М. П. Коломієць є. С. Регушевський за редакцією В. О. Винника київ «радянська школа» 1988 коломиец н. Ф., Регушевский е. С
(пильно спостерігати, не відриваючи очей, погляду) не спускати (не зводити) очей
жүктеу/скачать 2.88 Mb.
|
1. (пильно спостерігати, не відриваючи очей, погляду) не спускати (не зводити) очей з кого, чого; не випускати з очей кого, що; пасти очима (оком) кого, що, за ким, чим. Клас не спускав з неї очей (Довженко, 3, 1964, с. 23); Кінна бригада не зводила очей з комдива (Яновський, 2, 1983, с. 261); Вона що-небудь робить, а він, підперши руками кучеряву голову, не випуска її з очей (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 99); Дівчина знала, матроси не приходять так собі, пасти очима, вони завжди щось купують (Кучер, Прощай море, 1957, с. 11); Зиркнув, аж мій Савка дриголить під лісою та пасе оком, що я буду робити (Франко, 2, 1950, с. 42). 2. (здійснювати контроль, нагляд за ким-, чим-небудь) не спускати ока (очей) з кого, чого; не спускати (не випускати) з очей кого, що; тримати на оці кого, що; пасти очима кого, що, за ким, чим. Він, Ібрагім, не спускав очей з султанші (Загребельний, Роксолана, 1983, с. 291); Дочку свою Яцуба посадив так, щоб вона була на виду. щоб він міг не спускати з неї ока (Гончар, 5, 1979, с. 109); На стайні вільніше трохи, ніж у горницях. Там – що не зробив, пан бачить, бо з своїх очей не спускає (Панас Мирний, 2, 1969, с. 194); Не важко було помітити, що його [капітанові] люди пильнують за нами, постійно тримають нас на оці (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, с. 64); Знов строкатими табунцями розбрелися по садах гарему безжурні одаліски, знову пасли їх очима з-поза кущів і дерев невідступні євнухи (Загребельний, Роксолана, 1983, с. 229). СТРАШНО
(відчувати страх, боязнь – у знач. прис.) страх (острах) бере кого; страх (жах) проймає кого; (відчувати великий жах, переляк) душа в (під) п'яти ховається (скаче і т. ін.) в кого; волосся (волос) [на толові] стає (заст. становиться) дибом (дротом) у кого; волосся [на голові (догори)] піднімається (підіймається) в кого: кров холоне [в жилах] у кого, кому; жижки трусяться в кого; ноги згинаються [в колінах] у кого; наче комашня попід шкурою бігає в кого; мурашки (мурахи) бігають (лазять і т. ін.) за (поза) спиною (по спині, по тілу, за плечима і т. ін.) кому, у кого; [аж] мороз іде (йде, сягає, пробігає, продирає і т. ін.) спиною (поза спиною, поза шкірою, поза шкурою, по шкірі, з-за плечей, поза плечима) в кого, кому; холоне душа (в душі, на душі) в кого; холоне серце (в серці) в кого. Як згадаю дорогу додому, то аж страх бере, стільки вона забере у мене сил (Коцюбинський, 3, 1956, с. 335); Мене острах бере, морозом обдає (Барвінок, Оповідання з народних уст, 1902, с. 88); Ось він уже разів зо два упірнув, знесилившись. Тоді нас раптом проймає страх – людина тоне (Яновський, 2, 1958, с. 17); Глобу проймав жах, гнався за ним. табуном мовчазних, упевнених вовків (Гончар, Новели, 1954, с. 72); Раз канчуком вчеше пан – до печінки дійде, а голосом крикне – душа з ляку… аж під п'яти ховається (Панас Мирний, 4, 1955, с. 220); А коли я намагався переконати себе, що це не зовсім так, – ноги самі починали бігти, в животі кишки замерзли, душа скакала в п'яти і ще нижче (Яновський, 1, І982, с. 226); Волосся