МАНДРУЄМО РАЗОМ – ОЛЕКСАНДРІЙЩИНА ЗАПРОШУЄ

Проведення походу пропонується здійснювати у теплу пору року, а саме наприкінці весни, влітку та на початку осені, тому що маршрут пролягає біля водоймищ. Це робить похід особливо приємним, коли можна зняти денну втому піших переходів прохолодою чистої води. При цьому обов’язково слід дотримуватись правил купання у водоймах.

Пропонується здійснення пішохідного походу за маршрутом:

м. Олександрія – с. Мала Березівка (с. Росинське) – балка Росинська (організація обіду) – м. Олександрія (протяжність маршруту – 15 км).

Для здійснення походу необхідно мати карту м. Олександрії М 1:100000.

Технічний опис туристичного одноденного походу

З будь-якого місця Олександрії, слід йти на північну-східну околицю міста вздовж річки Березівка правим берегом проти течії до ставка. Потім праворуч балкою у північно-східному напрямку понад два кілометри до наступного ставка. Біля нього пропонується влаштувати обід та відпочинок. Далі пропонується оглянути навколишні краєвиди та ознайомитися з флорою.

Краєзнавча цінність цього маршруту полягає в ознайомленні школярів з проектованим ботанічним заказником місцевого значення «Балка Росинська». Загальна площа – близько 200 га.

Росинська балка є виключно степовою і досить різноманітною за складом рослинних угруповань, флористичний склад яких виявився дуже цікавим. На крутих схилах південної та південно-західної експозиції в верхніх та середніх частинах схилів розміщуються угруповання різнотравно-типчакових степів з фрагментами, а місцями і значними площами ковилових угруповань з ковилою пірчастою. Нижні частини схилів та досить сухе і підвищене днище займають лучні степи, частіше з переважанням тонконогу вузьколистого, місцями зустрічаються угруповання осоки ранньої. Невеликими плямами трапляються на схилах ділянки з домінуванням келерії гребінчастої та лікарської рослини – кринетарїї волохатої. До Червоної книги України занесені три види росиш, виявлених в Росинський балці, – ковила пірчаста, Лессінга та українська. Особливо рідкісною в Кіровоградській області є ковила українська. Ковила Лессінга в Русинській балці порівняно з іншими видами ковили, утворює найбільш щільні і великі за площею угруповання. Угруповання всіх згаданих видів ковили занесені до Зеленої книги України.

Серед степового різнотрав’я найбільш помітна шавлія поникла, яка інколи виступає в ролі співдомінанта. Значною є участь таких видів, як шавлія дібровна, гадючник шестипелюстковий, чистець прямий. Досить звичайними тут є горицвіт весняний і горицвіт волзький, які охороняються в області. На схилі балки виявлена ділянка, де рясно зростає барвінок трав’янистий. Зрідка трапляється ломиніс цілолистий. На одному із схилів виявлена велика популяція півників солелюбних.

Дана територія досить цінна в зоологічному відношенні. Тут виявлений сліпак звичайний, занесений до Європейського червоного списку. У значній кількості трапляється заєць сірий. Птахи представлені типовими мешканцями відкритих просторів, такими, як жайворонок польовий, щеврик польовий, перепел, жайворонок чубатий, які трапляються в значних кількостях. До фонових видів належать також сорока, славка сіра та вівсянка садова.

У Росинський балці на значній площі представлене широке розмаїття степових угруповань, серед яких чимало рідкісних. Багата і різноманітна флора цієї ділянки, в складі якої виявлена ціла низка рідкісних та малопоширених видів.

1. Бєлявін Ф.К., Пом’ятунов А.С. Олександрія – місто гірників.

2. Кизименко П.М. Пам’ять степів. Історичні нариси з минулого Кіровоградщини. – Кіровоград, 2003.

3. Кохан А.І., Колєсніков В.Г. Олександрія. – Дніпропетровськ: Промінь, 1986. – с. 3-5, 19-24.

4. Кузик. Б.М., Білошапка. В.В. Кіровоградщина: історія та сучасність центру України: В 2 т. – Дніпропетровськ: АРТ-Прес, – 2005, Т. 2.

5. Міщенко Г.П. Кіровоградська область. Географічний нарис. – Київ: Радянська школа, 1961. – с. 6-8, 12, 15-16, 18, 25-26, 28, 31, 35, 38, 44.

6. Пом’ятунов А.С. Історія міста Олександрії.

7. Спектор Ф.Н., Рубін С.М. Географія рідного краю. – Київ: Лібра, 2000. – 88 с .

