Методичні рекомендації для проведення Першого уроку з проблеми формування в дітей навичок здорового способу життя, розробки уроків, позакласних заходів, маршрути

У ході уроку доцільно надавати можливість старшокласникам розв’язувати проблеми реальної поведінки, активізуючи отримання зворотного зв’язку від своїх товаришів, що мають схожі проблеми або досвід їх розв’язання. Запропонувати учням довести у дискусії зі своїми товаришами залежність здоров’я від способу життя. Обґрунтувати прикладами з досвіду батьків, друзів, з літератури чи кінофільмів.

Для проведення Першого уроку рекомендуємо також скористатися розробленими маршрутами спортивно-оздоровчих пішохідних екскурсій: «Географічний центр України: мандрівка краєм» (автор О. Алєксандров), «Мандруємо разом – Олександрійщина запрошує» (автор Ю. Мажаєв), «Козацькими шляхами села Цибулеве» (автори В. Вознюк, А. Поліщук), «Екологічна стежка «Парк Перемоги» (автор О. Поркуян), «Маршрутами клубу «Чорнолісся» (автори О. Корчагіна, В. Корчагін). Дані туристичні маршрути сприятимуть зміцненню фізичного здоров’я учнів, поглибленню їх знань про природні особливості краю (об’єкти природно-заповідного фонду, лісові масиви, пам’ятки природи та культури) та стануть цікавою подорожжю як для школярів туристів-початківців так і для туристів з досвідом.

Корисним та змістовним для учнів буде проведення Першого уроку на базі:

• 
  музею історії Кіровоградського медичного коледжу імені Є.Й. Мухіна (проспект Комуністичний, 16, м. Кіровоград);
  
• 
  Народного музею історії медицини та охорони здоров’я Кіровоградської області (Кіровоградська обласна лікарня, провулок Університетський, 2/5, м. Кіровоград);
  
• 
  музею історії комунального закладу «Обласна бальнеологічна лікарня» м. Знам’янка (вул. Героїв Сталінграда, 6, м. Знам’янка);
  
• 
  Кіровоградської обласної організації Товариства Червоного Хреста України (вул. Гоголя, 98, м. Кіровоград);
  

- комунального закладу «Кіровоградський обласний центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді» (вул. Пугачова, 2, м. Кіровоград).

Запропоновані рекомендації не претендують на догматичний підхід і механічне використання їх у формуванні культури здоров’я школярів. Вони мають слугувати відправною точкою для забезпечення здорового способу життя всього шкільного колективу завдяки створенню такого середовища, яке б сприяло зміцненню здоров’я всіх його членів.

Слід зазначити, що зміст рекомендацій розрахований на те, щоб використання їх не завершилось Першим уроком, а знайшло продовження в подальшій здоров’язбережувальній діяльності педагогів.

1. 
   Бойченко Т. Є. Здоров’язберігаюча компетентність як ключова в освіті України / Т. Є. Бойченко // Основи здоров’я і фізична культура. – 2008. – № 11 – 12. – С. 6 – 7.
   

http://www.google.ru/url?sa=t&rct=j&q=7+%D0%BA%D0%B2%D1%96%D1%

3. Міцай Ю.В. Здоров’язбереження як важливий складник у діяльності класного керівника. / Навколишнє середовище і здоров’я людини // Матеріали V Всеукраїнського науково-практичного семінару. – Полтава : Скайтек, 2012. – 340 с.

4. Язловецький В. Здоров’язбереження особистості як педагогічна проблема. // Валеологічна освіта в навчальних закладах України: стан, напрямки й перспективи розвитку. – Кіровоград : Поліграфічне підприємство «Ексклюзив-Систем», 2011. – 344с.