дивом становиться і здається неначе за шиворот хто і ловить (Котляревський, 2, 1953, с. 68); Ми часто забуваємо про дуже важливі речі, не бачимо їх, і потім… у нас волосся стає дибом: куди ж ми досі дивилися? (Довженко, 3, 1960, с. 189); Сидиш часом на фастівському вокзалі, а дівиця як ударить з репродуктора басом – профундо.. , – так волосся на голові дротом і стає (Маківчук, Анфас і в профіль, 1972, с. 13); [Савка:] Вийняв фальшиву бумажку, даю Кукленчисі, а у самого серце затьопалось і волосся, чую, піднімається на голові (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 405); [Зачепиха:] Мій батько був з запорожців! Господи! Як почне було розказувать про ту войну [війну], – волосся догори підіймається (Кропивницький, Вибране, 1967, с. 59); [Едіта:] Кров мені холоне в жилах, як я дивлюсь на «іграшки» такі (Леся Українка, 3, 1952, с. 33); У мене он кров холоне за Паньком. Ні, не вижену я людини з хати (Гуріненко, У серця своя пам'ять, 1973, с. 91); Збадьорює себе, – подумав Станіслав, – а в самої, мабуть, жижки трусяться (Большак, Аста ла віста, 1967, с. 61); [Мордохай:] Щось у мене в колінах ноги згинаються і наче попід шкурою комашня бігає (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 162); Андрієві очі лізуть на лоб, а за плечима – мурахи (Коцюбинський, 3, 1974, с. 96); Мурашки бігали по спині, але цікавість перемогла страх (Гжицький, Чорне озеро, 1961, с. 15); [Катря:] Не можу я, бідна, і зрозуміти такого щастя.., тільки аж мороз спиною йде, так страшно (Старицький, 2, 1964, с. 183); [Кабиця:] Налякала як, аж мороз поза шкурою й досі! (Старицький, 2, 1964, с. 28); «Невже він брат мій?» – миготіло у його в думці, і аж мороз пробігав у його поза спиною (Панас Мирний, 1, 1968, с. 53); Хіба забудеш рядки Шевченка, пройняті таким гострим почуттям самоти, що аж серце стискується і мороз іде по шкірі (Крижанівський, М. Рильський, 1960, с. 165); Було й слухати, як ваш батько-покійничок розказує, то мороз з-за плечей бере (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 307); [Вартовий колегіант:] – Я мислю собі так, же [що] як доскочать сюди гайдамаки, ото ж буде. Страшно й уявити, мороз поза плечима сягає. Куди тоді ховатися? (Сиротюк, Великий благовіст, 1983, с. 26); – А Клава он приїхала, таке розказує, що душа холоне!.. – Вона стала розповідати, як бомбили їх у дорозі, як горіли станції (Гончар, 4, 1978, с. 57); Холоне серце, як згадаю, Що не в Украйні поховають, Що не в Украйні буду жить (Шевченко, 1, 1951, с. 393); І от… знову увижається страшна темнота… Тихо.., глухо.., страшно аж в серці холоне (Панас Мирний, 4, 1955, с. 332). Пор.: ЗЛЯКАТИСЯ; ТРИВОЖИТИСЯ. СУМУВАТИ
вдаватися (вдарятися, впадати) в сум (смуток, тугу); сохнути з печалі; (тяжко сумувати, побиватися, сильно журитись за ким-небудь) битися головою; заламувати (ламати) руки; рвати волосся (коси, чуб) [на голові (на собі)]; осипати (присипати) попелом голову (голови, коси), заст. – І досі, згадуючи той вечір, я впадаю в сум, неначе щось вороже, сумне і неухильне стає передо мною (Довженко, 3, 1960, с. 505); «Венерин сину! Не жахайся, – Дід очеретяний сказав: – І в смуток дуже не вдавайся» (Котляревський, 1, 1952, с. 199); Ой не плачте, не журіться, в тугу не вдавайтесь: заграв мій кінь вороненький, назад сподівайтесь (Українські народні пісні, 1967, с. 73); Як полічили одрадяни, то хліба не то що до нового, а хоч би до різдва стало. А проте не дуже в тугу вдарялися (Панас Мирний, 4, 1955, с. 248); – Не журіться й не впадайте в тугу надаремно, бо туга – це один з семи смертельних гріхів, – втішала Майбородиха (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 392); [Петро:] Нехай один буду я горювати і сохнути з печалі (Котляревський. 