізуються в сифілітичних горбиках (під шкірою) і сифілітичних гумах (в органах і тканинах). У місці розмноження трепонем вражені органи руйнуються. Гуми в твердому піднебінні призводять до руйнування кістки в цьому місці і появи характерної сифілітичної гугнявості, гуми в кістковій перегородці носа спричиняють до його западання. Небезпечні пошкодження виникають при розташуванні гум у серці, легенях, печінці тощо. Особливо важко переноситься ураження спинного та головного мозку - слабоумство, втрата особистості, порушення координації рухів. Лікування сифілісу досить складне, але від цієї хвороби можна вилікуватись, якщо суворо дотримуватись встановленого лікарем режиму. Гонорея (трипер). Збудником цього захворювання є мікроб гонокок, нестійкий у довкіллі. Зараження гонококом відбувається як статевим, так і побутовим шляхом.

Перші ознаки гонореї з'являються вже через 1 -3 дні після зараження. В чоловіків - це гнійні виділення із сечівника, печія, болі при сечовипусканні. Згодом гонокок переходить на інші органи, викликаючи їх запалення.

Без лікування, через кілька тижнів, болючі прояви гонореї зникають, хвороба переходить у хронічну форму. Несвоєчасне, як і неповне лікування гонореї може призвести до звуження просвіту сечівника, порушень репродуктивних функцій. У жінок гонококом спочатку уражається шийка матки, сечівник, тоді - матка, маткові труби, яєчники і навіть очеревина.

Гонореєю можуть заразитися і діти, особливо дівчатка, частіше побутовим шляхом: при користуванні одним рушником, при спільному купанні в одній ванні з хворими батьками або перебування в їхній постелі. Своєчасне лікування гонореї веде до повного одужання.

Трихомоноз - поширене захворювання, збудником якого є піхвова трихомонада (з класу джгутикових). Трихомонада досить чутлива до чинників довкілля, а тому швидко гине під їх впливом. У заражених чоловіків спочатку уражається сечівник, звідси трихомонади розповсюджуються на інші органи сечостатевої системи, викликаючи їх запалення. Перші симптоми хвороби з'являються через 3-10 днів після зараження: виділення, печія, різь при сечовиділенні, сверблячка зовнішніх статевих органів. Для лікування трихоманозу тепер є ефективні засоби.

Потрапляючи в організм людини, збудник цієї хвороби (вірус СНІДу, відкритий французькими вченими у 1983 році) викликає смертельне інфекційне захворювання - "ВІЛ-інфекцію" (вірус імунодефіциту людини). Хвороба протікає довго і мляво, має декілька стадій, останню з яких, з різноманітними клінічними проявами, позначають терміном "синдром набутого імунодефіциту" (СНІД). "Синдром" - це сукупність симптомів хвороби. Передача збудника ВІЛ від хворої людини до здорової може відбуватися такими шляхами:

при статевому контакті з інфікованою людиною незалежно від його способу;

при переливанні крові зараженого ВІЛ донора, пересадці його органів і тканин;

при неодноразовому застосуванні забруднених голок і шприців наркоманами, проколюванні вух, нанесенні татуювань;

при пошкодженні шкірних покривів або слизових оболонок медичним інструментом, забрудненим ВІЛ-інфекцією;

від інфікованої матері плоду під час вагітності, пологів або при годуванні дитини грудним молоком.

Вірус СНІДу може знаходитись в таких біологічних рідинах організму як кров, сперма, секрет шийки матки, піхви, материнське молоко, в слині, сечі, сльозах, спинномозковій рідині, поті заражених людей.

Серед населення є певні групи людей, які мають підвищений ризик зараження ВІЛ-інфекцією. Це перш за все наркомани, які внутрішньовенно вводять в організм наркотичні засоби, гомосексуалісти, бісексуали, проститутки, які досить часто змінюють статевих партнерів. Вчені прогнозують значне зростання числа захворювань СНІДом у зв'язку з зростанням кількості наркоманів. Сьогодні в Україні загальна кількість осіб, що вживають наркотики, більше 60 тис. осіб (у 1997 році їх було зареєстровано всього 64 тис, з них 54,5 тис. - наркомани, 91 тис. епізодичне вживання).