викладач кафедри медико-

біологічних основ і фізичної реабілітації

Кіровоградського державного педагогічного університету

імені Володимира Винниченка
ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ РОЗВИТКУ ІДЕЇ

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ ШКОЛЯРІВ
Проблема формування здорового способу життя попри її, здавалося б, суто спеціальний науковий характер, є предметом інтенсивних і різнобічних досліджень учених як минулого, так і сучасності. Спроби здійснення теоретико-прикладних напрацювань із проблем формування здорового способу життя в науці почали наростати в XIX ст. Це пояснюється глибокими соціокультурними змінами, які відбулися в суспільному житті європейців. Найголовніша з них полягала в появі такого явища, як конкуренція, що виникла в результаті промислової революції й утвердилась в економіці. У суспільній свідомості формується нова культура й нова ідеологія тіла, яка ґрунтувалася на принципах гігієни та відродження спорту. Порушувались такі проблеми як пропаганда здорового способу життя, питання санітарно-гігієнічних норм, гармонії людини з довкіллям. Так, видатний представник російської педагогіки П. Лесгафт активно боровся за оздоровлення народу, розробив свою систему фізичної освіти, спрямовану на виховання гармонійної особистості, її фізичний розвиток, приділяючи однаковою мірою увагу оздоровчим та освітнім завданням фізичного виховання. В. Бєлінський, М. Добролюбов, Д. Писарєв, М. Чернишевський надають поняттю «здоровий спосіб життя» медико-гігієнічного спрямування, розглядаючи його таким, що виключає дію шкідливих для здоров’я факторів і визначається лише умовами праці, побуту, характером харчування.

На думку багатьох науковців досліджуваної проблеми (Н. Коцур, С. Омельченко, А. Чаговець, О. Шиян та ін.) лише у XX столітті виникло реальне підґрунтя для розвитку проблеми формування здорового способу життя Важливо підкреслити, що вже у першій половині XX століття з’являються аналітичні праці, розробляються теоретичні і практичні аспекти проблеми формування здорового способу життя, проводиться наукове дослідження з історії формування здорового способу життя (В. Коган, В. Величко), постають питання організації мережі дитячих оздоровчих інституцій (вакантні села, «дачі-колонії», які можна вважати попередниками піонерських і сучасних оздоровчих таборів), популяризуються наукові знання серед населення, пропагується здоровий спосіб життя. Так, видатний український вчений Д. Заболотний опублікував роботу «Вісті до селян про науку і народне здоров’я на Україні» (1921 р.), в якій у доступній формі висвітлив значення здорового способу життя для збереження здоров’я людини.

Вищезазначена діяльність розгорталася в руслі загальнопедагогічних завдань, які розв’язувала українська громадськість у вказаний період. Як підтвердження, проблеми формування здорового способу життя знайшли відображення в матеріалах Першого Українського Педагогічного Конгресу 1935 р. у Львові, а саме, низький санітарно-гігієнічний рівень життя українського народу, недостатнє харчування, часто навіть голод, хвороби (педикульоз, туберкульоз), висока смертність. Кризова ситуація із здоров’ям українців посилювалася ще й вживанням населенням алкоголю й тютюну. Змінити спосіб життя дорослого населення вважалося неможливим через його неграмотність та консерватизм, та з огляду на майбутнє – конче необхідно. Тому вирішення цієї проблеми вбачалося в діяльності української школи, наголошувалося на: «необхідності ввести в програми шкільного навчання гігієну, підготувати кадри вчителів гігієни й придбати шкільних лікарів-гігієністів, завести для шкіл інституцію шкільного психолога, почати гігієнічне виховання в родинах через установи «Батьківських Кружків», зміцнювати в громадянстві переконання, що протиалкогольне й проти нікотинне виховання шкільної молоді є одним із дуже важних засобів для її духовного, фізичного і етично-морального розвитку, вчитель повинен зміцнювати в собі свідомість, що найважливішим засобом пропаганди є власний приклад, пропонувалося взяти «добрі зразки» других народів, змінені «відповідно до української психіки» [3, 244-246].

Проаналізовані факти свідчать, що саме в утвердженні гігієнічних принципів профілактики, здійсненні комплексу заходів первинної профілактики й просвіті у першій половині XX століття в Україні вбачався шлях до розв’язання проблеми формування здорового способу життя. Позитивним вважаємо спроби вирішення проблеми формування здорового способу життя молоді через шкільну освіту.