2, 1953, с. ЗО); Жінки заплакали [проводжаючи рекрута], сестри руки заламали, а мама била головою до одвірка (Стефаник, Твори, 1961, с. 35); І заставляло [життя] заламувати руки і битись, битись об землю, в дикому бажанні згинути з сього світа, де щастя і горе так божевільно сплелись (Леся Українка, 1, 1951, с. 205); [Пашка:] Чудна ти якась: другі ждуть того кохання, як щастя, а вона [Катря] руки лама (Старицький, 2, 1964, с. 173); Дідона гірко заридала, і з серця аж волосся рвала (Котляревський, 1, 1952, с. 83); – Чіпко! – гукнув Лушня, – Чи ти, бува, не збожеволів? Якого ти бісового батька качаєшся та рвеш на голові волосся? (Панас Мирний, 2, 1969, с. 219); Вона рве на собі коси і стогне, присягаючись, що ні в чому не винна (Тютюнник, Вир, 1964, с. 122); – Він рвав на голові чуб, що спекулянти так нагло, мов з душі, вирвали худобину (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 35); – Ну, друзі? – кинув бадьоро вусами [Жук]. – Не казав я вам, що немає чого попелом голови присипати? Не говорив, що справа не загине на Затишній? (Козланюк, Мандрівники, 1946, с. 70); Та от я іду по землі, а земля – як матір, що всипала попелом коси над криком могил (Б. Олійник, Істина, 1976, с. 57); Надягнувши траур і волосяниці, посипали голову попелом бідні батьки і голосно кричали (Загребельний, Роксолана, 1983, с. 198). СХОЖИЙ (про дуже подібних зовнішністю людей) скидається з лиця; волос у волос, нар.-поет.; як (мов і т. ін.) крапля (дві краплі, дві краплини, дві каплі, мов одна капелька) води [подібний (схожий)]; капля в каплю. Слугам уявлялось, що до їх випадком заскочила в пекарню на вечерю посесорова менша дочка, на котру Маша трохи скинулась з лиця і чорними бровами, і гостреньким, довгеньким видом (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 22); І вродилися ті дев'ять синів, як дев'ять соколів, один в одного: голос у голос, волос у волос (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 287); А ти на діда свого, як дві краплі води схожий, то й перебирай діло його на свої руки (Чумак, Великий Луг, 1983, с. 5); О, вони [брати] схожі як дві краплі води (Загребельний, 5, 1981, с. 253); Та дівчина була, як дві краплі води Олеся Музиківна (Нечуй-Левицький, 2, 1965, с. 350); Та вже ж і синок у Василя Семеновича, – сказано: якби той розум – батько, як дві каплі води (Панас Мирний, 2, 1969, с. 129); [Березняк:] Ти молодим, як крапля води, на нього схожий був (Кротевич, Вибране, 1959, с. 509); Вона [доля] була подібна до моєї, мов одна капелька води до другої (Кобилянська, 1, 1962, с. 161); Івасик, як дві краплини води, скидався на свою матір (Д. Бедзик, Серце мого друга, 1961, с. 17); Були у Василя три сини, – парубки, що маків цвіт. Здорові, крепкі, – обичаєм та вдачею капля в каплю у вітця вдались (Франко, 1, 1955, с, 127). СХУДНУТИ