У 1999 році на обліку було 68 тис. наркоманів, захворюваність становила 20,8 осіб на 100 тис. населення (Нагорна А.М., Безпалько В.В., 2001; Безпалько В.В., 2002). Характерно, що сьогодні на шлях наркоманії стає все більше підлітків із сімей з високим рівнем забезпеченості (Ю.В.Вороненко, В.Ф.Москаленко, 2000).

Діти і підлітки повинні володіти достатньою інформацією про СНІД для того, щоб (Гончаренко М.С., Кравцова Т.Д., Макєєв М.В., 1998):

зменшити страх, пов'язаний з цією хворобою;

задовольнити свою природну потребу знати все і про все;

допомогти дітям, які мають друзів або знають сім'ю, яка заражена ВІЛ-інфекцією;

затримати початок сексуальної активності;

сприяти використанню презервативів і безпечної сексуальної поведінки, якщо підлітки вже сексуально активні;

зрозуміти і уникнути ризику, пов'язаного із вживанням наркотиків з допомогою ін'єкцій;

навчити їх здоровому відношенню до сексуальності і кохання.

Збудник ВІЛ не передається побутовим шляхом, при рукостисканні і обіймах, через посуд, їжу і туалетні приладдя, через постільну і натільну білизну, монети і паперові гроші, через воду, повітря, іграшки, дверні ручки, поручні в транспорті, спортивне спорядження тощо.

Вірус СНІДу містить РНК і три особливих ферменти, з допомогою одного з яких на вірусній РНК в зараженій клітині людини синтезується ДНК. Остання вбудовується в генетичний апарат клітини і може знаходитися в такому стані тривалий час, не проявляючи себе. Через декілька років у інфікованій клітині починається процес активного розмноження (реплікації) ДНК, з утворенням вірусних частинок. Виходячи назовні, ці частинки проникають в інші, ще не заражені клітини, а батьківська клітина гине.

Включення ВІЛ в генетичний апарат клітини-хазяїна є перепоною для боротьби з ним. Знаходячись в цьому стані, збудник хвороби стає недосяжним для дії самих сильних антивірусних препаратів.

Головною мішенню ВІЛ є клітини, які мають на своїй оболонці молекули особливого білка глікопротеїна, так званого СД-4. Клітина ніби втягує в себе вірус, і з цього моменту вона вже приречена на загибель. Глікопротеїн СД-4 є на поверхні лімфоцитів, інших клітин, які відповідають за імунітет - моноцити, макрофаги, а також нервові клітини, клітини печінки, серця. Руйнуючи ці клітини, ВІЛ порушує нормальну взаємодію складових частин імунної системи людини. Внаслідок пошкоджень клітин мозку, печінки, селезінки порушується нормальне функціонування цих органів, виникають запальні і дистрофічні зміни в серці, судинах, шлунку, кишечнику та інших органах. Прояви ВІЛ-інфекції дуже різноманітні, тому розрізнити їх на ранній стадії хвороби дуже важко.

Специфічною особливістю ВІЛ є його надзвичайна мінливість (в 1000 разів мінливіший від вірусу грипу). Деякі білки його зовнішньої оболонки нас­тільки швидко змінюють свою структуру, що навіть віруси, виділені з одного і того ж хворого протягом декількох місяців, не є абсолютно однаковими.

Збудник ВІЛ високочутливий до дії різних фізичних і хімічних чинників оточуючого середовища. Прогрівання при температурі +56°С і вище протягом 30 хвилин є достатнім, щоб вбити більше 99% вірусних частинок. Кип'ятіння знищує ВІЛ майже негайно. Вірус гине під дією різних хімічних дезинфікуючих засобів, ультразвуку.

В усіх осіб, які заразилися вірусом імунодефіциту людини, рано чи пізно розвинеться СНІД, після чого фатальний кінець неминучий. Через 5 років, після зараження СНІД розвивається в кожної третьої людини.

У своєму розвитку ВІЛ-інфекція проходить п'ять стадій. Перша з них - стадія зараження триває близько тижня, тоді настає гостра фаза ВІЛ-інфекції (підвищення температури тіла, збільшення лімфатичних вузлів, ангіна, висипання на обличчі, тулубі у вигляді рожевих або червоних плям, розлади травлення, головний біль, блювота, світлобоязнь) тривалістю від 2 до 4 тижнів. У більшості випадків інфекція на цій стадії не діагностується. Антитіла до ВІЛ-інфекції з'являються в організмі через 1,5-3 місяці після закінчення гострої фази.