У 50-60-ті рр. XX століття важливим засобом формування здорового способу життя школярів було фізичне та гігієнічне виховання. Школа була однією з найбільш важливих структур, що мала закладати основи формування здоровою способу життя, як зазначалося: «школа охраняет здоровье детей. Она создает нормальные условия для их физического развития, укрепляет их здоровье, развивает их физическую силу, ловкость, выносливость, общую работоспособность, закаливает их организм» [2, 291]. Наголошувалось на тому, що зміцнення здоров’я дітей, загартування, підвищення рівня їх фізичного розвитку і загальної працездатності організму досягається не тільки фізичними вправами та іграми, а й усім режимом школи, вихованням гігієнічних навиків, організацією пізнавальної роботи з фізичного виховання і правильною організацією лікарського контролю.

До справи гігієнічного навчання учнів активно долучилися видатні лікарі, фізіологи (М. Антропова, А. Хріпкова, Д. Фарбер, О. Марзеєв та ін.), які розробили низку рекомендацій щодо дотримання гігієнічного режиму в школах, гігієнічного контролю за шкільними меблями, шкільним харчуванням, проведенням профілактики інфекційних захворювань у школі.

Принципово новий підхід до формування здорового способу життя школярів розроблявся і втілювався в освітню практику досліджуваного періоду видатним українським педагогом В.О. Сухомлинським, у виховній системі якого піклування про здоров’я школярів було на першому місці. Він переконливо довів, що й уповільнене мислення, і недостатня успішність – усе це обумовлено станом здоров’я дитини. Спираючись на власний досвід, пропозиції педагогів та батьків, учений розробив педагогічну систему, яка дає максимум можливостей для формування та збереження здоров’я школярів.

Варто наголосити й на обговоренні проблеми формування здорового способу життя школярів на науково-практичних конференціях різного рівня, на яких акцентувалась увага на таких вадах загальноосвітньої школи, як навчання дітей у другу зміну, їх надмірне перевантаження.

Копітка робота педагогів, лікарів, фізіологів, гігієністів дала позитивні результати: покращення санітарного стану шкіл, відмова від навчання у другу зміну, розвантаження учнів, питання переходу на п’ятиденний режим навчання, скорочення навчальних програм, а також домашніх завдань, певне покращення фізичного розвитку школярів, зниження частоти хронічних захворювань. Негативний досвід: відсутність зв’язків між лікарським і педагогічним дослідженням організму дитини, усі компоненти гігієнічного виховання здебільшого відображали формування здорового способу життя особистості у школі, а не у родині, взагалі простежувався дуже слабкий зв’язок між школою і сім’єю у питаннях здорового способу життя дітей.

Друга половина XX ст. відзначилася принципово новими підходами до проблеми формування здорового способу життя, яким сприяло, насамперед, залучення нашої країни до діяльності під егідою ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я), спрямованої на пошук нових шляхів покрашення здоров’я людини [1, 31]. Започаткування такої діяльності відбулося в Канаді, де у звіті Міністра охорони здоров’я «Новий підхід до охорони здоров’я канадців» (1974 р.) уперше на урядовому рівні було аргументовано доведено, що медичне обслуговування населення, на якому б рівні воно не було, має лише незначний вплив на стан здоров’я, здебільшого все залежить від способу життя людини. З погляду державної політики такий підхід є набагато ефективнішим та економічно доцільнішим порівняно з нескінченними витратами на лікування наслідків нездорового способу життя [4]. Найбільшу користь для держави, з огляду на майбутнє, повинно принести формування здорового способу життя молодого покоління. Відповідно до цього почалося впровадження курсів з охорони здоров’я в усі ланки освітніх закладів європейських країн.

Окремо виділимо головні здобутки Радянською Союзу в галузі вирішення проблеми здорового способу життя школярів: обговорення досліджуваної проблеми на державному рівні, відображення її в державних документах (Конституція СРСР, 1977 р.; «Про реформу загальноосвітньої та професійної школи», 1984 р.; «Комплексна програма робіт з посилення профілактики захворювань та зміцнення здоров’я населення СРСР на період до 1990 року», 1989 р.).

Розвиток авторських шкіл та педагогічного новаторства (Ш. Амонашвілі, В. Шаталов та ін.) сприяв розгортанню педагогічної творчості, пошукам шляхів зміцнення і збереження здоров’я школярів у процесі їх навчання і виховання, розпочалася розробка шкільних програм навчання здоровою способу життя у вигляді спеціальних уроків (годин здоров’я), окремих тем у шкільних дисциплінах (переважно природничо-наукового циклу), факультативних занять.