[аж] з (із) лиця (з личенька, на лиці) спасти; спасти з тіла (в тілі); тільки очі ростуть у кого; позбути [свого] жиру, зневажл.; (дуже схуднути, змарніти) сама (одна) снасть зробилася (стала і т. ін.) з кого; одна (тільки) тінь залишилась (лишилась, зосталась) від кого, з кого; перепався на смик (на сухар). Бачу я з першого погляду, що він зовсім із лиця спав, аж почорнів (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 19); – Чого ти, Мелашко, журишся, аж з лиця спала? – питав у неї чоловік (Нечуй-Левицький, 3, 1965, с. 369); На лиці помітно спала [Любов Прохорівна] і все щось міркувала, інколи навіть уголос (Ле, Роман Міжгір'я, 1953, с. 320); Дарма що з личенька спала, а справдешня козачка! (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 344); Схудала, спала з лиця [Тамара], тільки очі ростуть (Гончар, 5, 1979, с. 97); [Лисиця:] Усе було труджусь, роблю – Аж з тіла спала (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 35); – Так перемучилась, що аж з тіла спала й робота мені не в думці (Нечуй-Левицький, 9, 1967, с. 162); Трофейні важкі битюги й чистокровні красиві рисаки спадали в тілі за кілька важких переходів (Гончар, 3, 1959, с. 88); [Храпко:] їй-богу, пострижу [Дуню]! Хай лиш там свого жиру позбуде (Панас Мирний, 5, 1955, с. 176); З Настусі тим часом зробилась одна снасть…: ізсохла, зчорніла, змарніла (Барвінок, Оповідання з народних уст, 1902, с. 452); А з Єлени вже тільки тінь зосталась… Не було пощо жити. Чоловіка нема, дитини нема – для кого ж! (Хоткевич, Довбуш, 1965, с. 362); Антон ледве впізнав сина, від якого залишалася одна тінь (Чорнобривець, Визволена земля, 1959, с. 140); Уздрівши чоловіка, Олена обривала спів і починала докоряти, що він, Марко, і не обідав, і не вечеряв, і забувся за жінку, і сам перепався на смик (Стельмах, 4, 1983, с. 406); – Та з кобилою щось. Третій тиждень на ноги не стає. Перепалась – ну на сухар (Головко, 1, 1957, с. 145). Пор.: ХУДИЙ; ВИСНАЖЕНИЙ. ТЕМНО
[темно] хоч око (очі) виколи (вийми, вибий); [темно] хоч в око (в очі, у вічі) стрель (стрельни, дай); [темно] хоч оком світи. [Карпо:] Темно, хоч око виколи! Нікого не видко! (Карпенко-Карий, 1, 1960, с. 107); Дівчинка йде серед ночі Лісом дрімучим одна. Темно, хоч виколи очі. Мертва стоїть тишина (Бичко, Сійся, родися, зерно, 1959, с. 204); Устав Чіпка тихо; налапав двері; нишком вийшов у сіни. Темно, хоч око виколи (Панас Мирний, 2, 1969, с. 275); [Овлур:] Хоч око виколи! Не видно! Ніч мов сажа чорна (Франко, 9, 1952, с. 227); І пітьма, хоч око вийми (Довженко, 3, 1964, с. 45); [Шеремета (входить):] Свисни ще раз, бо темно, хоч око вибий (Ірчан, 1, 1958, с. 54); Вечір, дощ, темно, хоч в око стрель, – тому й збилися з рівного шляху (Чумак, Великий Луг, 1983, с. 29); Клятий туман, хоч в око дай (Качура, Вибрані твори, 1953, с. 389); Було темно хоч оком світи (Смолич, Реве та стогне Дніпр широкий, 1960, с. 339). ТЕМРЯВА (абсолютна відсутність світла) кромішня пітьма (темрява); єгипетська тьма, заст. І сниться їм, бідним [черв'якам], у пітьмі кромішній, Десь сонце горить у всім чарі весни (Франко, 10, 1954, с. 37); В кромішній темряві виринуло обличчя мого командира полку (Яновський, 2, 1954, с. 76); Такий туманний час тепер для Ялти невигідний.., світла на вулицях нема, а як скінчаться місячні ночі, то вже буде зовсім тьма єгипетська (Леся Українка, 5, 1956, с. 226). ТИХО