Наступною (третьою) фазою хвороби є фаза безсимптомної інфекції (латентний період). В цей період людина почуває себе здоровою, веде звичний спосіб життя, сексуально активна. Проте вона є джерелом інфекції і за певних умов може заразити ВІЛ оточуючих (одна з причин її швидкого розповсюдження в світі). Ознаками прогресування хвороби є збільшення периферійних лімфатичних вузлів - шийних, підщелепних, потиличних, надключичних, ліктьових, підмишкових (вони не болючі, еластичні, рухливі). Температура тіла може бути нормальною, але на відміну від фази гострої інфекції збільшення лімфатичних вузлів не зникає, настає період "персистуючої генералізованої лімфаденопатії (четверта стадія). Ця стадія може тривати декілька років. Розпочате в цей період лікування може продовжити життя хворому, сповільнити руйнування імунної системи.

П'ята стадія "СНІДу - асоційований комплекс" або стадія вторинних захворювань. їх характерними симптомами є подальші розлади травлення в кишечнику, діарея, тривале (більше одного місяця) підвищення температури тіла, зниження маси тіла (на 10% і більше), швидка втомлюваність і пітливість під час сну.

Прогресування різноманітних вторинних інфекцій, викликаних вірусами, бактеріями або найпростішими (кандидоз порожнини рота або стравоходу, пневмоцисна або герметична пневмонія, туберкульоз, криптоспоридоз кишечнику і ін.), розвиток пухлин, поява симптомів ураження нервової системи і психічних порушень свідчить про настання фінальної стадії хвороби - СНІДу.

Тривалість життя хворого СНІДом після встановлення діагнозу коливається від декількох місяців до декількох років. Так, для хворих з пневмоцистною пневмонією вона складає близько 10 місяців, саркомою Капоші - 2-3 роки, іншими інфекціями - 4-6 місяців. Протягом одного року після встановлення діагнозу СНІДу вмирає кожний другий хворий, через 3 роки гине 70-80% хворих.

Під статевими відхиленнями розуміють хворобливі порушення щодо спрямованості статевого потягу і нетрадиційні способи його задоволення. Найбільш поширеним серед статевих відхилень є психічний або уявний онанізм, при якому практикується фантазування на статеві теми без прагнення до особи протилежної статі. Як і при статевому акті уявний онанізм супроводжується збудженням та почуттям насолоди. При гомосексуалізмі статевий потяг спрямований на особу своєї статі (педерастія в чоловіків, лесбіянська любов у жінок). В окремих випадках гомосексуальний потяг може бути спрямований на малолітніх (педофілія), похилих (геронтофілія), тварин (зоофілія), кровних родичів (інцестофілія) тощо. Інколи для отримання статевого задоволення необхідною і достатньою умовою є лише споглядання статевих органів осіб протилежної статі (вуайєризм). У деяких осіб статеве задоволення настає при тривалому, болючонав'язливому любуванні своїм оголеним тілом (нарцисизм) або тільки за умови оголення своїх статевих органів перед особою протилежної статі (ексгібіціонізм).

Окремим людям для отримання сексуального задоволення достатнім є володіння якимось предметом, що належав особі протилежної статі, наприклад, носовиком, шматком стрічки, шпилькою для волосся (фетишизм); періодичним носінням одягу протилежної статі (трансвестизм). Статевими збоченнями є садизм і мазохізм. У садистів статеве задоволення настає лише у випадку жорстокого поводження з сексуальним партнером, а у мазохістів — тоді, коли їхні страждання спричиняє партнер.

Причин статевих відхилень багато. Існує певний взаємозв'язок їх виникнення з різними нервово-психічними і ендокринними захворюваннями. Проте відіграють роль і інші чинники, особливо рання підвищена статева збудливість і утворення міцних умовних рефлексів в результаті співпадання тієї чи іншої ситуації з сексуальним збудженням або статевим актом (інколи навіть після одноразового поєднання).

Лікування статевих відхилень досить складне, тому повинно проводитись досвідченим пхсихотерапевтом-сексопатологом. В більшості випадків ці стани легше попередити, ніж лікувати. Це ще раз підкреслює важливість проведення профілактичних заходів серед підлітків.