8. Халін О.В. Моя Олександрія / «Олександрійський тиждень» 24 травня 2001 р.
Вознюк В.А.,

краєзнавець, дослідник;

вчитель історії, керівник краєзнавчого гуртка Цибулівської ЗШ І-ІІІ ступенів Знам’янської районної ради

Маршрут має лінійний характер (з елементами кільцевого), напрям маршруту – із заходу на схід, що біля ГАЙДАМАЦЬКОЇ КРИНИЦІ робить петлю – поворот на захід, до КОЗАЦЬКОГО ЗИМІВНИКА.

Діти отримують завдання, об’єднавшись у три групи – «природолюби», «документалісти», «фольклористи».

Дітей інформують про маршрут та об’єкти показу і вносять свої корективи.

Зупинки та об’єкти показу:

1 зупинка – «Мамаїв Яр». Для огляду представляються такі об’єкти, як кам’яна стела «Козак Мамай», пам’ятний хрест на місці можливого поховання Марка Мамая та природний об’єкт – яр біля залізничного полотна.

2 зупинка – «Центр села». Об’єктами екскурсії даної зупинки є меморіальний пам’ятник жертвам громадянської війни, місце розташування старого козацького кладовища, пам’ятний хрест на місці зруйнованої Покровської церкви.

3 зупинка – «Музей-садиба В.А.Вознюка». Власником музею-садиби представляється колекція старожитностей (вишиті рушники, одяг, предмети побуту, матеріали польових досліджень), українська світлиця (зі збереженням особливостей сільського інтер’єру початку ХХ століття).

4 зупинка – «Перунова скеля». Екскурсантам пропонується подолання природних перешкод (річка, пагорби), ознайомлення з краєвидами, розповідь про легенди краю.

5 зупинка – «Гайдамацька криниця». Реалізується у формі екологічного десанту (прибирання території навколо криниці, забір води).

6 зупинка – «Пам’ятний хрест». Огляд хреста, ознайомлення з історією гайдамацької боротьби початку ХХ ст.

7 зупинка – «Козацький зимівник». Ознайомлення з козацькою садибою, де представлені зразки традиційної сільської архітектури, залишки слідів давнього рослинного та тваринного світу на камені, пригощання козацькими традиційними стравами.

Додаткова інформація до зупинки «Мамаїв Яр». Розташований на західній околиці села, біля залізничної зупинки «Мамаїв Яр».

Робота на даному об’єкті реалізується за допомогою розповіді, що поєднується з показом додаткової інформації про легендарного Мамая та М. Мамая, розглядом кам’яної стели «Козак Мамай» (північний схил яру, біля дороги), подоланням природного об’єкту – яру біля залізничного полотна, вшанування Марка Мамая біля пам’ятного хреста на місці його можливого поховання (південний схил яру, біля посадки).

З ХVІІ століття в кожній оселі було зображення козака Мамая, яке шанувалось як ікона. Його можна було зустріти на картинах з полотна і на скринях, на стінах і дверях, навіть на вуликах. Малювали його в козацькому одязі – широкі шаровари, вишита полотняна сорочка, оксамитовий жупан і червоні чоботи, – з довгими козацькими вусами і традиційним козацьким оселедцем на голові. Зазвичай Мамай сидів, схрестивши ноги, під високим могутнім дубом, тримаючи в руках бандуру – символ співучої душі народу, його смутку і його незнищенної правди. За ним вороний кінь – втілення ідеї волі, поруч – «шабля-сваха», «мушкет-сіромаха», спис, штоф, а іноді ще й пістоль за поясом. Козак Мамай – уособлення Духу Роду для українців, він – шляхетний захисник, мудрий чаклун, що його «і в ступі товкачем не влучиш». Тому і в повсякденному житті люди використовували його образ для захисту домівки і майна.

Про цибулівського Мамая – Марка існує багато легенд та документальних згадок. У ХІХ ст. відомий вчений В.Ястребов записав пісню-думу зі слів столітнього діда Ю.Корнієнка про гайдамаків краю:

Не славна Чута густими дубами,

А славніша Чута з Низу курінями.

Ай в Чуті, в лісі, козаки гуляли,

З лядської області здобич вони мали.

І нині подвиг Марка збурює в душах людських почуття любові до рідного краю.

14 жовтня 2005 року над Мамаєвим Яром, у день Покрови Пресвятої Богородиці, встановили пам’ятний знак – кам’яну стелу з мозаїчним зображенням козака. На другому боці Яру сучасними козаками нашого краю встановлено символічний дерев’яний хрест.