(про відсутність будь-яких звуків) [тихо (тихо-тихо)] як (немов і т. ін.) у вусі (в усі); [тихо] хоч мак (маком) сій; чутно було як [і] муха літала (пролетить); [ні] муха (мушка) не забринить. – Цссс!.. – засичав Загнибіда і знову почав дослухатись. Кругом, як у вусі, тихо, тільки з кімнати доноситься сап важкий (Панас Мирний, 3, 1969, с. 119); Саранчук… наче тягар важкий, що ледве доніс оце, впустив: – Погані вісті! – І стало в кімнаті тихо-тихо, як у вусі (Головко, 2, 1957, с. 325); У хаті стало так тихо, хоч мак сій, тільки голос Марини роздавався, передаючи слова пісні, та перо, записуючи, бігало-скрипіло (Панас Мирний, 3, 1969, с. 227); Після гомону та галасу настане така тиха хвилина, що чутно, як і муха пролетить, думаєш, мов усі зговорилися мовчати (Панас Мирний, 4, 1970, с. 119); У хаті стало так тихо, що чутно, як муха пролетить, і тільки коли-не-коли порушало ту тишу доччине… зітхання і хриплий кашель (Панас Мирний, 4, 1970, с. 415); В хаті ні мушка не забринить (Кобилянська, 2, 1962, с. 259); В хаті тишина, мушка не забринить (Кобилянська, 3, 1956, с. 539). ТІКАТИ (швидко бігти, намагаючись уникнути небезпеки) давати драла (драпака і т. ін.); [братися] в ноги; [брати] ноги на плечі; давай (дай) бог (боже) ноги; ноги на плечі [і (й) гайда]; кивати п'ятами; (тікати, виявляючи своє боягузтво) показувати спину (потилицю); мазати (мастити, намазувати і т. ін.) п'яти (п'ятки) салом (смальцем). Даєш неначе з ляку драла, – Гука Ховрах, – ні на що не глядиш. Мене б то й не пізнала (Глібов, Вибрані твори, 1957, с. 35); «Коли б хоч брехливий Лящ мерщій закидав свій мотузок на князеві роги, – подумав Заславський, – а то хоч зараз виходь з намету та й давай дропака додому» (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 229); Куди це вони [фашисти] всі драпака дають? (Гончар, 3, 1959, с. 386); – Ви даєте такого драпака од руських, що на поцілунки не лишається часу, вже не кажучи про те, що тутешні жінки передбачливо ховаються од кавалерів (Загребельний, 5, 1981, с. 211); [Чирва:] Улучив!.. Тепер тікати! (Озирається й береться в ноги) (Микитенко, 1, 1957, с. 92); [Олекса:] Фальшивого пашпорта піймали, і його мали вже злапати, так не на дурня наскочили, – до нього, а він круть-верть та в ноги, – тільки п'яти й побачили (Старицький, 3, 1964, с. 200); – Тоді, Андрюшко, мабуть, і тобі треба брати ноги на плечі (Панч, Мир, 1937, с. 18); – Забіг у храм, схопив оце-о, – кивнув піп на речі під пахвою, – вибіг і почав замикати двері Тут і наскочили знову панове-ляхове. Я ноги на плечі. Вони – за мною. Один таки наздогнав (Сиротюк, Великий благовіст, 1983, с. 83); Опісля треба було роззброїти всіх коридорних, вивести в'язнів на подвір'я, відчинити двері з тюрми і… дай бог ноги (Збанацький, Єдина, 1959, с. 211); «Тоді вже і я вибралася на дорогу – та й дай боже ноги. До самих Кожум'як і не оглянувся ні разу», – докінчила свою оповідь тітка Маланка (Власенко, Над Сулою синє небо, 1984, с. 65); [Дем'ян:] Краще знімемось отак, як єсть, усі й другі за нами, та ноги на плечі й гайда! (Карпенко-Карий, 2, 1960, с. 326); Вони [полки] так кивають п'ятами, що навіть не скористалися із старих німецьких укріплень (Куртяк, Бескиди, 1983, с. 12); Князь Ігор був мудрий і сміливий. Княгиня Ольга пригадує, як рішуче й