На грунті сексуальних відхилень досить часто здійснюються статеві правопорушення (злочини) проти життя, здоров'я, свободи і достоїнств особистості. Статеві правопорушення умовно поділяють на три групи. До першої з них відносять статеві злочини, які включають зазіхання на статеву недоторканість громадян (зґвалтування, примушування жінок до вступу в статевий зв'язок). Друга група статевих правопорушень включає злочини у вигляді зазіхань на нормальний статевий розвиток неповнолітніх і малолітніх (зґвалтування, статевий акт з особою, яка не досягла статевої зрілості, розпусні дії щодо неповнолітніх тощо). До третьої групи відносять статеві злочини, пов'язані з зазіханням на нормальні статеві відносини.

Серед статевих злочинів найбільш небезпечними є ті, які здійснюються з застосуванням насилля аж до вбивства, а також статеві злочини щодо неповнолітніх. Тому законодавством України передбачені суворі міри відповідальності за такі правопорушення. Страх перед покаранням є важливим профілактичним чинником, що застережливо діє на осіб, схильних до аморальних вчинків та статевих злочинів. Профілактична робота повинна проводитись комплексно різними державними органами, громадськими організаціями, школою і звичайно батьками. Важливою ланкою в цій роботі повинно бути правильне статеве виховання дітей з самого раннього віку.

Що необхідно знати жінкам щоб не бути зґвалтованими

Зґвалтування - акт статевого насильства над жінкою, спричинений чоловіком. Чоловіки-насильники не впевнені у своїй статевій силі, атому демонструють свою силу (потенцію) ґвалтуванням жінок. Насильник зазвичай неозброєний, але завжди агресивно налаштований.

В більшості випадків енергійний захист жінки лише збільшує небезпеку, додає задоволення злочинцю. Щоб уникнути більш важких фізичних ушкоджень рішення про те, варто вдаватися до самозахисту чи поводитися спокійно, повинно прийматись в залежності від обставин.

Ці рекомендації стосуються жінок, що часто є об'єктом насильства. Гарантія безпеки - не довіряти незнайомим чоловікам, що зухвало поводяться або занадто яскраво одягнені. Рішення, як відреагувати, залежить від індивідуальної оцінки ситуації. Необхідно пам'ятати, що захисна реакція жертви досить часто дезорієнтує нападника і дає додаткові секунди, щоб врятуватися втечею. Самозахист стає більш дієвим тоді, коли можна розраховувати на допомогу сторонніх осіб. Нападника можна зупинити, раптово (швидко) кинувши в нього який-небудь предмет, що знаходиться під рукою -газету, сірники, ключі. Якщо вас переслідують, поміняйте декілька разів маршрут, щоб злочинець збився зі шляху. Не варто допускати наближення переслідувача до вашого будинку, особливо якщо живете одна або в безлюдному місці.

Серед різноманітних засобів захисту ефективними можуть бути ті, що активно діють на психіку злочинця. Адже фізично насильник у більшості випадків більш підготовлений, ніж його жертва. Варто спробувати виграти час, запропонувавши насильнику підібрати для задуманого більш придатне місце, попередньо повечеряти тощо. Згодом можна сказати йому про наявність менструації, вагітність, небезпечного захворювання, що передається статевим шляхом. Треба намагатися викликати співчуття або симпатію, але не плачем, який може викликати зворотну реакцію.

Якщо нападник озброєний, виявляйте максимальну обережність, не нервуйте його і не ображайте, щоб не піддавати ризику своє життя. Приймати рішення про якісь захисні дії варто тільки в тому випадку, якщо є впевненість в успіху без допомоги з боку перехожих, адже сторонні люди часто надають перевагу невтручанню, якщо не почувають себе достатньо сильними. Зробіть вигляд, що ви виконуєте його вимоги, і коли він розслабиться, дійте немилосердно, уткнувши пальці в очі або ніс, ударивши в пах коліном, рукою або ліктем.

Якщо ж уникнути зґвалтування не вдалося, зверніться до лікаря, що зафіксує ушкодження, надасть необхідну допомогу і видасть довідку. її необхідно додати до заяви в міліцію. В заяві вказують на час і місце зґвалтування, описують дії і зовнішність ґвалтівника. Заява про напад -обов'язкова, хоча і неприємна процедура. Співробітництво з органами правопорядку необхідне, щоб позбавити інших жінок від такого ж ризику. Зґвалтування - найстрашніше, що може статись з жінкою. Тому жертви подібних злочинів потребують спеціальної психологічної допомоги. Людей, компетентних у наданні подібних послуг, можна знайти в центрах психологічної допомоги або в жіночих консультаціях.