Зупинка розташована на перехресті центральної вулиці Леніна та вулиці Пролетарської біля дитячого садка «Пролісок» та колишнього сільського парку.

Учасникам екскурсії пропонується ознайомитися з меморіальним пам’ятником жертвам громадянської війни, місцем розташування старого козацького кладовища, пам’ятним хрестом на місці зруйнованої Покровської церкви.

На початку минулого століття наш край, як і світ в цілому, переживав непрості, «буремні» роки. Прокотилась хвилею Перша світова війна, забравши в ряди царської армії кращих синів Цибулівської землі. Короткочасна надія на незалежне щасливе життя в часи ЦР змінилася кривавими усобицями громадянської війни.

На даній зупинці знаходиться братська могила тих, хто в далекому 1918 році загинув тут під час кривавої різанини. Смерть поєднала непримиренних ворогів. Односельці згадують з сумом той недільний день, коли мирні жителі села – жінки та діти – йшли з ранкової церковної служби додому. Раптом, немов ураган, зметнулися ввись чорний та червоний прапори повстанців-гайдамаків та більшовиків. Заблищали на сонці скривавлені шаблі. Завирувала битва, підминаючи у своєму безумстві невинні людські життя. Коли все стихло, не можна було розділити переплетені в борні тіла, руки, що стискали зброю чи обіймали дитя. Тож і поховали їх разом.

В наші часи славне козацтво краю встановило пам’ятний хрест на місці зруйнованої церкви з її фотографією. Кожного разу вшановують візитом скорботне місце. Тож давайте і ми хвилиною мовчання спом’янемо тих, чиї могили не змогли зберегти.

На данному етапі екскурсію проводить власник музею-садиби Володимир Анатолійович Вознюк. Він не тільки знавець легенд і оповідок гайдамацького краю, а й є автором поетичних творів з козацької тематики. Протягом багатьох років вивчає і досліджує історію рідного краю, результатом чого є створений ним історико-етнографічний музей. Захоплююча бесіда та чудова колекція старожитностей (вишиті рушники, одяг, предмети побуту, матеріали польових досліджень, українська світлиця зі збереженням особливостей сільського інтер’єру початку ХХ століття) відкривають перед дітьми таємниці віків.

Багато років В.А. Вознюк і сам був козаком, навіть отаманом Цибулівської сотні, нині входить до Богданівської сотні. Бере активну участь в громадсько-патріотичній роботі краю. Його родина радо приймає гостей не тільки з усієї області, а й з України. Бували тут і туристи з-за кордону. На Покрову та в пам’ятні квітневі дні традиційно приїжджають українські патріоти на поклін до козацького краю.

Додаткова інформація до зупинки «Перунова скеля».

Зупинка розташована на правому березі річки Інгулець, напроти садиби В.А. Вознюка. Розповідь про козацький край та його звичаї продовжує Володимир Вознюк біля «Перунової скелі». Він знайомить дітей з легендою про козацькі скарби, сховані під руслом річки, про язичницьку святиню – скелю над водою, з якої черпали сили характерники, про половецькі орди, що губилися у високій траві Дикого Поля. Екскурсантам пропонується подолання природних перешкод (річка, пагорби), ознайомлення з краєвидами, бесіда про річкову топоніміку краю.

Інгулець багатий на загадки. По-перше – сама назва. Вона звучить досить незвично для української мови. Є в нашій області річка Інгул. Здається цілком природним, що Інгулець – щось на зразок малого Інгулу, молодшого його брата. Але й розгадати назву Інгулу багато істориків намагаються уже не одне століття.

Стародавня легенда свідчить, що у часи середньовіччя, поселився на берегах Інгулу чужинець монгол, який так захопився красою та багатством водойми, що до кінця життя так тут і прожив. Тож і люди, що згодом приходили сюди, називали ріку Монгол. Згодом складне слово пом’якшила місцева говірка, перетворивши її на знайомий нам Інгул. Звідси й зменшено-пестливе – Інгулець. Річка наша неодноразово згадується у літописах, історичних дослідженнях, народних піснях, думах, легендах.

Інша загадка – звідки живиться Інгулець. Адже ми бачимо, що він то зовсім губиться з очей, то за кількасот метрів розливається справжньою річкою. Тече річка через територію Чорного лісу. А Чорний ліс – сам по собі загадка природи. Відомо, що під ним – підземне водоймище. І його води рухаються не до Дніпра, а в бік Південного Бугу. Це й зумовило існування цього південного форпосту лісів. А разом із тим – й існування нашого Інгульця. Тож вирубавши, ліс зникне й Інгулець.