безжально судив він дружину свою, коли хто перед ворогом показував спину (Скляренко, Святослав, 1959, с. 52); Суворов знав генерала Река як людину, що не звикла показувати потилиці ворогові (Добровольський, Очаківський розмир, 1965, с. 75); [Козачук (бере гармонію, співає на мотив «Яблучка»):] Закувала зозуленька Три-чотири рази, То ж дивіться – вже Петлюра Салом п'ятки маже (Мокрієв, П'єси, 1959, с. 32); – Зимувати думають [фашисти], прокляті! Але Червона Армія викурить вас із Кулдиги! Намазуйте салом п'яти, поки не пізно (Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, с. 422); – А я, батьку, не збираюсь мастити смальцем п'яти. Хай імперіалісти мастять (Стельмах, 5, 1983, с. 99). Пор.: ВТЕКТИ. ТІСНО
(про тісноту від скупчення кого-, чого-небудь, у знач. прис); ногою ступити ніде; курці ступити ніде; курці ніде (заст. нігде) клюнути; ніде (заст. нігде) просунутися; пальця просунути нікуди (ніде, заст. нігде); пальцем нікуди ткнути; ніде голки встромити (просунути); ніде й голкою ткнути; яблуку (яблукові, голці, горошині, орішку) ніде впасти. Ідеш, а на землі ніде ногою ступити: гнізда, яйця, голенькі пташата плутаються в траві, одні вже вбираються в пух, а ті лише вилуплюються (Гончар, 5, 1979, с. 28); Хати ліпились одна побіля одної, а на городі – курці ступити ніде було (Головко, Артем Гармаш, 1971, с. 354); – Я [Леонід Семенович] їх [картин] вже понавозив братам чимало, а в себе обвішав всі стіни, так що й курці нігде клюнуть (Нечуй-Левицький, 8, 1967, с. 46); Майдан, як відзначив старий Лук'ян, заповнили бранопільчани – курці ніде клюнути (Чумак, Три шляхи, 1984, с. 158); А в горницях гостей – нігде просунутись (Панас Мирний, 2, 1969, с. 118); У церкву навалило стілько – пальця просунути нігде – і все тобі сірома сіра, кріпацтво голодрабе (Панас Мирний, 5, 1970, о, 192); Людей найшло на весілля видимо-невидимо… Сказано: ніде пальцем просунути ні в хаті ні на дворі (Панас Мирний, 3, 1969, с. 303); Перші пропустили його, так що він зібрався било аж на рундук, зате далі – і пальцем нікуди було ткнути (Панас Мирний, 1, 1968, с. 507); Ото ж людей на вулиці і коло хати – ніде й голки встромити (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 189); На завтра… пішли [піщани] до пана в Красногорку. Прийшли, стали у дворі коло ганку – повнісінький двір, нігде голки просунути (Панас Мирний, 2, 1969, с. 239); Як Софія з баронесою прибули до театру, там було вже сила людей, як-то кажуть: ніде й голкою ткнути (Леся Українка, 3, 1952, с. 541); В клуб набилося стільки люду, що яблуку ніде впасти (Збанацький, 1, 1974, с. 242); І справді, 10 березня людей і особливо молоді зібралось повна школа, ніде було яблукові впасти (Ткачук, Назустріч волі, 1984, с. 40); – Е-е! Та тут і голці ніде упасти… Христя мовчала (Панас Мирний, 3, 1954, с. 16); Великий зал «Просвіти», один з найбільших в Саноці після польського гімнастичного клубу «Сокіл», був забитий людьми так щільно, що, здається, горошині ніде впасти (Д. Бедзик, Украдені гори, 1984, с. 186); Народу зійшлося, міщан, що ніде було й орішку впасти (Марко Вовчок, 1, 1955, с. 17). ТРИВОЖИТИСЯ (відчувати тривогу, побоювання) мати страх на душі; (втрачати душевну рівновагу, спокій, непокоїтися) не знаходити [собі] місця; бути (сидіти) як на голках; (болісно переживати