Пам'ятайте про такі статистичні дані карної статистики: понад 60% потерпілих від зґвалтування своєю легковажною поведінкою сприяли вчиненню злочину. Майже кожна третя з потерпілих знаходилася в стані сп'яніння, інші йшли з незнайомими чоловіками в безлюдні місця, на квартиру, дачу, погоджувалися проїхати в машині. Проте поведінка 40% зґвалтованих була бездоганною, тобто скоєний злочин без усякого приводу з боку потерпілих. Більшість зґвалтувань відбувається в травні-вересні, ввечері і вночі. Серед потерпілих від зґвалтування переважають молоді жінки у віці до 24 років; понад 80% жертв незаміжні.

В якості принади легковажних жінок сексуальні маніяки часто використовують автомобіль. При цьому, бажаючи "замести сліди", злочинець часто вбиває жертву. Щоб не стати жертвою ґвалтівника, жінки повинні дотримуватись таких правил (порад):

будьте розбірливими в знайомствах, уникайте товариства малознайомих, а, тим більше, нетверезих чоловіків;

не називайте сумнівним особам свою адресу і номер телефону;

чемно відмовляйтесь від запрошень незнайомих чоловіка відвідати заклади для розваг (кафе, ресторан), а також, незалежно від приводу, послухати музику, подивитися відеофільми, придбати дефіцитні речі;

якщо ви зауважили, що за вами їде автомобіль, перейдіть на іншу сторону вулиці або змінить напрямок руху;

відмовтеся від пропозиції випадкового знайомого підвезти вас на машині, особливо в темний час доби. Набагато безпечніше добиратися на таксі або громадським транспортом;

намагайтеся не залишатися наодинці на дачі або в садовому будиночку;

опинившись у незнайомому місті, не користуйтеся запрошенням сумнівних осіб переночувати в них. Краще залишитися ночувати в приміщенні вокзалу або аеропорту.

Статеві надмірності

Серед шкідливих звичок важливе місце займає звичка до надмірностей у статевому житті. Про статеву надмірність говорять тоді, коли проміжки часу між статевими відправленнями недостатні для повного відновлення. За таких умов статева діяльність, як правило, приносить шкоду здоров'ю.

Статевий потяг є однією з найсильніших реакцій організму, його можна порівняти з інстинктом самозбереження, або потягом до вживання їжі. Статевий потяг коріниться у самій природі людини, а її статева потреба є необхідною умовою повноцінного життя.

Статевий акт пов'язаний з великою затратою енергії, значною активізацією вегетативних функцій (прискорення дихання, серцевої діяльності, підвищення кров'яного тиску, підвищення температури тіла), опорно-рухового апарату і систем нейрогуморальної регуляції функцій.

Часті і тривалі статеві акти призводять до виснаження (перенапруження) нервової системи і ендокринних залоз (особливо статевих), ослаблення серцевої діяльності. Симптомами (ознаками) статевого перенасичення є загальна втома організму. При тривалому статевому зловживанні задоволення від статевого життя притупляється, а інколи зникає взагалі. Наслідком статевих надмірностей є зниження імунної реактивності організму (білки використовуються не на синтез імуноглобулінів, а на синтез сперматозоїдів), підвищена захворюваність. Статеві надмірності в ранньому віці призводять до виснаження, затримки фізичного і розумового розвитку, низької стійкості до інфекційних і простудних захворювань. Окрім того, надмірне статеве життя відвертає людину від всього того, що повинно складати головний зміст життя - від фізичного, морального та духовного вдосконалення. Серед причин, які спонукають людину до статевих надмірностей особливо значимими є такі:

підвищене статеве почуття у подружжя як наслідок підвищеної нервової збудливості або надзвичайної вразливості, наявність деяких захворювань нервової системи;

наявність позашлюбних зв'язків (коли чоловік намагайтеся показати свою статеву спроможність) і пов'язані з ними нервово-емоційні перенапруження;

ранні шлюби (нормативним віком вступу в шлюб в нашій країні вважається вік 19-20 років для дівчат і 23-24 роки для юнаків);

статеві зв'язки в стані алкогольного сп'яніння;

стимуляція статевої функції різними препаратами, частіше аналогами чоловічих статевих гормонів.