Сьогодні ми маємо можливість милуватися рослинним світом Інгульця: стрілолист звичайний, частуха подорожникова, жабурник звичайний, елодея, водяний різак, рдесник плавучий. А поруч, лікарські рослини: материнка, цмин піщаний, валеріана, пижмо, череда, мати-й-мачуха. Чисельність цих видів рослин різко скорочується, тому їх треба охороняти, збір цих трав має контролюватись.

Зупинка розташована на східній околиці села Цибулеве, за Чорноліським ставком. Проводиться у формі екологічного десанту (прибирання території навколо криниці, забір води).

Всі цибулівчани шанують і користуються криничкою на східній околиці села, адже вода в ній не просто смачна, а й цілюща. Вона може довгий час зберігатись, не псуючись. Легенди переповідають, що викопав її молодий джура, щоб обмити козацькі рани. І сталося диво, козак не тільки одужав, але й став ще сильнішим. З тих пір і зветься вона козацькою.

Учні школи щороку приходять, турбуються про її чистоту, очищуючи джерело від заростей та бруду.

Зупинка розташована на старому кладовище колишнього села Чорноліска (нині – землі Цибулівської сільської ради).

Учасники екскурсії знайомляться з трагічною долею родини місцевого отамана Кібця початку ХХ ст.

Микола Кібець-Бондаренко увійшов в українську історію як звитяжець, організатор і учасник успішних бойових операцій проти завойовників на початку ХХ століття. Микола Степанович Бондаренко народився 1896 року на Херсонщині у волосному селі Цибулевому. Хата його батьків стояла на кутку Пшенишнівки. Перша згадка про Кібця як про повстанського ватажка припадає на початок серпня 1920 року, коли Микола Бондаренко на чолі кінного загону у сто шабель, сформованого із хліборобів Цибулевого і навколишніх сіл, взяв участь у Знам’янському повстанні. Микола відзначався сміливістю, козацькою зухвалістю, організаційним талантом. Завжди діяв у першій лінії, наражаючись на смертельну небезпеку. Говорив: «Або голову збути, або славу здобути». Микола уславився надзвичайно вмілими засідками і несподіваними нальотами на більшовицькі гарнізони, під час яких роззброював цілі військові підрозділи. За це була страчена його сім’я – дружина, «чорнява красуня Євгенія» та півторарічний син Миколка.

Раніше козаки готували і споживали їжу в гурті, а для цього слід було використовувати величезний посуд – казани, черпаки, сковороди. Головне було– не опектися. Тож спробуймо це зробити і ми. Стаємо навколо накресленого кола – «сковороди», тримаючись за руки. По сигналу намагаємось затягнути своїх сусідів до гарячої «сковороди». Хто переступив межу – вибуває з гри.

Для наших предків велике значення мала дружба, вірність, взаємовиручка. Навіть ризикуючи життям, не кидали нікого у біді. Діючи спільно, злагоджено не боялись ні роботи, ні ворога. Чи зможете і ви так? Ну-мо, позмагаємось у парах, хто швидше подолає відстань до іншого краю двору, але при цьому ви будете зв’язані між собою мотузкою.

Козаки дуже полюбляли відому українську страву – вареники. А характерники могли змусити вареника самостійно до тарілки зі сметаною залетіти і до рота влізти. І ніяких рук. В нас також. Спробуйте без рук перенести «вареники» (пласкі камінчики або спеціально зшиті «вареники») до полумисків зі «сметаною» (водою).

Українці з найдавніших часів вміли передавати інформацію за допомогою певних символів. Ми і зараз можемо побачити їх на вишиванках, рушниках, писанках. Ви вже знаєте, що вони значать? Перевіримо?

- Намалюйте знаки землі, води, дощу (ромб, хвиляста лінія, «вилка»).

- Намалюйте язичницький «глобус» (дерево життя).

- Які символи поєднували в собі жіноче і чоловіче начало (дуб і калина).

Гра «Знахарі».

Наші предки дуже добре знали навколишній світ, природа дарувала їм не тільки їжу, але й матеріал для одягу, взуття. Допомагала лікувати безліч хвороб. Перед вами – збір трав нашого краю. Ви маєте назвати їх і розказати, які лікувальні властивості мають ці рослини.

Вірним товаришем козаків під час бою ставав його кінь. Тож і турбувалися про них добре: розчісували та заплітали в коси гриву, підковували, купали, сідельце найкраще купували, сінце пахуче підкладали. І кінь відповідав добром – міг попередити про небезпеку, винести пораненого господаря з поля бою. Тому здавна сільські дітлахи і собі сідлали «коней» – довгу лозину, свиню чи бичка, а той свого товариша.