На жаль, згадані програми не впроваджувались у ланку початкової освіти, і цей факт призвів до того, що результати виявилися набагато нижчими від очікуваних. Пояснювалося це труднощами зміни поведінкових звичок (більшість із них формуються в ранньому дитинстві і тому дуже стійкі), а саме: в період молодшого шкільного віку діти відкриті й готові для впливів педагога, думка вчителя для молодших школярів є найбільш істотною і безапеляційною, у молодших школярів найкраще під керівництвом дорослих з найближчого соціального оточення (вчителі, батьки) зможуть сформуватись ціннісні переконання щодо здорового способу життя.

У цьому контексті варто наголосити на створенні в 1976 р. у НДІПі УРСР лабораторії з проблем навчання і виховання дітей шестирічного віку в складі відомих українських учених (М. Богданович, М. Вашуленко, О. Савченко, Н. Скрипченко та ін.), що очолила широкий експеримент з питання специфіки навчання та виховання дітей шестирічного віку. Співробітники лабораторії надавали важливого значення організації режиму дня, навантаженню, відпочинку й харчуванню дітей. Наголошувалось на тому, що під час розподілу тижневого навантаження і складанні розкладу слід враховувати дані досліджень фізіологів і гігієністів, зміст діяльності груп продовженого дня має бути насичений різноманітними іграми, систематичними фізкультурно-оздоровчими заходами. Учені звернули увагу на те, що більшість гігієнічних навичок повинні вироблятись з урахуванням вікових особливостей психічного та анатомо-фізіологічного розвитку дитини й, як правило, прищеплюватися в родині. Тому великого значення надавалося роботі з батьками, яка повинна бути постійною: щоденні зустрічі з деякими батьками, відвідування дітей удома і поради батькам, організація лекцій для батьків, бесід з лікарями, психологами, пропагування значення організації режиму для дітей і чіткого виконання гігієнічних вимог [5, 8; 20].

Із зростанням позитивних результатів у розв’язанні питань формування здорового способу життя школярів, спостерігались відсутність системного підходу, непідготовленість вчителів до просвітницької діяльності в галузі здоров’я, що не дозволяли до кінця 80-х рр. XX ст. вирішувати досліджувану проблему в цілому.

Із встановленням незалежності в Україні проблема формування здорового способу життя школярів активно обговорюється на державному рівні. Підтвердженням цього є національні програми «Освіта. (Україна XXI століття)» (1993 р.), «Здоров’я через освіту» (1995 р.), «Діти України» (1996 р.), що містять завдання, спрямовані на всебічний розвиток людини і становлення її духовного, психічного та фізичного здоров’я. На вирішення проблем формування здорового способу життя спрямовані окремі положення закону України «Про загальну середню освіту» (1999 р.), які вимагають забезпечити не лише збереження І зміцнення здоров’я дітей шкільного віку та підлітків у навчальному середовищі, а й його формування.

Починаючи з 1994 року, в школах України почалось викладання валеології, а в 1995 р. Україна взяла участь у міжнародному проекті «Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю». З’явилося багато наукових робіт оздоровчо-виховного напрямку, які досліджують організацію освітнього процесу та готовність до навчання в школі, гігієну навчання і виховання школярів, фактори ризику для здоров’я дітей та підлітків під час навчання в школі, шкільну валеологічну роботу (Л. Ващенко, Т. Бойчеко, О. Савченко, Р. Валецька та ін.)

У сучасних умовах поширюється інтегративний підхід до розв’язання проблеми формування здоровою способу життя школярів, який передбачає єдність фізичною, духовного та соціального аспектів здоров’я. На думку сучасних вчених (О. Савченко, Н. Бібік, Т. Бойченко, Н. Коваль та ін.) проблема формування у дітей здорового способу життя є багатоаспектною. Вона охоплює впровадження нового змісту забезпечення умов для позитивного впливу на всі складові здоров’я і поширення інноваційних технологій збереження і зміцнення здоров’я. З цією метою з 2001/2002 навчального року в початковій школі було введено окремий обов’язковий предмет «Основи здоров’я», який включає в себе знання про здоровий спосіб життя та основи безпеки життєдіяльності.