Тривала надмірна статева діяльність, відбиваючись на функціональному стані систем нейрогуморальної регуляції функцій, спричиняє послаблення статевої функції чоловіків - імпотенцію. Як наслідок, страждає одна з найінтимніших сторін особистого життя людини - статеве життя. У таких осіб втрачається апетит, виникає апатія і безсоння, знижуються розумова і фізична працездатність. Внаслідок недостатності вироблення гормонів статевими залозами знижується тонус організму, послаблюється перебіг усіх життєвих процесів (низький рівень життєрадісності, апатія), загострюються хронічні хвороби, організм передчасно старіє. Щоб попередити подальший розвиток статевої слабкості, при перших її ознаках необхідно тимчасово припинити статеву діяльність, усунути еротичні подразники, поліпшити якість харчування, виключити з харчового раціону гострі страви, категорично відмовитись від паління і вживання алкогольних напоїв, врегулювати режим праці і відпочинку.

Надмірне статеве життя негативно відбивається і на здоров'ї жінки. Наслідками статевої нестримності жінок є виснаження нервової системи, неврастенія, недокрів'я, стенокардія, загальна слабкість, зниження імунної реактивності організму, послаблення гормональної діяльності яєчників тощо. Часті приливи крові до статевих органів під час статевих відправлень у жінок ведуть до застійних явищ щодо кровообігу органів порожнини малого тазу, а згодом - до різних гінекологічних захворювань (розлади менструального циклу, згасання функції яєчників) і передчасного старіння.

Інтенсивність статевого життя подружжя залежить від способу життя, рівня розумового і фізичного навантаження, темпераменту і, звичайно, віку. Вважається, що для здорових людей у молодому віці найбільш гігієнічним (безпечним для здоров'я) є статеві акти не більше І-2 разів на тиждень, для осіб більш старшого віку - 2-3 рази на місяць.

Важливим показником регулювання частоти статевих відправлень повинен бути стан самопочуття подружжя після статевих зносин. В нормі після статевих зносин людина не повинна бути стомленою і пригніченою, її не повинні турбувати неприємні відчуття в ділянці статевих органів.

Варто знати, що тривала статева стриманість завжди переноситься організмом легше, ніж статеве перенапруження. Щоб легше стримуватись від статевих зносин, не слід часто концентрувати свої думки на статевих епізодах, уникати розмов на сексуальні теми.

Дійовими засобами відвернення думок від статевих зносин, чинником, що гальмуюче діє на діяльність статевих залоз, є фізична праця. Щоб уникнути зайвих статевих зносин, чоловік ніколи не повинен наполягати на статевий близькості з жінкою, якщо вона цього не бажає. Він (чоловік) повинен вміти володіти своїми почуттями. Нездатність до статевого утримання більш характерне для осіб з психічною неврівноваженістю, обмеженістю життєвих інтересів і культурних запитів, морально нестійких.

Підтримуючи свою статеву потенцію в межах фізіологічної норми, дещо її стримуючи, людина економить сили і енергію, захищає себе від передчасного розумового і фізичного виснаження, зберігає бадьорість і життєрадісність, попереджує передчасне старіння. Фізіологічний механізм позитивного впливу на здоров'я статевого утримання полягає в збільшенні концентрації андрогених гормонів в крові чоловіка, у зменшенні витрат незамінних амінокислот на синтез репродуктивних клітин, які при сім'явиверженні виводяться з організму. Особливо шкідливі статеві надмірності особам, які хворіють на склероз кровоносних судин і гіпертонію, а також людям похилого віку.

Помірність у статевому житті - важливий чинник доброго функціо­нального стану нервової системи, врівноваженості характеру - передумова нормалізації і продовження статевої функції.

Негативно впливає на здоров'я людини і тривалість її життя повна відмова від задоволення статевої потреби організму (аскетизм). Вченими доведено - повний спокій будь-якого органу веде до порушення його нормального функціонування, а повна бездіяльність - до атрофії. Орган, що тривалий час не функціонує, піддається зворотному розвитку. Тривала відсутність статевого життя часто є причиною порушень функцій залоз внутрішньої секреції, а згодом і функцій нервової системи.

Шкідливість онанізму підлітків