І ми спробуємо повторити їхні подвиги. Проведемо естафету, під час якої пара гравців має добігти до глека, обминути його і повернутися до стартової лінії. При цьому, до глека, на своїй спині гравець має донести свого товариша, а назад – їхати на спині товариша.

Домашнє завдання.

Опрацювати матеріали, зібрані під час екскурсії:

група «природолюби» – оформити колекцію гербарію з описом лікувальних властивостей та легенд про рослини;

група «документалісти» – скласти презентацію фотоматеріалів екскурсії;

група «фольклористи» – підготувати буклет «Легенди краю».
О.В. Поркуян,

директор комунального закладу

«Кіровоградський обласний центр

еколого-натуралістичної творчості

учнівської молоді»
ЕКОЛОГІЧНА СТЕЖКА «ПАРК ПЕРЕМОГИ»

(Екскурсія для учнів 5-9 класів)
Мета та завдання: поглиблення теоретичних знань з проблем екології довкілля; виховання екологічно грамотної поведінки людини в навколишньому природному середовищі; поширення знань про природу рідного краю; зміцнення здоров’я дітей.

Обладнання: зручний одяг та взуття, головний убір, питна вода.

Екологічна стежка «Парк Перемоги», створена педагогами та вихованцями комунального закладу «Кіровоградський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді», має на меті виховання екологічно грамотної поведінки людини в навколишньому природному середовищі, поширення знань про природу рідного краю, людину як невід’ємну частину довкілля. Окрім цього, спілкування з природою під час екскурсії екологічною стежкою допомагає вихованцям набути гарної фізичної форми, сприяє зміцненню духовного здоров’я.

Для закладання екологічної стежки обрана паркова ділянка у межах Кіровограда, яка була запланована та висаджена як зразок садово-паркової архітектури Південної України ще за часів імператриці Катерини ІІ під час закладання міста у 1764 році. Остаточно ідея парку була втілена в життя у другій половині ХІХ сторіччя. Велика заслуга у розбудові парку належить наміснику Остен-Сакену. Для насадження пейзажної частини парку використовувалися переважно місцеві рослини. Нині парк за своїми екологічними характеристиками займає проміжне місце між садово-парковою зоною та типовим лісовим острівцем у степу.

Саме через Парк Перемоги та вздовж русла р. Сугоклея проходить навчально-екологічна стежина комунального закладу «Кіровоградський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді». Протяжність маршруту 2,5 кілометри. На його проходження з короткими зупинками необхідно 2 – 2,5 години, а з відпочинком – 2,5 – 3 години.

Екскурсія починається біля входу в приміщення комунального закладу «Кіровоградський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» (ОЦЕНТУМ), який був заснований в 1952 році. На його території було закладено навчально-дослідні ділянки, плодовий сад, крільчатник, збудований метеомайданчик, дві теплиці. В даний час комунальний заклад «Кіровоградський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» є школою екологічного виховання для багатьох природолюбів Кіровоградщини.

Пріоритетними напрямками діяльності закладу є: еколого-природоохоронний, дослідно-експериментальний, профорієнтаційний, реабілітаційно-оздоровчий. До послуг юних кіровоградців та школярів області: квіткова та овочева теплиці, зоолого-тваринницький відділ, навчально-дослідна земельна ділянка, екологічна приймальня, фітовітальня, відеотека «Екологія ХХІ століття», школа педагога позашкільника.

Під час відвідування видового об’єкту влітку обов’язково звертаємо увагу школярів на «сад запахів». Для насаджень в «саду запахів» підібрані рослини з різноманітними відтінками запахів, які радують відвідувачів, знімають нервове напруження і милують око. Тут ми бачимо мелісу лимонну, алісум, герань духмяну, хризантеми, духмяний горошок, лілії, базилік, чорнобривці та інші.

Поспілкувавшись із цілющими рослинами «саду запахів», виходимо до дендрарію, закладка якого почалась ще в 1967 році. Особливістю дендрарію є досить широкий асортимент декоративних дерев та кущів, а саме: тис ягідний, ялівець звичайний, горіх грецький, ялина та сосна звичайні, туя західна, магонія падуболиста, самшит вічнозелений, каштан американський, тамарикс ялівцевий, липа серцелиста, глід тоба, горобина звичайна, ірга круглолиста, айва, черемха дрібнопилчаста, софора та катальпа японська, клен звичайний, гортензія великолиста, садовий жасмин, кизил, калина та бузок звичайні.