що-небудь, уболівати за когось) брати [близько] до серця; боліти душею (серцем) за ким, чим, за кого, що; мліти серцем за кого. – Люди добрі! Питав тут Дмитро, хто має страх на душі. Я маю страх на душі. Ну, куди я з оцією гирлигою та проти їхніх дредноутів? (Гончар, 2, 1959, с. 44); Мати, мабуть, місця собі не знаходить, вболіваючи за неї, клянучи себе за те, що дозволила Марії поїхати в Севастополь до брата (Кучер, Чорноморці, 1956, с. 31); – Я сиджу, мов на голках, жду [Вірку]. Прибігає й каже, щоб я сама йшла пробачитися, бо Сергій Якович мовчить (Кучер, Червоний вогонь, 1959, с. 12); – Не треба, Степанидо Іванівно, так близько все брати до серця. Може, це все й брехня (Стельмах, 4, 1983, с. 137); [Омелян:] А якби я почав собі все до серця брати, то давно б одурів (Франко, 9, 1952, с. 150); Доки буду мучить душу і серцем боліти? (Шевченко, 1, 1951, с. 340); Вона думала про землю, за котру стільки боліла душею (Панас Мирний, 3, 1954, с. 52); Вночі не спить [Катря], його доглядає, вдень серцем за його мліє, коли робота одірве від його на яку хвилину (Панас Мирний, 1955, с. 296). ТРИВОЖНО (про відчуття неспокою, хвилювання при очікуванні чогось неприємного, страшного, у знач. безос. прис.); тривога душу (серце) обгортає чию (чиє); душа (серце) не на місці в кого; обіймає неспокій кого; гризе неспокій (непокій) серце чиє, кому; серце завмирає (замирає) в кого, чиє; коти (кішки) скребуть (скребли, шкребуть) душу (на душі, на серці, за серце) в кого; на серці [наче] миші шкребуть (шкрябають) у кого. Хоч часом їм доводилось дуже скрутно і душу кожного обгортала тривога, – але все, що сталося, не проминуло даремно (Скляренко, Легендарний начдив, 1957, с. 33); – Може, з'їв би щось, Іване?.. – Не хочеться, Ганно. – Ой, щось у тебе душа не на місці… (Стельмах, 1, 1982, с. 437); – Пішов і я, – каже Михайло, – три кілометри пройду, а тая Савка дасть мотоцикл, миттю буди на МТС… У мене серце не на місці (Яновський, Дівчинка у вінку, 1974, с. 73); Він вернувсь у хату і сів за стіл. Далі схопивсь і почав сновигати по хаті. Неспокій усе більший та більший обіймав його (Грінченко, 1, 1963, с. 415); Гризе непокій серце Микиті: «Де вона взялася на мою голову!» (Васильченко, 1, 1959, с. 268); У дівочих очах був невимовний сум і тяжке передчуття недолі. Завмерли серця дівочі в німій тузі (Довженко, 3, 1960, с. 25); Тодоля поглянула на те багаття, на той страшний знак помсти й смерті. В неї серце замирало (Нечуй-Левицький, 7, 1966, с. 206); Нам погано. На душі, як то кажуть, коти шкребуться. Отак сісти маком з тією «бомбою»! (Нестайко, Тореадори з Васюківки, 1973, с. 44); В самого Михайла Хмельницького при тих статечних міркуваннях душу кішки скребли (Ле, Хмельницький, 1, 1957, с. 330); Як то було слухати Марусякові? На лиці застигла усмішка – жарти, мовляв, жартуєте – а на серці коти скребли (Хоткевич, 2, 1966, с. 216); Ніби все правда і правильно, а десь на серці коти шкребуть (Собко, Звичайне життя, 1957, с. 155); Я намагався не надавати тим словам ваги, а самого за серце шкребли коти гострими кігтями (Збанацький, 1, 1974, с. 272); Воно якось не пристало… вірити в сни, як вірить у них темна, неосвічена баба на селі… А проте на серці, наче миші шкрябають (Коцюбинський, 1, 1955, с. 163). УБИТИ
жүктеу/скачать 2.88 Mb. Достарыңызбен бөлісу:
|