Сьогодні в школі виникла необхідність інтегрування і втілення в практику принципово нових педагогічних ідей, концепцій, технологій, у центрі яких особистість дитини з її потребами й інтересами, життєвими цінностями. Але найголовнішою цінністю, яку має плекати сучасна школа, є здоров’я дитини, його формування й підтримка на різних етапах навчання дитини в школі.

Отже, короткий аналіз історичного розвитку проблеми формування здорового способу життя дає підстави зробити певні висновки.

Розробка теоретичних і практичних аспектів проблеми формування здорового способу життя розпочалася в 20-30 рр. XX ст.

У другій половині XX століття почалося обговорення досліджуваної проблеми на державному рівні, відображення її в державних документах. Джерельна база дослідження поповнилася низкою робіт учених-медиків, педагогів, психологів фізіологів з питань організації оздоровчо-виховної роботи у початковій школі, налагоджувалась просвітницька робота батьків з питань гігієнічного виховання молодших школярів, а саме: режим дня, гігієна сну, умови перебування вдома та школі, домашня робота, особиста гігієна, харчування.

До найбільш актуальних і пріоритетних напрямів вирішення проблеми формування здорового способу життя слід віднести інтегративний, системний підхід до розв’язання досліджуваної проблеми, підтримку авторських програм, спрямованих на збереження, зміцнення та формування здоров’я школярів, поширення та вдосконалення державних інформаційно-освітніх програм з формування здорового способу життя, повноцінне розроблення фундаментальної наукової бази, навчальних посібників, дослідження й популяризація нагромадженого досвіду минулих років в нинішніх освітніх умовах.

Література:

1. Єрмакова Т. Етапи розвитку ідей формування здорового способу життя старшокласників у вітчизняній педагогіці (друга половина XX століття) [Текст] / Т. Єрмакова //Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Харків : ХДАДМ, 2010. – № 4. – С. 29-36.

2. Начальная школа. Настольная книга учителя [Текст] / под ред. М.А. Мельникова. – М: Мин. Просвещения РСФСР, 1950. – 914 с.

3. Перший Український Педагогічний Конгрес. 1935. – Львів: Діло. 1938. – 249 с.

4. Піндер Л. Новий погляд на структуру: Вивчення становища щодо розвитку політики пропагування здоров’я в Канаді [Текст] / Л. Піндер // Пропагування здоров’я. – В-во Оксфордського університету, 1988. – Т. 3. – № 2. – С. 205-212.

5. Скрипченко Н. Організація навчально-виховного процесу у 1 класі одинадцятирічної загальноосвітньої школи. Методичні рекомендації. [Текст] / Н. Скрипченко. – К. : Радянська школа, 1988. – 61 с.

завідуючий навчально-методичним кабінетом фізичної культури і захисту Вітчизни Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського;

вчитель фізичної культури Сухоташлицької ЗШ І-ІІІ ступенів Вільшанської районної ради,

переможець обласного конкурсу

«Вчитель року»

Водночас вивчення потенціалу футболу як поліфункціонального засобу фізичного виховання учнів, спрямованого на формування активного, стабільного інтересу до занять, становлення особистості учня, орієнтованої на здоровий спосіб життя, є вкрай недостатнім, що зумовило практичну роботу в цьому напрямку.

Основна ідея досвіду, її інноваційна значущість полягає у розвитку та реалізації потенціалу навчального матеріалу з футболу для формування в учнів стійкої позитивної мотивації до систематичних занять фізичними вправами як основної складової здорового способу життя.

Інноваційність досвіду полягає в тому, що важливість занять фізичними вправами, зокрема футболом, була екстрапольована через загальнодержавний доступ до Євро-2012. Знакова спортивна подія знайшла відголос у Сухоташлицькій загальноосвітній школі. Тривала напружена робота країни зі спорудження футбольних арен дала потужний імпульс до пошуку шляхів реконструкції шкільного футбольного стадіону. Варто лише зазначити, що випускники школи для створення справжнього футбольного газону придбали насіння на 17 тис. грн., а для інформатизації навчального процесу з предмета «Фізична культура» – мультимедійну дошку в спортивний зал, за допомогою якої вивчається техніка гри грандів європейського футболу. Всі ці здобутки створили необхідні передумови для побудови принципово нового технологічного ланцюжка: урок з футболу – секційна робота з футболу – шкільні та позашкільні змагання з футболу – профільна старша школа.

Методологічна основа нашої роботи базується на сучасних концепціях становлення та розвитку особистості, зокрема концептуальних положеннях сучасної педагогічної науки про сутність і значення фізичного виховання у всебічному розвитку особистості. Теоретичним підґрунтям стали праці М.М.Амосова, Г.Л. Апанасенка, Л.В. Волкова, О.Д. Дубогай, Т.Ю. Круцевич, Б.М. Шияна та ін.

Кожна складова зазначеного технологічного ланцюжка має свій інноваційний комплекс, який, спрацьовуючи на своєму етапі, дає на рівні «профільна школа» (10-11 кл.) кумулятивний ефект сформованої особистості, зорієнтованої на галузь «Фізична культура».

Інноваційні елементи уроку:

• 
  запровадження після загальної спеціальної розминки футболіста з використанням авторських ігрових завдань, в яких учень поєднує рухи з логічним мисленням;
  
• 
  використання «інтелектуальних пауз» в основній частині уроку як елемент активного відпочинку після найбільш інтенсивних навантажень;
  
• 
  використання мультимедійної дошки для ознайомлення та навчання техніко-тактичних дій у футболі, а також виправлення помилок з паралельним коментуванням рухових дій;
  
• 
  педагогічний контроль за станом та динамікою функціональної підготовленості кардіореспіраторної системи, яка на противагу пульсометрії дає більшу інформативність щодо функціональної напруженості організму дітей.
  

• 
  позитивну динаміку підвищення мотивації до використання фізичних вправ на 12,4%;
  
• 
  зростання мотивації до занять фізичною культурою і спортом через використання засобів футболу на 22,4%;
  
• 
  про оздоровчу спрямованість занять фізичними вправами і футболом, що призводить до тенденції зниження рівня захворюваності на основі вивчення медичних карток учнів.
  

Практичні результати надали можливість напрацювати конкретну технологію комплексного розв’язання наступних завдань:

Зрозуміло, що наведені дані не можуть вважатися цілком прийнятними, але вони кращі, ніж в інших школах Кіровоградської області.

В процесі організації і проведення навчальної та позакласної роботи з фізичної культури виникають певні проблеми, які потребують розв’язання. Наведемо деякі з них, що, на наш погляд, є досить поширеними:

1. На початок навчального року учні не проходять своєчасно медогляд, який за графіком переноситься інколи на листопад-грудень. Тому, допускаючи учнів на уроки фізичної культури без встановленої групи здоров’я, вчитель може зашкодити організму учня неадекватними фізичними навантаженнями.

2. Відновити присутність медпрацівника у кожній школі.

3. Проблема проби Руф’є у шкільних медоглядах, яка у Кіровоградському регіоні відлучає від уроків фізичної культури більшість учнів (до 70% у молодших класах).

4. Проблема нерозуміння ролі і значення фізичної культури учнів у частині педагогічних колективах.

5. Проблема не фінансування позакласної спортивно-масової та фізкультурно-оздоровчої роботи вчителя фізичної культури.

6. Проблема завищених (або занижених) нормативів фізичної підготовки учнів.

Сучасний стан шкільної фізичної культури об’єктивно вимагає запровадження термінових заходів, які допоможуть реалізувати величезний потенціал фізичних вправ. Для цього необхідно:

- надати більше прав і творчої свободи вчителю фізичної культури стосовно вибору змісту, форм, методів навчання, спрощення шляхів до розробки і запровадження авторських навчальних програм на основі власного бачення шляхів розв’язання проблемних питань викладання та особливостей матеріальної бази для занять;

- для підвищення значущості оздоровчої спрямованості уроків та позакласної роботи доцільно запровадити показники динаміки оздоровлення організму дітей під впливом фізичних вправ протягом навчального року (Наприклад: показник поліпшення стану постави – плечовий індекс О.Д. Дубогай, індекс гармонічності фізичного розвитку, показники аеробної продуктивності за К.Купером, Г.Л.Апанасенком та ін.);

- працю вчителя фізичної культури оцінювати (і стимулювати!) не тільки за кількістю здобутих кубків і грамот, але й за ступенем зреалізованості державної або авторської програми і, що найголовніше – показниками здоров’я, фізичного розвитку і рухової підготовленості учнів.